Нервова система. Її значення і розвиток у різних тварин

В основі поведінки тварин лежить така властивість живих організмів, як подразливість — здатність організму змінюватись у разі зміни зовнішнього середовища. Вона притаманна кожному окремому організму й кожній живій клітині багатоклітинного організму.

ОсноВні функції нервової системи

Головне завдання нервової системи — це забезпечення реакції організму на дії зовнішніх факторів. Наприклад, собака мружить очі, коли вмикається світло, ведмідь впадає у сплячку при зниженні температури, олені кочують у разі відсутності корму. Також вона координує роботу різних органів і систем організму. Нервова система об’єднує організм тварини в одне ціле й керує його діями.

Особливості будови нервової системи

У більшості тварин є центральна і периферична нервова система (мал. 38.1). Центральна нервова система може бути представлена нервовими вузлами (скупчення нервових клітин), як у кільчаків, членистоногих, молюсків, або спинним та головним мозком, як у хребетних (мал. 38.2). Периферична нервова система утворена нервами.

Різноманітність нервових систем

У різних тварин будова нервової системи має свої особливості (мал. 38.3, с. 154). Які бувають типи нервових систем у зв’язку з удосконаленням будови організмів і необхідністю узгодження роботи внутрішніх органів, описано в таблиці.

Основні типи нервових систем тварин

Тип нервової системи	Особливості будови	Хто з тварин має
Дифузна	Має сітчасту структуру без великих нервових вузлів (тільки в окремих місцях ця сітка густіша). Слід зазначити, що медузи мають більш складну структуру нервової системи, ніж поліпи. У них нервові клітини вздовж краю купола тіла утворюють нервове кільце	Кишковопо рожнинні
Вузлова	Центральна нервова система складається з нервових вузлів, розташованих над глоткою, і нервових стовбурів з вузлами, що утворюють черевний нервовий ланцюжок. Мозок членистоногих може бути влаштований досить складно. Так, головний мозок комах складається з трьох відділів і дозволяє демонструвати досить складну поведінку	Кільчаки, ракоподібні, павукоподібні, комахи
Розкидано- вузлова	Центральна нервова система складається з кількох пар нервових вузлів (гангліїв), які розташовані в головних органах тіла. Від них відходять нерви	Молюски
Трубчаста	Центральна нервова система хребетних представлена нервовою трубкою. Її передній кінець у найбільш примітивних представників розширений. В інших видів це розширення перетворюється на головний мозок, а сама нервова трубка — на спинний мозок	Риби, амфібії, рептилії, птахи, ссавці

Мозок хребетних

У мозку хребетних тварин виділяють п'ять основних відділів: передній мозок, середній мозок, проміжний мозок, мозочок, довгастий мозок. Кожний з них спеціалізується на виконанні певних функцій. Відповідно й ступінь їхнього розвитку залежить від умов існування тварин. Які функції для організму важливіші — такий відділ мозку і розвинений краще. Так, у риб і птахів, які активно переміщуються в тривимірному просторі (у воді чи повітрі), добре розвинений мозочок, який відповідає за рухи тіла. Натомість у амфібій, які живуть у менш складних умовах, він розвинений менше (мал. 38.4).

Кора мозку

Кора півкуль переднього мозку є в усіх хребетних.

Але найбільшого розвитку вона досягає у ссавців (мал. 38.5). Чому? Тому що кора відповідає за складну поведінку. Саме завдяки їй можлива розумова діяльність людини. Тому й не дивно, що у ссавців ця кора розрослася і вкриває більшу частину мозку.

А щоб займати менший об'єм, вона утворює звивини та складки.

Нервова система та умови існування

Будова нервової системи тварин пов'язана з особливостями їхніх умов існування. Більш складні умови існування потребують більш складної будови нервової системи. Дуже добре це видно на прикладі кишковопорожнинних.

Більшість цих тварин мають дві форми існування — поліпа і медузи. Поліпи ведуть прикріплений або малорухомий спосіб життя, тому умови навколо них змінюються нечасто. І нервова система у них дуже проста — дифузна. Тільки біля щупалець і підошви густота нервових клітин зростає.

А от медузи ведуть плаваючий спосіб життя, хоч і плавають не дуже швидко, тому середовище навколо них змінюється частіше. І нервова система в них ускладнюється. Уздовж краю зонтика їхні нервові клітини утворюють справжнє нервове кільце. Від цього кільця відходять нервові тяжі до органів чуття медузи.

ІСТОРІЯ ВИНАХОДУ МІКРОСКОПА

Мікроскопом називається унікальний прилад, покликаний збільшувати мікрозображення і вимірювати розміри об’єктів або структурні утворення, що спостерігаються через об’єктив. Ця розробка дивна, а значення винаходу мікроскопа надзвичайно велике, адже без нього не існувало б деяких напрямів сучасної науки. І звідси детальніше.

Мікроскоп — родинний телескопу пристрій, що застосовується для зовсім інших цілей. З його допомогою вдається розглянути структуру об’єктів, які невидимі оком. Він дозволяє визначати морфологічні параметри мікроутворень, а також оцінювати їх об’ємне розташування. Тому навіть складно уявити, яке значення мав винахід мікроскопа, і як його поява вплинуло на розвиток науки.

Історія мікроскопа і оптики

Сьогодні складно відповісти, хто першим винайшов мікроскоп. Ймовірно, це питання також буде широко обговорюватися, як і створення арбалета. Однак, на відміну від зброї, винахід мікроскопа дійсно відбувся в Європі. А ким саме, поки невідомо. Ймовірність того, що першовідкривачем пристрою став Ханс Янсен, голландський майстер з виробництва окуляр, досить висока. Його сином Захаром Янсеном, в 1590 році було зроблено заяву, що він разом з батьком сконструював мікроскоп.

Але вже в 1609 році з’явився і ще один механізм, який створив Галілео Галілей. Він назвав його occhiolino і презентував публіці Національної академії. Доказом того, що в той період вже міг використовуватися мікроскоп, є знак на печатці папи Урбана III. Вважається, що він являє собою модифікацію зображення, отриманого шляхом мікроскопування. Світловий мікроскоп (складовою) Галілео Галілея складався з однієї опуклою і однієї увігнутої лінзи.

Удосконалення і впровадження в практику

Вже через 10 років після винаходу Галілея Корнеліус Дреббель створює складніший мікроскоп, який має дві опуклі лінзи. А пізніше, тобто вже до кінця 1600-х років, Христіан Гюйгенс розробив двохлінзеву систему окулярів. Вони виробляються і зараз, хоча їм не вистачає широти огляду. Але, що важливіше, за допомогою такого мікроскопа в 1665 році Робертом Гуком було проведено дослідження зрізи коркового дуба, де вчений побачив так звані стільники. Результатом експерименту стало введення поняття «клітина».

