БЛОГ ВЧИТЕЛЯ БІОЛОГІЇ КОНДРАШОВОЇ НАДІЇ ІВАНІВНИ: Навчальні матеріали

Розробки уроків 8 кл.

https://drive.google.com/folderview?id=0B33LOVO22JHdTDJjeFVIWVVReVk&usp=sharing

Електронний підручник 8-9 кл.

https://drive.google.com/folderview?id=0B33LOVO22JHdSnJBVGd2eU00Qm8&usp=sharing

Біологія 6-11 кл.схеми і таблиці

https://drive.google.com/folderview?id=0B33LOVO22JHdWXdQUlpqb0MxcUU&usp=sharing

Нетрадиційний урок-мандрівка у 7 класі з теми "Покритонасінні"

Тема уроку: НАРОДНА МЕДИЦИНА НАРОДИЛАСЯ В СЕРЦІ НАРОДУ, ДО НАРОДУ ВОНА Й МАЄ БУТИ ПОВЕРНУТА.

Мета уроку: ознайомити учнів з особливостями народної медицини, вказати на її валеологічні основи, формувати повагу до народних зцілителів, фітотерапевтів, виховувати любов до природи. Обладнання: гербарії лікарських рослин, таблиці, на яких зображено лікарські рослини, малюнки рослин, коробки із лікарською сировиною, виставки відповідної літератури, на дошці вислів Л.Павленка: «Народна медицина народилася в серці народу, до народу вона й має бути повернута», квітка «Вічного здоров”я», музичний супровід, мультимедійна презентація Хід уроку: (Учні поділені на 6 груп: «Зелена аптека на подвір’ї», «Зелена аптека узлісся, лісу», «Зелена аптека лук і полів», «Зелена аптека городу», «Зелена аптека на підвіконні», «І бур’яни лікують». ) Вчитель: В житті українського народу останнім часом відбувається багато подій, які значно змінюють наші погляди на прожиті роки, допомагають краще збагнути процес оновлення. До таких подій можна віднести і відродження забутого скарбу нашої землі – народної медицини чи як по-іншому ще говорять, лікування за допомогою лікарських рослин. Що ж це за рослини? Так, лікарськими називають рослини, що містять речовини, які мають властивості запобігати хворобі або виліковувати її. Знову стежина народної мудрості веде нас до природи, до отих квітів, травинок, що в людині оживають здоров”ям. І справедливими є слова лікаря фітотерапевта Леоніда Павленка, який сказав, що «Народна медицина народилася в серці народу, до народу вона й має бути повернута.» Людський організм – це частинка природи як і трави, що ростуть на землі. І саме трави допомагають хворій людині бути здоровою, а здоровій – ще більше зміцнювати свій організм. А чи хочете ви, діти, бути здоровими? А що значить для вас бути здоровими? Зрозуміло. Тому, я вам сьогодні пропоную здійснити мандрівку у пошуках квітки вічного здоров”я. Дорога наша буде довгою і нелегкою і, щоб віднайти чарівну квітку якнайшвидше, ви повинні мені весь час допомагати своїми розповідями, які підготували до уроку заздалегідь, а я за це кожній групі буду давати пелюстку зачарованої квітки. Домовились? Отож, вирушаймо у подорож. Існує така легенда: «Коли Бог вигнав за гріх Адама і Єву із раю, то сказав: «Якщо ви такі неслухняні і розумніші за мене, самі й лікуйтеся від недуг». І розсипав над Землею насіння різних цілющих трав. Найбільше попало цього насіння на українську родючу землю.» Тому українці здавна були добрими травниками. Майже в кожному селі хтось із травників займався лікуванням травами, зіллям. Вони знали понад 350 видів рослин, що мали лікувальні властивості. Був звичай починати збирати трави 10 травня (день Семена, Зілота), коли вони зацвітали і продовжували збирати протягом червня і особливо на Івана Купала. Травники говорили, що на Івана пахощі квітів і трав найп”янкіші, зілля найпомічніше. Тому народ і оспівував ці рослини в піснях, легендах, віршах, коломийках. У рідному краї і серце співає… І кожна травинка і кожна билинка Вигадують мрії на теплих вітрах, Під вітрами мальви, в саду материнка Оспівані щедро в піснях. Є рослини, які народ особливо шанує і вони є обов”язкові біля хати дбайливої господині. Хата моя, біла хата, Рідна моя сторона! Пахне любисток і м”ята, Мальви цвітуть край вікна. Це м”ята, нагідки, рум”янок, любисток, рута пахуча, мальви. І нехай колись в спогадах про рідний дім, далеку пору дитинства у вашій пам”яті і спливуть пахощі м”яти, цвіт любистку, розпростерті стебельця споришу біля батьківського порогу, яскравіші за вогонь нагідки під вікном рідної оселі. (Звучить мелодія пісні «Смерекова хата».) Учні (за першим столом «Зелена аптека на подвір”ї») розповідають про м”яту, деревій, любисток, подорожник, нагідки, зачитують короткі легенди, вірші, особливості лікувальних властивостей, ілюструють їх. Вчитель: А стежка веде нас далі від батьківської хати на узлісся і в ліс. Учні (за столом «Зелена аптека узлісся, лісу») розповідають про суниці, шипшину, березу, дуб, липу, звіробій, терен. Вчитель: І ось стежина нас вивела на луки та поля. Учні (третьої групи «Зелена аптека лук та полів») розповідають про полин, чебрець, волошки, див”ясил, маки. Вчитель: Через луки та поля прийшли ми з вами на наші городи, на яких теж виявляється є багато лікарських рослин. Учні (групи «Зелена аптека городу») розповідають про лікувальні властивості культурних рослин. Вчитель: А якщо хтось занедужав сильно і не може вийти з дому, то йому допоможуть ті рослини, які ростуть на підвіконні. Чи не так? Учні (групи «Зелена аптека на підвіконні») розповідають про алое, аспарагус, та інші рослини. Вчитель: Всі ми знаємо якої шкоди завдають нашим городам бур”яни, вони наші злі вороги з якими ми весь час ведемо боротьбу. Нищимо їх, вириваємо, не розуміючи того, що і вони теж є рослинами і можуть нам бути у потребі. Учні (шостої групи «І бур”яни лікують» ) розповідають про кропиву, грицики, череду, лопух. Вчитель: Молодці, дітки. Чи всі групи отримали пелюстку? Дуже добре. Пелюстки квітки ми знайшли, але квітка наша залишається ще неживою, а щоб вона розцвіла і додавала вам сил та здоров”я, то у цьому допоможуть ваші знання, які ви отримали на уроці. Але я вас попереджала, що дорога терниста, довга та нелегка, тому один учень від групи повинен пройти через кабінет самодопомоги. Тобто: у мене на столі є дуже багато коробок з лікарською сировиною. Я називаю симптоми умовної хвороби, а учень знаходить ліки для себе. Зрозуміли? Ви ж усі записуєте в зошити хворобу і ліки від неї. (Після цього збирається уся квітка.) Вчитель: Подивіться, діти, як ожила наша квітка. Скільки здоров”я та радості вона зможе нам принести! І щоб вона не втратила цілющої сили залежить лише від вас. Все життя пам”ятайте слова зцілительки з Делятина Івано-Франківської області: «Щоб перемогти зло, пам”ятайте тільки радості, а прикрощі вчіться швидко забувати. Відкиньте всі страхи, викорініть із себе почуття заздрості – це дуже погане почуття. Запам”ятайте, коли ви комусь посилаєте зло, воно неодмінно повертається бумерангом і б”є по вас. Ніколи не сваріться – побачили б ви, яка чорна страшна хмара оточує вас, коли ви сваритеся, ви б її запам”ятали назавжди. Не плюйте на святу землю, на ній ростуть обереги вашого здоров”я - трави. Немає хвороби, яку б вони не вилікували. Задумайтесь: 4000 рослин мають лікувальні властивості, а ми використовуємо лише приблизно 300 видів. Коли йдете по лікарські рослини, ласкаво попросіть: «Земле, дай мені, будь ласка, цю квіточку… Дерево, дозволь узяти твою гілочку…» Самі собі, людям, деревам і квітам усміхайтесь… І тільки тоді ви відчуєте вогонь спілкування з Богом, а відчувши його, завжди будете прагнути цього вогню незміреного ні з чим щастя – мати міцне здоров”я на всі літа».

Завдання додому: продовжувати збирати легенди, цікаві відомості, записи старожилів про рослини. Використана література: 1. Яцук Г.В. Біологія і духовність. - Тернопіль, 1994.

Урок-практикум з використанням ІКТ у 7 класі (6 класі)

Тема уроку: ПРАКТИЧНА РОБОТА №2 «ВИЗНАЧЕННЯ РОСЛИН КЛАСУ ДВОДОЛЬНІ». (ПОНЯТТЯ ПРО КЛАСИФІКАЦІЮ РОСЛИН (6 клас)

Освітні цілі: поглибити знання про основи систематики рослин; удосконалювати навички визначення рослин з допомогою визначальних карток, ознайомитися з роботою інтерактивних атласів-визначників; закріпити вміння складати морфологічний опис рослин; розвивати пізнавальний інтерес до предмета; виховувати дбайливе ставлення до навколишнього середовища.

Обладнання: комплекс комп'ютер + телевізор, інтерактивний визначник рослин (особиста сторінка Андрія Козленка), гербарні екземпляри й фотографії рослин Львівської області, Інтернет-ресурси, мультимедійна презентація вчителя Тип уроку: формування практичних вмінь і навичок учнів.

Хід уроку. І. Мотивація навчальної діяльності учнів.

Тема нашого уроку-практикуму — «Ознайомлення з наукою систематикою. Визначення рослин класу Дводольні» (слайд 1).

Є одна планета — рай В цьому космосі холодному. Лише на ній одній побачиш Конвалії в траві зеленій. І бабки тільки тут В річку дивляться здивовано. Бережи свою планету, Адже іншої на світі немає! Я. Аким

II. Вивчення нового матеріалу.

1. Розповідь учителя з елементами бесіди Наразі на нашій планеті існує 2—5 млн видів живих організмів, і, мабуть, не менше 500 млн видів вимерло в попередні геологічні епохи. Пізнанням цього безкрайнього різноманіття виявів життя і займається систематика. Сьогодні ми з вами повинні поглибити знання про основи систематики рослин і тварин; удосконалювати навички визначення рослин класу Дводольні з допомогою визначальних карток та інтерактивних визначників; закріпити вміння складати морфологічний опис рослин (слайд 2). Отже, систематика — це наука, яка займається описом і класифікацією організмів — як живих, так і вимерлих (слайд 3). Створення першої наукової класифікації належить шведському природодосліднику Карлу Ліннею (1735 р.) (слайд 4). Внесок Карла Ліннея в біологічну науку: спростив біологічну термінологію; створив систему розподілу рослин і тварин по групах; упровадив бінарну номенклатуру; упровадив латинські назви; створив першу систему органічного світу (позитивний крок, незважаючи на хибні погляди вченого). Найважливішим поняттям систематики є «таксон». Згідно з правилами ботанічної номенклатури, основними таксономічними категоріями є: вид, рід, родина, порядок, клас, відділ, царство (слайд 5). Наводиться конкретний приклад — систематичне положення пасльона чорного (слайд 5). Питання до класу: За якими ознаками ми відносимо цю рослину саме до цих таксономічних одиниць? (Рослина, має квітки та плоди, сітчасте жилкування листя, квітку зі зрощеними чашолистками та пелюстками, плід — ягода) Для встановлення наукових назв рослин використовуються атласи-визначники. Вони містять зображення рослин, таблиці-ключі й коротку характеристику зображень. Усі визначники мають ступеневу структуру, кожен ступінь містить тезу (положення) та антитезу (протиположення), і завдання дослідника — визначити, яке з цих двох положень характеризує рослину, що ми вивчаємо (слайд 6). 2. Фронтальна робота з класом Визначення рослини родини Пасльонові (з допомогою інтерактивної визначальної картки, побудованої також у програмі Power Poit) (слайди 7—11) Порядок визначення рослини (видається на кожну парту) Прочитайте тезу й антитезу першого ступеня і вирішіть, що більше відповідає ознакам рослини, яку ви визначаєте. У кінці обраної тези або антитези стоїть цифра нового ступеня, на який і потрібно перейти. На новому ступені продовжуйте таке ж порівняння тези й антитези з ознаками визначуваної рослини. На якомусь ступені вибрана вами теза або антитеза закінчиться не цифрою, а назвою визначуваної рослини. Назва рослини складається з двох слів. Перше слово — це родова назва, разом з другим воно складає назву виду. (Під час розробки такої інтерактивної визначальної картки варто використати систему гіперпосилань з одного ступеня на інший та у зворотному напрямку, що дозволяє наочно продемонструвати учням можливості визначальної картки). ІІІ. Практична робота (робота в парах з Інтернет-ресурсами) Учитель проводить інструктаж з правил поводження з техніки безпеки під час роботи на комп'ютері, коментує хід виконання практичної роботи (слайд 12), наголошує на тому, як правильно слід використати Інтернет-ресурси. Кожна пара працює зі своїми об'єктами: використовуючи картки, визначає їх систематичне положення, потім складає морфологічний опис рослини за планом (слайд 13). Наприкінці роботи обов'язково робиться висновок та оформлюється звіт про виконану роботу. ІV. Домашнє завдання

1. Повторити ознаки родин рослин класу Дводольні

. 2. Для учнів високого рівня: спробувати скласти власні визначальні картки (інтерактивні або друковані).

урок from nadiabio

Урок з основ здоров'я у 9 класі з теми "Соціальна складова здоров'я"

Тема уроку: СНІД. Шляхи зараження, перебіг хвороби. Профілактичні заходи. Шкірно-венеричні захворювання та їх профілактика.

Освітні цілі: ознайомити учнів із захворюваннями статевих органів, спадковими та венеричними хворобами статевих органів; розглянути засоби профілактики даних хвороб; продовжити вивчення основних проблем, що породжує СНІД у світових масштабах та у нашій країні; розглянути способи профілактики цієї небезпечної для життя людини хвороби; виховувати почуття відповідальності за власне здоров’я; формувати валеологічну культуру поведінки.

Обладнання: матеріали папки «СНІД», «Ваше здоров’я у ваших руках», мультимедійна презентація, комп’ютерне забезпечення, Інтернет-ресурси.

Хід уроку:

І. Мотивація навчальної діяльності. 1. Мозковий штурм «СНІД». 2. Попередній тест «Що вам відомо про СНІД?».

ІІ. Вивчення нового матеріалу. 1. СНІД загрожує усьому людству. (Розповідь вчителя з елементами бесіди та демонстрацією презентації Нетрадиційний урок-судовий процес з використанням інтерактивних технологій в 11 класі з теми "Популяція. Екосистема. Біосфера"

Тема уроку: Звинувачується суспільство. Освітні цілі: розширити і поглибити знання учнів з питань екології навколишнього середовища, довести необхідність захисту й охорони біосфери; звернути увагу учнів на глобальні та регіональні екологічні проблеми та сучасні підходи до їх вирішення; керуючись ідеями екологічної філософії, виховувати екологічно свідому особистість, викликати в дітей глибокі міркування й відповідні поведінкові дії.

Тип уроку: нестандартний, комунікативної спрямованості.

Форма проведення: ділова гра. Дійові особи: Головуючий Суддя, Судді, Природа (позивач), Суспільство (відповідач), Земля, Літосфера, Атмосфера, Гідросфера, Біосфера, Флора, Фауна, Медик-еколог, Адвокат Природи, Адвокат Суспільства, Секретар. Обладнання: плакати – «Жити щасливо і жити в злагоді з природою – одне й те ж» (Л.Сенека), «Ми не отримали Землю в спадщину від батьків, ми взяли її в борг від наших дітей» (девіз організації Грінпіс), «А земля та стане пустинею через вину жителів її, через плід діянь їхніх» (Міхей, 7.13), «Природа-такий же унікум, як картина Рафаеля. Знищити її легко, відновити неможливо» (І.П.Бородін); трибуна, терези. Хід уроку: Вступне слово вчителя: Дорогі, діти. Ми запросили вас у зал судових засідань, бути учасниками незвичайного судового процесу між природою та суспільством. Це умовний процес, він не закінчиться тим, що підсудних візьмуть під варту. І тим не менше, він реальний, так як реальними є проблеми, які привели до нього. В ролі кого кожен з нас візьме участь у цьому процесі? В ролі обвинувачуваного? Захисника? Свідка? А може підсудного? Або стороннього спостерігача, людини у залі? Це залежить від кожного особисто. Тільки пам’ятайте: зал – це світ, в якому ми живемо. А світ цей зникає. Для нас стали реальністю найсміливіші ідеї письменників-фантастів минулих століть. Людина придумала машини-роботи, підкорила космос та найвищі вершини планети, побувала в морських глибинах, вивела тисячі сортів культурних рослин та порід домашніх тварин. І все це докази тріумфу людського розуму. Але, замість того, щоб торжествувати, людство все більше охоплює почуття тривоги. Адже чим вищі темпи науково-технічного прогресу, тим більший вплив людини на природу. І вже, по суті, ми не маємо природного середовища, а середовище, штучно створене людиною. Якщо кілька десятиліть тому найбільшою загрозою для всього живого на Землі вважалася ядерна війна, то ми живемо перед загрозою екологічної катастрофи. Адже з вини людини на планеті зникло багато озер і річок, а вода у більшості водойм, що залишились, стала непридатною для життя. У верхніх шарах атмосфери зменшується кількість озону, який захищає всі живі організми від згубної дії ультрафіолету. Діяльність людини призводить до того, що в атмосферу випадає величезна кількість отруйних речовин та радіоактивних елементів, збільшується кількість вуглекислоти, що спричинює на планеті парниковий ефект. На поверхні Землі падають кислотні дощі, зменшується шар родючого грунту. З вини людини безслідно зникають окремі види флори і фауни. Людина – одна із складових частин біосфери. Здоров’я людей є екологічним показником стану довкілля. Отже, є більше причин для тривоги, ніж для тріумфу. Хто ж винен у цьому? Спробуймо розібратись. Сьогодні на шальки терезів будуть покладені аргументи і звинувачення обох сторін судового процесу. Що з цього вийде судити вам.

Секретар: Встати, суд іде! Головуючий суддя: Сьогодні ми слухаємо справу «Звинувачується суспільство».

Секретар: Ввести підсудних (входить Суспільство та його Адвокат, сідають за свій стіл). Даний судовий процес ведуть: Головуючий суддя та Судді.

Головуючий суддя: В суд поступила скарга від Природи, у якій вона звинувачує Суспільство, роль якого заклечається в знищенні земної кулі і всього живого на Землі. Сьогодні судовий процес про проблеми природокористування в Україні, в нашій місцевості та екологічні проблеми суспільства. Ми господарі нашої природи і вона для нас є «коморою сонця» з великими скарбами життя. Нехай вислів Уолта Уїтмена: «Подумай про час – про все, що було, Подумай про день сьогоднішній і віки, Що прийдуть за ним» і буде лейтмотивом нашого судового процесу. Заслухаймо заяву Позивача.

Природа: Мабуть, найбільшу насолоду і радість, найпалкішу любов до рідного краю, до життя викликає спілкування з природою. Вона завжди чарувала і чарує, хвилювала і хвилює людину. Шепіт голубої води, зелених дібров, спів дзвінкоголосих пташок, запах і розмаїття квітів – усе це дорога серцю, ні з чим незрівнянна природа рідного краю. У ліс завітаю я знову На тиху сердечну розмову: Як пахне достигла суниця І сонцем пропалена глиця! Я чую зозулі кування, Берізок тремтливих зітхання, Тонкі білокорі сестриці Сплели свої віти в косиці. Але чи завжди люди пам’ятають слова нашого видатного співвітчизника В.І.Вернадського, який писав: «Людина взаємодіє з природою існуючи в її лоні…У складності сучасного життя людина практично забуває, що вона сама і все людство, від якого вона не може бути відокремлена, нерозривно зв’язані з природою. Повітря, вода, грунти, флора, фауна – компоненти, що оточують людину і створюють умови для її існування.» Напевно, ні. Сьогодні настав тривожний час, коли між природою і суспільством утворилася прірва, що веде до загибелі всього живого на Землі. Я закликаю високий суд об’єктивно розібратися в цій справі і винести справедливий вирок. Звертаюсь і до Вас, хто присутній на сьогоднішньому процесі: «В кого є душа й сумління, В кого серце є палке – Захисти, збережи усе живе!»

Головуючий: Запрошується до слова Суспільство. Суспільство: Найвища організація життя та існування – суспільство. В давні часи, коли людина була збирачем і мисливцем, вона знаходилась в більш гармонійній єдності з навколишньою природою і її багатствами, і повністю залежала від неї. З розвитком суспільства, техніки та нових технологій люди стали сильними і навіть всемогутніми. Вони вже могли підкоряти сили природи на свою користь. За останні 100 років людство в 100 раз збільшило швидкість свого переміщення в просторі, в 1000 раз – використання енергетичних ресурсів і в 1000000 раз – військову могутність. До речі, військова справа і виробництво зброї в розвинених країнах є найжадібнішим споживачем природних ресурсів і одним із найсерйозніших забруднювачів довкілля. Нині промисловість світу виробляє в 7 раз більше товарів і видобуває в 3 рази (за масою) більше корисних копалин, ніж у 1970 році. Як казав Демокріт «Подібно до того, як буває хвороба тіла, буває також хвороба способу життя». Незважаючи на певні досягнення в галузі природоохоронної діяльності в окремих країнах (Німеччина, США, Китай, Японія) і поширення серед людей занепокоєності станом природи своїх регіонів та біосфери в цілому, у ХХІ столітті поглиблюється глобальна екологічна криза, воно характеризується надзвичайно низьким рівнем екологічної освіти й свідомості у більшості населення, подальшим нарощуванням промислових та сільськогосподарських виробничих потужностей з одночасною нещадною експлуатацією всіх видів природних ресурсів. Нова екологічна криза в історії людства є глибшою і трагічнішою, і подолати її буде надзвичайно важко.

Головуючий: По даній справі заслухаємо свідків.

Секретар: Запрошується Земля-годувальниця. Головуючий: Свідок, попереджаю Вас, про кримінальну відповідальність за дачу неправдивих свідчень. Закликаю Вас говорити правду і тільки правду. Земля: Для того, щоб прогодуватись, одягнутись, людина користується земними ресурсами. Земля – джерело життя. Недаремно про мене кажуть: «Праця – батько багатства, а земля – його мати». При використанні важкої техніки порушується структура ґрунтового покриву, а при неправильному обробітку – розвивається ерозія. Це явище характерне для всієї України. Наша земля надзвичайно багата. Видатний ґрунтознавець В.В.Докучаєв відзначив, що чорнозем дорожчий за вугілля, нафту, золото. Товща родючого шару перевищує 20 см. Природа затратила на його утворення 2-7 тис років, але при посиленій ерозії той самий шар може зруйнуватися за 10-30 років, а нерідко його змиває злива, здуває пилова буря, великої шкоди завдає засолення. А чи знаєте Ви, що: кожну годину на нашій планеті – 1700 акрів продуктивної землі стає пустелею, близько 2000 дітей помирає з голоду, 55 чоловік отруюються й гинуть від пестицидів та інших хімічних речовин, 1000 чоловік вмирає від отруєння водою, 2000 тонн кислотних дощів випадає у Північній півкулі, 5-6 видів тварин чи рослин зникають. Кожну хвилину - знищується більше 51 акра тропічних лісів, використовується близько 35 тис барелів нафти, знищується 50 тонн родючого грунту через неправильне його використання, виділяється більше 12 тис тонн вуглекислого газу в атмосферу. За останні 30 років із сільськогосподарського обігу вилучено 1 млн 250 тис гектарів українських земель. А це більше, ніж загальна площа територій Закарпатської і Чернівецької областей разом узятих. Надмірні використання добрив призвели до неякісних сільськогосподарських продуктів, в результаті – різноманітні хвороби людей. Секретар: Проходьте, будь-ласка, сідайте.

Головуючий: Прошу Адвоката Природи відповісти на таке запитання: «Чи є факти негативного впливу добрив на здоров’я людини?»

Адвокат Природи: Підвищений вміст нітратів та нітритів в харчових продуктах приводить до виникнення захворювань у людини. Для боротьби з шкідниками людина застосовує пестициди – біля 1,4 кг на душу населення, це так звані пестициди хлорорганічного, фосфорорганічного й іншого складу. Навантаження пестицидів при вирощуванні культур на грунти стає нестерпним. Так, при вирощуванні озимої пшениці в грунт інколи вносять до 6-10 кг пестицидів, і це лише на 1 га землі, овочевих культур – 45-50, плодових – 165 кг/га. Але ж на отруєній землі не може вирости не отруєний колос, не отруєний коренеплід! І все це, врешті-решт, потрапляє в організм людини й загрожує не лише їй, а й нащадкам. До того ж, близько 500 видів шкідників вже виробили імунітет проти одного чи кількох видів отрутохімікатів, частина – до всіх без винятку. За прогнозами науковців, вже за кілька років всі основні вороги врожаю (шкідники, бур’яни, збудники захворювань) стануть несприйнятливими до хімічних засобів захисту рослин. То навіщо ж отруювати землю?

Головуючий (звертається до Адвоката суспільства): Що робить людина сьогодні, щоб припинити розвиток захворювань від мінеральних добрив? Адвокат Суспільства: Деякі країни (США, Німеччина, Франція) майже не використовують мінеральні добрива. Аналогічні приклади є і в нас на Україні, зокрема в Полтавській області. В 1977 році в Женеві була прийнята Конвенція про заборону військового, або іншого впливу на природу. А в 1980 році в Генеральній асамблеї ООН було розглянуто питання про відповідальність держав за збереження природи для теперішніх і майбутніх поколінь. Люди – исполины, люди – великаны, Есть у Вас винтовки, сети и капканы, Есть у Вас бесстрашье, сила есть навечно И должно быть сердце, сердце человечье. Люди – человеки, страны и народы, Мы теперь навечно должники природы. Надо с этим долгом как-то расплатиться, Пусть расправит крылья раненая птица!

Секретар: Запрошується свідок Літосфера. Головуючий: попереджає про дачу неправдивих свідчень.

Літосфера: Ніхто не може бути байдужим до того, що відбувається навколо нас: змінюється поверхня землі у процесі будівництва, гірничих розробок. Але головне джерело забруднення – повернення в природу тієї маси відходів, які утворилися в процесі виробництва. Це метали та їх сполуки, отрутохімікати, радіоактивні речовини, нагромадження побутового сміття. Величезні сміттєзвалища, які негативно впливають на середовище, життя людей, на жаль, стали характерною ознакою околиць. Недаремно населення нашого міста так войовниче захищало Соснівку від розташування в його околицях, всього 4 км від центру міста, сміттєзвалища Сокальського району. Щоденно людина добуває з надр землі понад 100 млрд тонн руди, вугілля, нафти, будівельних матеріалів. Видобуток корисних копалин призводить до зміни рельєфу, утворення котловин, териконів, пустот у верхніх шарах земної кори. Яскравим прикладом є провали в містах Червонограді та Соснівці, крім того, Львівсько-Волинський вугільний басейн, в якому 19 величезних териконів і звалище породи, площею 70 га, що знаходиться на території збагачувальної фабрики, яка розміщена лише в 2 км від Соснівки. Секретар: Прошу сідати. Головуючий (звертається до Адвоката Природи): Чи є факти негативного впливу териконів, звалищ та відходів, які формують «культурний» шар? Адвокат Природи: Гірські породи, формування яких проходило тисячоліттями опинились на поверхні землі, а тому вплив на навколишнє середовище великий. Наведу декілька цифр. В США кількість побутового сміття особливо велика – біля 700 кг на кожного мешканця за рік, в екологічно більш сприятливій країні – Швеції, ця кількість в 3 рази менша. Міські мешканці нашої країни виробляють щорічно 300 кг побутового сміття. Із звалищ під час дощу вимиваються дуже небезпечні дял здоров’я людини речовини. Чи знаєте Ви, що скло перегниває 90 років, поліетиленовий мішечок – 2 роки, після вогню земля залишається мертвою 5-7 років?

Головуючий (звертається до Адвоката Суспільства): Що робить людина з метою захисту? Адвокат Суспільства: Єдиним виходом є фільтри і нова технологія виробництва. Барі Комонер в одному із своїх «законів» говорить, що все треба кудись дівати. Дівати треба в екологічно безпечні місця. Адвокат Природи: Прошу слова.

Головуючий: Прошу, пане Адвокате.

Адвокат Природи: То чи не можна вирішити дану проблему побудувавши сміттєпереробні підприємства?

Адвокат Суспільства: Це напівміра, тому що сміттєпереробні підприємства (спалюючі0 забруднюють атмосферу. Хоч, правда, золи залишається у 10 раз менше. Слід розділяти сміття на фракції – в окремі контейнери складати папір, скло, пластик, органічні відходи, метал. Треба менше використовувати одноразових упаковок, а більше багаторазових. У нашому місці пробували збирати харчові відходи, але це не вдалося. Потрібна також загальна екологічна культура міського населення, особливо якщо ведеться фракційний збір відходів.

Секретар: Запрошується свідок Атмосфера.

Головуючий: попереджає про дачу неправдивих свідчень. Атмосфера: Джерелами забруднення атмосфери є: 1. викиди шкідливих газів автотранспорту, гостро ця проблема стоїть у великих містах, центрах індустрії. Доля забруднення повітря тут становить 70-80%; 2. промислові викиди і комунальнопобутові відходи, що призводять до утворення кислотних дощів. Щорічно у водні об’єкти України скидається близько 4 млрд куб м забруднених стоків; 3. радіоактивні елементи, які попадають в атмосферу при аваріях на АЕС і ядерних вибухах. Приклад – Чорнобильська АЕС, утворення 30-кілометрів мертвої зони; 4. утворення озонових «дір», що пов’язане, насамперед, з надмірним використанням аерозолів на виробництві і в побуті, що виділяють шкідливий газ – фріон. У світі щороку, внаслідок роботи промисловості, транспорту, в повітря потрапляє понад 20 млрд тонн твердих і газоподібних частинок. На протязі минулого року викиди забруднюючих речовин в атмосферу нашої області становили 290 тис тонн, з них 56 тис т припадає на м.Львів. Висока забрудненість повітря виявлена у містах Дрогобич, Червоноград, Кам’янка-Буська, Радехівському і Сокальському районах. Забруднювачами повітря Соснівки та Червонограду є терикони Центральної збагачувальної фабрики та шахт. Тільки на автотрасі Сокаль - Червоноград від гранично допустимих концентрацій окису вуглецю в 2,5 рази більше, сірчистого ангідриду в 1,7 рази, пилу в 1, 1 рази. По Сокальському району викиди шкідливих речовин в атмосферу від промислових підприємств, а їх біля 35, складають 32 тис т на рік, а ще 18 тис т викиди автомобільного транспорту.

