СТРУКТУРИ ТІЛА ЛЮДИНИ, ЯКІ НАЗВАНІ НА ЧЕСТЬ ВЧЕНИХ, ЩО ЇХ ДОСЛІДЖУВАЛИ.

     Клітини Беца – пірамідальні нейрони п’ятого шару в корі головного мозку, які є найбільшими в ЦНС, їхній діаметр досягає 100 мкм. Вперше були описані Володимиром Олексійовичем Бецем у 1874 р. Аксони цих клітин направлені вниз до спинного мозку, утворюючи синапси з клітинами передніх рогів спинного мозку, що в свою чергу з’єднуються з м’язами тіла.

      Клітини Пуркиньє – великі еферентні нервові клітини, які у великій кількості знаходяться у корі мозочка. Тіло цих клітин має грушоподібну форму, від яких відходять розгалуджені дендрити. Свою назву отримали на честь чеського лікаря та фізіолога – Яна Пуркиньє.

      Апарат Гольджі – структура клітини, яка занурена в цитоплазмі і являє собою стопку цистерн різної величини, розміщених одна над одною. Функція комплексу – формування різних внутрішньоклітинних включень. Названий на честь італійського гістолога Камілло Гольджі.

       Ліберкюнові залози (крипти) – мікроскопічні трубчасті залози, що розміщені у товщі слизової оболонки в основному тонких кишок, які виділяють кишковий сік. Розміщуються вони між ворсинками. А в товстому кишечнику вони набагато довші і виділяють більшу кількість слизу. Названі на честь німецького анатома Йогана Ліберкюна, який описав їх у 1745р.

     Клітини Панета – клітини тонкого кишечника, що забезпечують антибактеріальний захист. Названі на честь австрійського лікаря Джозефа Панета.

       Вароліїв міст – це відділ головного мозку, що є разом із мозочком частиною заднього відділу мозку. Названий так на честь його дослідника Констанцо Варолія. Від моста відходять середні ніжки мозочка, які є – brachi ponti – товстими провідними шляхами.

     Євстахієва труба – слухова труба – канал, який з’єднує порожнину середнього вуха з глоткою. Фізіологічно вона необхідна для урівноваження різниці атмосферного тиску зовні і в порожнині вуха. Названа вона на честь Бартоломео Євстахіо – італійського лікаря та анатома.

     Комочки Біша – скупчення жирової тканини у товщі щік (між щічним та жувальним м’язами) новонароджених дітей і грудного віку. Вони перешкоджають втягуванню щік дитини під час смоктання молока. Названі на честь французького лікаря (М.F.Bichat), який описав їх.

      Пучок Гіса – це пучок нервових провідних волокон та клітин, які передають збудження на шлуночки серця: у верхній частині міжшлуночкової перегородки він розгалужується на праву та ліву ніжки, які і йдуть до кожного шлуночка. По цих нервових волокнах приходить електричний імпульс, що дозволяє їм скорочуватися. Пучок Гіса починається потовщенням – вузлом Ашофф–Тавари, що розміщений у стінці правого передсердя поблизу тристулкового клапану. Синусно-передсердний вузол Гіса-Фляка-Коха розміщений у стінці правого передсердя, між верхньою порожнистою веною та трикутником Коха. Цей вузол визначає ритмічність скорочень передсердь, передаючи подразнення через пучки, які відходять від нього до міокарду передсердь.

Волокна Пуркиньє - тонкі пучки провідних нервових волокон, які знаходяться у товщі міокарда шлуночків серця. Свою назву отримали на честь чеського лікаря та фізіолога – Яна Пуркиньє

     Баталов протік – судина, яка зв’язує під час зародкового розвитку легеневу артерію із спинною аортою.

       Гарвеївські кола – кола кровообігу, які були вперше описані У.Гарвеєм.

    Острівці Лангерганса – це складові частини підшлункової залози, які становлять ендокринну її частину. Клітини Лангерганса – це клітини шкіри, що відповідають за імунні функції. Названі ім’ям німецького вченого П.Лангерганса, який описав їх у 1869 р.