Інший батько мікроскопа — Антоні ван Левенгук — лише первинайшов його, але зумів залучити до приладу увагу біологів. І після цього стало зрозуміло, яке значення мало винахід мікроскопа для науки, адже це дозволило розвиватися мікробіології. Ймовірно, згаданий прилад істотно прискорив розвиток і природничих наук, адже поки людина не побачила мікробів, вона вірила, що хвороби зароджуються від неохайності. А в науці панували поняття алхімії і віталістичні теорії існування живої і самозародження життя.

Мікроскоп Левенгука

Винахід мікроскопа є унікальною подією в науці Середньовіччя, тому що завдяки пристрою вдалося знайти безліч нових предметів для наукового обговорення. Більш того, безліч теорій зруйнувалося завдяки мікроскопіюванню. І в цьому велика заслуга Антоні ван Левенгука. Він зміг удосконалити мікроскоп так, щоб він дозволяв детально побачити клітини. І якщо розглядати питання в цьому контексті, то Левенгук дійсно є батьком мікроскопа такого типу.

Структура приладу

Сам світловий мікроскоп Левенгука представляв собою пластинку з лінзою, здатної багаторазово збільшувати розглянуті об’єкти. Ця платівка з лінзою мала штатив. Через нього вона монтувалася на горизонтальний стіл. Направляючи лінзу на світло і розташовуючи між нею і полум’ям свічки досліджуваний матеріал, можна було розгледіти бактеріальні клітини. Причому першим матеріалом, який Антоні ван Левенгук досліджував, був зубний наліт. У ньому вчений побачив безліч істот, назвати які поки не міг.

Унікальність мікроскопа Левенгука вражає. Наявні тоді складові моделі не давали високої якості зображення. Більш того, наявність двох лінз тільки посилювало дефекти. Тому знадобилося понад 150 років, поки складові мікроскопи, спочатку розроблені Галілеєм і Дреббелем, почали давати таку ж якість зображення, як пристрій Левенгука. Сам же Антоні ван Левенгук все одно не вважається батьком мікроскопа, але по праву є визнаним майстром мікроскопування нативних матеріалів і клітин.

Винахід і вдосконалення лінз

Саме поняття лінзи існувало вже в Стародавньому Римі та Греції. Наприклад, у Греції за допомогою випуклих скельців вдавалося розпалювати вогонь. А в Римі давно помітили властивості скляних посудин, наповнених водою. Вони дозволяли збільшувати зображення, хоча і не у багато разів. Подальший розвиток лінз невідомий, хоча очевидно, що прогрес на місці стояти не міг.

Відомо, що в 16 столітті у Венеції увійшло в практику застосування окулярів. Підтвердженням цього є факти про наявність верстатів для шліфування скла, що дозволяло отримувати лінзи. Також були креслення оптичних приладів, що представляють собою дзеркала і лінзи. Авторство цих робіт належить Леонардо да Вінчі. Але ще раніше люди працювали зі збільшувальними скельцями: ще в 1268 році Роджер Бекон висунув ідею створення підзорної труби. Пізніше вона була реалізована.
                       

Вдосконалення мікроскопії

Історія винаходу мікроскопа вражає при її детальному вивченні. Але не менш цікавою є й історія подальшого вдосконалення мікроскопії. Почали з’являтися нові види мікроскопів, а наукова думка, що породжує їх, все глибше занурювалася. Тепер метою вченого було не тільки вивчення мікробів, але і розгляд більш дрібних складових. Ними є молекули і атоми. Вже в 19 столітті їх вдавалося досліджувати за допомогою рентгеноструктурного аналізу. Але наука вимагала більшого.

Отже, вже в 1863 році дослідником Генрі Кліфтоном Сорбі для дослідження метеоритів був розроблений поляризаційний мікроскоп. А в 1863 році Ернстом Аббе була розроблена теорія мікроскопа. Вона була успішно перейнята на виробництві Карла Цейса. Його компанія за рахунок цього розвинулася до визнаного лідера галузі оптичних приладів.

Але незабаром настав 1931 рік — час створення електронного мікроскопа. Він став новим видом апарату, що дозволяє бачити набагато більше, ніж світловий. У ньому для просвічування застосовувалися не фотони і не поляризоване світло, а електрони — частки куди більш дрібні, ніж найпростіші іони. Саме винайдення електронного мікроскопа дозволило розвиватися гістології. Тепер вчені знайшли повну впевненість, що їх судження про клітині та її органелах дійсно правильні. Втім, лише в 1986 році творцеві електронного мікроскопа Ернсту Руска була присуджена Нобелівська премія. Більш того, вже в 1938 році Джеймс Хіллер будує просвічуючий електронний мікроскоп.

Новітні види мікроскопів

Наука після успіхів багатьох вчених розвивалася швидше. А тому метою, продиктовані новими реаліями, стала необхідність розробки високочутливого мікроскопа. І вже у 1936 році Ервіном Мюллером випускається польовий емісійний прилад. А в 1951 році проводиться ще один пристрій — польовий іонний мікроскоп. Його важливість надзвичайна, тому як він вперше дозволив вченим бачити атоми. А на додачу до цього в 1955 році Єжи Номарский розробляє теоретичні основи диференціальної інтерферометрично-контрастної мікроскопії.

Вдосконалення новітніх мікроскопів

Винахід мікроскопа ще не є успіхом, бо як змусити іони або фотони проходити через біологічні середовища, а потім розглядати отримане зображення, в принципі, неважко. Ось тільки питання підвищення якості мікроскопії було дійсно важливим. І після цих висновків учені створили пролітний мас-аналізатор, який отримав назву скануючого іонного мікроскопа.

Це пристрій дозволяв сканувати окремо взятий атом і отримувати дані про тривимірну структуру молекули. Разом з рентгеноструктурним аналізом цей метод дозволив значно прискорити процес ідентифікації багатьох речовин, що зустрічаються в природі. А вже в 1981 році був введений скануючий тунельний мікроскоп, а в 1986 — атомно-силовий. 1988 — це рік винаходу мікроскопа скануючого електрохімічного тунельного типу. А останнім і найбільш корисним є силовий зонд Кельвіна. Він був розроблений в 1991 році.

Оцінка глобального значення винаходу мікроскопа

Починаючи з 1665 року, коли Левенгук зайнявся обробкою скла і виробництвом мікроскопів, галузь розвивалась і ускладнювалась. І задаючись питанням про те, яке значення мав винахід мікроскопа, варто розглянути основні досягнення мікроскопування. Отже, цей метод дозволив розглянути клітку, що стало черговим поштовхом розвитку біології. Потім прилад дозволив розглянути органели клітини, що дало можливість сформувати закономірності клітинної структури.