Секретар: Прошу сідати. Запрошується свідок Гідросфера. Головуючий: попереджає про дачу неправдивих свідчень. Гідросфера: Вода – неоцінне багатство, без якого не можливе життя на Землі. Але й вода страждає від забруднення. Ще назва є, а річки вже немає. Усохли верби, вижовкли рови, І дика качка тоскло обминає Рудиментарні залишки болти. Куди ти ділась, річенько? Воскресни… І берега потріскались вуста. Барвистих лук не знають твої весни І світить спека ребрами моста. Щороку в річки і водойми України скидадається понад 5 млн т солей, 5 тис т нафти, 7,3 тис т різних забруднювачів. За останні 30 років вміст цих речовин збільшився в 1,5 рази, а у Дністрі та Південному Бузі – у 2 рази. Джерелами забруднення є промислові та побутові відходи, злив добрив з полів, відходи тваринницьких комплексів. Забруднена вода негативно впливає на генетичну спадковість людей, які її випивають, спричиняє різні захворювання. Важкою є доля не тільки великих річок, як Дніпро, Дністер, але й малих – Солокія, Рата, Желдець, що протікають у нашій місцевості. Водний басейн міста забруднений. Мали місце скиди неочищених стічних вод в ріку Західний Буг. Очисні споруди реконструюють, але їх робота не ефективна. Якісний стан питної води, на сьогодні, є сумнівним. У місті серед дітей поширене захворювання на гіпоплазію.

Головуючий (звертається до Адвоката Суспільства): Що робить людина, щоб припинити чи попередити дане захворювання?

Адвокат Суспільства: Комісією, що вивчала ситуацію захворювання дітей Соснівки гіпоплазією, прийнято програму поглибленого вивчення причин і наслідків патологічних змін, виявлених у дітей; розроблені рекомендації щодо раціонального харчування, профілактики лікування гіпоплазії зубів населенню Соснівки. Всіх дітей, а їх близько 1,5 тис, які мають дане захворювання взято на диспансерний облік, в літній період проводиться їх оздоровлення в Карпатах чи на березі Чорного моря.

Секретар: Запрошується свідок Медик-еколог. Головуючий: попереджає про дачу неправдивих свідчень.

Медик-еколог: Як відомо, здоров’я людини формується під впливом як внутрішніх – спадкових, так і зовнішніх факторів, сприятливих чи шкідливих для здоров’я. В свою чергу на характер та інтенсивність зовнішніх факторів великий вплив мають соціальні умови життя. Хімічні фактори середовища, головним чином, антропогенного походження. Серед забруднювачів найбільш поширені мінеральні добрива, пестициди, синтетичні миючі засоби, нафтопродукти, оксиди сірки, азоту, промислові відходи. Серед інших хімічних факторів та впливів, які не тільки самі по собі є шкідливими, але й викликають несприятливі ефекти інших факторів середовища, слід назвати куріння тютюну, надмірне споживання алкоголю, а також широке, іноді безконтрольне приймання населенням медикаментів. В містах-гігантах часто народжуються діти із великими аномаліями (мікро- і макроцефалія, зрощеними пальцями на кінцівках, кистями від плеча) . А ще більше – з так званими малими пороками. Вони вважаються здоровими і тільки ми, медики, можемо бачити ці аномалії: видовжений або вкорочений тулуб, неправильна форма голови, ніг, неправильна форма і розміри очних щілин. Хворі діти народжуються у більшості випадків не від алкоголіків, а від молодих здорових батьків. Такий вид захворювань пов’язаний із змінами в хромосомах – мутаціями. Причина – підвищений рівень радіації і хімічне забруднення. Крім цього, саме виробництво кормових і харчових продуктів, дріжджів, амінокислот, антибіотиків, найчастіше викликає алергічні захворювання – бронхіальну астму, сінну лихоманку. Таким чином, стан здоров’я людини, кожної зокрема і всього населення, взаємо переплітається з якістю навколишнього середовища.

Секретар: Запрошується свідок Біосфера.

Головуючий: попереджає про дачу неправдивих свідчень.

Біосфера: Були у матері – Природи дві донечки такої вроди: Хто їх побачив хоч на мить, - не міг забути й розлюбить. Голубооку звали Флора, у неї очі, наче зорі, Завжди замріяна, тендітна, ласкава, ніжна та привітна. А Фауна – швидка, як вітер, могла за птахами летіти, І за оленями стрибати та з білочками пустувати. Обидві світ живий любили, відтак його боготворили. Тож вирішила мудра мати в придане їм дарунки дати: Мрійливій Флорі – світ рослинний, а жвавій Фауні – тваринний, Щоб берегли і доглядали, від всього злого захищали. Живуть в легендах і понині живого світу дві богині. Рослини і тварини – це невід’ємна частина людського суспільства. Це кисень і харчі, це сировина й ліки. З вини людини зникають цінні види флори і фауни – більшість з них ніколи вже не з’являться на Землі. І тому людині потрібно не лише заносити цінні та зникаючі види до Червоної книги, а на конкретних прикладах відтворювати й зберігати їх.

Секретар: Прошу сідати, запрошується свідок Флора. Головуючий: попереджає про дачу неправдивих свідчень.

Флора: З історичних джерел відомо, що у І тисячолітті майже вся територія сучасної України була вкрита лісом. Ліси – не тільки цінна сировина, але й мають кліматичне, ґрунтозахисне, протикорозійне, санітарно оздоровче та природоохоронне значення. На сьогодні ліси на території України займають лише 14,3% території. Наша країна стала лісодефіцитною. Людина створила цінні сорти рослин, акліматизувала сотні нових. В той же час велика кількість флори перебуває на межі зникнення. До Червоної книги України занесено 163 види рослин, серед них і ті, які зустрічаються в нашій місцевості: плаун булавовидний, конвалія лісова, підсніжник звичайний, лілія лісова, купина лікарська, анемона дібровна, крокус, медунка лікарська та інші.

Головуючий: Чи можна стверджувати, що рослини – панацея від екологічних бід міського середовища?

Флора: Ні, так думати наївно. Але, як сказав еколог «природа простягає свої руки в кам’яні мішки міст». Дуже важливо, щоб рослини у місті були всюди, щоб їх було багато і росли саме ті з них, які можуть найбільш ефективно покращити міське довкілля. Прекрасними для міста є дерева, які швидко ростуть, мають широку крону і стійкі до забруднення листки. Особливо перспективною в цьому відношенні є тополя. За здатністю очищати повітря від хвороботворних бактерій вона займає одне з перших місць. За один літній сезон доросле дерево може очистити повітря і вилучити з нього від 20 до 50 кг пилу та сажі. Тополя – рослина дводомна і для посадки в місті треба вибирати тільки чоловічі екземпляри, щоб не було пуху, на який у великої кількості населення розвивається алергія. Дерева і кущі виділяють велику кількість фітонцидів, ефірних олій, дубильних та інших речовин. Під впливом фітонцидів берези, черемхи гинуть збудники тифу, дизентерії. Шумопоглинаючими є: клен, липа, дуб, тополя, береза. В містах слід висаджувати рослини, що зменшують електричну забрудненість середовища: березу всіх видів, горобину, бузок, дуб.

Секретар: Запрошується свідок Фауна.

Головуючий: попереджає про дачу неправдивих свідчень. Фауна: Великий «наступ» на природу людина розпочала 3 століття назад. Вражають такі темпи «підкорення» природи, адже тільки за останні 300 років з лиця планети зникло більше 60 видів звірей і майже 100 видів птахів. Третя частина – за останні 70 років. Безслідно зникли: кочуючи голуби, безкрилі гагарки, дронти, дикі коні тарпани, гігантський страус Мао та інші. Назавжди зникли тури, які колись водились в Карпатах, сайгаки. За останні роки на Україні на третину зменшилась чисельність куниці, на 20% - глухаря, на 10% - ондатри, бобрів, перепалок, куликів, хижих птахів. У 1976 році була створена Червона книга України – головний науковий документ, в якому визначено справжній стан рідкісних видів. Червона книга України налічує 29 видів ссавців, 28 видів птахів, 4 види земноводних, 6 видів, плазунів, 18 видів комах. Отож факти говорять самі за себе.

Головуючий: Ми послухали як потерпілих, так і свідків. І тому запитання до Адвоката Суспільства: «Чи визнає людина свої помилки?»

Адвокат Суспільства: Так, людина визнає свої помилки, - для охорони ґрунтового покриву людина насаджує лісозахисні смуги, будує антикорозійні споруди, проводить заходи щодо зменшення кислотності і вмісту солей (гіпсує та вапнує), створює очисні споруди, впроваджує безвідходні технології, для захисту повітря встановлюються фільтри. Для збереження деяких видів рослин і тварин створює заказники, заповідники, національні парки. На території України створено 12 заповідників загальна площа яких 139803.9 га. Зокрема у львівській області знаходиться заповідник «Розточчя», який було створено у 1984 році. Його загальна площа 2080 га. Головуючий: Суть конфлікту людини з природою полягає в тому, що людство хоче взяти набагато більше, ніж природа може віддати. Оточуюча нас природа не тільки велична, але й дуже вразлива. Людина існує близько 2000 років, а біосфера – 3,5-4 млрд років. Людина поставила собі на службу авіацію та космонавтику, радіо та телебачення, атомну енергетику. «Є перемоги, які наповнюють нас одухотворенням. Є й інші, які принижують. Одні поразки несуть загибель, інші – пробуджують до життя», - говорить Антуан де Сент-Екзюпері. Необхідні подальші величезні зусилля, щоб дії людини набули мудрості, неупередженості й обачності. Якщо ж в її поведінці, як і досі, переважатимуть жадібність, антагонізм, то зруйнуються найтонші механізми, що підтримують рівновагу сил природи, яка оточує нас. І тоді навряд чи в людини залишаться шанси вижити. Тому, сьогодні на кожному з нас лежить велика відповідальність за природу, а значить за здоров’я і добробут сьогоднішнього та майбутнього поколінь. - Чи хочуть обидві сторони сказати щось у свій захист?

Природа: Ні, я вважаю, що сьогодні прозвучали вагомі звинувачення на адресу суспільства. І природі залишається лише чекати милості від людей.

Суспільство: Сотні тисячоліть проходило становлення Людини Розумної і лише за останні десятиріччя людина зрозуміла необхідність охорони навколишнього середовища. І все-таки людина вижила, і для хорошого життя їй потрібна сировина та ресурси. Секретар: Оголошується перерва.

Суд іде на нараду.

Встати, суд іде. Для зачитання вироку, прошу стояти.

Головуючий: Скільки вже горя зазнала багатостраждальна земля України – криваві нашестя Батия, чорні бенкети чуми, страшні примари голоду, ліси шибениць гітлерівських карателів, пекучий біль Чорнобиля. Та нова біда за масштабами спустошень і трагічності може перевершити всі попередні. Бо уперше перед загрозою повного знищення весь народ, весь рід людський. Уперше на плаху лягає доля усього живого довкола. І хронометр трагедії невблаганно стрімкий. Уже в наступному столітті наша Земля може повернутись в безлюдну пустелю. Якщо людина не змінить свого ставлення до природи, до своєї моралі, поведінки, ресурсів біосфери вистачить на кілька десятиліть. Такого висновку дійшли авторитетні вчені світу. Драматизм ситуації полягає в тому, що піднявши руку на природу ми стали поколінням самодурів, що зневажали святині народу, які оберігались довіку. Уперше в історії ми стали грабіжниками дітей та внуків, убивцями нащадків. Чорнобиль, Стебник, Чернівці, Батятичі, Соснівка, Червоноград… Хто наступний у ширензі біди? Щоб уникнути катастрофи, потрібно вжити такі заходи: - побудувати ряд очисних споруд, особливо у таких великих містах, як Київ, Донецьк, Дніпропетровськ, Луганськ, Нікополь, Харків, Львів ; - перейти на безвідходні технології виробництва; - раціонально розміщувати підприємства чорної та кольорової металургії, хімічної та целюлозної промисловості; - проводити комплекси очищення води по всій території України; - перейти до біологічного обробітку землі; - бережно і раціонально використовувати природні багатства; - застосовувати заходи, щодо зникнення деяких видів тварин і рослин, шляхом створення природоохоронних об’єктів на території України; - проводити озеленення міст, особливо районних і обласних центрів; - виховувати молоде покоління не у згубній традиції якомога більше брати від природи, а у шанобливому ставленні до всього сущого, що споконвіку притаманне українському народу. Наш вирок – це заклик до дії: самовідданої, рятівної. Заклик нагальний і рішучий. Заключне слово вчителя: Я дозволю собі підвести підсумок нашого судового процесу і звертаю знову увагу на терези, рівновага їх порушилась в сторону суспільства, тобто нас, людей. Значить є над чим задуматись. Не забувайте, діти, у рослин і тварин нема адвокатів чи депутатів, вони не мають кому писати чи жалітись. За них нема кому заступитись, крім нас. Людей, які разом з ними заселяють цю планету. Отож, давайте не будемо порушувати екологічної рівноваги і рубати гілку, на якій самі сидимо. Здавалося б, що може зробити кожна окрема людина для призупинення екологічної кризи? Певна річ, одна людина вирішити глобальні проблеми не може. Але так, як всі великі ріки на планеті починаються з маленьких струмочків, так і всі великі справи – як і державні, так і глобальні, починаються з діяльності окремих людей. Призупинити наближення екологічної катастрофи можна тільки тоді, коли кожна дія людини буде обдуманою і виваженою, відповідатиме основній вимозі: «Не зашкодь довкіллю». І яку б життєву стежину ви не обрали, пам’ятайте сьогоднішній процес, нехай поміж вас не буде директора заводу, який би отруїв відходами виробництва річку; пілота, що висипав на поля і ліси тонни отрути; керівника відомства, що висушив море; влучного мисливця, що безжалісно, заради розваги вбивав би братів наших менших, не підозрюючи, що вони його брати; винного, що перетворюючи природу, забув, що він її частка. Я вірю, що ви будете все робити для того, щоб наша Україна стала багатою, міцною і екологічно чистою державою, збережете нашу Батьківщину для майбутніх поколінь. Тож нехай дороговказам у вашій діяльності буде «Молитва», яку написала українська поетеса Лідія Шевело:

До Тебе звертаємось, Боже! Хай воля твоя допоможе Нам мудрими й мужніми стати, землиці твій дар зберігати: Барвисте, ошатне вбрання, не йти по землі навмання, А бачити кожну стеблину, у серці нести Україну.

Розробки уроків до теми “Розмноження та розвиток людини” для 9 кл.

Урок 1

Етапи онтогенезу людини. Ембріональний період.

Мета.Освітня. Почати формувати знання учнів про розмноження та розвиток людини; ознайомити з індивідуальним розвитком – онтогенезом та його періодами; особливу увагу звернути на ембріональний період.
Розвиваюча. Розвивати уміння порівнювати фізіологічні процеси в людському організмі та робити відповідні висновки.
Виховна. Виховувати бережливе ставлення до власного організму та його здоров’я.

Тип уроку. Засвоєння нових знань. Розробки уроків до теми “Розмноження та розвиток людини” для 9 кл.

Форма уроку. Синтетична.
Місце уроку в навчальній темі. Перший у темі.

Методи і методичні прийоми:

1.Інформаційно- рецептивний:
а) словесний: розповідь-пояснення, опис, бесіда, повідомлення учнів, робота з підручником.
б) наочний: ілюстрація, демонстрація, ТЗН.
Прийоми навчання: виклад інформації, пояснення, активізація уваги
та мислення, одержання з тексту та ілюстрацій нових знань.
2.Репродуктивний. Прийоми навчання: подання матеріалу в готовому вигляді, конкретизація і закріплення вже набутих знань.
3. Проблемно- пошуковий: постановка проблемного питання.
Прийоми навчання: постановка взаємопов’язаних проблемних запитань, активізація уваги та мислення.
4.Релаксопедичний: психологічне розвантаження.

Міжпредметні зв ́язки: історія, медицина.
Матеріали та обладнання: схеми, малюнки, таблиці, м\м дошка.
Основні поняття та терміни: онтогенез, філогенез, ембріон, ембріональний розвиток, зигота, акушерство, імплантація.

ХІД УРОКУ

І. Актуалізація опорних знань та чуттєвого досвіду учнів.

Методом бесіди з’ясувати знання про вплив ЗВС на розвиток людини.

ІІ. Мотивація навчально-пізнавальної діяльності учнів.

Подумати над загадкою:
- Хто вранці ходить на чотирьох, удень – на двох, а ввечері – на трьох? (Дитина повзає на чотирьох, доросла людина ходить на двох, а стара людина ходить з палицею “на трьох”.)
Це проблемне запитання до теми “Онтогенез і його періоди”.

ІІІ. Сприймання та засвоювання учнями нового матеріалу.

Онтогенез – це індивідуальний розвиток організму людини з моменту зародження і до кінця життя.
Періоди онтогенезу.
1. Передзародковий:
дозрівання статевих клітин --- запліднення ---зигота.
2. Зародковий:
зигота --- зародок --- плід --- народження.
3. Післязародковий:
народження ---дозрівання --- старіння --- смерть.
Ембріональний розвиток починається із утворення зиготи, яка
відразу починає ділитися. Коли у зародка стає не менше 100 клітин, тоді відбувається його імплантація в стінку матки. Це вважається першим критичним періодом ембріогенезу. На цей процес надто впливають стресові ситуації життя.
Надалі організм матері і зародка починають функціонувати як єдине ціле після утворення плаценти – дитячого місця. Слово плацента перекладається з латинської мови “пиріг”, за її схожістю на саме цей виріб. Плацента пронизана кровоносними судинами, через які відбувається обмін речовин між тілом матері і дитини. Плід з’єднується із плацентою за допомогою пуповини. У кінці вагітності вона важить 500 г. Ще плацента є тимчасовою залозою внутрішньої секреції під час вагітності. Також вона має імунні властивості, чим забезпечує імунологічний захист дитини.
Як же розвивається плід?
Уже на третьому тижні зароджується нервова система і починає працювати серце. Розпочинається період зародження всіх внутрішніх органів – легенів, шлунка, підшлункової, ендокринних залоз, а також з’являються зачатки очей і вух. Це називається другим критичним періодом ембріонального розвитку.
П’ятий тиждень розвитку характеризується швидким розвитком головного мозку, бронхів та легень, зароджуються нирки, пряма кишка, сечовий міхур. Довжина зародка – 6 мм.
На шостому тижні формується обличчя і пальці рук, починається утворення зовнішнього вуха і очного яблука. Формуються статеві органи.
На сьомому тижні формуються верхні і нижні кінцівки і через деякий час зародок починає ними рухати. Довжина зародка – 2 см.
У 9 тижнів зародок повною мірою стає маленькою людиною. Він смокче пальчик, відчуває біль. Його розміри – 6 см.
В 11-12 тижнів дитина мреагує на світло, тепло, шум, дотик. Довжина – 8 см. Всі органи починають функціонувати. Після цього основне завдання – рости і набрати вагу.
На 7 місяці розвитку у плода встановлюється ритм сну і бадьорості. Наприкінці 7-го і на початку 8-го дитина починає бачити і чути.
На 9 місяці відбувається підготовка до народження. Зазвичай ембріональний період триває 280 днів і після цього дитина може жити поза організмом матері, звичайно, з її допомогою.

ІV. Осмислення об‘єктивних зв’язків та взаємозалежностей у вивченому матеріалі. Розробки уроків до теми “Розмноження та розвиток людини” для 9 кл.

Робота з роздатковим матеріалом та матеріалами на мультимедійній дошці.

V. Узагальнення та систематизація знань.

Онтогенез – індивідуальний розвиток організму з моменту утворення зиготи до природної смерті.
“Онтос” – існуюче, а “генезіс” – походження.
Чим подібний ембріональний розвиток дитини до інших організмів, які були вивчені у біології тварин?
У яких тварин ембріональний розвиток триває довше, ніж у людини?

VІ. Підведення підсумків уроку.

VІІ. Надання та пояснення домашнього завдання.

Урок 2

Постембріональний розвиток: новонароджуваність, грудний вік, дитинство.

Мета.
Освітня. Продовжити формувати знання учнів про розмноження та розвиток людини; ознайомити з особливостями постембріонального розвитку; дати поняття про вікову періодизацію онтогенезу людини, хронологічний, біологічний вік та життєвий цикл людини.
Розвиваюча. Розвивати уміння порівнювати фізіологічні процеси в організмі на прикладі ембріонального та постембріонального періодів, робити відповідні висновки та узагальнення.
Виховна. Виховувати бережливе ставлення до власного організму і здоров’я оточуючих людей.

Тип уроку. Засвоєння нових знань.

Розповідь “…Человек – он ведь тоже природа,
Он ведь тоже закат и восход,
И четыре в нем времени года
И особый в нем музыки ход…”
Спостережливі люди давно вже звернули увагу на те, що життя людини тече нерівномірно, а з якоюсь періодичністю, з переломами, якісними стрибками.
Гіппократ поділяв життя людини на періоди в 7 років:
- до 7 років – дитя;
- від 7 до 14 – дитина;
- від 14 до 21 – підліток;
- від 21 до 28 – юнак;
- від 28 до 49 – дорослий;
- від 49 до 56 – літній;
- далі – старий.
Перший вдих немовляти, перший крок свідчать про початок нового життя і ми говоримо “Людина народилася”. І, дійсно, життя кожної людини ділиться на декілька різних частин.
Поставити проблемне запитання:
Скільки їх зараз нараховує людина? Які вони? Для чого ці знання необхідні людині?

Повідомити тему, мету та завдання уроку.

ІІІ. Сприймання та засвоювання учнями нового матеріалу.

Розповідь про основні показники вікової періодизації: морфофізіологічні особливості, соціальні фактори.
Повідомлення учнів про вікові періоди людини.
Розповідь про періоди розвитку людини після народження, їх особливості.

Заповнити таблицю.

Визначення понять хронологічного та біологічного віку, акселерація.
Бесіда про критичні періоди в житті людини, необхідності цих змін для гармонійного життя.

ІV. Осмислення об‘єктивних зв’язків та взаємозалежностей у вивченому матеріалі.

Бесіда за запитаннями:
- які чинники впливають на біологічний вік людини? (спадковість, зовнішнє середовище, соціально-економічні умови життя);
- в яких галузях діяльності особливо треба враховувати біологічний вік людини?
- Які системи органів людини можуть бути індикаторами в періодизації дорослого віку? (серцево-судинна, нервова, імунна, кісткова);
- Причини акселерації (зміна спадковості, вплив середовища, порушення біоритмів, зміна способу життя, змішування населення).

V. Узагальнення та систематизація знань.

VІ. Підведення підсумків уроку.

VІІ. Надання та пояснення домашнього завдання.

Урок 3

Підлітковий вік, юнацький вік. Формування статевих ознак.

Мета.
Освітня. Продовжити формувати знання учнів про постембріональний розвиток людини; охарактеризувати підлітковий та юнацький вік та формування статевих ознак.
Розвиваюча. Розвивати уміння порівнювати періоди онтогенезу та робити відповідні висновки; уміння спостерігати за своїми змінами та змінами у розвитку людей різних вікових груп.
Виховна. Виховувати бережливе ставлення до власного здоров’я та протилежної статі.

Тип уроку. Засвоєння нових знань.

Бліц-контроль про знання ембріонального розвитку людини.

ІІ. Мотивація навчально-пізнавальної діяльності учнів.

Поставити проблемні запитання:
- чим підліток відрізняється від дитини;
- чим підліток відрізняється від юнака;
- чим юнак відрізняється від дорослого?

ІІІ. Сприймання та засвоювання учнями нового матеріалу.

Підлітковий вік – це період життя, у якому завершується дозрівання організму. Його називають старшим шкільним віком. Він триває від 10-12 років до 15-16 у дівчат та від 12-14 років до 17-18 у хлопців. Зміни, що відбуваються у підлітковому віці пов’язані з інтенсивним виділенням гормону росту, статевих гормонів, гормонів щитовидки та інсуліну. У цьому віці відбувається становлення репродуктивної функції, тому що з’являються вторинні статеві ознаки.
Юнацький вік – це період між підлітковим віком в дорослістю. У юнаків це відбувається від 17 до 21 року, а у дівчат – від 16 до 20.
Розповідь про формування статевих ознак.

ІV. Осмислення об‘єктивних зв’язків та взаємозалежностей у вивченому матеріалі.

Розповідь-бесіда про статевий диморфізм (яскраві чоловічі ознаки та жіночі) та значення статевого розмноження у порівнянні з нестатевим.

V. Узагальнення та систематизація знань.

Робота у зошиті із друкованою основою та матеріалами мультимедійної дошки.

VІ. Підведення підсумків уроку.

VІІ. Надання та пояснення домашнього завдання.

Урок 4

Зрілий вік. Розвиток статевих клітин. Оваріальний і менструальний цикли.

Мета.
Освітня. Продовжити формувати знання учнів про постембріональний період розвитку; охарактеризувати зрілий вік; ознайомити із процесом розвитку сперматозоонів та яйцеклітин; розкрити значення оваріального та менструального циклів.
Розвиваюча. Розвивати уміння порівнювати основні процеси життєдіяльності організму людини та робити відповідні висновки і узагальнення.
Виховна. Виховувати бережливе ставлення до свого організму та оточуючих людей; здійснювати статеве та моральне виховання.

Тип уроку. Засвоєння нових знань.

Форма уроку. Комбінований урок.
Місце уроку в темі. Поточний.

Методи і методичні прийоми:

1. Інформаційно- рецептивний:
а) словесний: розповідь-пояснення, опис, бесіда, повідомлення учнів, робота з підручником.
б) наочний: ілюстрація, демонстрація, ТЗН.
Прийоми навчання: виклад інформації, пояснення, активізація уваги
та мислення, одержання з тексту та ілюстрацій нових знань, робота з роздатковим матеріалом.
2. Репродуктивний.
Прийоми навчання: подання матеріалу в готовому вигляді, конкретизація і закріплення вже набутих знань.
3. Проблемно- пошуковий: постановка проблемного питання.
Прийоми навчання: постановка взаємопов’язаних проблемних запитань, активізація уваги та мислення.
4.Візуальний: складання схем.
5.Сугестивний: застосування різних видів мистецтва – картини, де зображені тіла чоловіків та жінок відомих художників, плакати.
6.Релаксопедичний: психологічне розвантаження.

Міжпредметні зв ́язки: історія, медицина, основи здоров’я.
Матеріали та обладнання: схеми, малюнки, таблиці, м\м дошка.
Основні поняття та терміни: сперматогенез, овогенез, гаметогенез, оваріальний цикл, менструальний цикл, овуляція, зрілий вік.

ХІД УРОКУ

І. Актуалізація опорних знань та чуттєвого досвіду учнів.

Охарактеризувати основні напрямки еволюції статевого розмноження хордових тварин: види запліднення, розмір яйцеклітин, зародкові оболонки, типи розвитку.
Які припущення щодо цих рис у людини?
Учні посилають один одному літачки із такими запитаннями.
Зародок інакше називається ……(ембріон).
З 9 тижня розвиток стає …… ( плодом).
Злиття статевих клітин ….. (запліднення).
Запліднення здійснюється в ….. (матковій трубі).
Прикріплення зародка до стінки матки наз …….(імплантація).
Зародкові листки – це ……….(енто, екто, мезодерма).

ІІ. Мотивація навчально-пізнавальної діяльності учнів.

“ Оскільки розміри статевих клітин дуже малі, тривалий час люди не могли знати про їх існування і тим більше будову. А таємниця зачаття привертала увагу майже всіх. Навіть Гіппократ (біля 370 р. до н.е.) вважав, що зародок утворюється внаслідок перемішування батьківського сімені і крові матері. Але вже Арістотель (384 – 322 р. до н.е.), вивчаючи курячий зародок і його розвиток, написав твір “Про виникнення тварин”, де вказав на наявність клітин чоловічої і жіночої статі, що дають початок зародку. І тільки на початку ХVІІ ст.. з появою мікроскопа Антоні ван Левенгук уперше побачив рухливі сперматозоїди морської свинки і зафіксував їх будову.”
Темою нашого уроку буде розглянути утворення і будову статевих клітин людини та оваріальний та менструальний цикли.

ІІІ. Сприймання та засвоювання учнями нового матеріалу.