     Капсула Шумлянського – це капсула нефрону в нирках. Олександр Шумлянський вперше розгадав і описав природу судинного клубочку – glomerulus, що названо в його честь.

     Мальпігієвий клубочок – клубочок із майже 50 капілярних петель у чашечці нефрону. Це сплетення капілярів у корковому шарі нирок. Слугує для фільтрації плазми крові. Структура названа на честь Марчелло Мальпігі, італійського біолога та лікаря, одного із засновників мікроскопічної анатомії.

      Петля Генле – частина нефрона, що має шпилькоподібний вигин у мозковому шарі нирки. Головною функцією петлі є реабсорбція води та іонів у обмін на сечовину. Названа вона на честь Фрідріха Густава Якоба Генле – німецького патологоанатома.

     Крипти Генле – мікроскопічні клітини, які знаходяться біля кон’юнктиви очного яблука. Вони відповідають за синтез муцина, що є частиною сльозової рідини. Муцин обгортає рогівку ока для забезпечення гідрофобних якостей слізної плівки ока. Шар муцину дозволяє слізній рідині рівномірно розподілятися по поверхні ока. Крипти Генле названі на честь Фрідріха Густава Якоба Генле – німецького фізіолога та анатома.

У оці наявні тільця Генле-Гассана – це прозорі вирости на периферії райдужної оболонки ока. Внутрішня поверхня повік містить велику кількість сльозових залоз Краузе та клітини Вольфринга.

     Фаллопієві труби – маткові труби – парні трубчасті органи, що поєднують порожнину матки з черевною порожниною. Названі на честь італійського анатома ХVI ст. Габріеля Фаллопія, який вперше описав їх. Фаллопієві труби здійснюють транспортування яйцеклітин там сперматозоїдів, створюючи сприятливе середовище для запліднення.

      Граафів міхурець – мішечок, що заключає в собі яйцеклітину в яєчнику, діаметром 10-15 мм. Досягнувши зрілості граафові міхурці лопаються, ооцити виходять на поверхню яєчника і рухаються по матковій трубі. Відкритий і описаний голландським лікарем Реньє де Граафом.

     Ахіллове або Ахіллесове сухожилля – сухожилля трьохголового м’яза гомілки, розміщене позаду гомілки і прикріплюється до горбика п’яткової кістки. Назване на честь Аххіла – героя Греції, що мав це місце найвразливішим.

ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗАЛОЗ ТІЛА

       

       Організм людини складається з клітин, тканин, органів та систем органів. Кожна структурна одиниця має свою певну будову, місце розташування та виконує певні функції. Постійно в організмі здійснюються різні фізіологічні, хімічні та біологічні процеси, які відбуваються завдяки нейрогуморальній регуляції: спільній роботі нервової та ендокринної систем.

      Одна із оболонок тіла – слизова - має у своєму складі залози. Вони виробляють специфічні речовини, що називаються секретом. У залежності від кількості клітин залози поділяють на одноклітинні і багатоклітинні. Одноклітинні – бокалоподібні клітини, які розміщені між клітинами епітелію слизової оболонки, наприклад, залози шлунка та дихальних шляхів. Багатоклітинні локалізуються у слизовій і підслизовій оболонках і можуть утворювати самостійні органи, наприклад, слинні залози, підшлункова.

      За формою багатоклітинні залози поділяються на трубчасті, альвеолярні та альвеолярно-трубчасті. За будовою вони є прості, що складаються з однієї трубочки або міхурця та складні, які утворені розгалуженою системою трубочок або міхурців, що мають вивідну протоку. А вже за наявністю вивідної протоки поділяються на такі, що мають вивідну протоку та ті, що не мають вивідної протоки, секрет яких відразу поступає у кров.

      За функціональною діяльністю залози поділяються на групи: екзокринні - залози зовнішньої секреції, ендокринні - залози внутрішньої секреції та залози змішаної секреції, тобто подвійної дії. Екзокринні залози являють собою вп’ячування епітелію, що складається з щільно упакованих секреторних клітин. Ендокринні залози – це цілі органи, які мають певну будову та місцезнаходження.