Потім мікроскоп дозволив побачити молекулу і атом, а пізніше вчені змогли сканувати їх поверхню. Більш того, за допомогою мікроскопа можна побачити навіть електронні хмари атомів. Оскільки електрони рухаються зі швидкістю світла навколо ядра, то розглянути цю частку абсолютно неможливо. Незважаючи на це, слід розуміти, яке значення мало винайдення мікроскопа. Він дав можливість побачити щось нове, що не можна бачити оком. Це дивовижний світ, вивчення якого наблизило людини до сучасних досягнень фізики, хімії та медицини. А це вартує таких зусиль.

БУДОВА СВІТЛОВОГО МІКРОСКОПА

Щоб ознайомитися з будовою клітини і розглянути її складові частини, потрібно використовувати збільшувальне обладнання, одним з яких є світловий мікроскоп.

Перші мікроскопи були схожі на збільшувальні стекла, і в них використовувалося лише одне скло або лінза з полірованого гірського кришталю.

Одним з перших творців (1610 р.) мікроскопа вважають фізика і математика Галілео Галілея.

Великі технічні можливості і кращу якість зображення можна отримати за допомогою мікроскопа з двома лінзами. Створення такого приладу пов'язано з ім'ям англійського фізика Роберта Гука (1665 р.). Цей мікроскоп збільшував у 30 разів.

Для свого часу чудової майстерності у виготовленні мікроскопів досяг нідерландський купець Антоні ван Левенгук (1632 – 1723). Він умів виробляти лінзи, що збільшують до 200 – 270 разів. Лінзи закріплювалися на спеціальному штативі, так як, щоб досягти такого збільшення, важливо щоб досліджуваний об'єкт знаходився точно навпроти лінзи і на певній відстані від неї. За своє життя Левенгук виготовив більш як 200 мікроскопів.

Будова сучасного світлового мікроскопа

Корпус мікроскопа утворюють основу і штатив.

До штатива прикріплений предметний столик і приєднаний тубус.

У верхній частині тубуса розташований окуляр, через який розглядають досліджуваний об'єкт, в нижній частині тубуса мікроскопа розташовані об'єктиви.

Аналізований об'єкт прикріплюється до предметного столика за допомогою затискачів.

  

Важливою складовою частиною мікроскопа є джерело світла.

  

Освітленість регулюється за допомогою діафрагми.

  

Для переміщення предметного столика передбачені макровинт і микровинт.

Як дізнатися збільшення мікроскопа?

Для збільшення зображення в мікроскопі використовуються 2 лінзи (збільшувального скла). Одна з них знаходиться в об'єктиві, а інша — в окулярі.

Зверни увагу!

Збільшення мікроскопа дорівнює добутку збільшення лінзи окуляра на збільшення лінзи об'єктива.
Збільшення = окуляр х об'єктив.

Приклад:

Збільшення = окуляр х об'єктив = 10х10 = 100 раз.

У школі зазвичай використовуються мікроскопи з збільшенням до 400 разів.

СУСПІЛЬНА ПОВЕДІНКА ТВАРИН

Соціобіологія - науковий напрям, який попав розвиватися в друтій половині XX століття, завданням якого є всебічне вивчення біологічних основ соціальної поведінки, організації, динаміки та еволюції суспільних груп тварин від найнижчих форм до людини.

Суспільна (соціальна) поведінка включає всі типи взаємодій тварин в угрупованнях. 

Поведінка тварин у групах ґрунтується на взаємодії двох чинників:

1) суспільного інстинкту, який спонукає їх об'єднуватися з родичами й підтримувати з ними постійні контакти;

2) внутрішньовидової агресивності, яка дає змогу встановити й підтримувати певний порядок у співтоваристві.

Ієрархія домінування - це система «підпорядкуваиня-домінування» в угрупованні суспільних тварин, виникає тоді, коли члени «особистісної» спільноти взаємодіють між собою, часто агресивно, для створення рейтпнгової системи. Члени соціальних груп зазвичай конкурують за доступ до обмежених ресурсів, за доступ до статевого партнера. Ця боротьба сприяє формуванню соціального порядку, коли лідиру не потрібно постійно що-небудь оспорювати в підлеглих особин. Водночас агресивність здебільшого не призводить до справжніх бійок, а частіше проявляється в демонстрації поз.

У поодиноких тварин, на відміну від суспільних, контакти між особинами підтримуються виключно в шлюбний період, а в деяких - ще в період турботи про потомство (білка, уссурійський тигр, зозуля звичайна, заєць сірий).

Суспільним тваринам притаманна взаємодія суспільного інстинкту (спонукає їх об'єднуватися з родичами й підтримувати з ними постійні контакти) та внутрішньовидової агресивності (дає змогу встановлювати й підтримувати певний порядок в угрупованнях).

Суспільні тварини утворюють постійні групи (бджоли, деякі оси, терміти, мурахи, бобри, вовки, гієни, дельфіни, косяки риб, групи орангутангів самки зі своїми дитинчатами тощо). 

Які тварини утворюють анонімні угруповання? 

Табун жирафів, стадо корів, колонії сірих пацюків, косяки риб.
 За якою ознакою виділяють лідера в угрупованнях тварин? 

Лідера виділяють за будовою (сильні та здорові вожаки у зграї вовків), зовнішнім виглядом (бджола-матка), здібністю до певного виду діяльності в рольовій ієрархії (бобри в хатинці).
 Яка основна функція ієрархії в у групованнях тварин?

Ієрархія дає змогу уникати постійних конфліктів у угрупованні, ресурси розподіляються так, що спочатку забезпечуються найбільш життєздатні особини.

Які переваги суспільної поведінки для виживання тварин?

Менше затрат енергії на добування їжі, легше захиститись від ворогів групами та системою сповіщення, виживають найбільш життєздатні особини.

 Які переваги має поодинокий спосіб життя? Які переваги має суспільний спосіб життя?

Більше харчових ресурсів для одної особини, кожен шукає партнера.

Менше затрат енергії на добування їжі, легше захиститись від ворогів групами з системою  сповіщення, виживають найбільш життєздатні особини.

Соціальна структура павіанів.

Павіани поширені в гірських місцевостях Тропічної Африки. Їх ще називають «собакоголовими мавпами», бо їхня голова схожа на собачу. 

Павіани – всеїдні тварини, вони живуть стадами із чіткою ієрархією. Керує вожак - сильний самець або кілька самців-домінантів, кому підпорядковуються всі інші особини. Кожна особина має у стаді певну чергу при споживанні їжі, певне місце під час пересування, на деревах тощо. 

Життя будь-якого павіана сповнене тривоги. Вожаки та домінанти безперервно стежать, щоб підлеглі їм самці не об'єдналися та не виступили проти них. Тому постійно демонструють своє високе положення, ставлячи на місце можливих суперників. Причому кожна особина отримує покарання та приниження від тих, хто перебуває вище в ієрархії, та зганяє свої образи на тих, хто стоїть нижче. Час від часу в групі спалахують сутички. Утім, якщо на групу нападе запеклий ворог павіанів - леопард, вожак і домінанти відганятимуть його від самок і потомства.