Зрілий вік – дорослість – це найбільш тривалий період онтогенезу. У чоловіків він триває від 22 до 60 років, а у жінок – від 21 до 55 років. У цей час людина повністю розкриває свої духовні, фізичні та інтелектуальні можливості.
Розповідь про будову чоловічих і жіночих статевих клітин.
Пояснення про гаметогенез: овогенез та сперматогенез.
Оваріальний цикл починається з того, що в яєчнику у фолікулі дозріває яйцеклітина під дією фолікулостимулюючого гормону, що виділяється гіпофізом. Першу фазу оваріального циклу називають фолікулярною. Ріст і розвиток яйцеклітини триває близько 14 днів. У процесі дозрівання фолікул переміщається до зовнішньої частини коркового шару яєчника і утворює яйценосний горбик. Розміри дозрілого фолікула становлять 10-20 мм. Фолікулярна стадія завершується тим, що дозрілий фолікул лопається й звільняє яйцеклітину, викидаючи її в маткову трубу. Цей процес називається овуляцією. Після овуляції порожнина фолікула стає пустою і її заповнює жовте тіло.
Другу фазу оваріального циклу називають фазою жовтого тіла. Воно працює як тимчасова ендокринна залоза, що виділяє прогестерон – гормон вагітності. Завдяки йому стінка матки готується до прийняття зародка.
Третя фаза – фаза вагітності, що повинна закінчитися пологами. А четверта фаза – лактація, що повинна тривати до 1 року життя дитини. Після цього оваріальний цикл починається заново.
Менструальний цикл – це зміни слизової оболонки матки – ендометрію. Характеристика фаз менстрального циклу на прикладі 28 - денного циклу:
- Менструальна фаза – 1,2,3,4 – з перших днів кров’янистих виділень починає дозрівати нова яйцеклітина. Виділення – це зруйнована незапліднена яйцеклітина, жовте тіло і внутрішня слизова оболонка матки.
- Післяменструальна фаза – 5–13 – в яєчнику утворюється пухирець-фолікул, у якому дозріває яйцеклітина.
- Овуляція – 14 – розрив фолікула, вихід яйцеклітини з яєчника у маткову трубу для зустрічі зі сперматозоїдами.
- Передменструальна – 15–28 – на місці фолікула в яєчнику утворюється жовте тіло – тимчасова залоза внутрішньої секреції, яка готує слизову оболонку матки для прийняття зародка, виробляє гормони. Якщо запліднення не відбулося – жовте тіло руйнується.
Таким чином, оваріальна та менструальна фази невід’ємно пов’язані між собою.
У 45-50 років починається клімактеричний період, у жінок він проявляється зникненням менструального циклу – менопауза.

ІV. Осмислення об‘єктивних зв’язків та взаємозалежностей у вивченому матеріалі.

Робота над таблицею “Розвиток статевих клітин”.

V. Узагальнення та систематизація знань.

Розгляд під мікроскопом мікропрепаратів яйцеклітини і сперматозоїда. Порівняння овогенезу та сперматогенезу.

VІ. Підведення підсумків уроку.

VІІ. Надання та пояснення домашнього завдання.

Урок 5

Будова статевих органів.

Мета.
Освітня. Ознайомити учнів з чоловічою та жіночою статевими системами людини; сформувати знання про репродуктивну функцію; дати основні поняття теми.
Розвиваюча. Розвивати уміння порівнювати основні процеси життєдіяльності організму людини та робити відповідні висновки і узагальнення.
Виховна. Виховувати бережливе ставлення до свого організму та оточуючих людей; здійснювати статеве та моральне виховання.

Тип уроку. Засвоєння нових знань.
Форма уроку. Комбінований урок.

Методи і методичні прийоми:

1. Інформаційно- рецептивний:
а) словесний: розповідь-пояснення, опис, бесіда, повідомлення учнів, робота з підручником.
б) наочний: ілюстрація, демонстрація, ТЗН.

Прийоми навчання: виклад інформації, пояснення, активізація уваги
та мислення, одержання з тексту та ілюстрацій нових знань, робота з роздатковим матеріалом.
2. Репродуктивний.
Прийоми навчання: подання матеріалу в готовому вигляді, конкретизація і закріплення вже набутих знань.
3. Проблемно- пошуковий: постановка проблемного питання.
Прийоми навчання: постановка взаємопов’язаних проблемних запитань, активізація уваги та мислення.
4.Візуальний: складання схематичних таблиць.
5.Сугестивний: застосування різних видів мистецтва – картини із зображенням анатомії тіла людини.
6. Релаксопедичний: психологічне розвантаження.

Міжпредметні зв ́язки: історія, медицина, основи здоров’я.
Матеріали та обладнання: слайди, малюнки, таблиці, мультимедійна дошка.
Основні поняття та терміни: гамета, яєчка, яєчники, простата, фаллопієві труби, сім’яна протока, матка, піхва, зовнішні статеві органи, статеві шляхи, печеристі тіла, губчасті тіла, мошонка, верхня плоть, клітор, дівоча пліва.

ХІД УРОКУ

І. Актуалізація опорних знань та чуттєвого досвіду учнів.

Повторення еволюції статевого розмноження хордових рослин:
- чим відрізняється нестатеве та статеве розмноження;
- чим відрізняється зовнішнє та внутрішнє запліднення;
- які зародкові оболонки ви знаєте;
- які особливості статевих органів ссавців?

ІІ. Мотивація навчально-пізнавальної діяльності учнів.

Поставити проблемне запитання, для того, щоб з’ясувати дану ситуацію:
- дівчинка прийшла додому і запитала у мами та бабусі як вони
з’явилися на світ. Бабуся сказала, що її знайшли в капусті, а мама сказала, що її принесли лелеки. Дівчина здивувалася і радісна вигукнула: “Тільки я народилася нормально!”
Таким чином ми повинні довідатися, як природа створила статеві органи жінки і чоловіка, щоб продовжити рід та життя на планеті.

ІІІ. Сприймання та засвоювання учнями нового матеріалу.

Розповідь про будову та функції чоловічої та жіночої статевих систем, їх порівняння.
Чоловіча статева система:

1. Статеві залози – яєчка або сім’яники.
2. Статеві шляхи – це шляхи, по яких рухається сперматозоони:
а) придаток яєчка – згорнута спірально трубочка, в якій відбувається дозрівання сперматозоїдів упродовж 2 тижнів;
б) сім’явиносна протока;
в) сім’яні міхурці – парні залози, секрет яких забезпечує сперматозоїди поживними речовинами і підтримує їх рухливість;
г) передміхурова залоза – виділяє слиз, що забезпечує пересування сперматозоїдів сім’явиносною протокою і сприяє сім’явипорскуванню.
Примітка! Рух сперматозоїдів по сім’явиносній протоці разом із секретом всіх перерахованих залоз утворює сперму.
3. Зовнішні статеві органи:

а) статевий член;
б) мошонка.

Жіночі статеві органи:
1. Статеві залози – яєчники.
2. Статеві шляхи – шляхи, по яких рухаються яйцеклітини:
а) маткові труби;
б) матка;
в) піхва.
3. Зовнішні статеві органи:
а) статеві губи;
б) дівоча пліва;
в) клітор.

ІV. Осмислення об‘єктивних зв’язків та взаємозалежностей у вивченому матеріалі.

Робота над таблицею.

V. Узагальнення та систематизація знань.

Записати терміни та їх визначення у зошит. Порівняти будову чоловічих та жіночих статевих органів.

VІ. Підведення підсумків уроку.

VІІ. Надання та пояснення домашнього завдання.

Урок 6

Запліднення. Генетичне визначення статі.

Мета.
Освітня. Поглибити знання учнів про розмноження; ознайомити з особливістю запліднення у людини, як представника класу ссавців, навчити учнів визначати сприятливі і несприятливі для запліднення дні; ознайомити із засобами попередження небажаної вагітності; ознайомити учнів з генетичною наукою, що вивчає спадковість та мінливість людини; дати поняття про причини схожості батьків та дітей; сформувати знання про методи визначення статі людини.
Розвиваюча. Розвивати уміння порівнювати фізіологічні процеси людини і тварин; уміння логічно мислити та робити висновки і узагальнення щодо значення запліднення та уміння визначати особливості чоловічої та жіночої статі людини.
Виховна. Виховувати бережливе ставлення до власного організму та оточуючих людей; навчити учнів визначати сприятливі і несприятливі для запліднення дні; здійснювати статеве виховання.

Тип уроку. Засвоєння нових знань.

Форма уроку. Комбінований.
Місце уроку в навчальній темі. Поточний.

Методи і методичні прийоми:

1.Інформаційно-рецептивний:
а) словесний: розповідь-пояснення, опис, бесіда, повідомлення учнів, робота з підручником.
б) наочний: ілюстрація, демонстрація, ТЗН.
Прийоми навчання: виклад інформації, пояснення, активізація уваги та мислення, одержання з тексту та ілюстрацій нових знань.
2.Репродуктивний.
Прийоми навчання: подання матеріалу в готовому вигляді,
конкретизація і закріплення вже набутих знань.
3. Проблемно-пошуковий: постановка проблемного питання.
Прийоми навчання: постановка взаємопов’язаних проблемних запитань, активізація уваги та мислення.
4.Релаксопедичний: психологічне розвантаження.

Матеріали та обладнання: схеми, малюнки, таблиці, м\м дошка.
Основні поняття та терміни: ембріон, запліднення, генетика, стать, Х–хромосома, У-хромосома, контрацептиви, аборт.

ХІД УРОКУ

І. Актуалізація опорних знань та чуттєвого досвіду учнів.

Біологічний диктант.

1. До чоловічих статевих органів належать ……………..
2. До жіночих статевих органів належать ……………..
3. Функції яєчка …………….
4. Функції яєчників ………………
5. Матка має будову і функції ……………..
6. Вторинні статеві ознаки жінки …………………
7. Вторинні статеві ознаки чоловіка …………………..

ІІ. Мотивація навчально-пізнавальної діяльності учнів.

Повідомити тему, мету та завдання уроку.
Поставити проблемне запитання:
Чому ембріон – це світ багатьох таємниць?

ІІІ. Сприймання та засвоювання учнями нового матеріалу.

Розповідь про запліднення, утворення зиготи. “Момент зачаття. Дві гамети зливаються: після цього 15 хвилин майбутня людина – одноклітинний організм, як амеба. Через 15 хвилин організм уже складається з 4 клітин і дуже нагадує маленьку водорость – гліконапсу. Коли дроблення закінчується, зародок нагадує колоніальний вольвокс. На стадії утворення двох шарів клітин зародок – зовсім як гідра. Але гідра після цього народжується, а зародок людини продовжує розвиток. У нього закладається мезодерма, хорда, нервова трубка… На п’ятому тижні закладаються зябра, три мозкових міхури. Серце спочатку – розширення кровоносної трубки, потім воно розподіляється на дві половини, потім верхня ділиться ще на дві частини, і тільки врешті-решт серце складається з 4-ох камер…. А що буде далі?
Нормальна запліднююча здатність сім’яної рідини забезпечується при вмісті 40-50 млн. сперматозоонів у 1 мл. Якщо в цьому об’ємі їх менше 20 млн. – запліднююча дія падає. За приблизними даними в 46 хромосомах міститься 100 000 генів.
Розповідь про формування статі.
Розповідь про плаценту та її функції. Газообмін між організмом матері і плоду.
Розповідь про розвиток плоду.
Пояснення про генетичне визначення статі, хромосомний набір у клітинах організму та про хромосомні хвороби.
Генетичні набори:
- чоловіка – 44 аутосоми + ХУ;
- жінки – 44 аутосоми + ХХ.

ІV. Осмислення об‘єктивних зв’язків та взаємозалежностей у вивченому матеріалі.

Визначити подібність зародків людини і тварин за такими запитаннями:

- чи подібні зародки на початкових етапах?
- про що говорить наявність зябрових щілин?
- про що говорить наявність хвоста?
- на яких стадіях з’являються відмінні ознаки між зародками?
Бесіда про критичні періоди розвитку зародка:
а) імплантація;
б) плацентація;
в) пологи.

V. Узагальнення та систематизація знань.

Чому зародок не має права на помилку?
Чому аборт – це злочин проти життя людини – беззахисної дитини?
Поміркувати! Ви лікар-генетик. До вас прийшов батько щойно народженої дитини і звинувачуючи свою дружину говорив: “ Я хотів сина, а вона народила мені дівчину, як мені жити, хто винен?”
- Яка ваша відповідь?

VІ. Підведення підсумків уроку.

VІІ. Надання та пояснення домашнього завдання.

Урок 7

Вагітність і пологи.

Мета.
Освітня. Продовжити формувати знання учнів про зміни в організмі жінки під час вагітності та пологів; ознайомити із термінами вагітності та процесом народжування дитини.
Розвиваюча. Розвивати уміння порівнювати зміни в організмі жінки та появи нового життя; уміння спостерігати за організмом вагітної жінки (мами, сестри, знайомої), уміння логічно мислити та робити відповідні висновки.
Виховна. Виховувати бережливе ставлення до жінки – як носія нового життя та етичне ставлення до вагітної жінки в загальному.

Тип уроку. Засвоєння нових знань.

Повторити знання учнів про запліднення та генетичне визначення статі.

ІІ. Мотивація навчально-пізнавальної діяльності учнів.

Поставити проблемне запитання:
- Ми повинні з’ясувати, чому в усіх народів вагітна жінка користується особливою повагою та турботою?

ІІІ. Сприймання та засвоювання учнями нового матеріалу.

Розповідь про період вагітності в житті кожної жінки і у жіночої статі в загальному.
Бесіда про поведінку жінки під час вагітності та поведінки рідних, близьких та оточуючих людей.
Розповідь про пологи та важливість цього процесу у житті кожної сім’ї, значення нормальних та патологічних пологів.

ІV. Осмислення об‘єктивних зв’язків та взаємозалежностей у вивченому матеріалі.

Робота із матеріалами електронної дошки. Розгляд і порівняння невагітної та вагітної жінок. Характеристика найважливішого жіночого органу – матки.

V. Узагальнення та систематизація знань.

Чи можна сказати, що вагітність – це хвороба?
Чи можна керувати вагітністю та пологами?

VІ. Підведення підсумків уроку.

VІІ. Надання та пояснення домашнього завдання.

Урок 8

Літній вік, старість, довгожительство. Феномен життя й смерті.

Мета.
Освітня. Закінчити знайомити учнів із постембріональним періодом розвитку людини; розкрити особливості літнього віку, старості, довгожительства; розглянути феномен життя і смерті.
Розвиваюча. Розвивати уміння порівнювати зміни в організмі людини в різний період постембріонального розвитку; уміння спостерігати та робити висновки і узагальнення.
Виховна. Виховувати бережливе ставлення до людей різного віку, а особливо зрілого та старечого.

Тип уроку. Засвоєння нових знань.
Форма уроку. Синтетична.
Місце уроку в навчальній темі. Поточний (останній у темі).

Методи і методичні прийоми:

1. Інформаційно- рецептивний:
а) словесний: розповідь-пояснення, опис, бесіда, повідомлення учнів, робота з підручником.
б) наочний: ілюстрація, демонстрація, ТЗН.
Прийоми навчання: виклад інформації, пояснення, активізація уваги та мислення, одержання з тексту та ілюстрацій нових знань, робота з роздатковим матеріалом.
2. Репродуктивний.
Прийоми навчання: подання матеріалу в готовому вигляді, конкретизація і закріплення вже набутих знань.
3. Проблемно - пошуковий: постановка проблемного питання.
Прийоми навчання: постановка взаємопов’язаних проблемних запитань, активізація уваги та мислення.
4.Сугестивний: застосування різних видів мистецтва – вірші, музика.
5.Релаксопедичний: психологічне розвантаження.

Міжпредметні зв ́язки: медицина, основи здоров’я, історія.
Матеріали та обладнання: малюнки, таблиці, слайди.
Основні поняття та терміни: літній вік, старість, довгожителі, смерть, геронтологія.

ХІД УРОКУ

І. Актуалізація опорних знань та чуттєвого досвіду учнів.

Закінчити речення.
1. Зародковий розвиток називається …….
2. Після моменту народження настає …….. період.
3. Індивідуальний розвиток організму – це ……….
4. Перший рік життя дитини називають ………….
5. Розвиток статевих клітин носить назву гамето……….
6. Під час вагітності у жінки функціонує тимчасова залоза внутрішньої секреції - …………
7. Юнацький вік у хлопців настає у ………, а у дівчат у …….
8. Пологи – це процес …………………
9. Стать залежить від хромосом ……………..
10. Близнюки є …………… та ………………….

ІІ. Мотивація навчально-пізнавальної діяльності учнів.

Ми повинні розглянути як змінюється організм у кінці свого життя.
Чи можемо ми знати, коли настане закінчення нашого життя – смерть?
Чому говорять, що старі люди дуже схожі на малих дітей?

ІІІ. Сприймання та засвоювання учнями нового матеріалу.

Літній вік у чоловіків розпочинається із 61 року життя і триває до 74 років, а у жінок з 56 років і до 74 років. В цей час в організмах починають протікати процеси старіння. Наука, яка вивчає такі процеси називається геронтологія.
Старість – це заключний період вікового розвитку, який наступає закономірно. Люди похилого віку не можуть витримувати багатьох фізичних навантажень, тому що у їхніх тканинах відбуваються атрофічні зміни і зменшується кількість води в клітинах. Суглоби твердішають, м’язи слабшають, виникає важкість у диханні, знижується реакція на зміни в середовищі. Але старіння буває: природне (фізіологічне), передчасне і уповільнене.
Багато людей живуть набагато довше, ніж 74 роки. Це довгожителі. Вони активні люди, неповні, ведуть здоровий спосіб життя, скромні стосовно свого матеріального становища. Чимало відомих людей, що внесли свій вклад у розвиток різних наук, були довгожителями і творчими натурами.

ІV. Осмислення об‘єктивних зв’язків та взаємозалежностей у вивченому матеріалі.

Робота у зошиті із друкованою основою та матеріалами електронної дошки.

V. Узагальнення та систематизація знань.

Старий схожий на малого, тому що у старих як і у малих дітей зменшуються пристосувальні можливості організму, знижується надійність у багатьох життєвих ситуаціях, тобто вони потребують допомоги молодших людей. Це так як батьки допомагають своїм дітям у виживанні.

VІ. Підведення підсумків уроку.

VІІ. Надання та пояснення домашнього завдання.

Розробки уроків до теми «Ендокринна регуляція функцій організму людини» для 9 кл.

Урок 1

Принцип роботи ендокринної системи.

Мета.Освітня. Почати формувати знання про гуморальну регуляцію функцій організму людини; розглянути гормональну (ендокринну) систему та принципи її роботи; дати поняття “залози внутрішньої системи”, “гормони”.
Розвиваюча. Розвивати уміння порівнювати життєві процеси в організмі людини; розвивати пам’ять, увагу, спостережливість; уміння логічно мислити та робити відповідні висновки.
Виховна. Виховувати бережливе ставлення до власного здоров’я.

Тип уроку. Засвоєння нових знань.
Форма уроку. Синтетична.
Місце уроку в навчальній темі. Перший у темі.

Методи і методичні прийоми:

1. Інформаційно- рецептивний:
а) словесний: розповідь-пояснення, опис, бесіда, повідомлення учнів, робота з підручником.
б) наочний: ілюстрація, демонстрація, ТЗН.
Прийоми навчання: виклад інформації, пояснення, активізація уваги та мислення, одержання з тексту та ілюстрацій нових знань, робота з роздатковим матеріалом.
2. Репродуктивний.
Прийоми навчання: подання матеріалу в готовому вигляді, конкретизація і закріплення вже набутих знань.
3. Проблемно - пошуковий: постановка проблемного питання.
Прийоми навчання: постановка взаємопов’язаних проблемних запитань, активізація уваги та мислення.
4. Візуальний: складання схем.
5. Релаксопедичний: психологічне розвантаження.

Міжпредметні зв ́язки: зоологія, психологія.
Матеріали та обладнання: схеми, малюнки, таблиці, муляжі, м\медійна дошка, слайди.
Основні поняття та терміни: гуморальна регуляція, ендокринна регуляція, залози внутрішньої секреції, ендокринні залози, екзокринні залози, гормони.

ХІД УРОКУ

І. Актуалізація опорних знань та чуттєвого досвіду учнів.

Повторити знання з тем “Шкіра” та “Виділення”, які були вивчені на минулих уроках (у вигляді визначення вірних та невірних тверджень). Наприклад:
- легені є органами дихання та виділення;
- епідерміс утворений сполучною тканиною;
- у шкірі наявні залози, які виділяють певні речовини назовні тіла;
- людина має парні нирки;
- у процесі фільтрації утворюється первинна сеча, близько 150-180 л;
- структурною одиницею нирки є нефрон;
- сеча з нирки виходить через ворота;
- нігті – це вирости кісткової тканини;
- нирки мають коркову та мозкову речовину;
- ………………….

ІІ. Мотивація навчально-пізнавальної діяльності учнів.

Ми повинні згадати із курсу зоології: як тварини регулюють свої процеси життя, які системи органів відповідають за регуляцію процесів у ссавців та поставити проблемні запитання:
- Чи подібна регуляція функцій організму людини із вивченими тваринами, особливо із ссавцями?
- Яким чином забезпечується узгоджена робота всі органів і систем людини, у результаті росту та розвитку?

ІІІ. Сприймання та засвоювання учнями нового матеріалу.

Ми вже знаємо, що існують залози екзокринної секреції, які виділяють свій секрет назовні тіла або в порожнини тіла. Але у ході еволюції виникли такі органи, що спеціалізуються на виділенні біологічно активних речовин – гормонів. Цими органами є залози внутрішньої секреції – ЗВС. Саме вони і здійснюють гуморальну регуляцію функцій організму, тобто регуляцію через рідини тіла, “гумор” – рідина.
Основною рідиною нашого організму є кров. Таким чином, це регуляція здійснюється через кров. Хімічні сполуки (гормони), які утворюються в організмі у процесі життєдіяльності надходять у кров і тканинну рідину, розносяться ними по всьому організму і регулюють життєдіяльністю.
Гормони впливають не на всі клітини організму, а на конкретні, які називаються мішенями. Це обумовлено наявністю на клітинах-мішенях специфічних рецепторів, які розпізнають і зв’язують певний гормон.
Хімічна природа гормонів різна. Переважна кількість гормонів належать до білків і похідних амінокислот, частина їх – до стероїдів (похідних холестерину).
Ендокринна система складається із залоз, які розташовані у різних частинах тіла. Ці залози не мають вивідних проток, і їхні гормони надходять безпосередньо у кров.

ІV. Осмислення об‘єктивних зв’язків та взаємозалежностей у вивченому матеріалі.

Гормони, які виділяються ЗВС можуть збуджувати або пригнічувати діяльність організму.
До залоз внутрішньої секреції належать:
- гіпоталамус;
- гіпофіз;
- епіфіз;
- щитоподібна;
- прищитоподібні;
- вилочкова (тимус);
- підшлункова;
- надниркові;
- статеві.

V. Узагальнення та систематизація знань.

Робота з таблицями, муляжем “Ендокринні залози”, слайдами на м\медійній дошці.

VІ. Підведення підсумків уроку.

VІІ. Надання та пояснення домашнього завдання.

Урок 2

Центральні ендокринні залози: гіпоталамус, гіпофіз та епіфіз.

Мета.
Освітня. Продовжити формувати знання учнів про ендокринну регуляцію функцій організму людини; ознайомити із центральними залозами: гіпоталамусом, гіпофізом та епіфізом; розкрити значення гормонів цих залоз у підтриманні життєдіяльності.
Розвиваюча. Розвивати уміння учнів спостерігати за функціями власного тіла, за різними своїми процесами життя та визначати важливість гормонів.
Виховна. Виховувати бережливе ставлення до свого здоров’я.

Тип уроку. Засвоєння нових знань.
Форма уроку. Синтетична.
Місце уроку в навчальній темі. Поточний.

Методи і методичні прийоми:

1. Інформаційно - рецептивний:
а) словесний: розповідь-пояснення, опис, бесіда, повідомлення учнів, робота з підручником.
б) наочний: ілюстрація, демонстрація, ТЗН.
Прийоми навчання: виклад інформації, пояснення, активізація уваги та мислення, одержання з тексту та ілюстрацій нових знань, робота з роздатковим матеріалом.
2. Репродуктивний.
Прийоми навчання: подання матеріалу в готовому вигляді, конкретизація і закріплення вже набутих знань.
3. Проблемно - пошуковий: постановка проблемного питання.
Прийоми навчання: постановка взаємопов’язаних проблемних запитань, активізація уваги та мислення.
4.Візуальний: складання таблиці.
5.Сугестивний: застосування творів мистецтва.
6.Релаксопедичний: психологічне розвантаження.

Міжпредметні зв ́язки: зоологія, медицина, психологія.
Матеріали та обладнання: малюнки, таблиці, муляжі, слайди.
Основні поняття та терміни: гіпоталамус, гіпофіз, гормон
росту, епіфіз, тиреотропний, адренокортикотропний, лютенізуючий, фолікулостимулюючий, пролактин, вазопресин, окситоцин, ліберини.

ХІД УРОКУ

І. Актуалізація опорних знань та чуттєвого досвіду учнів.

Повторити знання учнів про те, як вони зрозуміли різницю між залозами зовнішньої секреції та залозами внутрішньої секреції.

ІІ. Мотивація навчально-пізнавальної діяльності учнів.

Чому люди між собою відрізняються різним ростом, особливо чому є дуже високі або дуже низькі?
Чи пов’язано це із залозами внутрішньої секреції, які ми вивчаємо?

ІІІ. Сприймання та засвоювання учнями нового матеріалу.

Гіпоталамус є вищим нервовим центром регуляції ендокринних функцій. Ця ділянка проміжного мозку поєднує ендокринні механізми регуляції з нервовими. Нервові клітини гіпоталамуса, що синтезують і виділяють у кров гормони, називають нейросекреторними клітинами. Для них характерна наявність гранул нейросекрету, які транспортуються по аксону. У деяких місцях цей нейросекрет накопичується у великій кількості, розтягуючи аксон. Такі ділянки називаються тільцями Херрінга. У них зосереджена найбільша кількість нейросекрету.
У гіпоталамусі розрізняють передній, середній та задній відділи. У передньому нейпросекреторні клітини продукують білкові нейрогормони – вазопресин і окситоцин. Вазопресин викликає посилення тонусу гладеньких м’язів артеріол, що призводить до підвищення АТ. Друга назва антидіуретичний пов’язана з тим, що впливаючи на нирки забезпечує зворотне всмоктування рідини, відфільтрованої у первинну сечу із крові. Окситоцин викликає скорочення м’язової оболонки матки під час пологів.
У середньому відділі гіпоталамуса виробляються аденогіпофізотропні нейрогормони – ліберини та статини. Ліберини стимулюють виділення й продукування гормонів передньою та середньою частками гіпофізу. Статини пригнічують функції аденогіпофіза.
Гіпофіз є центральним органом ендокринної системи. Він регулює активність багатьох інших ЗВС і слугує місцем виділення гормонів, утворених у гіпоталамусі – вазопресину та окситоцину. Разом із гіпоталамусом гіпофіз утворює гіпоталамо-гіпофізарну систему, що контролює діяльність периферичних ендокринних залоз.
Сам гіпофіз складається із трьох частин:
- передньої – аденогіпофіза;
- середньої;
- задньої – нейрогіпофіза.
Епіфіз – верхній придаток головного мозку або шишкоподібне тіло. Бере участь у у регуляції циклічних процесів в організмі. Виділяє гормон мелатонін – гормон фото періодичності. Він виділяється переважно вночі, оскільки вдень його пригнічують імпульси, що надходять із сітківки ока.
При порушенні функції епіфіза у дитячому віці може відбуватися передчасне статеве дозрівання. Він також впливає на статеву поведінку. Тому що у дітей його розміри набагато більші, ніж у дорослих.

ІV. Осмислення об‘єктивних зв’язків та взаємозалежностей у вивченому матеріалі.

Робота з електронною дошкою та у зошиті із друкованою основою.
Гормони передньої частки: гормон росту (соматотропін), тиреотропний (тиреотропін), адренокортикотропний (АКТГ, кортикотропін), лактогенний (пролактин), гонадотропні (лютенізуючий та фолікулостимулюючий).

V. Узагальнення та систематизація знань.

Робота зі слайдами із зображенням людей, хворих на гігантизм, карликовість, акромегалію.

VІ. Підведення підсумків уроку.

VІІ. Надання та пояснення домашнього завдання.

Урок 3

Периферичні ендокринні залози: щитовидна й паращитовидні залози, наднирники, тимус.

Мета.
Освітня. Продовжити формувати знання учнів про ендокринну регуляцію функцій організму людини; ознайомити із периферичними залозами внутрішньої секреції; розкрити значення гормонів цих залоз для підтримання життєдіяльності організму.
Розвиваюча. Розвивати уміння порівнювати значення дії гормонів на біологічні процеси в організмі, уміння спостерігати, співставляти та робити висновки та узагальнення.
Виховна. Виховувати бережливе ставлення до власного здоров’я та оточуючих людей.

Тип уроку. Засвоєння нових знань.

Поставити проблемні запитання:
- чи може організм нормально функціонувати без периферичних залоз внутрішньої секреції?
- чому інколи на упаковці солі написано: “йодована сіль”?

ІІІ. Сприймання та засвоювання учнями нового матеріалу.

До периферичних залоз внутрішньої секреції належать:
- щитовидна;
- прищитовидні (навколощитовидні, паращитовидні);
- вилочкова;
- надниркові.
Розповідь про будову та гормони цих залоз, використовуючи таблиці, муляжі, малюнки та слайди на м\медійній дошці.

ІV. Осмислення об‘єктивних зв’язків та взаємозалежностей у вивченому матеріалі.

Робота над питаннями:
1. Яка із залоз є найбільшою?
2. Які залози містяться у товщі іншої залози?
3. Назвіть причини виникнення кретинізму та базедової хвороби?
4. Чи існують профілактичні заходи щодо появи ендемічного зобу?
5. Чи існують гіпо- та гіперфункції ЗВС?

V. Узагальнення та систематизація знань.

Робота у зошиті із друкованою основою.

VІ. Підведення підсумків уроку.

VІІ. Надання та пояснення домашнього завдання.

Урок 4

Підшлункова залоза.

Мета.
Освітня. Продовжити знайомити учнів із залозами внутрішньої секреції; розкрити значення підшлункової залози, як залози подвійної дії; дати поняття “панкреатичні острівці”, “острівці Лангерганса”, “інсулін”, “глюкагон”, ”гіпоглікемічна кома”.
Розвиваюча. Розвивати уміння порівнювати значення гормонів для життєдіяльності організму, уміння спостерігати за власним тілом, уміння логічно мислити та робити відповідні висновки та узагальнення.
Виховна. Виховувати бережливе ставлення до особистого здоров’я та оточуючих і близьких людей.

Тип уроку. Засвоєння нових знань.

Форма уроку. Синтетична.
Місце уроку в навчальній темі. Поточний.

