Мабуть, кожен з вас бачив плісняву на продуктах чи цвіль в підвалах, в під’їздах або відчував її запах. Що ж таке пліснява чи цвіль? Яку шкоду вона завдає? І чи є від неї якась користь? Якщо плісняву розглядати під мікроскопом, то вона може бути красива і водночас огидна. Її мікроскопічні спори переслідують нас повсюди. Вони знаходяться в повітрі, в квартирі і навіть проникають в людський організм.
Деякі види плісняви здатні викликати серйозні захворювання у людей і тварин, а інші, навпаки, можуть врятувати життя. Одні види плісняви отруюються їжу, а інші надають продуктам особливого смаку.
Пліснява оточує нас повсюди. Вона є на продуктах, в ванній кімнаті, на деревині, книгах, одним словом — скрізь.
Але завдяки плісняві людина отримала ліки, здатні рятувати життя. Крім того, цвілеві гриби беруть активну участь у кругообігу речовин на Землі. В природі існує як погана пліснява, так і хороша. І різниця між ними разюча, так само, як між білим грибом і блідою поганкою.
Що ж таке пліснява? Плісняву відносять до класу грибів. Це мікроскопічний гриб, який утворює наліт, здатний псувати продукти.
Гриби різняться за такими ознаками:
Пліснява або цвіль — це колонія дрібних грибків, до яких входять найрізноманітніші сімейства класу грибів. Ці мікроскопічні організми живуть на продуктах рослинного і тваринного походження. Їх існує величезна кількість видів, приблизно від 10 000 до 300 000.
Плісняві гриби є невід'ємною частиною існування нашої планети і нашого життя. Вони завжди знаходяться поруч, навіть тоді, коли ми їх не бачимо.
• Цвілеві гриби поширені всюди, і можуть жити навіть на камінні;
• Гриби синяви мешкають в клітковині дерева;
• Гриби гниття є представниками бактеріальної, білої та бурої гнилі;
• Дріжджові гриби являють собою специфічний наліт на рослинах.
До грибів з сімейства Ophiocordycipitaceae, класу аскомицетів належить кордицепс китайський. Він росте в горах Тибету на висоті близько 4 км. Якщо спора кордицепса проникає в личинку одного з видів метелика, то з настанням вегетації вона трансформується в корінь, а з кореня виростає тіло гриба, що зовні нагадує травинку. Кордицепс паразитує на різних членистоногих, мурахах та гусені. Проникаючи в тіло комахи, спори гриба, харчуючись ним, поступово його вбивають і муміфікують. Зрілий гриб має вигляд засохлої гусені з темно-коричневим сучком.
Цей вид грибів знайшов широке застосування в традиційній медицині Тибету. Його використовують у якості профілактичного засобу ракових утворень та при больових синдромах.
Основна маса грибів за типом харчування відноситься до сапрофітів. Їх основою харчування є залишки загиблих рослин. Також в навколишній природі серед грибів зустрічаються гриби-паразити.
Оселившись на живих рослинах, вони використовують у їжу живі організми, при цьому вони завдають їм колосальної шкоди або, практично повністю руйнують і знищують «господаря», який їх прихистив. До грибів-паразитів відноситься і загальновідомий опеньок осінній, а також і певні види трутовиків, які селяться на живих деревах.
Давайте пригадаємо, які гриби відносять до паразитичних? • Сажкові гриби — це гриби, які паразитують на злакових. Вони спричиняють зниження урожайності злаків, а хліб, виготовлений з хворих рослин, отруйний та має неприємний запах. • Іржасті гриби утворюють на уражених органах рослин накип, схожий на іржу. Іржастий гриб викликає захворювання ріжки. Ріжки, які потрапили до борошна, можуть викликати важкі отруєння в людини. • Борошнисторосяні гриби спричиняють захворювання в різних рослин. Ознакою борошнистої роси є поява на уражених органах рослин плям, схожих на борошно.
• Трутовики — паразити дерев. Вони потрапляють всередину рослини через корені або пошкодження на корі. Згодом вони розростаються, а за деякий час на корі з’являються плодові тіла цих грибів. Трутовики спричиняють трухлявіння дерева, яке призводить до його руйнування. Навіть після загибелі уражених рослин гриб-трутовик продовжує існувати, харчуючись деревиною засохлого дерева.
На відміну від одноклітинних дріжджів і бактерій, цвіль складається з безлічі клітин, які утворюють довгі нитки — гіфи.
Спори поширюються повітряно-краплинним шляхом і комахами, як насіння кульбаби.
Крім того, спори визначають колір плісняви. Цвіль зустрічається сірого, жовтого або червоного кольору. Такі види, як Alternaria і Aspergillus мають чорний або бурий колір, а грибок Penicillium — блакитного або зеленого кольору.