В анонімних угрупованнях взаємозв'язки тварин є безадресними та однаково спрямованими на всіх представників спільноти, відсутня постійна структура, нема ієрархії (лідерів та підлеглих), часто демонструють дивовижну згуртованість і доцільність групових дій. 

Відкриті анонімні угруповання – групи, члени яких не проявляють агресії до нових особин свого виду (стадо корів, табун коней, жирафів).

Закриті анонімні угруповання – групи, члени якого не розрізняють один одного «персонально», але відразу відчувають «чужинців» (колонїї сірих пацюків). 

Особистісні угруповання тварин ґрунтуються на особистих контактах тварин однієї з одною, можливий розподіл ролей, наявна турбота старших особин про цілісність спільноти й безпеку її членів, характерна наявність ієрархїї домінування (колонія миші хатньої, бджіл, мурах, термітів, зграя вовків звичайних, гієн, гієно подібних собак, прайд левів, родина бобрів, сірої гуски, пари пустельних мокриць).
Користуючись різними джерелами інформації, підготуйте міні-проект на тему «Спільноти тварин».

ГЕНЕТИЧНІ ОСНОВИ СЕЛЕКЦІЇ ОРГАНІЗМІВ

Селекція  –  наука, що досліджує виведення нових та вдосконалення існуючих сортів культурних рослин, порід тварин і штамів мікроорганізмів, що відповідають потребам людини і суспільства.

Сорт, порода, штам  –  це штучно створені людиною різновиди рослин, тварин та мікроорганізмів, які мають визначені спадкові особливості: комплекс морфологічних і фізіологічних ознак, продуктивність і норму реакції.

М. І. Вавилов зазначив, що для успішної роботи селекціонеру слід вивчати і враховувати:

1.    вихідну сортову і видову різноманітність рослин і тварин;

2.    спадкову мінливість (мутації);

3.    роль середовища в розвитку і прояві досліджуваних ознак;

4.    закономірності успадкування при гібридизації;

5.    форми штучного добору, спрямовані на виділення й закріплення бажаних ознак

Основні методи селекції

Механізм штучного добору за ч. дарвіном

1.    Виділення окремих особин з ознаками, що цікавлять людину

2.    Добір особин, що успадкували від батьків бажані для людини ознаки

3.    Розмноження особин з корисними ознаками

4.    Розвиток бажаної ознаки, її закріплення

Форми штучного добору

Масовий	Індивідуальний
Виділення з вихідного матеріалу цілої групи особин, що мають бажані для селекціонера ознаки	Виділення окремих особин із цікавими для селекціонера ознаками й одержання від них нащадків

Форми гібридизації

Внутрішньовидова(у межах одного виду)
Споріднене схрещування (інбридинг)	Неспоріднене схрещування (аутбридинг)
Схрещування організмів, що мають безпосередніх спільних предків. Використовують для одержання чистих ліній. Підвищується гомозиготність	Гібридизація організмів, що не мають тісних родинних зв'язків. Часто спостерігається явище гетерозису  –  «гібридної сили». Підвищується гетерозиготність
Міжвидова (між особинами різних видів)
Гібридизація особин, які належать до різних видів, родів, із метою поєднання в гібридів цінних спадкових ознак: Жито х пшениця = тритікале Кобила х осел = мул

Гетерозис. Явище гетерозису полягає у вищій життєздатності та продуктивності гібридів першого покоління порівняно зі схрещуваними батьківськими формами. Саме відкриття гетерозису визначило нову категорію селекції  –  створені високопродуктивних тварин і рослин. Існують такі гіпотези, що пояснюють явище гетерозису:

 –   гіпотеза домінування припускає, що в першому поколінні число домінантних генів, отриманих від батьків, подвоюється, і це сприятливо діє на потомство;

 –     гіпотеза наддомінування визнає, що гетерозиготний стан (Aa) дає перевагу над гомозиготним (АА);

 –    гіпотеза компенсаційного комплексу генів припускає сприятливу дію мутацій у разі схрещування з нормальними гомозиготними рецесивними особинами.

Етапи одержання гетерозисних гібридів включають:

 –   багаторазове самозапилення рослин і отримання інбредних ліній, гомозиготних за переважною кількістю генів;

 –   оцінка отриманих видів за їхньою здатністю до гетерозису;

 –  отримання гібридів як основного результату j селекції на використання гетерозису.

Найчастіше міжвидові гібриди безплідні. Уперше методику подолання безплідності міжвидових гібридів у рослин розробив у 1924 р. російський учений Г. Д. Карпеченко. Схрещуючи редьку з капустою, він подвоїв число хромосом у гібрида. Ця рослина не була схожа ні на редьку, ні на капусту.

Віддалена гібридизація широко застосовується у плодівництві: І. В. Мічурін одержав у такий спосіб гібриди ожини і малини, сливи і терну та ін.

Гібриди рослин можна розмножувати вегетативно, чого не можна робити з тваринами.

Гетерозис кукурудзи за продуктивністю

а), в)  –  лінії батьків, б)  –  гібрид

Розмножують складні міжвидові гібриди і методами клітинної інженерії. Новий організм можна одержати з окремих гібридних соматичних клітин. Цей метод називається клонуванням.

Особливості рослин як об'єктів селекції

1.    Висока плідність (велике число нащадків)

2.    Крім статевого розмноження, характерне також вегетативне

3.    Притаманне явище поліплоїдії

4.    Невимогливі до умов середовища

5.    Не вимагають великих економічних витрат

Методи селекції рослин

1.    Висока плідність, численність потомства дозволяють використовувати метод масового добору

2.    Наявність видів, що самозапилюються, дає можливість вивести чисту лінію шляхом застосування індивідуального добору

3.    Завдяки вегетативному розмноженню можна тривалий час зберігати гетерозиготну комбінацію, соматичну мутацію

4.    Впливаючи на проростання насіння хімічними речовинами, випромінюванням вдається одержувати матеріал для добору

Поліплоїдія  –  один зі шляхів поліпшення сортів культурних рослин

Значний внесок у розвиток селекції рослин зробили селекціонери-генетики: І. В. Мічурін, Г. Д. Карпеченко, М. В. Цицин, М. М. Лук'яненко, В. Н. Ремесло, В. С. Пустовойт. Вони вивели високоврожайні сорти цукрових буряків, гречки, бавовнику, високопродуктивні кубанські сорти пшениці, українські сорти Миронівська-808, Юбілейна-50, Харківська-63 та ін.