Методи і методичні прийоми:

1. Інформаційно- рецептивний:
а) словесний: розповідь-пояснення, опис, бесіда, повідомлення учнів, робота з підручником.
б) наочний: ілюстрація, демонстрація, ТЗН.
Прийоми навчання: виклад інформації, пояснення, активізація уваги та мислення, одержання з тексту та ілюстрацій нових знань.
2. Репродуктивний.
Прийоми навчання: подання матеріалу в готовому вигляді, конкретизація і закріплення вже набутих знань.
3. Проблемно - пошуковий: постановка проблемного питання.
Прийоми навчання: постановка взаємопов’язаних проблемних запитань, активізація уваги та мислення.
4.Релаксопедичний: психологічне розвантаження.

Міжпредметні зв ́язки: зоологія, медицина, психологія.
Матеріали та обладнання: схеми, малюнки, муляжі, слайди.
Основні поняття та терміни: підшлункова залоза, травні ферменти, гормони, інсулін, глюкагон, панкреатичні острівці, цукровий діабет, гіпоглікемічна кома.

ХІД УРОКУ

І. Актуалізація опорних знань та чуттєвого досвіду учнів.

Біологічний диктант.
Дати перелік вивчених залоз, а біля них вписувати гормони, які вони виділяють. Назви гормонів по черзі виходять на екран мультимедійної дошки.

ІІ. Мотивація навчально-пізнавальної діяльності учнів.

Що ми знаємо про цукровий діабет і чого ми не знаємо? Це буде темою нашого уроку, адже виникає таке захворювання із-за порушення функцій підшлункової залози.

ІІІ. Сприймання та засвоювання учнями нового матеріалу.

Розповідь про будову підшлункової залози.
Розповідь про гормони підшлункової залози.
Розповідь про порушення синтезу гормонів підшлункової залози.
Розповідь-бесіда про значення підшлункової залози у травленні.

ІV. Осмислення об‘єктивних зв’язків та взаємозалежностей у вивченому матеріалі.

Робота із таблицею, малюнками та слайдами:
- чи пов’язана будова підшлункової залози із функціями, які вона виконує та ендокринною діяльністю? (головка залози виділяє підшлунковий сік, який поступає протоками у 12-палу кишку, а хвостик, до складу якого входять острівці - виділяє гормони).

V. Узагальнення та систематизація знань.

Чому ж підшлункова залоза є залозою подвійної дії, тобто залозою змішаної секреції?

VІ. Підведення підсумків уроку.

VІІ. Надання та пояснення домашнього завдання.

Урок 5

Статеві залози. Плацента.

Мета.
Освітня. Продовжити формувати знання учнів про залози змішаної секреції – подвійної дії; ознайомити із статевими залозами та їхніми гормонами; дати поняття “андрогени” та “естрогени”.
Розвиваюча. Розвивати уміння порівнювати біологічне значення статевих гормонів у житті людини у порівнянні з іншою гормональною діяльністю.
Виховна. Виховувати бережливе ставлення до власного здоров’я та людей протилежної статі.

Тип уроку. Засвоєння нових знань.

У чоловічих залозах формуються гормони, які забезпечують розвиток первинних та вторинних статевих ознак чоловіків. Але чоловічих сім’яниках утворюється деяка кількість жіночих гормонів за допомогою спеціальних клітин Сертолі. Найважливішим гормоном є тестостерон. Він збільшує синтез білка, особливо у м’язах, що і збільшує їхню масу, прискорює процеси росту та розвитку хлопців, забезпечує товщину та міцність кісток, зменшення жиру.

ІV. Осмислення об‘єктивних зв’язків та взаємозалежностей у вивченому матеріалі.

Таким чином, у чоловічих статевих залозах переважають андрогени, а у жіночих – естрогени. Під впливом усіх статевих гормонів змінюється емоційний і психічний стан підлітків.

V. Узагальнення та систематизація знань.

Робота у зошиті із друкованою основою.

VІ. Підведення підсумків уроку.

VІІ. Надання та пояснення домашнього завдання.

Урок 6

Регуляція функцій залоз внутрішньої секреції.

Мета.
Освітня. Познайомити учнів із особливостями регуляції функцій залоз внутрішньої секреції; розкрити значення ендокринології у життєдіяльності людини.
Розвиваюча. Розвивати уміння учнів порівнювати важливість фізіологічних процесів в організмі людини, уміння логічно мислити та робити відповідні висновки та узагальнення.
Виховна. Виховувати бережливе ставлення до власного організму та здоров’я.

Тип уроку. Засвоєння нових знань.

Якщо залози внутрішньої секреції регулюють життєдіяльністю організму, то хто керує ними?

ІІІ. Сприймання та засвоювання учнями нового матеріалу.

Медициною було з’ясовано, що гормони мають дуже високу біологічну активність. Деякі гормони діють лише на клітини-мішені, а решта на безліч різних клітин організму.
Гормони беруть участь у регуляції гомеостазу, в обміні речовин, впливають на ріст, розвиток, розмноження та забезпечують відповідну реакцію на зміни зовнішнього середовища.
Ендокринологи поділяють функції гормонів на три групи:
- ті, що забезпечують ріст та розвиток;
- ті, що забезпечують адаптацію до мінливих умов;
- ті, що забезпечують гомеостаз. Ще ендокринологи виявили,
що крім залоз в організму людини наявні клітини, які продукують речовини, котрим притаманна гормональна дія. Вони назвали їх дифузною нейроендокринною системою. Ці клітини розкидані окремо або невеликими групами. Ця система доповнює нервову та ендокринну системи.
Регуляція діяльності самих ЗВС здійснюється нервовими й гуморальними чинниками. Зони гіпоталамусу, епіфіз, мозкова речовина наднирників регулюються нервовими механізмами. У більшості випадків нервові волокна, що підходять до ЗВС регулюють не секреторні клітини, а тонус кровоносних судин, від яких залежить кровопостачання і активність залоз.
Регулювальний вплив ЦНС на діяльність ендокринних залоз здійснюється через гіпоталамус. Він отримує сигнали із зовнішнього та внутрішнього середовища. Нейросекреторні клітини гіпоталамуса перетворюють нервові стимули на гуморальні чинники, виробляючи рилізинг-гормони. Серед них виділяють ліберини – стимулятори синтезу й виділення гормонів і статини – інгібітори секреції. Вони називаються тропними гормонами. У свою чергу тропні гормони регулюють активність периферичних залоз внутрішньої секреції – кору наднирників, щитовидну залозу, статеві.
Деякі ЗВС (підшлункова, прищитовидні) не підлягають впливу гормонів гіпофізу. Діяльність цих залоз залежить від концентрації тих речовин, рівень яких регулюється цими ж гормонами. Рівень паратгормона і кальцитоніну визначається концентрацією іонів кальцію в крові. Глюкоза регулює продукування інсуліну й глюкагону. Ще функціонування цих залоз здійснюється за рахунок впливу рівня гормонів антагоністів.

ІV. Осмислення об‘єктивних зв’язків та взаємозалежностей у вивченому матеріалі.

Таким чином, у людини наявні три складні системи керування функціями:

- нервова;
- гуморальна;
- ендокринна. Вони тісно пов’язані між собою і здійснюють єдину нейрогуморально-гормональну регуляцію.

V. Узагальнення та систематизація знань.

ЦНС і особливо її кора регулює функції залоз внутрішньої секреції. Це відбувається як шляхом безпосередньої іннервації залоз, так і завдяки регуляції гіпоталамусом діяльності гіпофіза.

VІ. Підведення підсумків уроку.

VІІ. Надання та пояснення домашнього завдання.

Розробки уроків до теми “Дихання” для 9 класу

Урок 1

Дихання. Значення дихання. Органи дихання.

Мета.Освітня. Почати формувати знання учнів про дихальну систему людини; ознайомити із диханням як процесом, необхідним для життя; розглянути складові частини системи; повітроносні шляхи та легені - органи повітряного дихання; особливу увагу звернути на значення дихання для підтримання життєдіяльності.
Розвиваюча. Розвивати уміння порівнювати основні процеси життєдіяльності організму та їхнє значення; уміння виділяти головне та робити відповідні висновки; розвивати пам’ять, увагу, мислення.
Виховна. Виховувати бережливе ставлення до власного здоров’я та оточуючих людей.

Тип уроку. Засвоєння нових знань.

Форма уроку. Синтетична.
Місце уроку в навчальній темі. Перший у темі.

Методи і методичні прийоми:

1. Інформаційно- рецептивний:
а) словесний: розповідь-пояснення, опис, бесіда, повідомлення учнів, робота з підручником.
б) наочний: ілюстрація, демонстрація, ТЗН.
Прийоми навчання: виклад інформації, пояснення, активізація уваги та мислення, одержання з тексту та ілюстрацій нових знань, робота з роздатковим матеріалом.
2.Репродуктивний.
Прийоми навчання: подання матеріалу в готовому вигляді, конкретизація і закріплення вже набутих знань.
3. Проблемно - пошуковий: постановка проблемного питання.
Прийоми навчання: постановка взаємопов’язаних проблемних запитань, активізація уваги та мислення.
4.Візуальний: складання схем.
5.Сугестивний: застосування різних видів мистецтва.
6.Релаксопедичний: психологічне розвантаження.

Міжпредметні зв язки: медицина, історія, зоологія.
Матеріали та обладнання: схеми, малюнки, таблиці, м\м дошка та диски.
Основні поняття та терміни: зовнішнє дихання, внутрішнє дихання, носоглотка, гортань, трахеї, бронхи, альвеоли, легені.

ХІД УРОКУ

І. Актуалізація опорних знань та чуттєвого досвіду учнів.

1. Які органи дихання ви знаєте у вивчених тварин?
2. Чим вони відрізняються?
3. Чи знаєте ви, що людина може дихати не в повітрі?
4. З якою із вивчених систем органів нерозривно пов’язана дихальна система?

ІІ. Мотивація навчально-пізнавальної діяльності учнів.

Поставити проблемне запитання:
- без їжі людина може прожити кілька тижнів, без води – кілька днів, але без повітря вона може витримати лише кілька хвилин. Чому?

ІІІ. Сприймання та засвоювання учнями нового матеріалу.

Дихання – сукупність процесів, унаслідок яких відбувається поглинання організмом кисню і виділення з нього вуглекислого газу. Процес дихання складається із:
- зовнішнього дихання;
- внутрішнього дихання;
- переносу газів кров’ю.
Розповідь про: повітроносні шляхи та органи повітряного дихання – легені.
Значення дихання.

ІV. Осмислення об‘єктивних зв’язків та взаємозалежностей у вивченому матеріалі.

Демонстрація муляжів гортані, легенів.

V. Узагальнення та систематизація знань.

Чим відрізняються зовнішнє і внутрішнє дихання?
Описати шлях руху повітря по повітроносних шляхах.
У чому полягає значення дихання у житті людини.

VІ. Підведення підсумків уроку.

VІІ. Надання та пояснення домашнього завдання.

Урок 2

Будова і функції органів дихання.

Мета.
Освітня. Продовжити знайомити учнів із особливостями будови дихальної системи людини; розкрити основні функції повітроносних шляхів та легень.
Розвиваюча. Розвивати уміння виділяти головне у вивченні будови та функцій органів дихання; розвивати увагу, пам’ять, уяву, логічне мислення.
Виховна. Виховувати бережливе ставлення до власного організму та оточуючих людей.

Тип уроку. Засвоєння нових знань.

Методом групової та індивідуальних бесід повторення знань про дихання різноманітних тварин та людини.

ІІ. Мотивація навчально-пізнавальної діяльності учнів.

Поставити проблемні запитання:
- чи однакові поняття "ніс” і "носова порожнина”?
- як утворюється голос?
- чому лікарі радять вдихати повітря лише носом?
- що буде із організмом, коли вдихати ротом?

ІІІ. Сприймання та засвоювання учнями нового матеріалу.

Розповідь про будову і функції повітроносних шляхів:
- носової порожнини;
- носоглотки;
- гортані;
- трахеї;
- бронхів.
Розповідь про будову і функції:

- легень.

ІV. Осмислення об‘єктивних зв’язків та взаємозалежностей у вивченому матеріалі.

Робота з електронними носіями – дисками "Будова і функції органів дихання людини”

V. Узагальнення та систематизація знань.

Питання для повторення:
1. Які функції носової порожнини у зв’язку з будовою.
2. Що таке гортань?
3. Яку будову має бронхіальне дерево?
4. Яких змін набуває повітря при проходженні по повітроносних шляхах?

VІ. Підведення підсумків уроку.

VІІ. Надання та пояснення домашнього завдання.

Урок 3

Голосовий апарат. Дихальні рухи.

Мета.
Освітня. Ознайомити учнів із будовою голосового апарату та механізмом утворення голосу; дати поняття "голосові зв’язки”, "голосова щілина”, "дихальні рухи”, "вдих”, "видих”, "ЖЄЛ”, розкрити залежність висоти голосу від довжини голосових зв’язок.
Розвиваюча. Розвивати уміння порівнювати будову та функції органів дихання, уміння виділяти головне.
Виховна. Виховувати бережливе ставлення до свого голосу та голосового апарату.

Тип уроку. Засвоєння нових знань.

Виконання експрес-тесту по органах дихання людини.

ІІ. Мотивація навчально-пізнавальної діяльності учнів.

Прослухати виконання декількох пісень і поставити запитання, на яке учні повинні дати відповідь у кінці уроку:
- чому люди мають різну висоту голосу?
- який орган дихальної системи крім гортані бере участь у створенні голосу?
- як на вашу думку, голос утворюється при вдиху чи видиху?

ІІІ. Сприймання та засвоювання учнями нового матеріалу.

Голос – це звуки, які видає людина під час розмови, співу, крику, сміху, плачу… Утворення голосу відбувається шляхом видихання повітря з легенів через рот і ніс, при цьому голосові складки вібрують і створюють звукові хвилі в повітрі, що крізь них проходить.
Розповідь про голосовий апарат.
Розповідь про перебудову голосового апарату у підлітковому віці, особливо хлопчиків.
Розповідь про дихальні рухи.
Розповідь про життєву ємність легень.

ІV. Осмислення об‘єктивних зв’язків та взаємозалежностей у вивченому матеріалі.

Основна роль у створенні звуку належить гортані. Але для того, щоб людина вимовила слово мають бути задіяні губи, язик, піднебіння, носова порожнина. Разом із придатковими пазухами бере участь у створенні голосу. Тут звук підсилюється і набуває своєрідної звучності і тембру.

V. Узагальнення та систематизація знань.

Прослуховування різних голосів та обговорення їх.

VІ. Підведення підсумків уроку.

VІІ. Надання та пояснення домашнього завдання.

Урок 4

Газообмін у легенях і тканинах.

Мета.
Освітня. Продовжити формувати знання учнів про дихання людини; ознайомити із найважливішими процесами – газообміном у легенях і тканинах.
Розвиваюча. Розвивати знання учнів про дихальну систему людини у порівнянні з вивченими системами.
Виховна. Виховувати бережливе ставлення до власного організму та оточуючих людей.

Тип уроку. Засвоєння нових знань.

ХІД УРОКУ

І. Актуалізація опорних знань та чуттєвого досвіду учнів.

Повторенні вивченого на попередніх уроках.

ІІ. Мотивація навчально-пізнавальної діяльності учнів.

Чому при штучному диханні людина, яка надає допомогу, видихає повітря із своїх легень, насичене вуглекислим газом, у легені постраждалого?
(Дати відповідь на це проблемне запитання, вивчивши сьогоднішню тему).

ІІІ. Сприймання та засвоювання учнями нового матеріалу.

За своїми структурними особливостями тканини легень пристосовані до здійснення газообміну. Це завдяки найтоншому шару клітин у альвеолах і легеневих капілярах.
Розповідь про особливості газообміну у клітинах.
Розповідь про газообмін у тканинах.

ІV. Осмислення об‘єктивних зв’язків та взаємозалежностей у вивченому матеріалі.

Складання таблиці різниці між складом вдихуваного та видихуваного повітря.

V. Узагальнення та систематизація знань.

Провести узагальнення різниці між газообміном у легенях і тканинах. Чому і яка причина такої різниці.

VІ. Підведення підсумків уроку.

VІІ. Надання та пояснення домашнього завдання.

Дома подумати над шкідливим значенням куріння для нормального газообміну у легенях і тканинах.

Урок 5

Нейрогуморальна регуляція дихання. Профілактика захворювань органів дихання.

Мета.
Освітня. Підвести підсумки про механізми дихального процесу в організмі людини. Ознайомити із нервовою та гуморальною регуляціями дихання. Розкрити значення профілактики захворювань органів дихання.
Розвиваюча. Розвивати уміння порівнювати нервову та гуморальну види регуляції між собою та робити висновки та узагальнення.
Виховна. Виховувати бережливе ставлення до свого здоров’я та оточуючих людей.

Тип уроку. Засвоєння нових знань.

Форма уроку. Синтетична.
Місце уроку в навчальній темі. Останній у темі.

Методи і методичні прийоми:

1. Інформаційно- рецептивний:
а) словесний: розповідь-пояснення, опис, бесіда, повідомлення учнів, робота з підручником.
б) наочний: ілюстрація, демонстрація.
Прийоми навчання: виклад інформації, пояснення, активізація уваги та мислення, одержання з тексту та ілюстрацій нових знань, робота з роздатковим матеріалом.
2.Репродуктивний.
Прийоми навчання: подання матеріалу в готовому вигляді, конкретизація і закріплення вже набутих знань.
3. Проблемно - пошуковий: постановка проблемного питання.
Прийоми навчання: постановка взаємопов’язаних проблемних запитань, активізація уваги та мислення.
4.Візуальний: складання схем.
5.Релаксопедичний: психологічне розвантаження.

Міжпредметні зв язки: медицина, історія, епідеміологія, фізкультура і спорт.
Матеріали та обладнання: схеми, малюнки, таблиці.
Основні поняття та терміни: нейрогуморальна регуляція, грип, профілактика,туберкульоз, епідемія, пандемія, збудник, вірус, штучне дихання, дихальний центр.

ХІД УРОКУ

І. Актуалізація опорних знань та чуттєвого досвіду учнів.

Провести групову роботу:
- поділити клас на три групи (можна відповідно рядам);
- учні по черзі задають запитання протилежному ряду, а ті відповідають;
- у якого ряду буде більше цікавіших запитань та вірних відповідей, той переміг.

ІІ. Мотивація навчально-пізнавальної діяльності учнів.

Поставити проблемні запитання:
- чому при виконанні фізичної роботи дихання в людини прискорюється і стає більш глибоким?
- чому при вдиханні миючих засобів з "приємним запахом” виникає кашель або чхання?
- Чи завжди людина потрібна однакова кількість кисню?

ІІІ. Сприймання та засвоювання учнями нового матеріалу. Розробки уроків до теми

Потреба організму в кисні в стані спокою і при виконанні фізичної роботи неоднакова. Під час фізичного навантаження споживання кисню м’язами та іншими тканинами може збільшуватися в 4-5 разів. Тому частота й глибина дихання мають автоматично ставати інакшими, пристосовуючись до мінливих умов.
Розповідь про нервову та гуморальну регуляції дихання.
Охарактеризувати хвороби органів дихання та їхню профілактику.

ІV. Осмислення об‘єктивних зв’язків та взаємозалежностей у вивченому матеріалі.

Прослухати відповіді на поставлені проблемні запитання.

V. Узагальнення та систематизація знань.
Як можна надати першу допомогу при порушенні дихання.

VІ. Підведення підсумків уроку.

VІІ. Надання та пояснення домашнього завдання.

Форма уроку. Синтетична.
Місце уроку в навчальній темі. Поточний.

Методи і методичні прийоми:
1. Інформаційно- рецептивний:
а) словесний: розповідь-пояснення, опис, бесіда, повідомлення учнів, робота з підручником.
б) наочний: ілюстрація, демонстрація, ТЗН.
Прийоми навчання: виклад інформації, пояснення, активізація уваги та мислення, одержання з тексту та ілюстрацій нових знань, робота з роздатковим матеріалом.
2.Репродуктивний.
Прийоми навчання: подання матеріалу в готовому вигляді, конкретизація і закріплення вже набутих знань.
3. Проблемно - пошуковий: постановка проблемного питання.
Прийоми навчання: постановка взаємопов’язаних проблемних запитань, активізація уваги та мислення.
4.Сугестивний: застосування різних видів мистецтва
5.Релаксопедичний: психологічне розвантаження.

Міжпредметні зв ́язки: психологія, медицина, історія.
Матеріали та обладнання: малюнки, плакати, таблиці.
Основні поняття та терміни: ретикулярна формація, сприйняття, інстинкти.

ХІД УРОКУ

І. Актуалізація опорних знань та чуттєвого досвіду учнів.

Шляхом експрес-тесту з’ясувати знання учнів про будову головного мозку людини і особливо переднього відділу та значення кори.

ІІ. Мотивація навчально-пізнавальної діяльності учнів.

Дати відповідь на проблемне запитання:
- Чому людина під час анестезії та наркозу не сприймає подразнень та сигналів навколишнього середовища?
- Чому мати, яка займається справами на кухні, не чує ніяких звуків (телевізора, що ввімкнений, пральної машини, звуків вулиці), але коли заплаче дитина, яка спала в кімнаті, мати миттю почує і кине всю роботу?

ІІІ. Сприймання та засвоювання учнями нового матеріалу.

В основі ВНД лежать умовні рефлекси, які виробляються вищими відділами ЦНС (корою), а також безумовні рефлекси – інстинкти, здійснювані в основному найближчими підкорковими нервовими утвореннями. При цьому кора й підкоркові відділи працюють як єдине ціле.
Важливу роль у процесах, пов’язаних з вищою нервовою діяльністю, відіграє ретикулярна формація.
Ретикулярна формація являє собою сітку клітин, клітинних скупчень і нервових волокон, розташованих по всій довжині стовбура мозку й у центральних відділах спинного мозку. Вона одержує інформацію від усіх органів чуття і внутрішніх органів, оцінює її й передає в лімбічну систему та кору великого мозку.
Ретикулярна формація надсилає у великі півкулі нервові імпульси, що активізують кору. Це відбувається в стані неспання, коли численні імпульси, що надходять від органів чуття, несуть різноманітну інформацію в кору великих півкуль.
У кору нервові імпульси від органів чуття надходять двома шляхами. По специфічному шляху збудження йде в коркову зону відповідного аналізатора, а по неспецифічному шляху – у ретикулярну формацію, яка залежно від значення інформації, що надходить, або активізує кору, або знижує активність її роботи. дослідження показали, що ретикулярна формація, підвищуючи або знижуючи активність мозку, здатна посилювати відповіді на одні подразнення й гальмувати інші.
Ретикулярна формація активізує мозок тоді, коли з’являються важливі подразники, що відповідають потребам людини. Наприклад, при нестачі певних речовин у крові ретикулярна формація створює потребу в їжі, воді, свіжому повітрі. Вона активізує кору з появою нового подразника, який може бути сигналом потрібної або небезпечної події. У цьому разі проявляється орієнтовний рефлекс і розпізнавання об’єкта.
Чергування сну й неспання також відбувається за участю центрів ретикулярної формації. Подразнення певних центрів ретикулярної формації негайно призводить до пробудження.
Будь-який нейрон ретикулярної формації розуміє всі сигнали, що надійшли з якого-завгодно органу. У ретикулярну формацію надходять дублі всіх імпульсів, якому б відділу мозку вони не були адресовані. Ретикулярна формація одні сигнали пропускає раніше, забезпечуючи їх додатковою енергією, а іншим дає дорогу пізніше. Деякі сигнали вона затримує доти, доки вони не стануть важливими для організму.
Нейрони ретикулярної формації безупинно зайняті порівнянням, оцінкою й добіркою сигналів, які повинні забезпечити таку поведінку організмові, яка відповідає сформованій ситуації.
Основними психічними процесами, що беруть участь у прийомі інформації є: відчуття, сприйняття, уявлення та мислення. Сприйняття інформації включає декілька стадій:
а) виявлення – стадія сприйняття, на якій спостерігач виділяє об’єкт із фону, але ще не може судити про його форму й ознаки;
б) розпізнавання – стадія сприйняття, на якій спостерігач здатний роздільно сприймати два об’єкти, розташовані поруч (або два стани одного об’єкту), виділяти деталі об’єкту;
в) пізнання – стадія сприйняття, на якій спостерігач виділяє істотні ознаки об’єкта й відносить його до певного класу.
ІV. Осмислення об‘єктивних зв’язків та взаємозалежностей у вивченому матеріалі.
Таким чином, до матері на кухні, де дуже багато звуків, надходять нервові імпульси, викликані цими звуками. Вони надходять до слухових центрів, але жінка на них не реагує, тому що ретикулярна формація рідкою імпульсацією знизила чутливість кори великих півкуль. Голос дитини у неї викликає реакцію, тому що імпульси, викликані почутим звуком, не тільки досягли кори, але й дійшли по неспецифічному шляху до ретикулярної формації і та, посиливши потік нервових імпульсів, що йдуть у кору великих півкуль, підвищила їхню збудливість.
Збудливість ретикулярної формації у людини може бути підвищена в результаті свідомої діяльності, намірів, планів.
Ретикулярна формація живить додатковою енергією всі відділи мозку. Тонус і темп роботи кори головного мозку залежить від ретикулярної формації.
Ретикулярна формація є центром, в обов’язок якого входить спостереження за тонусом кори, задля того, щоб вчасно вмикати і вимикати її. Кора в свою чергу так само впливає на ретикулярну формацію. Взаємодія цих двох систем мозку здійснюється за принципами зворотного зв’язку. Спочатку посилюється активність нейронів ретикулярної формації й у відповідь сильніше збуджується кора. Потім спрацьовує зворотний механізм – кора надсилає сигнали, які знижують тонус ретикулярної формації. Такі циклічні процеси створюють оптимальні умови для роботи цих систем.

V. Узагальнення та систематизація знань.

Ретикулярна формація відіграє важливу роль у процесах свідомості, мислення, пам’яті, сприйняття. На ЦНС вона впливає різними способами. Насамперед, вона відбирає і регулює рух нервових імпульсів, вибираючи з потоку інформації лише найважливіші для організму в дану хвилину сигнали.

VІ. Підведення підсумків уроку.

VІІ. Надання та пояснення домашнього завдання.

Урок 3

Структура інстинктивної поведінки, її модифікації.

Мета.
Освітня. Продовжити формувати знання учнів про біологічні основи поведінки людини; ознайомити із структурою інстинктивної поведінки та її модифікаціями.
Розвиваюча. Розвивати уміння порівнювати фізіологічні функції організму людини та їхнє значення для життєдіяльності та поведінки; уміння робити висновки та узагальнення.
Виховна. Виховувати бережливе ставлення до власного здоров’я та необхідність здорового способу життя.

Тип уроку. Засвоєння нових знань.
Форма уроку. Синтетична.
Місце уроку в навчальній темі. Поточний.

Методи і методичні прийоми:
1.Інформаційно- рецептивний:
а) словесний: розповідь-пояснення, опис, бесіда, повідомлення учнів, робота з підручником.
б) наочний: ілюстрація, демонстрація, ТЗН.
Прийоми навчання: виклад інформації, пояснення, активізація уваги та мислення, одержання з тексту та ілюстрацій нових знань, робота з роздатковим матеріалом.
2.Репродуктивний.
Прийоми навчання: подання матеріалу в готовому вигляді, конкретизація і закріплення вже набутих знань.
3. Проблемно - пошуковий: постановка проблемного питання.
Прийоми навчання: постановка взаємопов’язаних проблемних запитань, активізація уваги та мислення.
4.Візуальний: складання схем, схематичних малюнків.
5.Релаксопедичний: психологічне розвантаження.

Міжпредметні зв ́язки: психологія, медицина, історія.
Матеріали та обладнання: схеми, малюнки, таблиці.
Основні поняття та терміни: інстинкт, інстинктивна поведінка, рефлекс, структура інстинктивної поведінки, модифікації інстинктивної поведінки.

ХІД УРОКУ

І. Актуалізація опорних знань та чуттєвого досвіду учнів.

Дати відповідь на запитання:
- Як влаштована ретикулярна формація?
- Як впливає ретикулярна формація на сприйняття інформації?
- Якими шляхами нервові імпульси від органів чуття надходять у кору?
- У яких випадках ретикулярна формація активізує мозок?
- У чому полягають особливості нейронів ретикулярної формації?
- Чи може кора впливати на ретикулярну формацію?
- Що відбувається в організмі людини при порушенні роботи ретикулярної формації?

ІІ. Мотивація навчально-пізнавальної діяльності учнів.

Поставити проблемні запитання і проблемні досліди:
- Ми всі часто бачимо невпинну роботу бджіл та мурах. Чому ж вони продовжують будувати свої стільники не звертаючи уваги на те, що їхні соти зруйнували?
- Чому відбувається колінний рефлекс, коли легко ударити неврологічним молоточком по сухожилку 4-голового м’яза розгинача стегна, розташованого під колінною чашечкою?
- Чому ноги розгинаються в гомілковому суглобі, гомілка відхиляється назад, коли нахилитися не згинаючи ніг? (Завдяки цьому підтримується рівновага. Що демонструє цей дослід? Головний мозок регулює роботу центрів спинного мозку).
- Що доводять ці досліди? (У людини є безумовні рефлекси, які здійснюються за допомогою ЦНС).

ІІІ. Сприймання та засвоювання учнями нового матеріалу.