У плісняви є гілки та коріння. Вони схожі на тонкі нитки. Коріння цвілі має назву субстратного міцелію. Воно майже невидиме і проникає в глиб субстрату або харчових продуктів. А гілки цвілі називають повітряним міцелієм.
Розмножуються цвілеві гриби статевим шляхом, безстатевим або вегетативним. Їх розмноження відбувається з величезною швидкістю. При вегетативному розмноженні від основи міцелію відділяються частини, які здатні самостійно існувати. Аналогічним способом здійснюється брунькування міцелію або окремих клітин у дріжджів.
Дріжджі, що брунькуються
При статевому розмноженні статеві клітини з'єднуються, утворюючи зиготу. У безстатевому розмноженні основну роль відіграють спори. Головним методом розмноження цвілевих грибів є безстатеве розмноження.
У клітинах цвілевих грибів відсутній хлорофіл, тому цим грибам для харчування потрібні готові органічні речовини. Харчується пліснява завдяки всмоктуванню органічних речовин. Спочатку виділяються травні ферменти для перетравлення їжі, а потім відбувається поглинання розщеплених до більш простих органічних сполуки. Живуть плісняві гриби безпосередньо в їжі.
Головними умовами для появи цвілі є підвищена температура, велика вологість повітря і поганий обмін повітря.
Властивості пліснявих грибів
Негативна роль:• викликають небезпечні хвороби
• псують їжу людини
• гублять книги
• руйнують будинки
• знищують урожай
• викликають загибель тварин
• викликають захворювання у людей.
Позитивна роль:
• завдяки плісняві був винайдений пеніцилін, який є згубним для бактерій
• за допомогою плісняви виробляють елітні вина та благородні сири
• бере участь у кругообігу речовин на Землі
Особливу роль одноклітинні і плісняві гриби відіграють в ґрунтоутворенні. Вони беруть активну участь в мінералізації органічних речовин, в утворенні гумусу, переробці рослинної клітковини та забезпечують родючість ґрунтів.
Але хоча і проводиться безліч наукових досліджень та відбувається інтенсивний розвиток мікробіології, все ж пліснява залишається однією з загадкових творінь нашого світу, яка до кінця ще не вивчена, бо кожного разу вона з'являється в новій якості.
За всю історію людства не існувало таких ліків, які б врятували від смерті стільки людей, скільки пеніцилін. Свою назву він отримав завдяки пліснявим грибкам Penicillium, вірніше — його спорам.
Пеніцилін (Penicillium) — це протимікробний препарат, в основі хімічної структури якого знаходиться дипептид, утворений з диметилцистеина і ацетілсеріна.
Механізм дії пеніциліну пов'язаний з придушенням амінокислотного і вітамінного обміну мікроорганізмів і порушенням розвитку у них клітинної стінки.
Фізичні та хімічні властивості Пеніциліни і їх солі:
• безбарвні або жовтуваті кристали;
• розчинні у воді;
• вкрай гігроскопічні;
• швидко інактивуються у присутності НСl, H2SO4, I2, KMnO4 і речовин, що містять SH-групу.
Відкриттям пеніциліну людство зобов'язане шотландському біохіміку Олександру Флемінгу.
В 1928 році Олександр Флемінг став автором випадкового винаходу, виявивши здатність нитчастого гриба зеленої цвілі (Penicillium notatum) викликати загибель стафілококів в культурі клітин.
Оскільки вчений не відрізнявся особливою акуратністю та не обтяжував себе частим миттям лабораторного посуду, культури грипу, які він в той час досліджував, могли у нього зберігатися по 2-3 тижні в 30-40 чашках одночасно. Одного разу в такій чашці вчений виявив цвіль рідкісного виду, яка змогла знищити висіяну культуру бактерії стафілокока. Залишивши посудину з цією пліснявою, Флемінг поїхав на відпочинок.
За час його відсутності в Лондоні спочатку настало похолодання, що і створило сприятливі умови для зростання цвілі, а потім потепління, що і посприяло зростанню бактерій. Саме такий збіг обставин і послугував народженню цього важливого відкриття. А діючу речовину пліснявого гриба, яка володіє антибактеріальною активністю, Флемінг назвав пеніциліном.
Згодом дослідники в Оксфорді під керівництвом Х.В. Флорі і Е.Б. Чейна виділили з культури Penicillium notatum в чистому вигляді значну кількість першого пеніциліну. А в 1942 році З.В. Ермольева отримала пеніцилін з гриба Penicillium crustosum.
До групи пеніцилінів входять природні сполуки, які продукують різними видами цвілевих грибів Penicillium, і ряд напівсинтетичних.
Немає коментарів:
Дописати коментар