Особливості тварин як об'єктів селекції

1.    Нечисленність потомства Значна тривалість життя Роздільностатеві (утруднює інбридинг) Тільки статеве розмноження

2.    Необхідна гомозиготність чистих ліній досягається за рахунок близькородинного схрещування, що веде до інбредної депресії

3.    Складні взаємини з довкіллям у зв'язку з наявністю нервової системи Кожний об'єкт являє собою значну селекційну цінність Значні економічні витрати на утримання

Методи селекції тварин

1.    Не застосовується масовий добір, з огляду на співвідносну мінливість Визначення якості плідників за показниками нащадків; вивчення родоводу

2.    Штучне запліднення, одержання цінних порід великої рогатої худоби в штучних умовах («у пробірці»). Потім ембріон пересаджують у матку самки іншої породи для подальшого розвитку. У такий спосіб можна одержати значну кількість нащадків із важливими практичними властивостями

Особливості мікроорганізмів та їх селекції

1.    Не мають типового статевого процесу

2.    Гаплоїдні, що дає можливість мутаціям виявлятися вже в першому поколінні нащадків Швидкі темпи розмноження дають можливість одержувати велику кількість клітин  –  нащадків.

Основні центри походження культурних рослин були встановлені М. І. Вавиловим у 20-30-х pp. XX ст.

Південноазіатський тропічний (Індія, Індокитай, Південний Китай, острови Південно-Східної Азії): батьківщина рису, цукрової тростини, ківі, бананів.

Східноазіатський (Центральний і Східний Китай, Японія, Корея, Тайвань): батьківщина гречки, редьки, яблуні, груші, сливи, шовковиці, проса.

Південно-Західноазіатський (Мала та Ceредня Азія, Кавказ, Близький Схід, Північно-Захіна Індія, Західний Китай): батьківщина сої, чечевиці, жита, ячменю, вівса, моркви, цибулі, бавовнику, льону, винограду, абрикосу, мигдалю, волоського горіха, цитрусових.

Середземноморський: батьківщина цукрової буряку, капусти, маслин, конюшини, люпину.

Абіссінський (Північно-Східна Африка, Абіссінське нагір'я, Аравійський півострів): батьківщина твердої пшениці, сорго, кави.

Центральноамериканський: батьківщина кукурудзи, червоного перцю, квасолі, гарбуза, тютюну, какао.

Південноамериканський (Андійський): батьківщина картоплі, томатів, арахісу, ананасу.

Однією з перших тварин, приручених близько 15 тис. років тому в Євразії, був собака. Його предком були деякі види вовків. Нині існує близько 400 порід собак, яких поділяють на службових, мисливських і декоративних.

Набагато пізніше, 10 тис. років тому, в Єгипті для захисту запасів їжі від мишей приручили кішку. Вівці та кози були одомашнені 10 тис. років тому в Середземномор'ї пі на Кавказі заради молока, м'яса та вовни. їхніми предками були архари, муфлони та гірські Кози.

Предком коня були тарпани, які жили в Європі та Середній Азії, повністю винищені людиною в дев'ятнадцятому столітті. Кінь Пржевальського, який раніше вважався предком свійського коня, як виявилось, не є таким, оскільки має інший хромосомний набір.

Дикий бик  –  тур, який жив у Євразії і є предком свійської корови, також був винищений, останнього бачили й відразу ж убили в Польщі в 1627 р. Його приручили 8 тис. років тому в Греції. Дику свиню приручили в Євразії близько 7 тис. років тому, а свійські кури походять від банківських і червоних курей, одомашнених в Азії 5 тис. років тому. В Америці 4 тис. років тому були приручені індички. В Азії 4 тис. років тому приручили гусей і качок.

Біотехнологія  –  це сукупність промислових методів, що застосовують для виробництва різних речовин із використанням живих організмів, біологічних процесів чи явищ.

Основні напрямки біотехнології

Промислова мікробіологія	Перетворення парафінів у кормовий білок у процесі життєдіяльності мікроорганізмів, виробництва антибіотиків та інших лікарських речовин
Інженерна ензимологія	Одержання і використання чистих ферментів і ферментних препаратів
Генна інженерія	Штучне конструювання молекул ДНК (генів)
Клітинна інженерія	Культивування клітин і тканин вищих організмів

КЛОНУВАННЯ ГЕНІВ

Клонування генів з використанням:

а) бактерій, б) вірусів:

1  –  бактерія; 2  –  плазміда; 3  –  чужорідний ген; 4  –  рекомбінантна плазміда; 5  –  клітина хазяїна;
 6  –  рекомбінантна ДНК; 7  – вірус; 8  –  вірусна ДНК

ГРИБИ

Мабуть, кожен з вас бачив плісняву на продуктах чи цвіль в підвалах, в під’їздах або відчував її запах. Що ж таке пліснява чи цвіль? Яку шкоду вона завдає? І чи є від неї якась користь? Якщо плісняву розглядати під мікроскопом, то вона може бути красива і водночас огидна. Її мікроскопічні спори переслідують нас повсюди. Вони знаходяться в повітрі, в квартирі і навіть проникають в людський організм.

Деякі види плісняви здатні викликати серйозні захворювання у людей і тварин, а інші, навпаки, можуть врятувати життя. Одні види плісняви отруюються їжу, а інші надають продуктам особливого смаку.

Пліснява оточує нас повсюди. Вона є на продуктах, в ванній кімнаті, на деревині, книгах, одним словом — скрізь.

Але завдяки плісняві людина отримала ліки, здатні рятувати життя. Крім того, цвілеві гриби беруть активну участь у кругообігу речовин на Землі. В природі існує як погана пліснява, так і хороша. І різниця між ними разюча, так само, як між білим грибом і блідою поганкою.

Що ж таке пліснява? Плісняву відносять до класу грибів. Це мікроскопічний гриб, який утворює наліт, здатний псувати продукти.

Гриби різняться за такими ознаками:

Пліснява або цвіль — це колонія дрібних грибків, до яких входять найрізноманітніші сімейства класу грибів. Ці мікроскопічні організми живуть на продуктах рослинного і тваринного походження. Їх існує величезна кількість видів, приблизно від 10 000 до 300 000.

Плісняві гриби є невід'ємною частиною існування нашої планети і нашого життя. Вони завжди знаходяться поруч, навіть тоді, коли ми їх не бачимо.

Ці колонії грибків бувають найрізноманітнішими:
• Цвілеві гриби поширені всюди, і можуть жити навіть на камінні;
• Гриби синяви мешкають в клітковині дерева;
• Гриби гниття є представниками бактеріальної, білої та бурої гнилі;
• Дріжджові гриби являють собою специфічний наліт на рослинах.

До грибів з сімейства Ophiocordycipitaceae, класу аскомицетів належить кордицепс китайський. Він росте в горах Тибету на висоті близько 4 км. Якщо спора кордицепса проникає в личинку одного з видів метелика, то з настанням вегетації вона трансформується в корінь, а з кореня виростає тіло гриба, що зовні нагадує травинку. Кордицепс паразитує на різних членистоногих, мурахах та гусені. Проникаючи в тіло комахи, спори гриба, харчуючись ним, поступово його вбивають і муміфікують. Зрілий гриб має вигляд засохлої гусені з темно-коричневим сучком.

Цей вид грибів знайшов широке застосування в традиційній медицині Тибету. Його використовують у якості профілактичного засобу ракових утворень та при больових синдромах.