До вроджених форм поведінки належать безумовні рефлекси та інстинкти.
Інстинкти.
Інстинкти – це складна вроджена форма поведінки, що виникає у відповідь на певні зміни навколишнього середовища та має велике значення для виживання організму. Вони являють собою видові стереотипи поведінки, які виникають на базі безумовних рефлексів. У ролі подразників, що запускають стереотипні поведінкові реакції, виступають стимули, які стосуються харчування, захисту, розмноження та інших потреб організму.
Інстинкти специфічні для кожного виду й відрізняються від простих безумовних рефлексів рівнем складності. Це ціла низка послідовно пов’язаних один з одним рефлекторних актів.
В інстинктивній поведінці виділяють підготовчу або пошукову фазу, яка є досить варіативною та завершальну, яка більш постійна.
Інстинкт є вродженою й суворо координованою формою поведінки, що здійснюється під впливом біологічних потреб. Він відтворює корисний дослід попередніх поколінь певного виду.
Різноманітність у природі форм інстинктивної поведінки пов’язані з різноманітністю середовищ і повторюваними явищами природи: зміна пір року, дня і ночі…
Інстинктивна поведінка не відбувається сама по собі. Має виникнути відповідний біологічний потяг – мотивація. Коли тварина голодна, вона починає активно шукати їжу. Це пошукова, тобто підготовча фаза. Вона триває доки не буде знайдений пусковий подразник – зовнішній сигнал, можливо запах їжі. Він викликає певну послідовність рухових реакцій – це підкладання до їжі, напад, хапання, поїдання. Це вже завершальна фаза інстинктивного поведінкового акту.
Модифікації інстинктивної поведінки в основному пов’язані з пошуковою фазою. У ній відбувається орієнтувально-дослідницька діяльність, заснована не тільки на вродження, але й набутих у процесі життя компонентах поведінки.
Інстинктивні реакції доцільні лише при сталості умов навколишнього середовища, а при їхній зміні вони стають недоцільними. У ході еволюції структура інстинктивної поведінки так само може змінюватися. У людини інстинктивна поведінка відіграє підпорядковану роль і перебуває під контролем соціальних норм моральності.
Безумовні рефлекси.
У своїй роботі «Рефлекси головного мозку» І.М.Сєченов вперше висловив думку про те, що всі види свідомого й несвідомого життя людини являють собою рефлекторної реакції. Він розглядає рефлекс як універсальну форму взаємодії організму з навколишнім середовищем.
Організм здатний відповідати за впливи навколишнього середовища за допомогою рефлексу, структурною основою якого є рефлекторна дуга – це послідовно з’єднаний ланцюжок нервових клітин, що забезпечує здійснення реакції на подразнення.
Рефлекторний принцип регуляції функцій є ефекторним і дозволяє організму адекватно реагувати на впливи навколишнього середовища.
Історія розвитку безумовних рефлексів: безумовні рефлекси, які сформувалися в процесі еволюції виду, однакові для всіх його представників і мало залежать від конкретних умов існування. Вони забезпечують життєдіяльність організму в умовах мінливих чинників навколишнього середовища.
Безумовні рефлекси людини: рефлекси класифікують за різними критеріями, наприклад, за особливостями рецепторів або за їхнім біологічним значенням є безумовні рефлекси, що передаються спадково й безумовні, які формуються протягом життя. За біологічним значенням вони є харчові, захисні, оборонні, статеві, орієнтувальні.
1. Рефлекси відділів мозку:
- рефлекси довгастого мозку:
а) ковтання неможливе, якщо задня стінка глотки не подразнюється.
Щоб в цьому переконатися, зробіть декілька ковтальних рухів. Коли в роті слини не залишиться, рефлексу ковтання не буде;
б) доторкніться до брів, вій, внутрішнього та зовнішнього краю ока.
Що спостерігається?
в) зробити декілька швидких та глибоких вдихів та видихів. Чому після них дихання зупиняється?
- рефлекси середнього мозку:
а) візьміть олівець, помістіть його на відстані 20 см від очей товариша і запропонуйте йому зафіксувати на цьому предметі погляд. При наближенні олівця до очей – вони зводяться до носа. Поясніть це.
б) попросіть піддослідного прийняти нестійке положення, поставивши ліву ногу перед правою так, щоб ступні утворили одну пряму лінію. Очі піддослідний повинен закрити. Легенько підштовхніть його. Що спостерігається? Чому він відставляє ногу вбік, або балансує?
в) вчитель стукає олівцем по столу – спостерігається орієнтувальний рефлекс. Якщо несподівано покласти руку на плече учня, який відвернувся, ефект такий же.
- рефлекси мозочка:
а) вчитель пропонує учням закрити очі і простягнути руку з витягнутим вказівним пальцем вперед. Потім учні торкаються кінчиком пальця до носа. В цьому русі бере участь 30 м*язів. Поясніть узгодженість роботи цих м’язів.
- рефлекси проміжного мозку:
а) визначити, який рефлекс цього відділу можна спостерігати при виконані наказу “Стій!” Вчитель пропонує встати, а потім дає наказ. Учні опиняться в різних позах. Як можна назвати його? (Позний). Що відбувається з’язами протилежної дії в суглобах? (Вони одночасно скорочуються).

ІV. Осмислення об‘єктивних зв’язків та взаємозалежностей у вивченому матеріалі.

Запис у зошит видів безумовних рефлексів.
1. Харчові: виділення слини, ковтання.
2. Захисні або оборонні: кашель, чхання, відсмикування руки від гарячого предмета, кліпання очима.
3. Орієнтувальні: за запахом, звуком.
4. Пов’язані із збереженням виду: копуляція, піклування про потомство.
5. Пов’язані із регуляцією процесів життєдіяльності: виділення поту, сечовипускання, дефекація.

Поведінкові реакції людини поділяються на вроджені й набуті. Між ними немає чіткої межі, тому в поведінці завжди присутні і вроджені, і набуті елементи. Вродженою поведінкою називають форму поведінки, що визначена генетично, а набутою – ту, що формується в результаті індивідуального досвіду. Обидві форми поведінки адаптивні й вигідні організму.
Завдяки безумовним рефлексам зберігається цілісність організму, підтримується сталість внутрішнього середовища й відбувається розмноження.
Безумовні рефлекси лежать в основі поведінкових реакцій. Вони відносно стійкі, стабільні і майже завжди зберігаються протягом усього життя.
Інстинктивна поведінка генетична запрограмована і її майже неможливо змінити. Вона забезпечує організм набором готових поведінкових реакцій, дуже важливих для виживання.

V. Узагальнення та систематизація знань.

Продумати відповідь над запитанням: до якого виду відносяться дані безумовні рефлекси?
- відсмикування руки від уколу;
- людина оглядає нову кімнату;
- раптовий кашель при попаданні крихти в гортань?

VІ. Підведення підсумків уроку.

VІІ. Надання та пояснення домашнього завдання.

Урок 4

Набута поведінка. Лабораторна робота №10 “Безумовні й умовні рефлекси людини”.

Мета.
Освітня. Продовжити формувати знання учнів про вищу нервову діяльність людини; ознайомити із умовними рефлексами, причинами їх утворення, гальмування та значенням для життєдіяльності; розкрити потреби та мотиви поведінки.
Розвиваюча. Розвивати уміння порівнювати безумовні та умовні рефлекси людини, їхнє значення та виживання в мінливих умовах довкілля.
Виховна. Виховувати бережливе ставлення до фізичного, психічного та соціального здоров’я людини.

Тип уроку. Засвоєння нових знань.
Форма уроку. Синтетична.
Місце уроку в навчальній темі. Поточний.

Методи і методичні прийоми:
1. Інформаційно- рецептивний:
а) словесний: розповідь-пояснення, опис, бесіда, повідомлення учнів, робота з підручником.
б) наочний: ілюстрація, демонстрація, ТЗН;
в) практичний: виконання лабораторної роботи.
Прийоми навчання: виклад інформації, пояснення, активізація уваги та мислення, одержання з тексту та ілюстрацій нових знань, робота з роздатковим матеріалом.
2.Репродуктивний.
Прийоми навчання: подання матеріалу в готовому вигляді, конкретизація і закріплення вже набутих знань.
3. Проблемно - пошуковий: постановка проблемного питання.
Прийоми навчання: постановка взаємопов’язаних проблемних запитань, активізація уваги та мислення.
4.Візуальний: складання схем та порівняльних таблиць.
5.Релаксопедичний: психологічне розвантаження.

Міжпредметні зв ́язки: психологія, медицина, суспільствознавство.
Матеріали та обладнання: схеми, малюнки, таблиці, плакати.
Основні поняття та терміни: безумовні рефлекси, умовні рефлекси, гальмування умовних рефлексів, набута поведінка.

ХІД УРОКУ

Розробки уроків до теми «Формування поведінки й психіки людини» (9 кл.)

І. Актуалізація опорних знань та чуттєвого досвіду учнів.
Дати відповідь на запитання:
1. Яку будову має ЦНС? Назвати основні відділи головного мозку і їх нервові центри.
2. У чому полягає рефлекторний принцип регуляції функцій?
3. Як побудована структура інстинктивної поведінки?

ІІ. Мотивація навчально-пізнавальної діяльності учнів.

Поставити проблемне запитання, на яке повинні дати відповідь в кінці уроку:
- Умови нашого життя: і особистого, і соціального, і міжнародного в наш час плинно змінюються. Які ж рефлекси: безумовні (природжені) чи умовні (набуті протягом життя) забезпечать виживання організму?

ІІІ. Сприймання та засвоювання учнями нового матеріалу.

Безумовна рефлекси – це рефлекси, що сформувалися в процесі еволюції виду, і однакові для всіх представників виду. Вони забезпечують життєдіяльність організму при сталих умовах середовища. Але для того, щоб вижити необхідно щось інше. Які ж рефлекси повинні вироблятися у людини?
Для утворення умовного рефлексу необхідне поєднання в часі певної зміни в навколишньому середовищі зі здійсненням певного безумовного рефлексу. Ці зміни називають умовним подразником – сигналом.
Якщо безумовні рефлекси відносно сталі й зазвичай зберігаються протягом у сього життя, то умовні рефлекси несталі, вони можуть формуватися й зникати залежно від умов середовища. Безумовні рефлекси здійснюються у відповідь на певні подразнення, а умовні рефлекси можуть виникати під дією найрізноманітніших подразнень. Умовні рефлекси істотно розширяють спектр адаптивних можливостей організму, а їхня швидка динамічна зміна надає поведінці високого ступеня пластичності.
Умовні рефлекси реалізуються тільки за наявності відповідної біологічної потреби. Стан, що виражає потребу, на основі якої формується поведінка, спрямований на її задоволення називається мотивацією. Мотив – це те, що спонукає до діяльності й надає їй осмисленості.
Організми можуть виживати лише в тих у мовах, які задовольняють їхні потреби. Потреба – це прагнення до чогось необхідного для підтримання життя та розвитку організму. Кожна людина має потреби, які обумовлюють появу основних рушійних причин або мотивів її вчинків та дій. Розрізняють біологічні, соціальні та духовні потреби людини. Біологічні – це потреби в диханні, їжі, води, русі, збереженні тепла. Вони викликають відчуття голоду, спраги… Соціальні потреби пов’язані з поведінкою людини в суспільстві. Для духовних потреб належать потреби в набутті знань, передача знань іншим, потреби працювати, творити… Чим складнішими є потреби, тим складніша поведінка, спрямована на їхнє задоволення.
Складний комплекс пристосувальних рухових актів, які мають на меті задоволення наявної в організму потреби й знаходять свій зовнішній вплив у цілеспрямованій діяльності називають поведінкою.
Поведінка людини визначається фізіологічними та психічними процесами. Життєвий досвід у всіх людей різний, тому їхня поведінка індивідуальна і неповторна.
Робота умовнорефлекторного механізму базується на двох основних процесах: збудження та гальмування. (Розповідь про гальмування).

ІV. Осмислення об‘єктивних зв’язків та взаємозалежностей у вивченому матеріалі.

Виконання лабораторної роботи «Безумовні та умовні рефлекси людини».

V. Узагальнення та систематизація знань.

Спільним для всіх умовних рефлексів є:
- відсутні у немовлят;
- є індивідуальним вищим пристосуванням до мінливих умов;
- здійснюються вищими відділами ЦНС;
- набуваються шляхом утворення тимчасових нервових зв’язків і втрачаються, якщо умови середовища, які їх викликали, змінюються;
- являють собою попереджувальну сигнальну реакцію.

VІ. Підведення підсумків уроку.

VІІ. Надання та пояснення домашнього завдання.

Урок 5

Динамічний стереотип. Навички та звички.

Мета.
Освітня. Ознайомити учнів із системою послідовних умовних рефлексів – динамічним стереотипом та його значенням; розкрити процес утворення навичок та етапи їхнього формування та важливе значення звичок у стосунках між людьми.
Розвиваюча. Розвивати уміння порівнювати різноманітні динамічні стереотипи людей, етапи формування навичок та позитивні і негативні звички між собою; розвивати увагу, уяву, пам’ять, логічне мислення.
Виховна. Виховувати бережливе ставлення до власного організму та оточуючих людей; звернути увагу на проблему формування шкідливих звичок.

Розробки уроків до теми «Мислення й свідомість» (для 9 кл.)

Урок 1

Мислення й кора великих півкуль головного мозку.

Мета.

Освітня. Сформувати уявлення про мислення як один із найскладніших психофізіологічних процесів; ознайомити із видами та механізмами мислення; нагадати особливості будови і функції кори великих півкуль головного мозку; розкрити значення мислення у житті людини. Розвиваюча. Розвивати уміння порівнювати різні види мислення та етапи здійснення мислення; розвивати пам’ять, увагу, уяву та уміння робити висновки. Виховна. Виховувати бережливе ставлення до власного організму та оточуючих людей.

Тип уроку. Засвоєння нових знань.
Форма уроку. Синтетична.
Місце уроку в навчальній темі. Поточний (перший у темі).

Методи і методичні прийоми:
1. Інформаційно- рецептивний:
а) словесний: розповідь-пояснення, опис, бесіда, повідомлення учнів, робота з підручником; б) наочний: ілюстрація, демонстрація, ТЗН.
Прийоми навчання: виклад інформації, пояснення, активізація уваги та мислення, одержання з тексту та ілюстрацій нових знань, робота з роздатковим матеріалом.
2. Репродуктивний.
Прийоми навчання: подання матеріалу в готовому вигляді, конкретизація і закріплення вже набутих знань.
3. Проблемно - пошуковий: постановка проблемного питання.
Прийоми навчання: постановка взаємопов’язаних проблемних запитань, активізація уваги та мислення.
4. Релаксопедичний: психологічне розвантаження.

Міжпредметні зв ́язки: історія, психологія, медицина.
Матеріали та обладнання: схеми, малюнки, таблиці, фото.
Основні поняття та терміни: мислення, теоретичне мислення, практичне мислення, аналіз, синтез, наочно-дійове мислення, наочно-образне мислення, словесно-логічне мислення, абстрагування, порівняння.

ХІД УРОКУ

І. Актуалізація опорних знань та чуттєвого досвіду учнів.

Повторення вивченого раніше:
- До якого відділу мозку відносять кору великих півкуль;
- На які зони поділяють кору великих півкуль;
- Яку будову має кора великих півкуль;
- Які функції виконує кора великих півкуль.

ІІ. Мотивація навчально-пізнавальної діяльності учнів.

Повідомити тему, мету та завдання уроку.
Поставити проблемне запитання, на яке необхідно дати відповідь у кінці уроку:
- Якщо треба було б порівняти два предмети або явища, як нам прийшлося б розмірковувати?

ІІІ. Сприймання та засвоювання учнями нового матеріалу.

Інформації про навколишній світ, яку людина отримує від сенсорних систем, нам недостатньо. Вичерпні знання про об’єкти дійсності, їх внутрішню сутність ми одержуємо з допомогою мислення – вищої абстрактної форми пізнання об’єктивної реальності.
Мислення – це процес пізнавальної діяльності, що характеризується узагальненим відображенням дійсності. Воно дозволяє людині сприймати не лише зовнішній, але й внутрішній бік предмета, уявляти предмети, коли вони відсутні, передбачати їхню зміну зі зміною часу. Мислення - це передусім психічний процес самостійного пошуку й відкриття. Виділяють такі види мислення:
- словесно-логічне;
- наочно-образне;
- наочно-дійове;
- теоретичне;
- практичне;
- творче.
Мислення здійснюється за допомогою понять. Поняття – це опосередковане й узагальнене знання про предмет, яке розкриває його істотні об’єктивні зв’язки і стосунки. У психології виділяють два види понять, що відрізняються за своїм походженням та психологічною будовою, тобто «життєві» та «наукові».
Мислення здійснюється поетапно. Початком розумового процесу є усвідомлення проблемної ситуації, тобто мислення починається із проблемної ситуації, для виходу із якої індивід повинен знайти й застосувати нові для себе знання чи дії. Подальші етапи розумового процесу полягають у формулюванні завдання й розробці стратегії його розв’язання. Під час розробки загальної схеми розв’язання завдання з’являється гіпотеза чи кілька гіпотез, які слід перевірити. Останній етап розумового процесу – це порівняння результату з вихідною умовою. Якщо результат відповідає умові, то завдання вважається розв’язаним.
У процесі розумової діяльності людина використовує розумові операції – аналіз та синтез. Аналіз – це уявне диференціювання цілого на частини або уявне відокремлення з цілого його сторін, дій, відносин. Синтез – це уявне поєднання частин, властивостей у єдине ціле. Ще важливими розумовими операціями є порівняння, абстрагування та узагальнення.
Мислення, як і інші психічні процеси забезпечуються діяльністю кори головного мозку. Вона у правій та лівій півкулях несиметрична, але не лише зовні, а й у функціональному відношенні. Встановлено, що ліва півкуля забезпечує логічне абстрактне мислення та відповідає за письмо, читання, математичні розрахунки. Права півкуля забезпечує конкретне образне мислення та відповідає за емоційність мови, музикальність, орієнтацію в просторі, сприйняття геометричних фігур, малюнків, природних об’єктів.

ІV. Осмислення об‘єктивних зв’язків та взаємозалежностей у вивченому матеріалі.

Словесно-логічне мислення – провідний засіб теоретичного освоєння дійсності, що має вигляд міркування і здійснюється шляхом таких розумових дій як аналіз, синтез, абстрагування, порівняння, узагальнення.
Наочно-образне мислення – це розв’язування задач шляхом ідеального перетворення їхніх умов.
Наочно-дійове мислення – це розв’язування задач, поданих у наочній формі, шляхом практичних дій.
Теоретичне мислення – різновид словесно-логічного. Це засіб цілеспрямованого теоретичного освоєння дійсності, відтворення її в поняттях. Воно спрямоване на побудову узагальненого і усвідомленого образу світу. Теоретичне мислення має дві форми: дискурсивне (міркування, досвід, аргумент) та інтуїтивне мислення.
Кора великого мозку відповідає за виконання вищих психічних функцій – мислення та свідомості. Обидві півкулі працюють разом, але одна з них, як правило, домінує у кожної людини.

V. Узагальнення та систематизація знань.

Мислення допомагає нам розуміти самих себе, інших людей, відрізняти свої та чужі думки.
Обговорення проблемного запитання.

VІ. Підведення підсумків уроку.

VІІ. Надання та пояснення домашнього завдання.

Урок 2

Функціональна асиметрія мозку.

Мета.

Освітня. Продовжити формувати знання про психофізіологічні функції головного мозку; ознайомити із функціональною асиметрією мозку; розглянути основні функції кожної півкулі.
Розвиваюча. Розвивати уміння порівнювати біологічні та психічні процеси та робити відповідні висновки та узагальнення. Виховна. Виховувати бережливе ставлення до психічних функцій організму людини.

Тип уроку. Засвоєння нових знань.
Форма уроку. Синтетична.
Місце уроку в навчальній темі. Поточний.

Методи і методичні прийоми:
1. Інформаційно- рецептивний:
а) словесний: розповідь-пояснення, опис, бесіда, повідомлення учнів, робота з підручником. б) наочний: ілюстрація, демонстрація, ТЗН.
Прийоми навчання: виклад інформації, пояснення, активізація уваги та мислення, одержання з тексту та ілюстрацій нових знань, робота з роздатковим матеріалом.
2. Репродуктивний.
Прийоми навчання: подання матеріалу в готовому вигляді, конкретизація і закріплення вже набутих знань.
3. Проблемно - пошуковий: постановка проблемного питання.
Прийоми навчання: постановка взаємопов’язаних проблемних запитань, активізація уваги та мислення.
4.Візуальний: складання схем.
5.Сугестивний: застосування різних видів мистецтва – вірші, музика.
6.Релаксопедичний: психологічне розвантаження.

Міжпредметні зв ́язки: психологія, історія, мистецтвознавство.
Матеріали та обладнання: схеми, малюнки, таблиці, м\медійна дошка.
Основні поняття та терміни: великі півкуля головного мозку, асиметрія мозку, функціональна спеціалізація, лівопівкульні люди, правопівкульні люди, єдність півкуль.

ХІД УРОКУ

І. Актуалізація опорних знань та чуттєвого досвіду учнів.

Повторення знань про мислення, його види і етапи здійснення:
- Які можливості дає людині мислення?
- Які види мислення виділяють?
- Яку роль відіграють поняття в процесі мислення?
- Які операції використовує людина в процесі розумової діяльності?

ІІ. Мотивація навчально-пізнавальної діяльності учнів.

Ми вже знаємо, що не всі люди однаково обдаровані: одні музиканти, інші математики, художники та письменники… Чому музиканти погано роблять математичні розрахунки, а поети не вміють малювати?

ІІІ. Сприймання та засвоювання учнями нового матеріалу.

Наш головний мозок – це стовбур та кінцевий мозок у вигляді великих півкуль. Вони неначе однакові і симетричні на перший погляд, але ні. Вчені довели, що мозок має одну унікальну особливість – функціональну асиметрію. Права та ліва півкулі виконують різні функції, які керують різними видами діяльності. До видів розумової діяльності належать: навчання, письмо, читання, малювання, творення, розв’язання, аналізування, уява, зосередження, ігнорування, чуттєвість, сон…

Всі ці психічні функції певним чином розподілені між правою та лівою півкулями. Вони здатні отримувати й переробляти інформацію у вигляді як образів, так і слів, але існує функціональна асиметрія головного мозку – різкий ступінь вияву тих чи інших функцій у лівій та правій півкулях. Функцією лівої є читання й рахування, переважне оперування знаковою інформацією. Ліва півкуля забезпечує можливість логічних побудов, без яких неможливе послідовне аналітичне мислення.
Кожна півкуля являє собою цілісну систему, що забезпечує певний вид мислення. кожна з них має свою мову, пам’ять, емоційний тонус…Це ніби два мозки, що працюють спільно. Головна відмінність лівої півкулі від правої полягає в тому, що вона є мовною: словесна мова, сприйняття слів пов’язані із діяльністю лівої півкулі. А інтонація власного мовлення та її сприйняття пов’язані із контролем їх зі сторони правої півкулі. Ліва півкуля більш зорієнтована на прогнозування майбутніх станів, а права – на взаємодію з досвідом та подіями, що відбуваються безпосередньо.
Нормальна психічна діяльність людини передбачає спільну роботу обох півкуль. Правопівкульні люди сприймають світ у всьому його конкретному багатстві і різноманітності. Вони позбавлені теоретичного мислення, тому їм не вдається проаналізувати свої враження, встановити між ними логічний зв’язок. Лівопівкульні люди зберігають здатність до аналізу, до узагальнень та логічних операцій, але вони не можуть використовувати такі здатності.

ІV. Осмислення об‘єктивних зв’язків та взаємозалежностей у вивченому матеріалі.

Асиметрію мозку було виявлено при порушеннях роботи великих півкуль головного мозку.
Ліва півкуля – це база логічного абстрактного мислення, а права – база конкретного образного мислення. Таким чином у мовленні людини є два канали зв’язку: словесний – лівопівкульний та мелодійний – правопівкульний.

V. Узагальнення та систематизація знань.

Індивідуальність кожної людини, особливості її психіки залежать від того, яка півкуля набуває провідного значення. Одночасна робота обох півкуль, поєднання механізмів образного і абстрактного мислення забезпечують всебічне, конкретне й теоретичне охоплення явищ зовнішнього світу. Повноцінна психіка передбачає узгоджену і урівноважену роботу обох півкуль.

VІ. Підведення підсумків уроку.

VІІ. Надання та пояснення домашнього завдання.

Урок 3

Мовлення. Фізіологічні основи мовлення.

Мета.
Освітня. Продовжити формувати знання учнів про вищу нервову діяльність людини; ознайомити з особливостями мовлення як другої сигнальної системи, показати роль мови у мисленні людини.
Розвиваюча. Розвивати уміння виділяти головне у матеріалі, що вивчається; уміння логічно мислити та робити відповідні висновки. Виховна. Виховувати бережливе ставлення до власного організму та здоров’я.

Тип уроку. Засвоєння нових знань.
Форма уроку. Комбінований.
Місце уроку в навчальній темі. Поточний.

Методи і методичні прийоми:
1. Інформаційно- рецептивний:
а) словесний: розповідь-пояснення, опис, бесіда, повідомлення учнів, робота з підручником, з муляжами, з мультимедійною дошкою. б) наочний: ілюстрація, демонстрація, ТЗН.
Прийоми навчання: виклад інформації, пояснення, активізація уваги та мислення, одержання з тексту та ілюстрацій нових знань, робота з роздатковим матеріалом.
2. Репродуктивний.
Прийоми навчання: подання матеріалу в готовому вигляді, конкретизація і закріплення вже набутих знань.
3. Проблемно- пошуковий: постановка проблемного питання.
Прийоми навчання: постановка взаємопов’язаних проблемних запитань, активізація уваги та мислення.
4.Візуальний: складання схем.
5.Сугестивний: застосування різних видів мистецтва – вірші, музика.
6.Релаксопедичний: психологічне розвантаження.

Міжпредметні зв ́язки: література, психологія.
Матеріали та обладнання: схеми, малюнки, таблиці, м\м дошка, комп’ютер.
Основні поняття та терміни: мова, перша сигнальна система, друга сигнальна система, передача інформації, мислення, фізіологічні основи мовлення.

ХІД УРОКУ

І. Актуалізація опорних знань та чуттєвого досвіду учнів.

Повторити знання учнів про головний мозок людини та асиметрію двох півкуль:
- які відділи мозку у людини розвинуті найбільше7
- чому істот без кори не можна нічому навчити?
- яка діяльність є основою роботи мозку?
- що являється компонентами ВНД?
- на виконанні яких функцій спеціалізується права півкуля, а на яких ліва?
- чи існує взаємозв’язок у роботі обох півкуль?
- які властивості ВНД вищих ссавців вплинули на розвиток ВНД людини? (Відповідь. Утворення складних умовних рефлексів, здатність до утворення міцних умовних рефлексів на основі орієнтувального рефлексу, елементи конкретного мислення у людиноподібних мавп).

ІІ. Мотивація навчально-пізнавальної діяльності учнів.

Перш ніж повідомити тему, мету та завдання уроку провести бесіду проблемного характеру та прослухати спів птахів або послухати їхні імітаційні звуки:
- яку роль грають ці звуки в житті птахів?
- чи реагують тварини на слово?
- чим відрізняється сприймання слів тваринами і людиною?
Подумати над словами О.С.Пушкіна, який писав: “Мысль! Великое слово! Что же и составляет величие человека, как не мысль!»

ІІІ. Сприймання та засвоювання учнями нового матеріалу.

Сигнальні системи – два основні фізіологічні механізми діяльності головного мозку. Будь-які зовнішні подразнення утворюють першу сигнальну систему, характерну для високоорганізованих тварин і людини. (Розповідь про рефлекси немовляти та їх збільшення із віком). Перша сигнальна система формується при впливі конкретних подразників – світла, звуку, болю, запаху… Вона є формою безпосереднього відображення дійсності у вигляді відчуттів та сприйняття.
Друга сигнальна система властива тільки людині і формується при впливі мовних сигналів, тобто не безпосередніх подразників, а їхнього словесного позначення. Друга сигнальна система утворюється на базі першої в процесі спілкування між людьми. Поняття про неї у 1932 р. запровадив І.П.Павлов.
Мовлення – це діяльність людини, яка використовує мову з метою спілкування, вираження емоцій, оформлення думки, пізнання навколишнього світу, планування своїх дій.
Бесіда про функції слова:
- слово – умовний подразник;
- слово – основа формування понять;
- слово – засіб спілкування.

Бесіда про мову як основу мислення:
- розвиток мови в історії становлення людини;
- центри мови в головному мозку.

Словесні сигнали поєднують у собі дві властивості: значеннєву і фізичну: звучання в усному мовленні та контури літер і слів у письмовому. За допомогою слова відбувається перехід від почуттєвого образу першої сигнальної системи до поняття, уявлення другої сигнальної системи. Людина мислить словами, тому мислення нерозривно пов’язане із діяльністю людини.
Мовленнєві центри розвиваються після народження у лівій півкулі. Системи, які забезпечують мовлення, поділяються на периферичні і центральні. До центральних належать певні структури головного мозку, а до периферичних – голосовий апарат та органи слуху. Водночас із мовленням розвивається і слух. Зі слуховими центрами мовлення пов’язане й писемне мовлення. Тому розрізняють три форми мови: слухову, зорову, кінетичну (письмову, жестів). Реалізація кожної форми забезпечується функціонуванням відповідного аналізатора.
У процесі мовлення беруть участь багато функціональних структур кори великого мозку, але окремі її ділянки відіграють найістотнішу роль у виконанні цієї функції, тому їх називають мовними аналізаторами або центрами мови. У задніх відділах нижньої лобової звивини знаходиться центр артикуляції (центр Брока). Його пошкодження призводить до втрати мови. У задній частині верхньої скроневої звивини розташований слуховий центр Верніке. У разі його ураження втрачається здатність розуміти зміст слів. На середній поверхні потиличної ділянки знаходиться зоровий центр, пошкодження якого викликає втрату здатності впізнавати написане.
Мовна функція виконується лівою півкулею. Це спостерігається в усіх правшів і 70% лівшів. Люди перестають розуміти одне одного, якщо вони користуються різними мовами. Таке ж взаємне непорозуміння трапляється в тому випадку, якщо в одні і ті самі мовні сигнали закладається різний значеннєвий зміст.

ІV. Осмислення об‘єктивних зв’язків та взаємозалежностей у вивченому матеріалі.

Заповнити таблицю про І і ІІ сигнальні системи.

V. Узагальнення та систематизація знань.

Мова – специфічна форма спілкування. Це озвучена думка, властива лише людині. Слово становить другу, суто людську сигнальну систему, яка дає змогу позначати і узагальнювати через словесні символи різні явища дійсності та їхні взаємозв’язки.

VІ. Підведення підсумків уроку.