   Екзокринні – це залози зовнішньої секреції, які відкривають свої вивідні протоки та виділяють секрети на поверхню тіла або в порожнину організму. Вони виділяють слиз, який покриває і зволожує оболонку, або травні соки, які розкладають складні поживні речовини на прості. Продукт секреції екзокринних залоз – це рідка суміш речовин, що містить воду, іони, ферменти, слиз та інші речовини.  До екзокринних залоз належать:

-молочні залози виділяють молоко для вигодовування потомства;

-потові залози, виділяють піт на поверхню шкіри, чим допомагають терморегуляції;

-сальні залози виділяють шкірний жир також на поверхню тіла;

-слинні залози продукують слину, яка бере участь у травленні;

-слізні залози утворюють сльози;

-залози слизової оболонки дихальних шляхів;

-залози слизової оболонки травного каналу виділяють різні ферменти і речовини для процесу травлення.

   Кожна екзокринна залоза складається з початкового відділу, утвореного залозистими клітинами (гландулоцитами), які виробляють секрет, і протоків. Залежно від будови початкового (секреторного) відділу розрізняють трубчасті (нагадують трубку) і альвеолярні залози (нагадують кульку, виноградину), а також трубчато-альвеолярні залози, які мають і той, і інший початкові відділи. Залежно від будови протоків залози діляться на прості, що не мають розгалужень початкового відділу (пітні, сальні залози), прості розгалужені та складні, що мають більш-менш розгалужений початковий відділ (слинні залози, печінка).

   Ендокринні – це залози внутрішньої секреції, основною ознакою будови яких є відсутність вивідних проток. Їхні секрети виділяються безпосередньо у кров або лімфу, що їх омиває. Секрет ендокринних залоз – гормони, їхня кількість досить невелика, але вплив на життєдіяльність організму життєво необхідний. Науку, що вивчає будову, функції і захворювання залоз внутрішньої секреції, називають ендокринологією.

   На функцію ендокринних залоз впливають численні фактори: травма, біль, високі та низькі температури, інфекція, інтоксикація, кисневе голодування, внаслідок яких функція залоз може пригнічуватись або підвищуватись. 

Порушення функцій залоз внутрішньої секреції відіграють велику роль у виникненні різних хвороб. При порушеннях однієї залози у хворобу підключаються інші залози, так як діяльність всіх залоз тісно пов'язана між собою. Отже, залози внутрішньої секреції функціонують як єдина фізіологічна система – ендокринна.

   Крім екзокринних і ендокринних є залози змішаної секреції. До них належать:

-підшлункова залоза, по-перше, утворює підшлунковий сік, який виділяється через протоку в 12-палу кишку, по-друге, виділяє гормони, які регулюють кількість цукру у крові;

-статеві залози, по-перше, продукують статеві клітини для продовження роду, по-друге, статеві гормони, які формують вторинні статеві ознаки.

   Таким чином, залози змішаної секреції виконують водночас дві функції: як залози зовнішньої секреції та залози внутрішньої секреції, тобто вони виділяють секрети безпосередньо у кров і в той же час мають вивідні протоки назовні тіла або в порожнину тіла. 

   Система залоз людини є однією з дуже важливих систем. Звичайно, це система залоз внутрішньої секреції, що виробляє гормони. Через міжклітинну речовину гормони доставляються в клітини або можуть розноситися з кров’ю по біологічній системі. Крім того існують ще окремі  ендокринні клітини, які розміщені по всьому тілу, які складають дифузну частина даної системи.

   Основні функції системи залоз людини:

-регулює роботу всіх систем організму і окремих органів;

-участь в реакціях, що відбуваються в організмі;

-забезпечує стабільність процесів життєдіяльності організму, що особливо важливо при умовах зміни зовнішнього середовища;

-сприяє нормальному функціонуванню репродуктивної системи;

-завдяки ендокринній системі здійснюється розвиток організму людини;

-психічний стан людини і емоційну поведінку нерозривно пов’язане з ендокринною системою.