Основна маса грибів за типом харчування відноситься до сапрофітів. Їх основою харчування є залишки загиблих рослин. Також в навколишній природі серед грибів зустрічаються гриби-паразити.

Оселившись на живих рослинах, вони використовують у їжу живі організми, при цьому вони завдають їм колосальної шкоди або, практично повністю руйнують і знищують «господаря», який їх прихистив. До грибів-паразитів відноситься і загальновідомий опеньок осінній, а також і певні види трутовиків, які селяться на живих деревах.

Давайте пригадаємо, які гриби відносять до паразитичних? • Сажкові гриби — це гриби, які паразитують на злакових. Вони спричиняють зниження урожайності злаків, а хліб, виготовлений з хворих рослин, отруйний та має неприємний запах. • Іржасті гриби утворюють на уражених органах рослин накип, схожий на іржу. Іржастий гриб викликає захворювання ріжки. Ріжки, які потрапили до борошна, можуть викликати важкі отруєння в людини. • Борошнисторосяні гриби спричиняють захворювання в різних рослин. Ознакою борошнистої роси є поява на уражених органах рослин плям, схожих на борошно.

• Трутовики — паразити дерев. Вони потрапляють всередину рослини через корені або пошкодження на корі. Згодом вони розростаються, а за деякий час на корі з’являються плодові тіла цих грибів. Трутовики спричиняють трухлявіння дерева, яке призводить до його руйнування. Навіть після загибелі уражених рослин гриб-трутовик продовжує існувати, харчуючись деревиною засохлого дерева.

На відміну від одноклітинних дріжджів і бактерій, цвіль складається з безлічі клітин, які утворюють довгі нитки —  гіфи.

Якщо розглядати плісняву під мікроскопом, то вона виглядає як сплетіння розгалужених гіф, які утворюють міцелій. Частина гіф закінчуються спорами.
Спори поширюються повітряно-краплинним шляхом і комахами, як насіння кульбаби.
Крім того, спори визначають колір плісняви. Цвіль зустрічається сірого, жовтого або червоного кольору. Такі види, як Alternaria і Aspergillus мають чорний або бурий колір, а грибок Penicillium — блакитного або зеленого кольору.

У плісняви є гілки та коріння. Вони схожі на тонкі нитки. Коріння цвілі має назву субстратного міцелію. Воно майже невидиме і проникає в глиб субстрату або харчових продуктів. А гілки цвілі називають повітряним міцелієм.

Розмножуються цвілеві гриби статевим шляхом, безстатевим або вегетативним. Їх розмноження відбувається з величезною швидкістю. При вегетативному розмноженні від основи міцелію відділяються частини, які здатні самостійно існувати. Аналогічним способом здійснюється брунькування міцелію або окремих клітин у дріжджів.

Дріжджі, що брунькуються

При статевому розмноженні статеві клітини з'єднуються, утворюючи зиготу. У безстатевому розмноженні основну роль відіграють спори. Головним методом розмноження цвілевих грибів є безстатеве розмноження.

У клітинах цвілевих грибів відсутній хлорофіл, тому цим грибам для харчування потрібні готові органічні речовини. Харчується пліснява завдяки всмоктуванню органічних речовин. Спочатку виділяються травні ферменти для перетравлення їжі, а потім відбувається поглинання розщеплених до більш простих органічних сполуки. Живуть плісняві гриби безпосередньо в їжі.

Головними умовами для появи цвілі є підвищена температура, велика вологість повітря і поганий обмін повітря.

Властивості пліснявих грибів

Негативна роль:
• викликають небезпечні хвороби
• псують їжу людини
• гублять книги
• руйнують будинки
• знищують урожай
• викликають загибель тварин
• викликають захворювання у людей.
Позитивна роль:
• завдяки плісняві був винайдений пеніцилін, який є згубним для бактерій
• за допомогою плісняви виробляють елітні вина та благородні сири
• бере участь у кругообігу речовин на Землі

Особливу роль одноклітинні і плісняві гриби відіграють в ґрунтоутворенні. Вони беруть активну участь в мінералізації органічних речовин, в утворенні гумусу, переробці рослинної клітковини та забезпечують родючість ґрунтів.

Але хоча і проводиться безліч наукових досліджень та відбувається інтенсивний розвиток мікробіології, все ж пліснява залишається однією з загадкових творінь нашого світу, яка до кінця ще не вивчена, бо кожного разу вона з'являється в новій якості.

За всю історію людства не існувало таких ліків, які б врятували від смерті стільки людей, скільки пеніцилін. Свою назву він отримав завдяки пліснявим грибкам Penicillium, вірніше — його спорам.

Пеніцилін (Penicillium) — це протимікробний препарат, в основі хімічної структури якого знаходиться дипептид, утворений з диметилцистеина і ацетілсеріна.

Механізм дії пеніциліну пов'язаний з придушенням амінокислотного і вітамінного обміну мікроорганізмів і порушенням розвитку у них клітинної стінки.

Центральною частиною молекули пеніцилінів є 6-амінопеніцілліновая кислота (6-АПК).
Фізичні та хімічні властивості Пеніциліни і їх солі:
• безбарвні або жовтуваті кристали;
• розчинні у воді;
• вкрай гігроскопічні;
• швидко інактивуються у присутності НСl, H2SO4, I2, KMnO4 і речовин, що містять SH-групу.
Відкриттям пеніциліну людство зобов'язане шотландському біохіміку Олександру Флемінгу.

В 1928 році Олександр Флемінг став автором випадкового винаходу, виявивши здатність нитчастого гриба зеленої цвілі (Penicillium notatum) викликати загибель стафілококів в культурі клітин.

Оскільки вчений не відрізнявся особливою акуратністю та не обтяжував себе частим миттям лабораторного посуду, культури грипу, які він в той час досліджував, могли у нього зберігатися по 2-3 тижні в 30-40 чашках одночасно. Одного разу в такій чашці вчений виявив цвіль рідкісного виду, яка змогла знищити висіяну культуру бактерії стафілокока. Залишивши посудину з цією пліснявою, Флемінг поїхав на відпочинок.

За час його відсутності в Лондоні спочатку настало похолодання, що і створило сприятливі умови для зростання цвілі, а потім потепління, що і посприяло зростанню бактерій. Саме такий збіг обставин і послугував народженню цього важливого відкриття. А діючу речовину пліснявого гриба, яка володіє антибактеріальною активністю, Флемінг назвав пеніциліном.

Згодом дослідники в Оксфорді під керівництвом Х.В. Флорі і Е.Б. Чейна виділили з культури Penicillium notatum в чистому вигляді значну кількість першого пеніциліну. А в 1942 році З.В. Ермольева отримала пеніцилін з гриба Penicillium crustosum.

До групи пеніцилінів входять природні сполуки, які продукують різними видами цвілевих грибів Penicillium, і ряд напівсинтетичних.