VІІ. Надання та пояснення домашнього завдання.

Урок 4

Індивідуальні особливості поведінки людини. Практична робота №9 “Визначення типу темпераменту”.

Мета.
Освітня. Продовжити формувати знання учнів про психологічні основи поведінки людини; розкрити поняття «темперамент»; ознайомити із властивостями нервової системи людини та різними типами темпераментів.
Розвиваюча. Розвивати уміння порівнювати різні типи темпераментів та їхнє значення для формування поведінки людини в суспільстві; розвивати увагу, пам’ять, уяву, логічне мислення та уміння робити відповідні висновки.
Виховна. Виховувати бережливе ставлення до власного організму та оточуючих людей, не завдаючи їм психічних неприємностей.

Тип уроку. Засвоєння нових знань.
Форма уроку. Синтетична.
Місце уроку в навчальній темі. Поточний.

Методи і методичні прийоми:
1. Інформаційно- рецептивний:

а) словесний: розповідь-пояснення, опис, бесіда, повідомлення учнів, робота з підручником. б) наочний: ілюстрація, демонстрація, ТЗН;
в) практичний: виконання практичної роботи.
Прийоми навчання: виклад інформації, пояснення, активізація уваги та мислення, одержання з тексту та ілюстрацій нових знань, робота з роздатковим матеріалом.
2.Репродуктивний.
Прийоми навчання: подання матеріалу в готовому вигляді, конкретизація і закріплення вже набутих знань.
3. Проблемно - пошуковий: постановка проблемного питання.
Прийоми навчання: постановка взаємопов’язаних проблемних запитань, активізація уваги та мислення.
4.Візуальний: складання схем.
5.Сугестивний: застосування різних видів мистецтва.
6.Релаксопедичний: психологічне розвантаження.

Міжпредметні зв ́язки: історія, психологія, література, фізкультура.
Матеріали та обладнання: схеми, малюнки, таблиці, м\медійна дошка.
Основні поняття та терміни: індивідуальні особливості поведінки, темперамент, холерик, сангвінік, меланхолік, флегматик, характер.

ХІД УРОКУ

І. Актуалізація опорних знань та чуттєвого досвіду учнів.

Тестова перевірка про першу та другу сигнальні системи у вигляді однослівної відповіді «так» чи «ні».

ІІ. Мотивація навчально-пізнавальної діяльності учнів.

Протягом уроку ми повинні з’ясувати питання про те, чому різні люди у одній і тій же ситуації можуть проявляти або спокій, або злість?
Ми повинні охарактеризувати індивідуальні особливості людей.

ІІІ. Сприймання та засвоювання учнями нового матеріалу.

Згадаємо деякі сторінки розвитку біології:
- Стародавній лікар Гіппократ вважав, що оптимальне співвідношення чотирьох «соків тіла» - крові, лімфи, жовчі та «чорної жовчі» - визначає здоров’я людини, тоді як порушення їх пропорційного розподілу стає причиною різних захворювань.
- Виходячи із цього вчення про «соки тіла», Клавдій Гален розробив першу класифікацію темпераментів. Ці чотири рідини Гален сприймав відповідно до космологічної теорії, за якою вогонь, земля, повітря і вода є спільною основою всіх речей. Він визначив 9 темпераментів, але випробування часом пройшли тільки 4. На думку Галена, якщо в організмі переважає «гаряча кров» (sanguis), то в поведінці людини яскраво виявляються риси сангвінічного темпераменту: енергія, впевненість, рішучість. Якщо ж цю гарячу кров охолоджує «надлишковий слиз» (Phlegma), то це призводить до появи флегматичного темпераменту, для якого характерні холоднокровність, спокій, неспішність у діях. Їдка жовч (chole) сприяє утворенню неврівноваженого холеричного темпераменту, а коли в організмі накопичується багато зіпсованої «чорної» жовчі (melan cnole), це призводить до формування меланхолічного темпераменту. Арістотель підтримував ці твердження.
- Ідея зв’язку темпераменту з певними анатомо-фізіологічними властивостями нервової системи одержали вагоме експериментальне підтвердження у працях І.П.Павлова, який показав, типи нервової системи – темпераменти – зумовлені співвідношенням трьох основних типологічних ознак – сили, урівноваженості та рухливості нервових процесів. На думку Павлова сила нервових процесів означає здатність нервових клітин адекватно реагувати на досить сильні подразники.
Темперамент – індивідуально-типологічна характеристика людини, що виявляється в силі, напруженості, швидкості та врівноваженості перебігу їхніх психічних процесів. Тому слово «темперамент» - давньогрецьке слово, його дослівний переклад – «належне співвідношення частин» (мова йде про співвідношення рідин, які вже ми розглянули).
До індивідуальних особливостей організму належить ще характер. Це сукупність стійких індивідуальних рис особистості, які формуються й проявляються в ході діяльності та спілкування. Характер визначає вчинки людини, впливає на пізнавальні інтереси – сприйняття, увагу, уяву, мислення, пам’ять. Особливості, які можна виокремити в поведінці називають рисами характеру. У спілкуванні з людьми характер проявляється в манері поведінки, у способах реагування на вчинки людей. У підлітковому віці активно розвиваються й закріплюються вольові риси характеру.

ІV. Осмислення об‘єктивних зв’язків та взаємозалежностей у вивченому матеріалі.

Виконання практичної роботи “Визначення типу темпераменту”.

V. Узагальнення та систематизація знань.

Темперамент – сукупність індивідуальних психічних властивостей людини, які характеризують ступінь її збудливості й виявляються в її ставленні до навколишнього світу, у силі почуттів, поведінці.
Темперамент – біологічне підґрунтя, на якому формується особистість як соціальна істота.
Характер визначає індивідуальність і своєрідність особистості. Він зумовлюється культурою людини, її вихованням. Формування характеру відбувається в родині, дружбі, класі, інших колективах.

VІ. Підведення підсумків уроку.

VІІ. Надання та пояснення домашнього завдання.

Урок 5

Свідомість.

Мета.
Освітня. Продовжити формувати знання учнів про вищу нервову діяльність людини; ознайомити із вищим рівнем психічного відображення дійсності – свідомістю, її особливостями та значенням у життєдіяльності.
Розвиваюча. Розвивати уміння порівнювати різні стани людини: у свідомості та без свідомості; уміння логічно мислити та робити відповідні висновки. Виховна. Виховувати бережливе ставлення до власного здоров’я.

Тип уроку. Засвоєння нових знань.
Форма уроку. Синтетична.
Місце уроку в навчальній темі. Поточний.

Методи і методичні прийоми:
1. Інформаційно- рецептивний:
а) словесний: розповідь-пояснення, опис, бесіда, повідомлення учнів, робота з підручником.
б) наочний: ілюстрація, демонстрація, ТЗН.
Прийоми навчання: виклад інформації, пояснення, активізація уваги та мислення, одержання з тексту та ілюстрацій нових знань, робота з роздатковим матеріалом.
2. Репродуктивний.
Прийоми навчання: подання матеріалу в готовому вигляді, конкретизація і закріплення вже набутих знань.
3. Проблемно - пошуковий: постановка проблемного питання.
Прийоми навчання: постановка взаємопов’язаних проблемних запитань, активізація уваги та мислення.
4.Візуальний: складання схем.
5.Сугестивний: застосування різних видів мистецтва – вірші, музика.
6.Релаксопедичний: психологічне розвантаження.

Міжпредметні зв ́язки: психологія, медицина,
Матеріали та обладнання: схеми, малюнки, таблиці, що ілюструють особливості свідомості.
Основні поняття та терміни: свідомість, свідоме і несвідоме, втрата свідомості.

ХІД УРОКУ

І. Актуалізація опорних знань та чуттєвого досвіду учнів.

Повторення знань про темперамент та його види. Характеристика власних темпераментів.

ІІ. Мотивація навчально-пізнавальної діяльності учнів.

Повідомити тему, меті та завдання уроку. Поставити проблемне запитання: що відбувається з людиною, коли вона втрачає свідомість? Що ж вона втрачає?

ІІІ. Сприймання та засвоювання учнями нового матеріалу.

Вищим рівнем психічного відображення , властивого тільки людині як суспільно-історичній істоті є свідомість. Свідомість – це відображення у психіці людини ідеальних образів, своєї діяльності, самої себе. Це людська здатність ідеального відтворення дійсності в мисленні і тісно пов’язана із мовою.
Свідомість – це особливе утворення, що сформувалось у ході суспільно-історичного розвитку на основі праці як специфічного виду людської діяльності. Вона являє собою таку функцію людської психіки, сутність якої полягає у в адекватному, узагальненому, цілеспрямованому активному відображенні, що здійснюється у творчому перетворенні зовнішнього світу. Свідомість полягає в емоційному оцінюванні дійсності, у контролюванні поведінки та керуванні нею, у здатності особистості давати собі раду у навколишньому матеріальному світі, у власному духовному житті.
Головною умовою виникнення та розвитку людської свідомості є спільна діяльність людей за допомогою знарядь праці. Вона вимагає скоординованих спільних дій і постійного спілкування. Суб’єктивним носієм свідомості є мова. Людина не отримує свідомість від народження, вона формується не природою, а суспільством шляхом засвоєння загальнолюдського досвіду, що передається в процесі навчання, яке неможливе без мови, бо вона є засобом передачі інформації, накопиченої впродовж розвитку людства.
Необхідною складовою свідомості є знання. Усвідомити щось – це означає включити його в систему своїх знань і віднести до певного класу предметів чи явищ. Але свідомість проявляється не лише в узагальненому знанні дійсності, а й у певному ставленні до неї. Тому іншою необхідною складовою свідомості є переживання людиною того, що для неї в навколишній дійсності є значущим.
До структури свідомості належать всі пізнавальні процеси: відчуття, сприйняття, пам’ять, мислення, уява.
Свідомість спирається на безліч вроджених і набутих механізмів, чия дія протікає несвідомо й підсвідомо. Явища людської психіки дуже різноманітні. Сукупність психічних явищ у станах людини, що лежать поза сферою розуму, не підзвітні їй і в конкретний момент не піддаються контролю, належать до несвідомого. До несвідомих процесів належать безумовнорефлекторні акти, які захищають життя та здоров’я. багато знань, стосунків, переживань, які внутрішнім світом кожної людини, не усвідомлюються нею. Несвідоме – неодмінний складник психічної діяльності кожної людини. Неусвідомлені сигнали організм також використовує для регулювання певних процесів, проте це відбувається на підсвідомому рівні.

ІV. Осмислення об‘єктивних зв’язків та взаємозалежностей у вивченому матеріалі.

Робота із матеріалами на електронній дошці про різноманітність свідомих та несвідомих вчинків людини.
Свідоме і несвідоме функціонують у гармонійній єдності. Коли людина опиняється в ситуації, яка вимагає нового способу розв’язання, то пошуком керує зона прозорої свідомості. Проте тільки людина приймає те, чи інше рішення, керування поведінкою передається до сфери несвідомого.
V. Узагальнення та систематизація знань.
Свідомість – не просто образ дійсності, а особлива форма психічної діяльності, орієнтована на відображення й перетворення дійсності. Свідомість передбачає усвідомлення людиною не тільки зовнішнього світу, але й самої себе, своїх відчуттів, образів, уявлень і почуттів.
Свідомість допомагає людині осмислити об’єктивний світ і власне буття. Вона вибудовує модель навколишнього світу і відіграє вирішальну роль у будь-якому виді діяльності.

VІ. Підведення підсумків уроку.

VІІ. Надання та пояснення домашнього завдання.

Урок 6

Емоції.

Мета.
Освітня. Сформувати поняття про емоції як функцію головного мозку людини; виявити природу емоцій, їх види та прояви; допомогти учням визначити індивідуальні особливості їх емоційного життя.
Розвиваюча. Розвивати уміння порівнювати між собою функції головного мозку, уміння логічно мислити та робити відповідні висновки і узагальнення.
Виховна. Виховувати бережливе ставлення до власного організму та оточуючих людей відносно емоційних реакцій та станів.

Тип уроку. Засвоєння нових знань.
Форма уроку. Синтетична.
Місце уроку в навчальній темі. Поточний.

Методи і методичні прийоми:
1. Інформаційно- рецептивний:
а) словесний: розповідь-пояснення, опис, бесіда, повідомлення учнів, робота з підручником, з малюнками, з фото. б) наочний: ілюстрація, демонстрація, ТЗН.
Прийоми навчання: виклад інформації, пояснення, активізація уваги та мислення, одержання з тексту та ілюстрацій нових знань, робота з роздатковим матеріалом.
2. Репродуктивний.
Прийоми навчання: подання матеріалу в готовому вигляді, конкретизація і закріплення вже набутих знань.
3. Проблемно- пошуковий: постановка проблемного питання.
Прийоми навчання: постановка взаємопов’язаних проблемних запитань, активізація уваги та мислення.
4.Візуальний: складання схем.
5.Сугестивний: застосування різних видів мистецтва.
6.Релаксопедичний: психологічне розвантаження.

Міжпредметні зв ́язки: психологія, література.
Матеріали та обладнання: схеми, малюнки, м\м дошка.
Основні поняття та терміни: емоції, емоційні реакції, емоційні стани, афект, емоційні стосунки, мотивації.

ХІД УРОКУ

І. Актуалізація опорних знань та чуттєвого досвіду учнів.

Поставити «+» біля вірного твердження.

1. Сильний урівноважений рухливий тип нервової системи має сангвінік.
2. У задніх відділах нижньої лобової звивини знаходиться центр Брока.
3. Уперше типи темпераменту виділив І.Павлов.
4. Характер людини неможливо змінити.
5. Свідомість не слід ототожнювати з усією психікою.
6. Забезпечення процесу мислення є однією з функцій кори мозку.
7. Несвідоме – це особливий рівень психічної діяльності.
8. Свідомість допомагає людині осмислити об’єктивний світ.
9. Слово теж є подразником.
Яка діяльність: свідома чи неусвідомлена проявляється у наведених прикладах:
- у хворого білою гарячкою реальна дійсність замінюється галюцинаціями;
- учень швидко і вірно множить великі числа, але таблиці множення не знає;
- учень, роздратований однокласниками, порвав зошит;
- вийшовши з дому думаю, чи вимкнув газ, праску, воду, а повернувшись виявилось, що все вимкнено;
- чим можна пояснити “раптові” відкриття вчених?

ІІ. Мотивація навчально-пізнавальної діяльності учнів.

Подумати над такими запитаннями:
- чи можна уявити світ без радощів і страждань, задоволень і розчарувань, і нарешті без любові або ненависті?
- чого ж не вистачає у переліку вивчених мови, мислення, пам’яті, сприйняття, уваги… ?
- чому коли людині погано, пропонують поплакати, щоб стало краще?

ІІІ. Сприймання та засвоювання учнями нового матеріалу.

Емоції – це особливий клас суб’єктивних психологічних станів. Вони відображають ставлення людини до світу у формі безпосередніх переживань. До класу емоцій належать настрої, почуття, пристрасті, афекти, стреси…, що входять до складу всіх психічних процесів і станів людини. Провідну роль у протіканні емоцій виконує кора великих півкуль, саме кора регулює прояв емоцій. Істотну роль відіграє в емоціях також друга сигнальна система. Структури мозку, які беруть участь в емоціях - це лімбічна система, ретикулярна формація та кора мозку.
До основних емоцій належать гнів, радість, страждання, сором, страх, оскільки мають вроджений характер. Але деякі емоції люди набувають унаслідок навчання та виховання. Емоції зумовлюють настрій людини.
Розповідь про поняття “емоції”. Використати формулу П.Симонова Е=П (Н-С) Е – емоція, П- потреба, Н – інформація, необхідна для задоволення потреби; С – інформація, яка відома. Якщо Н=0, то Е=0; якщо Е=мах., то С=0; якщо СН, виникають позитивні емоції.
Класифікація емоцій Б.Додонова: альтруїстичні, комунікативні, глорістичні, практичні, пугнічні (подолання небезпеки), гностичні (інтелектуальні), естетичні, гедоністичні (потреба в комфорті).
Визначення поняття “мотивації” (робота з підручником).
Розповідь про роль вегетативної системи в емоціях та роль гуморальної регуляції в емоціях. Дати поняття “ендорфіни”.
Бесіда про зовнішні прояви емоцій: німецький письменник Г.Ліхтенберг помітив, що “найцікавіша поверхня для нас – це обличчя людини. Саме на ньому ми читаємо радість, смуток, любов і ненависть.” Що це? Це – емоційні реакції. «раптом з-за виступу скелі людина бачить колодязь, якого не було на карті. Бурхлива радість охопила втомлену людину». Що це описано? Це – емоційний стан, тобто прояв емоцій відбувається у вигляді емоційних реакцій, емоційних станів або стосунків.
Емоційні реакції – посмішка, сміх, плач, схвильованість, імпульсивність, які тісно пов’язані з подіями, що їх зумовили. Емоційні реакції за певних ситуацій необхідно стримувати. Емоційні стани – більш-менш тривалі переживання. До них відносять збудження, пригнічення, страх, тривога. Емоційні стани є змінними психічними процесами. Емоційні стосунки – почуття – спрямовані на певну особу, об’єкт, процес. До них відносять любов, прив’язаність, пристрасть, ворожнечу, ненависть, ревнощі, заздрощі. саме емоційні стосунки можуть спричинити різні емоційні стани. Згадуємо “Мцирі” М.Лермонтова: Тогда на землю я упал;
И в исступлении рыдал,
И грыз сырую грудь земли
И слезы, слезы потекли
В нее горючею рекой… Як можна назвати той стан, який він переживав? (Афект).
Що ж таке афекти? Це бурхливі, короткочасні емоційні спалахи, що супроводжуються різко вираженими руховими проявами і охоплюють всю особистість людини. Чим же вони небезпечні? Вони небезпечні тим, що впливають на здоров’я. Зв’язок між емоціями та здоров’ям помітили ще стародавні лікарі: - заздрість і злість уражають органи травлення, постійний страх – щитоподібну залозу. Велике горе викликає діабет, а необхідність стримувати емоції руйнує серце. Тривалі нервові навантаження здатні зруйнувати дуже міцний організм. Тож у думці про те, що всі хвороби від нервів – є сенс.
Бесіда про керування емоціями.

ІV. Осмислення об‘єктивних зв’язків та взаємозалежностей у вивченому матеріалі.

Емоції виконують багато функцій (запис у зошит):
- Відтворювальна функція проявляється в узагальненій оцінці подій.
- Емоції дозволяють визначити корисність і шкідливість чинників.
- Емоції виконують спонукальну або стимулюючу функції, вони допомагають спілкуватися.
- Визначають напрямок пошуків, здатний задовольнити потреби людини.
- Сильні емоційні реакції швидше і найдовше закарбовуються в пам’яті.
- Завдяки емоціям, що вчасно виникли, організм має можливість швидко реагувати на зовнішній вплив.
Самостійна робота.

V. Узагальнення та систематизація знань.

Показати картини, малюнки із зображенням різних емоційних станів, реакцій і почуттів. Учні повинні дати характеристику кожному зображенню.
Таким чином, емоції – це відповідні реакції організму на зовнішні та внутрішні подразники. В них проявляється позитивне або негативне ставлення людини до навколишнього світу.
При різних емоціях може змінюватися кровообіг, ритм серцебиття, АТ, унаслідок цього при одних емоційних переживаннях людина червоніє, а при інших – блідне. Таким чином, організм людини реагує на всі зміни емоційного життя.
Отже, емоції можуть бути спричинені як реальними, так і уявними ситуаціями, що здатні передбачати події.

VІ. Підведення підсумків уроку.

VІІ. Надання та пояснення домашнього завдання.

Подумати над тим, що психіка базується на емоціях, які забезпечують гармонію особистості в одних випадках і її суперечність - в інших.

Урок 7

Особистість.

Мета.

Освітня. Сформувати поняття про особистість, біологічні основи психофізіологічної індивідуальності людини; ознайомити із основними типами ВНД; дати поняття про свідомість як найвищу форму відбиття дійсності, про функціональну спеціалізацію кори великих півкуль.
Розвиваюча. Розвивати уміння встановлювати біологічні і соціальні потреби та їх роль в регуляції поведінки людини; намагатись навчитись встановлювати взаємодію і роль свідомості і підсвідомості у регуляції поведінки людини; уміння робити висновки та узагальнення.
Виховна. Виховувати бережливе відношення до особистого організму та оточуючих людей.

Тип уроку. Засвоєння нових знань.

Форма уроку. Синтетична.
Місце уроку в навчальній темі. Поточний.

Методи і методичні прийоми:
1. Інформаційно- рецептивний:
а) словесний: розповідь-пояснення, опис, бесіда, повідомлення учнів, робота з підручником. б) наочний: ілюстрація, демонстрація, ТЗН.
Прийоми навчання: виклад інформації, пояснення, активізація уваги та мислення, одержання з тексту нових знань.
2. Репродуктивний.
Прийоми навчання: подання матеріалу в готовому вигляді, конкретизація і закріплення вже набутих знань.
3. Проблемно- пошуковий: постановка проблемного питання.
Прийоми навчання: постановка взаємопов’язаних проблемних запитань, активізація уваги та мислення.
4.Візуальний: складання схем.
5.Сугестивний: застосування різних видів мистецтва – вірші.
6.Релаксопедичний: психологічне розвантаження.

Міжпредметні зв ́язки: література, психологія.
Матеріали та обладнання: схеми, малюнки, вірші.
Основні поняття та терміни: темперамент, сангвінік, холерик, меланхолік, флегматик, функціональна асиметрія.

ХІД УРОКУ

І. Актуалізація опорних знань та чуттєвого досвіду учнів.

Довести за допомогою тесту, що індивідуальні властивості емоційного життя – неповторна емоційна мелодія, яка звучить у кожному із нас: спробуйте поєднати в групи по два такі слова: поцілунок, тарган, соловей, кашель.
Виконати анкету: прочитати перелік приємних переживань і записати перший номер того з них, що ви найбільше любите відчувати, а далі в напрямі зменшення переваги:
1. Почуття надзвичайно таємничого, невідомого.
2. Радісне хвилювання від придбання нових речей.
3. Піднесеність від почуття успіху, добрих результатів.
4. Задоволення, гордість від того, що тобою захоплюються.
5. Безтурботність, добре фізичне самопочуття, насолода від смачної їжі, відпочинку.
6. Почуття задоволення, якщо зроблене щось добре для близьких людей.
7. Зацікавленість, насолода від пізнання нового.
8. Почуття ризику, гострі відчуття в хвилину небезпеки.
9. Добрий настрій, симпатія в спілкуванні з людьми, яких поважаєш коли бачиш дружбу і взаєморозуміння.
10. Своєрідне солодке почуття, коли сприймаєш природу, музику, вірші, інші твори мистецтва.

ІІ. Мотивація навчально-пізнавальної діяльності учнів.

Коли бажають охарактеризувати людину, то кажуть про неї як про індивід, як про особистість. Чи однакові ці поняття?
- Що ж таке індивід? Це конкретна людина зі своїми фізичними, фізіологічними, психологічними ознаками.
- Чому ніколи не кажуть про особистість кішки, кмітливої вівчарки?
- Що ж таке “особистість”? О.Леонтьєв писав: “Особистість…
те, що людина робить з себе, стверджуючи своє людське життя. Вона стверджує її в повсякденних справах, в спілкуванні, в людях, яким передає частку себе, часом свідомо, стверджуючи її навіть за рахунок свого життя”.
Поставити проблемне запитання:
- за якими ж ознаками ми оцінюємо особистість?

ІІІ. Сприймання та засвоювання учнями нового матеріалу.

Що ж таке особистість? «Особистість – це конкретна людина, чи суб’єкт перетворення світу на підставі його пізнання, переживання, відношення до нього». (К.Платонов). «Особистість – це людина, яка досягла певного рівня психічного розвитку».(Л.Божович).
Особистість – це стійка система соціально значущих рис, що характеризують індивіда як члена суспільства. Особистість визначається системою суспільних стосунків, культурою й зумовлена біологічними особливостями. Найважливішими компонентами структури особистості є пам’ять, культура і діяльність. Культура особистості являє собою сукупність соціальних норм і цінностей, якими індивід керується в процесі практичної діяльності. Особистість є завжди суспільно розвиненою людиною. Для особистості характерна наявність переконань.
У людини є біологічно зумовлені здібності та здібності, які забезпечують її життя й розвиток у соціальному середовищі. До соціальних належать інтелектуальні здібності, засновані на використанні мови й логіки, а також теоретичні й практичні, навчальні й творчі. Спеціальні здібності визначають успіхи людини а специфічних видах діяльності, для здійснення яких потрібні особливі задатки.
Для людини ще необхідне самовиховання та саморозвиток. Самовиховання – найвища форма саморозвитку. Рушійними силами самовиховання є певні протиріччя. По-перше, це протиріччя між вимогами, які висуваються до людини і її реальною поведінкою. По-друге, це протирічя між бажанням і невмінням працювати над собою, що виникає серез недостатню вимогливість до себе.
Розповідь про стійкість і мінливість особистості. Прокоментувати, що мав на увазі поет М.Заболоцький:
“Как мир меняется! И как я сам меняюсь!
Лишь именем одним я называюсь, -
На самом деле то, что именуют мной,
Не я один. Нас много, я – живой.”
Розповідь про особистість та суспільство (соціальні ролі). Як розуміти слова В.Шекспіра?
«… Весь мир – театр,
в нем женщины, мужчины – все актеры,
у них есть выходы, уходы,
и каждый не одну играет роль…»
Поняття про потреби та мотиви. Потреби – усвідомлення і переживання людиною нужди в тому, що необхідне для підтримання життя організму і розвитку його особистості. Потреби можна поділити на дві групи: органічні та духовні. Потреби спонукають до пошуку шляхів задоволення. Ці шляхи пошуку називають мотиваціями.

ІV. Осмислення об‘єктивних зв’язків та взаємозалежностей у вивченому матеріалі.

- Чи можна бути чоловіком без жінки, сином без матері, керівником без підлеглих, учителем без учнів, актором без глядачів?
- Чи може бути особистість без суспільства?
- Чи буде розвиватися особистість без спілкування з іншими людьми?
- Як можна судити про спрямованість особистості? Можна, у залежності від відповіді на запитання: чого ти бажаєш?

V. Узагальнення та систематизація знань.

Записати в зошит основні поняття та терміни.

VІ. Підведення підсумків уроку.

VІІ. Надання та пояснення домашнього завдання.

Урок 8

Мотивація. Практична робота №10 “Виявлення професійних схильностей”.

Мета.

Освітня. Продовжити формувати знання учнів про вищу нервову діяльність людини; ознайомити із особливостями процесів мотивації, їх поділ на біологічні та соціальні; розкрити значення гіпоталамуса у формуванні мотивацій. Розвиваюча. Розвивати уміння порівнювати біологічні процеси між собою та робити відповідні висновки.
Виховна. Виховувати бережливе ставлення до власного організму.

Тип уроку. Засвоєння нових знань.

Форма уроку. Синтетична.
Місце уроку в навчальній темі. Поточний (останній у темі).

Методи і методичні прийоми:
1.Інформаційно- рецептивний:
а) словесний: розповідь-пояснення, опис, бесіда, повідомлення учнів, робота з підручником.
б) наочний: ілюстрація, демонстрація, ТЗН;
в) практичний: виконання практичної роботи.
Прийоми навчання: виклад інформації, пояснення, активізація уваги та мислення, одержання з тексту та ілюстрацій нових знань, робота з роздатковим матеріалом.
2.Репродуктивний. Прийоми навчання: подання матеріалу в готовому вигляді, конкретизація і закріплення вже набутих знань.
3. Проблемно - пошуковий: постановка проблемного питання.
Прийоми навчання: постановка взаємопов’язаних проблемних запитань, активізація уваги та мислення.
4. Візуальний: складання схем.
5.Сугестивний: застосування різних видів мистецтва – вірші, музика.
6.Релаксопедичний: психологічне розвантаження.

Міжпредметні зв ́язки: психологія, фізкультура.
Матеріали та обладнання: схеми, малюнки, м\медійні матеріали.
Основні поняття та терміни: мотивація, мотив,мотиваційний стан, гіпоталамус, психологічні аспекти мотивації, потреби.

ХІД УРОКУ

І. Актуалізація опорних знань та чуттєвого досвіду учнів.

Обговорити дані запитання.
1. Кого можна назвати особистістю?
2. Чи може особистість сформуватися поза межами суспільства?
3. Які компоненти входять до структури особистості?

ІІ. Мотивація навчально-пізнавальної діяльності учнів.

Поставити проблемні запитання, на які необхідно дати відповідь в кінці уроку:
- Чому поведінка людини у природних умовах має цілеспрямований характер?
- Які структури мозку відповідають за мотивацію?
- Чому ми відмовляємося робити щоденну рутинну роботу, а гратися в якусь цікаву гру хочемо?

ІІІ. Сприймання та засвоювання учнями нового матеріалу.

У людини постійно виникають бажання, спонуки, потреби, які передують якійсь певній дії, визначаючи її. Їх називають мотивами або мотиваціями. Мотивація – це емоційно забарвлений стан організму, що виникає у зв’язку з певною потребою, яка спрямовує поведінку людини на задоволення вихідної потреби.