ДИВОВИЖНИЙ СВІТ МЕДУЗ

Медузи – це дивовижні і дуже неординарні істоти, які спроможні викликати цілий спектр емоцій, починаючи від захвату і захоплення та закінчуючи відразою і страхом.
У цьому кейс-уроці ми розповімо про цих загадкових істот, покажемо, скільки науки криється у кожному їх русі, допоможемо набути важливих знань з предметів шкільної програми та одночасно надамо можливість отримати безліч необхідних компетенцій.
Позитивне мислення, уміння вчитися, критичне мислення, уміння фільтрувати інформацію, кмітливість, креативність, командна робота – саме цим компетенціям і навчає кейс-урок.
Медузи мешкають в кожному морі та океані. Їх можна зустріти як на поверхні води, так і на багатокілометровій глибині.
Світ медуз дуже різноманітний і, як все в природі, прекрасний. Існують медузи нешкідливі і смертельно небезпечні. Але ці незвичайні створіння можуть приносити користь людям в медицині, фармакології, сільському господарстві і навіть в кулінарії.
Інтерактивна частина: Яких ви бачили медуз? Де?
Кого медуза вжалила?
Поміркуйте. Скільки медузи живуть?
Як на вашу думку? Медузи – це рослини або тварини?

Біологія

Медузи – це найдавніші морські створіння. Вони не схожі на риб і не є їхніми родичами.

Ці екзотичні істоти живуть в океанах, морях, а також в лагунах коралових островів. Деякі різновиди медуз полюбляють прохолодну воду, інші – теплу. Одні живуть лише верхніх шарах води, а інші - тільки на дні.
Медузи – таємничі морські створіння, що вражають своєю плавною грацією і красою: 

Будова медуз схожа на желеподібну речовину. Вони відносяться до безхребетних, так як у них немає ні мозку, ні кровоносних судин, ні остови. Зовні медузи нагадують форму «парасольки», по краях якої розташовані в величезній кількості маленькі очі і щупальця, а от ротова порожнина у медуз розташована знизу.

Медузи відносяться до класу сцифоїдних. Це клас багатоклітинних безхребетних, що полюють і вбивають своїх жертв за допомогою щупалець. Ці представники тваринного світу входять в ту ж групу, що і корали. Обидва класи істот відносяться до кишковопорожнинних.
Медузи та медузоподібні діляться на три види: гідроїдні, сцифоїдні і коралові поліпи.

Медузи проходять досить довгий шлях свого розвитку. Розмножуються медузи статевим шляхом. Серед цих тварин існують чоловічі особини, що виробляють сперматозоїди, та жіночі особини, що виробляють яйцеклітини. З запліднених яєць розвиваються личинки, які вільно плавають у воді, а потім прикріплюються до морського дна і перетворюються в поліпи. В результаті поділу від поліпа можуть відмежовуватися маленькі медузи. Вони виростають і розмножуються. Цей процес називають «чергуванням поколінь».
Життєвий цикл сцифоідної медузи:

За формою медузи нагадують перевернуту чашу, під якою знаходиться їхня травна система. По колу чаші розташовані щупальця, які слугують для збирання їжі, а також для пересування медузи в воді. Поміж щупалець розташовуються нервові центри і органи чуття.
Чому медуза жалить? Небезпечною медузу роблять її щупальця, якими вона болісно жалить. А робить вона це тому, що таким способом здобуває собі їжу. Харчується медуза найменшими морськими створіннями, яких вона жалить та паралізує, а потім за допомогою щупалець відправляє свою жертву до рота.
Медузи являються найстарішими тваринами нашої планети, їм приблизно 650 млн. років. У природі існує неймовірна кількість різноманітних видів. І, що цікаво, на даний час фіксується поява нових видів медуз, які раніше не були знайомі людству.

В природі зустрічаються зовсім крихітні види медуз і такі, що досягають доволі значних розмірів. Медузи мають не тільки різний розмір, але розрізняються за формою і кольором. А також існують медузи, які при подразненні стають яскравішими.

Практично всі медузи живуть у морській воді. Але зустрічається декілька прісноводних видів. До таких медуз належить прісноводна медуза краспедакуста, діаметр якої всього 2 см. Цей різновид живе в ставках і неглибоких озерах, але вона стала великою рідкістю.

До найвідоміших європейських видів медуз належить вухата медуза, або аурелія, і цианея. Їх парасольки нагадують блюдця або дзвони. Аурелія має розміри діаметром до 40 см, а парасолька цианею може досягати 2 м.

В водах Чорного та Азовського морів водиться велика сцифоїдна медуза різостома, або корнерот. Ці медузи досить вправні плавці, які здатні змінювати рух в будь-якому напрямку, в тому числі і вниз.

Ні для кого з вас не буде таємницею той факт, що якщо медузу витягти з води і покласти на сонці, то вона доволі швидко почне висихати. Чому це відбувається? А тому, що її тіло на 98 відсотків складається з води.
Тіло більшості медуз утворено з желеподібної маси, до складу якої входить невелика кількість колагену і 98% води.

Чому медузи жалять? Для полювання на здобич і захисту від ворогів щупальця медуз забезпечені спеціальними жалкими клітинами, або кнідоцітами.
Клітини, що жалять забезпечені жалячими капсулами. Кнідоцити являються одними з найскладніших органоїдів тваринних клітин. Кнідоціти бувають різних типів:

• Пенетранти – загострені нитки, які встромляються в тіло жертви, впорскуючи жалючу субстанцію.
• Глютінанти – це покриті липкою субстанцією довгі нитки, які паралізують жертву, обліплюючи її безліччю кнідоцітов.
• Вольвенти – це такі короткі нитки, які заплутують жертву.
Чим жалять медузи? Отрута медуз міститься в особливих келихоподібних клітинах. У маленькій капсулі такої клітини знаходиться туго згорнутий джгутик. Достатньо лише легкого дотику до тіла медузи, щоб її нервова система посилала сигнал стрекатільним клітинам. Гострий кінець джгутика прориває оболонку клітини і встромляє в шкіру жертви.
Медузи вражають свою жертву за допомогою отруйних жалячих клітин, які вистрілюють при зіткненні:

М’язи, що оточують клітину, здавлюють її, що призводить до викиду отруйної рідини. Саме укол джгутика з подальшим впорскуванням отрути і сприймається як укус медузи.
Що слід робити, якщо медуза вас вжалила? Як зменшити дискомфорт від опіку медузи? Що для цього краще використати? Ретельно промити морською водою чи обробити місце опіку легким розчином оцтової або лимонної кислоти?
Вам вже відомо, що отрута медузи – це речовина білкового походження. Проведемо невеликий дослід.
Розчини для дослідів:
1. сік лимона;
2. соляний розчин (аналог морської води);
3. розчин оцтової кислоти (5%).