Мотивації поділяються на біологічні та соціальні. До біологічних належать: голод, спрага, страх. До соціальних належать: прагнення здобути професію досягнути певних перемог, успіху, справедливості.
За мотивацію відповідають певні структури мозку. Пошуки цих структур спричинили появу гіпоталамічної теорії мотивацій Стеллера. Він вважав, що гіпоталамус є зосередженням «центрального мотиваційного стану». Чому?
- У гіпоталамусі було виявлено нейрони, що вибірково реагують на осмотичний тиск крові, вміст глюкози й інших речовин крові, рівень різних гормонів.
- Подразнення певних ядер гіпоталамуса спричинило формування тієї чи іншої мотивації.
- Руйнування відповідних структур гіпоталамуса повністю припинило виникнення тієї чи іншої мотивації.
Мотивації присутні в центральних механізмах саморегуляції фізіологічних функцій, завдяки яким організм досягає пристосувальних результатів, що забезпечують його нормальну життєдіяльність. Кожна мотивація будується за домінантним принципом. Домінанта – це джерело збудження в ЦНС, яке створює готовність організму до певної діяльності у відповідну мить.
У поведінці людини існують два функціонально взаємозалежні боки: спонукальний і регуляційний. Регуляційний бік поведінки відповідає за те, як поведінка формується в конкретній ситуації. Спонука забезпечує активацію й спрямованість поведінки.
Мотив – це те, що належить самому об’єктові поведінки, є його особистісною характеристикою, що спонукає до здійснення певних дій. Мотив визначається потребою. Потреба – це стан, коли людина потребує певних умов, необхідних для нормального існування та розвитку. Окрім мотивів, потреб і цілей, спонукачами людської поведінки є інтереси, завдання, бажання і наміри.
Інтереси – це мотиваційний стан пізнавального характеру, не пов’язаний із якоюсь однією, актуальною у певний момент потребою. Бажання й наміри – це мотиваційні стани, що виникають раптово й часто змінюють один одного.
Мотивація поведінки людини може бути свідомою й несвідомою. Це означає, що одні потреби й цілі, які керують поведінкою людини, усвідомлюються нею, а інші ні. Люди не завжди усвідомлюють мотиви своїх дій, вчинків, думок, почуттів….

ІV. Осмислення об‘єктивних зв’язків та взаємозалежностей у вивченому матеріалі.

Виконання практичної роботи.

V. Узагальнення та систематизація знань.

Мотивація – це система чинників, які детермінують поведінку. Мотивація – це сукупність психологічних причин, що пояснюють поведінку людини.
Гіпоталамус є найважливішим центром, який контролює стан внутрішнього середовища організму та формує життєво важливі мотивації.

VІ. Підведення підсумків уроку.
VІІ. Надання та пояснення домашнього завдання.

Розробки уроків до теми “Терморегуляція” для 9 класу

Урок 1

Підтримка температури тіла. Теплопродукція. Тепловіддача.

Мета.Освітня. Почати формувати знання учнів про важливий процес життєдіяльності людини – терморегуляцію, що виконується шкірою; ознайомити із підтримкою температури тіла, із теплопродукцією та тепловіддачею.
Розвиваюча. Розвивати уміння учнів визначати головні функції тіла людини на прикладі шкіри; уміння розпізнавати складові шкіри на малюнках і таблицях; уміння спостерігати та обґрунтовувати значення органів в організмі.
Виховна. Виховувати бережливе ставлення до власного організму та оточуючих людей, а також важливість підтримувати шкіру у здоровому стані.

Тип уроку. Засвоєння нових знань.

Розробки уроків до теми “Терморегуляція” для 9 класу

Форма уроку. Синтетична.
Місце уроку в навчальній темі. Перший у темі.

Методи і методичні прийоми:

1. Інформаційно- рецептивний:
а) словесний: розповідь-пояснення, опис, бесіда, повідомлення учнів, робота з підручником.
б) наочний: ілюстрація, демонстрація, м\м дошка..
Прийоми навчання: виклад інформації, пояснення, активізація уваги та мислення, одержання з тексту та ілюстрацій нових знань, робота з роздатковим матеріалом.
2. Репродуктивний.
Прийоми навчання: подання матеріалу в готовому вигляді, конкретизація і закріплення вже набутих знань.
3. Проблемно - пошуковий: постановка проблемного питання.
Прийоми навчання: постановка взаємопов’язаних проблемних запитань, активізація уваги та мислення.
4. Сугестивний: застосування різних видів мистецтва.
5. Релаксопедичний: фізкультхвилинка.

Міжпредметні зв ́язки: зоологія, дерматологія, хімія, фізика, фізкультура.
Матеріали та обладнання: схеми, малюнки, таблиці, слайди.
Основні поняття та терміни: дерма, теплопродукція, тепловіддача, епідерміс, підшкірна жирова клітковина, нігті, волосся, адаптація, ізотермія.

ХІД УРОКУ

І. Актуалізація опорних знань та чуттєвого досвіду учнів.

Повторення знань про шкіру вивчених тварин із курсу зоології: риб, жаб, плазунів, птахів та ссавців. Які з них пойкілотермні, а які гомойотермні. З’ясувати, у кого з них шкіра подібна до нашої.

ІІ. Мотивація навчально-пізнавальної діяльності учнів.

Поставити проблемні запитання:
- що відбувається з організмом людини, коли температурні параметри змінюються?
- як організм людини пристосовується до умов довкілля?

ІІІ. Сприймання та засвоювання учнями нового матеріалу.

Ми знаємо, що організми завжди адаптуються до кожного чинника навколишнього середовища. Адаптація – це процес пристосування до умов середовища.
Тіло людини вкрите шкірою, яка є бар’єром між внутрішнім та зовнішнім середовищами. Вона виконує різноманітні функції, спрямовані на адаптацію людини до мінливих впливів довкілля.
Підтримка постійної температури називається терморегуляцією. Організми, що здатні підтримувати постійну температуру свого тіла називаються гомойотермними. Отже, ми люди саме такі. І можемо вести активний спосіб життя прим різних температурах зовнішнього середовища. 4-камерне серце забезпечує повний поділ венозної та артеріальної крові, що дозволяє підвищити рівень обміну речовин і постачати організм достатньою кількістю енергії для підтримки постійної температури.
Здатність організмів підтримувати температуру тіла на сталому рівні забезпечується двома взаємопов’язанами процесами – теплопродукцією та тепловіддачею. Теплопродукція – це тепло, що утворюється у процесі життєдіяльності. Тепловіддача – це сукупність процесів віддачі організмом виробленого ним тепла у зовнішнє середовище. Якщо теплопродукція = тепловіддача, то температура залишається постійною Таке явище називається ізотермією.
Температура окремих ділянок тіла трохи відрізняється. Це пов’язано із неоднаковими умовами теплопродукції й віддачі тепла в цих ділянках. Від внутрішніх органів тепло переноситься кров’ю до поверхні тіла, тобто до шкіри. А тут теплопродукція невеликаЮ а тепловіддача значна. Тому температура шкірних покривів нижча, ніж внутрішніх органів. Найнижча температура у ділянці кистей рук та стоп.
Упродовж доби температура тіла людини змінюється. Мінімальна вона у 3-4 години ночі, а максимальна о 16-18 годині дня.
Терморегуляція є:
- хімічна – процеси, що пов’язані з утворенням тепла в клітинах організму;
- фізична – процеси, що забезпечують віддачу тепла.
Утворення тепла здійснюється безупинно, але в кожному органі з
різною інтенсивністю. Найінтенсивніше утворення тепла відбувається у м’язах. А в умовах холоду теплопродукція у них зростає. Охолодження поверхні тіла призводить до рефлекторного скорочення м’язів – м‘язового тремтіння.
У процесах теплопродукції, крім м’язів, значну роль відіграють печінка та нирки. Таким чином, при охолодженні тіла теплопродукція зростає у м’язах і печінці.
Як же відбувається тепловіддача?:

- за допомогою інфрачервоного випромінювання з поверхні тіла (60%);
- організм віддає тепло при контакті з предметами, температура яких нижча від температури тіла (3%);
- віддачу тепла забезпечує конвекція – явище перенесення тепла в рідних (15%);
- шляхом випаровування води з поверхні шкіри, слизових оболонок та дихання (20%).

ІV. Осмислення об‘єктивних зв’язків та взаємозалежностей у вивченому матеріалі.

Бесіда про регуляцію сталості температури тіла, про гіпертермію та гіпотермію.

V. Узагальнення та систематизація знань.

Робота з роздатковим матеріалом та відповіді на запитання, запропоновані самими учнями один одному.

VІ. Підведення підсумків уроку.

VІІ. Надання та пояснення домашнього завдання.

Урок 2

Будова й функції шкіри. Лабораторна робота №5 “Будова шкіри, нігтів та волосся (макроскопічна й мікроскопічна)”.

Мета.
Освітня. Ознайомити учнів із будовою та функціями покривної системи – шкірою; розширити знання про терморегуляцію та розкрити особливості всіх шарів шкіри людини.
Розвиваюча. Розвивати уміння порівнювати покривні системи людини і ссавців; уміння спостерігати, логічно мислити та робити висновки та узагальнення.
Виховна. Виховувати бережливе ставлення до своєї шкіри.

Тип уроку. Засвоєння нових знань.
Форма уроку. Синтетична.
Місце уроку в навчальній темі. Поточний.

Методи і методичні прийоми:

1. Інформаційно- рецептивний:
а) словесний: розповідь-пояснення, опис, бесіда, повідомлення учнів, робота з підручником.
б) наочний: ілюстрація, демонстрація, ТЗН;
в) практичний: виконання лабораторної роботи.
Прийоми навчання: виклад інформації, пояснення, активізація уваги та мислення, одержання з тексту та ілюстрацій нових знань, робота з роздатковим матеріалом.
2. Репродуктивний.
Прийоми навчання: подання матеріалу в готовому вигляді, конкретизація і закріплення вже набутих знань.
3. Проблемно - пошуковий: постановка проблемного питання.
Прийоми навчання: постановка взаємопов’язаних проблемних запитань, активізація уваги та мислення.
4.Візуальний: складання таблиці.
5.Сугестивний: застосування творів мистецтва.
6.Релаксопедичний: психологічне розвантаження.

Міжпредметні зв ́язки: медицина, образотворче мистецтво, фізика, хімія, фізкультура та спорт.
Матеріали та обладнання: схеми, малюнки, таблиці, слайди.
Основні поняття та терміни: епідерміс, дерма, похідні шкіри.

ХІД УРОКУ

І. Актуалізація опорних знань та чуттєвого досвіду учнів.

Провести індивідуальні та фронтальну бесіди з питань теплопродукції та тепловіддачі у нашому тілі.

ІІ. Мотивація навчально-пізнавальної діяльності учнів.

Протягом уроку з’ясувати:
- як будова шкіри пов’язана із функціями, які вона виконує;
- що шкіра – це багатофункціональний орган тіла людини.

ІІІ. Сприймання та засвоювання учнями нового матеріалу.

Розповідь про:
- складові частини шкіри людини – шари шкіри;
- меланін, який надає шкірі певного відтінку;
- похідні шкіри – волосини, нігті;
- функції шкіри (захисну, терморегуляторну, обмінну, імунну).

ІV. Осмислення об‘єктивних зв’язків та взаємозалежностей у вивченому матеріалі.

Виконання лабораторної роботи “Будова шкіри, нігтів та волосся”.

V. Узагальнення та систематизація знань.

Заповнення таблиці “Характеристика функцій шкіри”.

VІ. Підведення підсумків уроку.

VІІ. Надання та пояснення домашнього завдання.

Урок 3

Роль шкіри в терморегуляції. Практична робота №7 “Вимірювання температури тіла на різних його ділянках”.

Мета.
Освітня. Розширити знання учнів про функції шкіри; детально охарактеризувати роль шкіри у терморегуляції.
Розвиваюча. Розвивати уміння вимірювати показники власного тіла на прикладі вимірюванні температури тіла на різних ділянках тіла.
Виховна. Виховувати бережливе ставлення до власного організму, особливо шкіри як межі між зовнішнім середовищем та внутрішніми органами.

Тип уроку. Засвоєння нових знань.

Бліц-опитування про будову та функцію шкіри.

ІІ. Мотивація навчально-пізнавальної діяльності учнів.

Поставити проблемні запитання:
- чому температура тіла протягом доби може змінюватися?
- чому коли людина хвилюється або боїться у неї пітніють долоні?

ІІІ. Сприймання та засвоювання учнями нового матеріалу.

Здебільшого шкіра бере участь у фізичній терморегуляції, тобто регулює тепловіддачу. Здійснюється це завдяки наявності в ній численних кровоносних судин і діяльності потових залоз. У судинах шкіри знаходиться до 10% всієї крові.
Головним механізмом терморегуляції при високих температурах є потовиділення. Центри його розташовані у спинному мозку, а вищі центри – у довгастому відділі.
Розповідь з елементами бесіди.

ІV. Осмислення об‘єктивних зв’язків та взаємозалежностей у вивченому матеріалі.

Виконання практичної роботи “Вимірювання температури тіла на різних його ділянках”.

V. Узагальнення та систематизація знань.

Обговорення проблемних запитань, які були задані на початку уроку.

VІ. Підведення підсумків уроку.

VІІ. Надання та пояснення домашнього завдання.

Розробки уроків до теми “Виділення” для 9 кл.

Урок 1

Виділення. Регуляція кількості води в організмі.

Мета.Освітня. Почати формувати знання про виділення продуктів обміну; ознайомити із органами, які беруть участь у видільних процесах в організмі; розкрити регуляцію кількості води в організмі.
Розвиваюча. Розвивати уміння учнів порівнювати фізіологічні процеси в організмі та робити відповідні висновки.
Виховна. Виховувати бережливе ставлення до власного організму та підтримувати здоровий спосіб життя.

Тип уроку. Засвоєння нових знань.

Розробки уроків до теми “Виділення” для 9 кл.

Матеріали та обладнання: схеми, малюнки, таблиці, слайди.
Основні поняття та терміни: виділення, сечовиділення, потовиділення, дефекація, нирки.

ХІД УРОКУ

І. Актуалізація опорних знань та чуттєвого досвіду учнів.

Повторення знань про видільну функцію органів травлення, дихання, шкіри.

ІІ. Мотивація навчально-пізнавальної діяльності учнів.

Поставити проблемне запитання:
- як можна очистити свою кров від шкідливих або непотрібних для організму речовин?
Повідомити тему мету та завдання уроку.

ІІІ. Сприймання та засвоювання учнями нового матеріалу.

Ми знаємо, що у процесі життєдіяльності в організмі утворюється значна кількість продуктів обміну, яку необхідно виводити. Це токсичні речовини, чужорідні, надлишок води, солей, лікарських препаратів. При білковому обміні утворюються токсичні азотовмісні речовини – аміак, сечовина, сечова кислота. При накопиченні цих речовин виникає небезпека порушення сталості складу внутрішнього середовища.
До органів, які виводять продукти обмінів належать: нирки, легені, печінка, шкіра, кишечник. Розповідь про речовини, які виводяться цими органами. Головне у виділенні – це підтримання гомеостазу.
Розповідь про регуляцію кількості води в організмі.

ІV. Осмислення об‘єктивних зв’язків та взаємозалежностей у вивченому матеріалі.

Обговорення водного балансу, який залежить від спраги та регуляцію споживання води й солі за участю гіпоталамусу.

V. Узагальнення та систематизація знань.

Довести можливість процесів виділення.

VІ. Підведення підсумків уроку.

VІІ. Надання та пояснення домашнього завдання.

Урок 2

Будова сечовидільної системи.

Мета.
Освітня. Ознайомити учнів із будовою сечовидільної системи людини; розкрити особливості будови нирок, сечоводів, сечового міхура та сечівника; дати поняття “нефрон”, “мальпігієвий клубочок”, “капсула Шумлянського”.
Розвиваюча. Розвивати уміння учнів порівнювати будову та функції органів людини, які беруть участь у виділенні продуктів обміну; уміння логічно мислити та робити відповідні висновки.
Виховна. Виховувати бережливе ставлення до власного організму та велике значення дотримання здорового способу життя.

Тип уроку. Засвоєння нових знань. Розробки уроків до теми “Виділення” для 9 кл.

Матеріали та обладнання: схеми, малюнки, таблиці, слайди.
Основні поняття та терміни: нирки, коркова речовина, мозкова речовина, сечоводи, сечовий міхур, сечівник, нефрон, ворота нирок, вхідні судини, вихідні судини, ниркова миска.

ХІД УРОКУ

І. Актуалізація опорних знань та чуттєвого досвіду учнів.

Провести біологічний диктант про виділення продуктів обміну легенями, кишечником, шкірою та нирками.

ІІ. Мотивація навчально-пізнавальної діяльності учнів.

Проблемні запитання:
- як утворюється первинна сеча?
- як утворюється вторинна сеча?
- яка різниця між ними?

ІІІ. Сприймання та засвоювання учнями нового матеріалу.

Розповідь про:

- розміщення в організмі органів сечовидільної системи;
- форму органів сечовидільної системи;
- будову нирок, сечоводів, сечового міхура;
- органи яких систем заходять в нирки;
- нефрон – як структурну одиницю нирки;
- як виводиться сеча?

ІV. Осмислення об‘єктивних зв’язків та взаємозалежностей у вивченому матеріалі.

Робота на мультимедійноій дошці із матеріалами презентації “Органи виділення людини”.

V. Узагальнення та систематизація знань.

Учні відповідають на запитання, які задають один одному (групова робота).

VІ. Підведення підсумків уроку.

VІІ. Надання та пояснення домашнього завдання.

Урок 3

Функції сечовидільної системи

Мета.
Освітня. Продовжити знайомити учнів із будовою та функціями сечовидільної системи людини; дати характеристику процесам фільтрації та реабсорбції.
Розвиваюча. Розвивати уміння порівнювати процеси життєдіяльності та функції організму людини; уміння логічно мислити, спостерігати та робити відповідні висновки.
Виховна. Виховувати бережливе ставлення до власного організму та оточуючих людейє

Тип уроку. Засвоєння нових знань.

Форма уроку. Синтетична.
Місце уроку в навчальній темі. Поточний.

Методи і методичні прийоми:

1. Інформаційно- рецептивний:
а) словесний: розповідь-пояснення, опис, бесіда, повідомлення учнів, робота з підручником.
б) наочний: ілюстрація, демонстрація, ТЗН.
Прийоми навчання: виклад інформації, пояснення, активізація уваги та мислення, одержання з тексту та ілюстрацій нових знань, робота з роздатковим матеріалом.
2. Репродуктивний.
Прийоми навчання: подання матеріалу в готовому вигляді, конкретизація і закріплення вже набутих знань.
3. Проблемно - пошуковий: постановка проблемного питання.
Прийоми навчання: постановка взаємопов’язаних проблемних запитань, активізація уваги та мислення.
4.Візуальний: складання схем.
5.Релаксопедичний: психологічне розвантаження.

Міжпредметні зв ́язки: медицина, зоологія.

Матеріали та обладнання: схеми, малюнки, таблиці, м\м дошка.
Основні поняття та терміни: нефрон, капсула, фільтрація, реабсорбція, первинна сеча, вторинна сеча, сечовиділення.

ХІД УРОКУ

І. Актуалізація опорних знань та чуттєвого досвіду учнів.

Провести повторення знань про будову органів сечовидільної системи.

ІІ. Мотивація навчально-пізнавальної діяльності учнів.

Проблемне запитання:
- яка різниця між первинною та вторинною сечею? (де вони утворюються, як вони утворюються, скільки утворюється первинної та вторинної, які речовини в них наявні).

ІІІ. Сприймання та засвоювання учнями нового матеріалу.

Розповідь-пояснення про основні функції: фільтрацію та реабсорбцію.
Розповідь про утворення первинної та вторинної сечі.

Розповідь-бесіда про рух сечі до виходу.
Розповідь про регуляцію діяльності нирок.
Розповідь про профілактику захворювань сечовидільної системи.

ІV. Осмислення об‘єктивних зв’язків та взаємозалежностей у вивченому матеріалі.

Робота у зошиті з друкованою основою.
Робота над обговоренням проблемних запитань.

V. Узагальнення та систематизація знань.

VІ. Підведення підсумків уроку.

VІІ. Надання та пояснення домашнього завдання.

Розробки уроків до теми “Кровообіг та лімфообіг” для 9 класу

Урок 1

Кровообіг. Органи кровообігу.

Мета.Освітня. Почати формувати знання учнів про кровоносну систему людини; ознайомити із органами кровообігу, їхньою будовою та значенням для життєдіяльності організму.
Розвиваюча. Розвивати уміння порівнювати, виділяти головне у матеріалі, що вивчається, уміння логічно мислити та робити відповідні висновки і узагальнення.
Виховна. Виховувати бережливе ставлення до власного організму.

Тип уроку. Засвоєння нових знань.
Форма уроку. Синтетична.
Місце уроку в навчальній темі. Перший у темі.

Методи і методичні прийоми:

1. Інформаційно- рецептивний:
а) словесний: розповідь-пояснення, опис, бесіда, повідомлення учнів, робота з підручником.
б) наочний: ілюстрація, демонстрація, ТЗН.
Прийоми навчання: виклад інформації, пояснення, активізація уваги та мислення, одержання з тексту та ілюстрацій нових знань, робота з роздатковим матеріалом.
2. Репродуктивний.
Прийоми навчання: подання матеріалу в готовому вигляді, конкретизація і закріплення вже набутих знань.
3. Проблемно - пошуковий: постановка проблемного питання.
Прийоми навчання: постановка взаємопов’язаних проблемних запитань, активізація уваги та мислення.
4. Візуальний: складання схем.
5. Сугестивний: застосування різних видів мистецтва.
6. Релаксопедичний: психологічне розвантаження.

Міжпредметні зв ́язки: медицина, інформатика.
Матеріали та обладнання: схеми, малюнки
Основні поняття та терміни: кровообіг, судини, капіляри, вени, артерії, серце.

ХІД УРОКУ

І. Актуалізація опорних знань та чуттєвого досвіду учнів.

Повторення знань про кров як основну рідину організму.

ІІ. Мотивація навчально-пізнавальної діяльності учнів.

Проблемне запитання:
- Стародавні вчені вважали, що в організмі існує дві кровоносні системи, що поєднані між собою. Як на вашу думку, вони аргументували таку точку зору?

ІІІ. Сприймання та засвоювання учнями нового матеріалу.

Розповідь про кровообіг та складові частини кровоносної системи: серце та судини.

ІV. Осмислення об‘єктивних зв’язків та взаємозалежностей у вивченому матеріалі.

Робота з малюнками, таблицями та м\медійними матеріалами.

V. Узагальнення та систематизація знань.

Питання для обговорення:
- чому кров може виконувати свої функції тільки тоді, коли вона рухається?
- завдяки чому можливий рух крові по кровоносних судинах?
- як будова артерій, вен та капілярів пов’язана з їхніми функціями?

VІ. Підведення підсумків уроку.

VІІ. Надання та пояснення домашнього завдання.

Урок 2

Будова і функції серця. Практична робота №2 “Вимірювання частоти серцевих скорочень та артеріального тиску”.

Мета.
Освітня. Продовжити формувати знання учнів про серцево-судинну систему людини; ознайомити із центральним органом кровообігу – серцем, його будовою та функціями.
Розвиваюча. Розвивати уміння порівнювати біологічні системи між собою та робити відповідні висновки та узагальнення; розвивати пам’ять, увагу, логічне мислення.
Виховна. Виховувати бережливе ставлення до власного організму та оточуючих людей.

Тип уроку. Засвоєння нових знань.

ІІІ. Сприймання та засвоювання учнями нового матеріалу.

Розповідь про серце:
- місцезнаходження;
- стінку серця;
- камери серця;
- клапани серця;
- серцеву сумку;
- масу серця.
Визначення основних функцій серця.
Визначення властивостей серця: збудливість, провідність,
скоротливість, автоматизм.
Робота серця, його серцевий цикл.

ІV. Осмислення об‘єктивних зв’язків та взаємозалежностей у вивченому матеріалі.

Демонстрація муляжу серця.

V. Узагальнення та систематизація знань.

Виконання практичної роботи: “Вимірювання частоти серцевих скорочень та артеріального циклу”.

VІ. Підведення підсумків уроку.

VІІ. Надання та пояснення домашнього завдання.

Урок 3

Рух крові по судинах.Практична робота №3 “Реакція серцево-судинної системи на дозоване навантаження”.

Мета.
Освітня. Продовжити формувати знання учнів про серцево-судинну систему людини; ознайомити із рухом крові по судинах та причинами цього руху.
Розвиваюча. Розвивати уміння порівнювати будову та значення частин організму людини; розвивати уміння виділяти головне у матеріалі, який вивчається.
Виховна. Виховувати бережливе ставлення до власного організму та оточуючих людей.

Тип уроку. Засвоєння нових знань.

Міжпредметні зв ́язки: історія, медицина.
Матеріали та обладнання: схеми, малюнки, таблиці.
Основні поняття та терміни: судини, рух крові, кровотечі.

ХІД УРОКУ

І. Актуалізація опорних знань та чуттєвого досвіду учнів.

Експерс-тести на знання будови серця.

ІІ. Мотивація навчально-пізнавальної діяльності учнів.

Завдяки чому кров рухається знизу вгору?

ІІІ. Сприймання та засвоювання учнями нового матеріалу.

Розповідь про рух крові по судинах:

- по артеріях;
- по венах;
- по капілярах.
Дати характеристику капілярам: через їхні стінки відбувається обмін речовин між кров’ю і тканинами, оскільки швидкість руху крові в капілярах є невеликою й становить 0,5-1 мм\сек., а кожна частинка крові перебуває в капілярі приблизно 1 сек.
Перша допомога при кровотечах.

ІV. Осмислення об‘єктивних зв’язків та взаємозалежностей у вивченому матеріалі.

Виконання практичної роботи “Реакція серцево-судинної системи на дозоване навантаження”.

V. Узагальнення та систематизація знань.

1. Чому кров тече з різною швидкістю?
2. Який механізм дозволяє крові текти по артеріях безупинно?
3. Чому у венах накопичується велика кількість крові?

VІ. Підведення підсумків уроку.

VІІ. Надання та пояснення домашнього завдання.

Урок 4

Велике і мале кола кровообігу. Практична робота №4 “Вивчення кровообігу. Зміни в тканинах при порушенні кровообігу”.

Мета.
Освітня. Продовжувати формувати знання учнів про серцево-судинну систему людини; ознайомити з малим та великим колами кровообігу; розкрити значення двох кіл кровообігу.
Розвиваюча. Розвивати уміння порівнювати біологічні процеси та механізми в живому організмі, уміння логічно мислити та робити висновки та узагальнення.
Виховна. Виховувати бережливе ставлення до власного організму та оточуючих людей.

Тип уроку. Засвоєння нових знань.

Перевірка домашнього завдання:
1. Які типи судин існують в організмі людини?
2. Чим забезпечується рух крові в різних типах судин?
3. У чому особливості надання першої допомоги при різних видах кровотеч?

ІІ. Мотивація навчально-пізнавальної діяльності учнів.

Чи може по венах текти артеріальна кров?
На це запитання необхідно дати відповідь в кінці уроку.

ІІІ. Сприймання та засвоювання учнями нового матеріалу.

Розповідь про кола кровообігу:
- мале коло кровообігу;
- велике коло кровообігу.
Дати характеристику хворобам серцево-судинної системи – хворобам серця, хворобам артерій, хворобам вен.

ІV. Осмислення об‘єктивних зв’язків та взаємозалежностей у вивченому матеріалі.

Робота в друкованому зошиті.

V. Узагальнення та систематизація знань.

Виконання практичної роботи:
“Вивчення кровообігу. Зміни в тканинах при порушенні кровообігу”.

VІ. Підведення підсумків уроку.

VІІ. Надання та пояснення домашнього завдання.

Урок 5

Регуляція кровопостачання органів.

Мета.
Освітня. Ознайомити учнів із видами регуляції кровопостачання органів: нервовою та гуморальною. Розкрити значення регуляції для здійснення важливих життєвих функцій.
Розвиваюча. Розвивати уміння порівнювати біологічні процеси та їхнє значення в організмі, уміння виділяти головне в матеріалі, який вивчаєься.
Виховна. Виховувати бережливе ставлення до власного організму та оточуючих людей.

Тип уроку. Засвоєння нових знань.

Чому у людини, яка відпочивала, а потім швидко підвелася, скорочення серця стають частішими?

ІІІ. Сприймання та засвоювання учнями нового матеріалу.

Розповідь про нервову та гуморальну регуляції серцево-судинної системи людини.
Розповідь про адреналін, який змінює діяльність серця, прискорюючи його скорочення.
Розповідь про ацетилхолін, який гальмує роботу серця.

ІV. Осмислення об‘єктивних зв’язків та взаємозалежностей у вивченому матеріалі.

Нормальна робота серця залежить від концентрації в крові солей калію та кальцію: збільшення концентрації солей калію в крові гальмує роботу серця, а кальцію підсилює.
Робота серцево-судинної системи змінюється зі зміною умов зовнішнього середовища й стану самого організму.

V. Узагальнення та систематизація знань.

Питання для обговорення:
- яким чином ЦНС контролює роботу серця?
- як емоції або больові подразнення впливають на роботу серцево-судинної системи?
- від чого залежить робота вашого серця?

VІ. Підведення підсумків уроку.

VІІ. Надання та пояснення домашнього завдання.

Урок 6

Лімфатична система. Лімфообіг.

Мета.
Освітня. Ознайомити учнів з лімфатичною системою людини, її будовою та функціями; розкрити значення лімфообігу.
Розвиваюча. Розвивати уміння порівнювати біологічні системи організму людини, визначати їхні функції та значення для життєдіяльності.
Виховна. Виховувати бережливе ставлення до організму людини.

Тип уроку. Засвоєння нових знань.

Як нервова система впливає на частоту серцевих скорочень?
Як гормони можуть викликати зміни частоти серцевих скорочень?

ІІ. Мотивація навчально-пізнавальної діяльності учнів.

Обговоримо разом: якщо людина лежить і довго не рухається, то в неї на тілі з’являються пролежні – виразки на шкірі. Чому?

ІІІ. Сприймання та засвоювання учнями нового матеріалу.

Лімфатична система є частиною серцево-судинної системи, тому що лімфа рухається в напрямку до великих вен шиї і тут вливається в кровоносне русло.
Лімфатична система являє собою розгалужену систему судин з розташованими по їхньому ходу лімфатичними вузлами. Початком ЛС є лімфатичні капіляри – замкнуті трубочки, що утворюють в організмі цілі сітки. Вони є в усіх органах крім головного та спинного мозку, селезінки, хрящів, склери й кришталика ока, плаценти.
У лімфатичних судинах наявні клапани, що забезпечують рух лімфи лише в одному напрямку.

Лімфатичні судини перериваються у вузлах, при виході із вузлів, вони утворюють більші судини, які називаються стовбурами. Ці стовбури зливаються у дві лімфатичні протоки, які впадають у вени.
Лімфатичні вузли беруть участь у кровотворенні, захисних реакціях організму й регулюють рух самої лімфи.