З цієї таблиці ми бачимо, що якщо до білка додати сік лимону або розчин оцтової кислоти (5%), то ми спостерігаємо інтенсивне згортання білка, а в соляному розчині білок не згортається.

Отже, зменшити дискомфорт від опіку медузи можна, якщо промити його легким розчином оцтової чи лимонної кислоти.
В пошуках поживних мікроорганізмів, медуза за добу пропускає крізь себе кілька тон морської води. Завдяки такому процесу в її стравоході відкладаються мікрочастинки мінеральних речовин, що знаходяться в морській воді. Тому людина, яка вживає медуз, отримує таким чином практично всю таблицю Менделєєва.

Фізика

Більшість медуз рухається реактивним способом, виштовхуючи воду з порожнини парасольки. Медуза, рухаючись, набирає воду в порожнину тіла, а потім різко викидає її з себе і рухається вперед за рахунок сили віддачі.
Оскільки тема реактивного руху заснована на глибокому розумінні закону збереження імпульсу, то на початку давайте згадаємо, що це таке. Множення маси тіла на його швидкість називається імпульсом сили.
Закон збереження імпульсу замкнутої системи дозволяє легко пояснити принцип реактивного руху.

Тонкі м'язові волокна, скорочуючись, складають тіло медузи на зразок парасольки, і вода різко виштовхується назовні.
Внаслідок цього утворюється сильний струмінь, що штовхає тварину вперед. Тому ці морські створіння завжди рухаються в сторону, протилежну роту. Куди саме їм потрібно рухатися, їм допомагають визначити розташовані на щупальцях органи рівноваги.

Вивчаючи термодинаміку, вчені дійшли висновку, що деякі види медуз рухаються незвичним способом. При кожному скороченні тіла цих істот створюється вихрове кільце, схоже на кільце диму, яке медузи відштовхують від себе. За рахунок сили віддачі цих кілець відбувається зворотна реакція, завдяки якій медуза просуває своє тіло вперед. Такий механізм руху схожий з механізмом дії реактивного двигуна з тією лише різницею, що рух здійснюється не в результаті постійної тяги, а в результаті енергії імпульсу.
Рух сцифоідної медузи:

Фізики з'ясували, що медузи та деякі інші морські істоти, які використовують «реактивну тягу» для руху, насправді не виштовхують воду, а працюють як пилосос, всмоктуючи її в себе і таким чином рухаючись вперед.

Медузи витрачають рекордно мало енергії під час руху і тому секрети їх плавання можна в майбутньому використовувати для створення економічних і ефективних підводних човнів і інших типів кораблів.

Техніка

Вивчення рухової системи медуз цікавить не лише фізиків, вона становить неабиякий інтерес також і для кардіологів. Аналогічно тому, як рухається медуза, рух крові в лівому шлуночку серця також створює вихрові кільця, і по їх аномальному руху можна проводити ранню діагностику серця.

Більшість укусів медузи не вимагає допомоги лікарів, але їх опіки неприємні. Вони супроводжуються больовим синдромом і потребують деякої медичної допомоги. Така допомога полягає в промиванні ураженої поверхні водою, а іноді необхідний прийом антигістамінних та знеболюваних протизапальних препаратів.

Перша допомога при опіку медузи Якщо ви відчули, що вас ужалила медуза, то необхідно:
a) негайно вийти з води, щоб запобігти додаткового опіку;
b) видалити щупальця, що прилипли до шкіри, за допомогою піску, гребінця, кредитної картки та інше;
c) обробіть уражену поверхню спеціальними засобами, якщо існує така можливість;
d) прикладіть до місця укусу оцет, сік лимону або ж спиртовмісні продукти.
e) прийміть який-небуть безрецептурний болезаспокійливий препарат;
Після надання першої допомоги необхідно обов'язково звернутися до лікаря, так як деякі види медуз можуть бути дуже небезпечними. А укус деяких медуз може призвести до ускладнень або до алергічної реакції.
Це слід запам’ятати: a) ні в якому разі не можна чіпати руками опік медузи і не розчісувати шкіру в цьому місці;
b) змийте цю ділянку тіла морською водою;
c) якщо існує така можливість, то прикладіть до ураженого місці лід;
d) стежте за серцевими ритмами і диханням після укусу медузи;
e) спостерігайте за алергічними реакціями;
f) зверніться за допомогою до медпункту.
А чи може медуза приносити користь людському організму? Деякі вчені впевнені, що опік деяких медуз корисний. Він діє як стимулятор на організм людини.
В середині 20 століття в фармакології медуз корнеротів використовували для виготовлення сечогінних і послаблюючих засобів. А зараз з їх отрути виробляють ліки для лікування трахеїтів, легеневих хвороб та для регулювання кров'яного тиску. В медичних лабораторіях під час проведення біохімічних аналізів використовують виділені з медуз люмінофори.
Також медузи допомагають боротися зі стресом. В деяких країнах їх розводять в акваріумах. Спостерігаючи за плавними та неквапливими рухами медуз, людина заспокоюється. Але тримати медуз в акваріумах дуже клопітно і дорого. Та японці і тут знайшли вихід. Вони створили медуз-роботів, які здатні не тільки плавно і красиво плавати, а й танцювати під музику.
А от фермери країн Карибського басейну використовують отруту фізаліі для отруєння щурів.
Кулінарія

В багатьох країнах світу медуз вживають в їжу. Адже м'ясо медуз не тільки смачне, але й є джерелом мікроелементів і йоду. Для кулінарних страв використовують неотруйні види медуз.

В Японії і Китаї в їжу вживають мезоглею аурелії і рапілеми. Виловлюють медуз підсками або спеціальними знаряддями для ловлі, які мають вигляд великого мішка. Під час припливу або відпливу мішок надувається плином, і в нього потрапляють медузи, які не можуть вибратися внаслідок своєї малорухомості.

Після виловлювання з медуз видаляють неїстівну частину, а решту обробляють сіллю і сумішшю приправ. У їжу вживають лише парасольки, а отруйні щупальця викидають.
Готова страва має солоний смак та є хрусткою. В Південній і Південно-Східній Азії мариновані медузи вважаються делікатесом.

Китайці вважають, що м'ясо у медуз «кришталеве». Медуз їдять у вареному і смаженому вигляді, а солоних медуз додають в різні салати. Страви з цих екзотичних тварин приправляють перцем, корицею і мускатним горіхом.

Парасольку медузи вимочують у спеціальному розчині, до якого додають сіль, галун та листя деяких дубильних рослин. Потім із солених медуз готують різні страви.

У азіатських країнах їх подають не лише в ресторанах, а й готують і їдять в повсякденному житті. Китайці готують медуз у воку (велика сковорода з круглим денцем та високими бортами), або їдять їх холодними. Крім того, китайці та японці пропонують безліч варіантів вживання сирих медуз, поливаючи їх різноманітними соусами. Перед вживанням в їжу, просолених та засушених медуз потрібно вимочити у воді.