ІV. Осмислення об‘єктивних зв’язків та взаємозалежностей у вивченому матеріалі.

ЛС сприяє виведенню зайвої рідини із тканин. Рух лімфи у вени здійснюється періодичним натисканням на судини скелетних м’язів та внутрішніх органів, пульсацією самих судин і тиском рідини, що постійно надходить усередину капілярів.
V. Узагальнення та систематизація знань.

VІ. Підведення підсумків уроку.

VІІ. Надання та пояснення домашнього завдання.

Всі розробки уроків до теми “Харчування і травлення” для 9 класу.

Урок 1

Енергетичні потреби організму.

Мета.Освітня. Ознайомити учнів із системою органів організму людини, яка відповідає за перетворення харчових продуктів, що надходять в організм; розкрити енергетичні потреби організму.
Розвиваюча. Розвивати уміння порівнювати значення для здоров’я людини її енергетичних затрат у залежності від професії, уміння логічно мислити та робити відповідні висновки.
Виховна. Виховувати бережливе ставлення до особистого здоров’я та оточуючих людей.

Тип уроку. Засвоєння нових знань.
Форма уроку. Синтетична.
Місце уроку в навчальній темі. Перший у темі.

Методи і методичні прийоми:
1. Інформаційно- рецептивний:
а) словесний: розповідь-пояснення, опис, бесіда, повідомлення учнів, робота з підручником та друкованим зошитом.
б) наочний: ілюстрація, демонстрація.
Прийоми навчання: виклад інформації, пояснення, активізація уваги та мислення, одержання з тексту та ілюстрацій нових знань, робота з роздатковим матеріалом.
2. Репродуктивний.
Прийоми навчання: подання матеріалу в готовому вигляді, конкретизація і закріплення вже набутих знань.
3. Проблемно - пошуковий: постановка проблемного питання.
Прийоми навчання: постановка взаємопов’язаних проблемних запитань, активізація уваги та мислення.
4. Релаксопедичний: психологічне розвантаження.

Міжпредметні зв ́язки: фізика, хімія, ботаніка, зоологія, кулінарія.
Матеріали та обладнання: малюнки, фото, плакати, харчові продукти в упаковках із зазначенням енергетичної цінності.
Основні поняття та терміни: харчування, енергетичні потреби, глюкоза, амінокислоти, калорійність, глікоген.

ХІД УРОКУ

І. Актуалізація опорних знань та чуттєвого досвіду учнів.

Із вивчених раніше у 7 та 8 класах біології рослин та тварин повторити знання про споживання ними поживних речовин.

ІІ. Мотивація навчально-пізнавальної діяльності учнів.

Поставити проблемне запитання:
- у кого із хлопців енергетичні потреби вищі і чому, якщо один з них тривалий час розв’язував математичні задачі, а другий у цей час грав у футбол?

ІІІ. Сприймання та засвоювання учнями нового матеріалу.

Ми кожного дня вживаємо їжу, причому не один раз на день. Чому? Навіщо?
Учені вважають, що для того, щоб зробити процес харчування раціональним, необхідно враховувати три важливі компоненти:
- кількість енергії, що надходить із їжею;
- запаси енергії, які вже є в організмі;
- енергетичні витрати організму.
Енергія, що надійшла з їжею, повинна бути врівноважена відповідно енергетичним затратам. Затрати виражають у кілокалоріях – ккал (згадати із фізики ці одиниці). Всі енергетичні витрати під час роботи можна підрахувати, і тоді буде відомо, скільки треба з’їсти. Але енергетичні витрати організму мають постійно компенсуватися надходженням енергії з їжею.
Але як бути у тому випадку, коли людина переїдає чи недоїдає? Де і як організм створює енергетичні запаси?
Вченими було доведено, що запасатися можуть лише жири та вуглеводи, а білки ні. Вуглеводи в організмі запасаються у вигляді глікогену у печінці та м’язах, але можливості його накопичення обмежені, бо він зберігається лише тоді, коли в тілі наявна значна кількість води (500 г глікогену + 500 г води).
Жири зберігаються в організмі майже без води. А чи знаєте, де в нашому тілі запасаються жири?
Недостатнє харчування призводить до порушення нормальної життєдіяльності: зникає активність, виникає апатія, зміни настрою…

ІV. Осмислення об‘єктивних зв’язків та взаємозалежностей у вивченому матеріалі.

Виконання завдань у друкованому зошиті, а потім обговорення їх з класом.

V. Узагальнення та систематизація знань.

Скільки ж енергії необхідно організму людини для нормальної життєдіяльності?
Які запасні джерела енергії наявні в організмі?
Скільки необхідно бути глюкози в крові? Чому неможливе накопичення великої кількості енергії у вигляді глюкози?

VІ. Підведення підсумків уроку.

VІІ. Надання та пояснення домашнього завдання.

Оглянути домашні продукти харчування і вияснити, які їхні енергетичні цінності.
Подумати над енергетичними затратами своїх батьків у залежності від їхніх професій.

Урок 2

Типи поживних речовин. Практична робота №5 “Аналіз індивідуального харчування за добу та відповідність його нормам”.

Мета.
Освітня. Продовжити формувати знання учнів про процеси перетворення харчових продуктів в організмі людини; ознайомити із типами поживних речовин.
Розвиваюча. Розвивати уміння аналізувати індивідуальне харчування за добу та відповідність його нормам; розвивати уміння порівнювати, співставляти біологічні процеси.
Виховна. Виховувати бережливе ставлення до свого організму та близьких і оточуючих людей.

Тип уроку. Засвоєння нових знань.
Форма уроку. Синтетична.
Місце уроку в навчальній темі. Поточний.

Методи і методичні прийоми:
1. Інформаційно- рецептивний:
а) словесний: розповідь-пояснення, опис, бесіда, повідомлення учнів, робота з підручником та зошитом із друкованою основою.
б) наочний: ілюстрація, демонстрація, ТЗН.
в) практичний: виконання практичної роботи.
Прийоми навчання: виклад інформації, пояснення, активізація уваги та мислення, одержання з тексту та ілюстрацій нових знань.
2. Репродуктивний.
Прийоми навчання: подання матеріалу в готовому вигляді, конкретизація і закріплення вже набутих знань.
3. Проблемно - пошуковий: постановка проблемного питання.
Прийоми навчання: постановка взаємопов’язаних проблемних запитань, активізація уваги та мислення.
4. Візуальний: складання схем.
5. Сугестивний: застосування різних видів мистецтва.
6. Релаксопедичний: психологічне розвантаження.

Міжпредметні зв ́язки: фізика, образотворче мистецтво, кулінарія.
Матеріали та обладнання: плакати, малюнки, фотографії, запаковані харчові продукти із зазначенням енергетичної цінності.
Основні поняття та терміни: білки, ліпіди, вуглеводи, глюкоза, амінокислоти, жирні кислоти, індивідуальне харчування, анорексія.

ХІД УРОКУ

І. Актуалізація опорних знань та чуттєвого досвіду учнів.

Провести бесіди про:
- енергетичні затрати свого організму;
- енергетичні затрати батьків, дідуся або бабусі;
- енергетичні цінності домашніх харчових продуктів.

ІІ. Мотивація навчально-пізнавальної діяльності учнів.

Поставити проблемне запитання:
- що необхідно для нормального харчування;
- що буде із організмом, якщо вживати лише білкову їжу;
- що буде із організмом, якщо вживати лише вуглеводну їжу;
- чи існують незамінні речовини у раціоні харчування.

ІІІ. Сприймання та засвоювання учнями нового матеріалу.

Ми всі знаємо, що для побудови та функціонування нашого тіла, нашого організму обов’язково потрібна їжа. До повноцінного харчового раціону мають входити білки, жири, вуглеводи, неорганічні речовини та мікроелементи та вітаміни. Наш організм не може сам синтезувати багатьох речовин. Тому було доведено, що понад 40 різних речовин є незамінними. До них належать 10 амінокислот, 13 вітамінів, більше 20 неорганічних елементів та клітковина, яка необхідна для нормального просування їжі по травному каналі.
Розповідь про: неорганічні речовини їжі; білки, жири, вуглеводи; вітаміни.
Прослухати повідомлення учнів про ці речовини.

ІV. Осмислення об‘єктивних зв’язків та взаємозалежностей у вивченому матеріалі.

Виконання практичної роботи.

V. Узагальнення та систематизація знань.

Повторення знань про повноцінний раціон та бесіда про анорексію.

VІ. Підведення підсумків уроку.

VІІ. Надання та пояснення домашнього завдання.

Урок 3

Харчування і здоров’я. Практична робота №6 “Антропометричні виміри”.

Мета.
Освітня. Ознайомити учнів з основними вимогами до нормального харчування та особливостями раціонального харчування; розглянути наслідки недостатнього харчування та ожиріння; встановити чинники, що негативно впливають на процеси обміну речовин.
Розвиваюча. Розвивати уміння аналізувати індивідуальний харчовий раціон, враховуючи енергетичні затрати; уміння логічно мислити та робити відповідні висновки та узагальнення.
Виховна. Виховувати бережливе ставлення до власного здоров’я; проводити профорієнтацію.

Тип уроку. Засвоєння нових знань.
Форма уроку. Синтетична.
Місце уроку в навчальній темі. Поточний.

Методи і методичні прийоми:
1. Інформаційно- рецептивний:
а) словесний: розповідь-пояснення, опис, бесіда, повідомлення учнів, робота з підручником та зошитом.
б) наочний: ілюстрація, демонстрація, ТЗН.
в) практичний: виконання практичної роботи.
Прийоми навчання: виклад інформації, пояснення, активізація уваги та мислення, одержання з тексту та ілюстрацій нових знань, робота з роздатковим матеріалом.
2. Репродуктивний.
Прийоми навчання: подання матеріалу в готовому вигляді, конкретизація і закріплення вже набутих знань.
3. Проблемно - пошуковий: постановка проблемного питання.
Прийоми навчання: постановка взаємопов’язаних проблемних запитань, активізація уваги та мислення.
4. Візуальний: складання схем, або таблиць.
5. Релаксопедичний: фізкультхвилинка.

Міжпредметні зв ́язки: математика, фізкультура, хімія.
Матеріали та обладнання: схеми, малюнки, таблиці, м\м дошка.
Основні поняття та терміни: енергетичний баланс організму, антропометрія, раціональне харчування.

ХІД УРОКУ

І. Актуалізація опорних знань та чуттєвого досвіду учнів.

Повторення знань про органічні та неорганічні речовини, які поступають в організм людини.
Діалоги між двома учнями про значення вітамінів: один учень розповідає про значення вітаміну, а інший про хвороби, пов’язані із його недостатністю.

ІІ. Мотивація навчально-пізнавальної діяльності учнів.

Повідомлення теми, мети та завдань уроку. Поставити проблемне запитання щодо таких слів: “Ти є тим, що ти їси.”

ІІІ. Сприймання та засвоювання учнями нового матеріалу.

Для збереження здоров’я та працездатності їжа людини має повністю відновлювати ту кількість енергії, яку вона витрачає за добу. Повноцінне раціональне харчування – це важлива умова для підтримання працездатності, а для дітей - необхідна умова росту і розвитку.
Розповідь про раціональне та нераціональне харчування, про енергетичний баланс, про переїдання, про ожиріння…

ІV. Осмислення об‘єктивних зв’язків та взаємозалежностей у вивченому матеріалі.

Виконання практичної роботи “Антропометричні виміри”, мета якої навчитися вимірювати ріст та вагу тіла, встановлювати кореляцію між окремими частинами тіла.

V. Узагальнення та систематизація знань.

Які ж основні принципи раціонального харчування? (помірність у їжі, різноманітність їжі, дотримання режиму харчування)
Чи може один продукт повністю задовольнити потреби організму у необхідних для нього речовинах?

VІ. Підведення підсумків уроку.

VІІ. Надання та пояснення домашнього завдання.

Урок 4

Будова та функції органів травлення і травних залоз.

Мета.
Освітня. Ознайомити учнів із системою органів травлення людини; розкрити будову та процеси життєдіяльності органів травного каналу та травних залоз.
Розвиваюча. Розвивати уміння в учнів виділяти головне у матеріалі, що вивчається; розвивати пам’ять, увагу, мислення, уміння порівнювати біологічні об’єкти та робити відповідні висновки та узагальнення.
Виховна. Виховувати бережливе ставлення до свого організму та уміння поводити себе за столом.

Тип уроку. Засвоєння нових знань.
Форма уроку. Синтетична.
Місце уроку в навчальній темі. Поточний.

Методи і методичні прийоми:
1. Інформаційно- рецептивний:
а) словесний: розповідь-пояснення, опис, бесіда, повідомлення учнів, робота з підручником.
б) наочний: ілюстрація, демонстрація, ТЗН.
Прийоми навчання: виклад інформації, пояснення, активізація уваги та мислення, одержання з тексту та ілюстрацій нових знань, робота з роздатковим матеріалом.
2. Репродуктивний.
Прийоми навчання: подання матеріалу в готовому вигляді, конкретизація і закріплення вже набутих знань.
3. Проблемно - пошуковий: постановка проблемного питання.
Прийоми навчання: постановка взаємопов’язаних проблемних запитань, активізація уваги та мислення.
4. Візуальний: складання схем або таблиць.
5. Релаксопедичний: психологічне розвантаження.

Міжпредметні зв ́язки: зоологія, медицина.
Матеріали та обладнання: схеми, малюнки, таблиці, м\м дошка.
Основні поняття та терміни: травний канал, травний тракт, травні залози, печінка, підшлункова залоза, перистальтика.

ХІД УРОКУ

І. Актуалізація опорних знань та чуттєвого досвіду учнів.

Згадати із курсу “Біологія тварин” про травні системи тварин і особливо ссавців. Для цього розглянути роздаткові матеріали і знайти ті матеріали, що стосуються органів травлення. (Ця робота виконується кількома групами і потім кожна група розповідає про розглянуте).

ІІ. Мотивація навчально-пізнавальної діяльності учнів.

З’ясувати особливості травної системи людини у порівнянні із іншими ссавцями. Чому травний канал називають ще трактом? Причому тут дорога до органів травлення?
Повідомлення теми, мети та завдань уроку.

ІІІ. Сприймання та засвоювання учнями нового матеріалу.

Органи травлення – це шлунково-кишковий тракт. Чому? Адже до нього входить ще багато різних органів.
Розповідь про:
- будову та функції травного каналу: ротова порожнина, ротоглотка, глотка, стравохід, шлунок, кишечник;
- травних залоз: три пари слинних, печінка, підшлункова, залози слизової оболонки.
Демонстрація муляжів органів травлення та презентації про
травну систему людини.
Розповідь про методи досліджень органів травлення: ендоскопія, зондування, електрогастрографія, УЗД, сканувальна томографія, рентгенографія.

ІV. Осмислення об‘єктивних зв’язків та взаємозалежностей у вивченому матеріалі.

Робота з підручником, із таблицею у друкованому зошиті.

V. Узагальнення та систематизація знань.

1. Які спільні риси властиві всім відділам травного каналу?
2. Що ж відбувається з їжею у травному каналі?

VІ. Підведення підсумків уроку.

VІІ. Надання та пояснення домашнього завдання.

Урок 5

Травлення в ротовій порожнині. Лабораторна робота №4 “Дія слини на крохмаль”.

Мета.
Освітня. Продовжити формувати знання учнів про систему органів травлення людини; розкрити особливості травлення в ротовій порожнині.
Розвиваюча. Розвивати уміння проводити досліди та спостереження; уміння робити відповідні висновки та узагальнення; розвивати пам’ять, увагу, уяву, логічне мислення.
Виховна. Виховувати бережливе ставлення до власного організму та повагу оточуючих людей.

Тип уроку. Засвоєння нових знань.
Форма уроку. Синтетична.
Місце уроку в навчальній темі. Поточний.

Методи і методичні прийоми:
1. Інформаційно- рецептивний:
а) словесний: розповідь-пояснення, опис, бесіда, повідомлення учнів, робота з підручником.
б) наочний: ілюстрація, демонстрація, ТЗН;
в) практичний: виконання лабораторної роботи.
Прийоми навчання: виклад інформації, пояснення, активізація уваги та мислення, одержання з тексту та досліджень нових знань.
2. Репродуктивний.
Прийоми навчання: подання матеріалу в готовому вигляді, конкретизація і закріплення вже набутих знань.
3. Проблемно - пошуковий: постановка проблемного питання.
Прийоми навчання: постановка взаємопов’язаних проблемних запитань, активізація уваги та мислення.
4. Візуальний: складання таблиці
5. Релаксопедичний: психологічне розвантаження.

Міжпредметні зв ́язки: медицина, зоологія.
Матеріали та обладнання: малюнки, таблиці, пробірки, крохмаль, тканина, піпетки, йод, лід.
Основні поняття та терміни: ферменти, слина, амілаза, мальтаза, лізоцим, муцин, дентин, пульпа, карієс.

ХІД УРОКУ

І. Актуалізація опорних знань та чуттєвого досвіду учнів.

Провести термінологічний диктант або тестову перевірку про будову та функції органів травлення людини.

ІІ. Мотивація навчально-пізнавальної діяльності учнів.

Поставити проблемне запитання:
- яке значення процесів, що відбуваються в ротовій порожнині?
- чому говорять “корда я ем, я глух и нем”?

ІІІ. Сприймання та засвоювання учнями нового матеріалу.

Розповісти учням про:
- особливості травлення в ротовій порожнині;
- слинні залози та слиновиділення;
- будову зубів, зубну формулу та значення зубів у травленні;
- язик та його участь у травленні в ротовій порожнині та визначення смаку їжі;
- речовини, які починають переварюватися у роті;
- процес пережовування та ковтання.

ІV. Осмислення об‘єктивних зв’язків та взаємозалежностей у вивченому матеріалі.

Виконання лабораторної роботи “Дія слини на крохмаль”.

V. Узагальнення та систематизація знань.

Чому люди, які швидко ковтають їжу не пережовуючи в роті, мають проблеми із травленням?
Чому відсутність багатьох зубів призводить до погіршення травлення?
Чим визначається смакова чутливість?

VІ. Підведення підсумків уроку.

VІІ. Надання та пояснення домашнього завдання.

Урок 6

Травлення в шлунку.

Мета.
Освітня. Продовжити знайомити учнів із процесами травлення; охарактеризувати травлення в шлунку та характер дії ферментів; розкрити значення кислого середовища в шлунку; звернути увагу на причини шлункових хвороб.
Розвиваюча. Розвивати уміння порівнювати процеси травлення в різних органах тракту та робити відповідні висновки; розвивати увагу, уяву, мислення, пам’ять.
Виховна. Виховувати бережливе ставлення до власного здоров’я та оточуючих людей.

Тип уроку. Засвоєння нових знань.
Форма уроку. Синтетична.
Місце уроку в навчальній темі. Поточний.

Методи і методичні прийоми:
1. Інформаційно- рецептивний:
а) словесний: розповідь-пояснення, опис, бесіда, повідомлення учнів, робота з підручником.
б) наочний: ілюстрація, демонстрація, ТЗН.
Прийоми навчання: виклад інформації, пояснення, активізація уваги та мислення, одержання з тексту та ілюстрацій нових знань, робота з роздатковим матеріалом.
2. Репродуктивний.
Прийоми навчання: подання матеріалу в готовому вигляді, конкретизація і закріплення вже набутих знань.
3. Проблемно - пошуковий: постановка проблемного питання.
Прийоми навчання: постановка взаємопов’язаних проблемних запитань, активізація уваги та мислення.
4. Візуальний: складання схем або таблиці.
5. Релаксопедичний: психологічне розвантаження.

Міжпредметні зв ́язки: медицина, хімія, зоологія.
Матеріали та обладнання: схеми, малюнки, таблиці, м\м дошка.
Основні поняття та терміни: шлунковий сік, ферменти, хімус, хлоридна кислота, пепсин, ліпаза, емульгація, пілоричний сфінктер, кривизна шлунку.

ХІД УРОКУ

І. Актуалізація опорних знань та чуттєвого досвіду учнів.

Провести біологічний диктант із однослівною відповіддю “так” чи “ні” з вивчених попередніх уроків про органи травлення та процеси травлення в ротовій порожнині.

ІІ. Мотивація навчально-пізнавальної діяльності учнів.

Поставити проблемне запитання:
- чому шлунок не переварює власні стінки?
- які процеси у шлунку не сумісні із життям?

ІІІ. Сприймання та засвоювання учнями нового матеріалу.

Що ж відбувається з їжею в шлунку?
Травлення в шлунку відбувається впродовж кількох годин. Це механічна та хімічна обробка проковтнутої їжі. Але переварюється вона не повністю, а частково. Багата на вуглеводи їжа переварюється швидше, ніж білкова.
Розповідь про будову шлунка, його об’єм, про залози шлунку, про ферменти та речовини шлунку, про причини кислого середовища шлунку…
Характеристика деяких захворювань шлунку: гастрит, виразка, харчові отруєння. Профілактика захворювань.

ІV. Осмислення об‘єктивних зв’язків та взаємозалежностей у вивченому матеріалі.

Робота з м\медійними матеріалами:
- вивчення маятникоподібних та перистальтичних рухів їжі;
Робота у зошиті із друкованою основою.

V. Узагальнення та систематизація знань.

Чи існують правила споживання їжі для того, щоб попередити неправильне перетравлення?

VІ. Підведення підсумків уроку.

VІІ. Надання та пояснення домашнього завдання.

Урок 7

Функції тонкого та товстого кишечника.

Мета.
Освітня. Продовжити знайомити учнів із процесами травлення; охарактеризувати травлення у тонкому та товстому кишечнику; розкрити особливості травлення у 12-палій кишці та товстому кишечнику.
Розвиваюча. Розвивати уміння порівнювати фізіологічні процеси життєдіяльності; уміння виділяти головне, уміння логічно мислити та розвивати пам’ять, та увагу.
Виховна. Виховувати бережливе ставлення до свого здоров’я.

Тип уроку. Засвоєння нових знань.
Форма уроку. Синтетична.
Місце уроку в навчальній темі. Поточний.

Методи і методичні прийоми:
1. Інформаційно- рецептивний:
а) словесний: розповідь-пояснення, опис, бесіда, повідомлення учнів, робота з підручником.
б) наочний: ілюстрація, демонстрація, ТЗН.
Прийоми навчання: виклад інформації, пояснення, активізація уваги та мислення, одержання з тексту та ілюстрацій нових знань, робота з роздатковим матеріалом.
2. Репродуктивний.
Прийоми навчання: подання матеріалу в готовому вигляді, конкретизація і закріплення вже набутих знань.
3. Проблемно - пошуковий: постановка проблемного питання.
Прийоми навчання: постановка взаємопов’язаних проблемних запитань, активізація уваги та мислення.
4. Візуальний: складання схем.
5. Релаксопедичний: фізкультхвилинка.

Міжпредметні зв ́язки: медицина, ветеринарія, зоологія.
Матеріали та обладнання: схеми, малюнки, таблиці, м\м дошка.
Основні поняття та терміни: дванадцятипала кишка, підшлункова залоза, печінка, порожниста кишка, клубова кишка, ободова кишка, сигмовидна кишка, пряма кишка, сфінктер, сліпа кишка, апендикс, апендицит, всмоктування.

ХІД УРОКУ

І. Актуалізація опорних знань та чуттєвого досвіду учнів.

Чому шлунок сам себе не переварює?
Як будова шлунку допомагає йому бути вмістилищем їжі та одним із основних органів по її переварюванню?

ІІ. Мотивація навчально-пізнавальної діяльності учнів.

Ми повинні розглянути процеси повного перетравлення їжі та всмоктування поживних речовин у кров. Також з’ясувати важливість 12-палої кишки, печінки, підшлункової залози у процесах травлення.

ІІІ. Сприймання та засвоювання учнями нового матеріалу.

Розглянути будову:
- тонкого кишечника – 12-пала кишка, порожниста кишка,
клубова кишка;
- товстого кишечника – сліпа кишка з апендиксом, ободова
кишка, сигмовидна, прама, анальний отвір.
Розповідь про:
- травлення у 12-палій кишці;
- товстому кишечнику;
- процес всмоктування поживних речовин у кров.

ІV. Осмислення об‘єктивних зв’язків та взаємозалежностей у вивченому матеріалі.

Розглянути на м\медійній дошці презентацію, де представлені тонкий і товстий кишечник.
Які ж відмінності у функціях, що виконують тонкий і товстий кишечник, відбилися на їхній будові? (Учні повинні знати, що у товстому кишечнику відсутні ворсинки, а подовжній шар м’язів не суцільний.)

V. Узагальнення та систематизація знань.

Знаменитий фізіолог І.П.Павлов назвав 12-палу кишку “розумницею”, чому? Чому організм припиняє нормальну життєдіяльність, якщо відмовила функціонувати 12-пала кишка?

VІ. Підведення підсумків уроку.

VІІ. Надання та пояснення домашнього завдання.

Урок 8

Регуляція травлення.

Мета.
Освітня. Продовжити знайомити учнів із перетравленням їжі в організмі людини; розкрити нейрогуморальну регуляцію травних процесів та правила гігієни харчування.
Розвиваюча. Розвивати уміння учнів порівнювати біологічні процеси та їхнє значення для нормальної життєдіяльності; розвивати увагу, пам’ять, логічне мислення та уміння робити відповідні висновки та узагальнення.
Виховна. Виховувати бережливе ставлення до свого організму та підтримання здорового способу життя.

Тип уроку. Засвоєння нових знань.

Форма уроку. Синтетична.
Місце уроку в навчальній темі. Поточний, останній у темі.

Методи і методичні прийоми:
1. Інформаційно- рецептивний:
а) словесний: розповідь-пояснення, опис, бесіда,
повідомлення учнів, робота з підручником.
б) наочний: ілюстрація, демонстрація.
Прийоми навчання: виклад інформації, пояснення, активізація уваги та мислення,
одержання з тексту та ілюстрацій нових знань.
2. Репродуктивний.
Прийоми навчання: подання матеріалу в готовому вигляді, конкретизація і закріплення вже набутих знань.
3. Проблемно - пошуковий: постановка проблемного питання.
Прийоми навчання: постановка взаємопов’язаних проблемних запитань, активізація уваги та мислення.
4. Візуальний: складання схем.
5. Релаксопедичний: психологічне розвантаження.

Міжпредметні зв ́язки: зоологія, медицина.
Матеріали та обладнання: схеми, малюнки, які дозволяють ілюструвати регуляцію травлення.
Основні поняття та терміни: нервова регуляція, гуморальна регуляція, нейрогуморальна регуляція, соковиділення.

ХІД УРОКУ

І. Актуалізація опорних знань та чуттєвого досвіду учнів.

Які механізми регуляції життєвих функцій ви знаєте з попередніх тем? Чим вони відрізняються?

ІІ. Мотивація навчально-пізнавальної діяльності учнів.

Поставити проблемне запитання:
- чому виділяється слина або шлунковий сік, у той час коли ми бачимо лимон чи чуємо про смачні страви?

ІІІ. Сприймання та засвоювання учнями нового матеріалу.

Регуляція травлення здійснюється за допомогою нервових та гуморальних механізмів. Дослідження процесів травлення проводив І.П.Павлов, який розробив багато експериментально-хірургічних прийомів для їхнього вивчення. Це були фістульний метод, метод перерізання та формування “малого шлунка”.
Унаслідок досліджень було встановлено, що вигляд і запах їжі призводять до виділення певної кількості слини. Коли їжа потрапляє у ротову порожнину, слиновиділення підсилюється.
Розповідь про слиновиділення та шлункового соковиділення. Звернути увагу на дію блукаючого нерва, на відкривання пілоричного сфінктеру, який відкривається при подразненні рецепторів хімусом з кислою реакцією.
Розповідь про виділення підшлункового соку та жовчі.
Розповідь про рефлекторний акт – дефекацію та її значення для нормального перетравлення їжі.

ІV. Осмислення об‘єктивних зв’язків та взаємозалежностей у вивченому матеріалі.

Робота у зошиті із друкованою основою.

V. Узагальнення та систематизація знань.

Чи має значення для перетравлення їжі у якому стані вона знаходиться: у сирому, вареному, смаженому… Які заходи називаються профілактичними по попередженню захворювань.

VІ. Підведення підсумків уроку.

Сприйняття як початковий етап психічних процесів.

Сприйняття як початковий етап психічних процесів.Мета.
Освітня. Ознайомити учнів з найважливішими психічними функціями: відчуття, сприйняття, усвідомлення, увага; встановити природу відчуттів та сприйнять, а також їхню роль у пізнанні навколишнього світу.
Розвиваюча. Розвивати уміння порівнювати, логічно мислити та робити висновки і узагальнення.
Виховна. Виховувати бережливе ставлення до свого організму та оточуючих людей.

Тип уроку. Засвоєння нових знань.
Форма уроку. Комбінований.
Місце уроку в навчальній темі. Поточний.

Методи і методичні прийоми:

1. Інформаційно- рецептивний:
а) словесний: розповідь-пояснення, опис, бесіда, повідомлення учнів, робота з підручником.
б) наочний: ілюстрація, демонстрація, ТЗН.
Прийоми навчання: виклад інформації, пояснення, активізація уваги та мислення, одержання з тексту та ілюстрацій нових знань, робота з роздатковим матеріалом.
2. Репродуктивний.
Прийоми навчання: подання матеріалу в готовому вигляді, конкретизація і закріплення вже набутих знань.
3. Проблемно- пошуковий: постановка проблемного питання.
Прийоми навчання: постановка взаємопов’язаних проблемних запитань, активізація уваги та мислення.
4. Візуальний: складання схем.
5. Сугестивний: застосування різних видів мистецтва – музика.
6. Релаксопедичний: психологічне розвантаження.

Міжпредметні зв ́язки: історія, хімія, фізика, література.
Матеріали та обладнання: схеми, малюнки, таблиці, фото.
Основні поняття та терміни: психіка, відчуття, сприйняття, увага.

ХІД УРОКУ

І. Актуалізація опорних знань та чуттєвого досвіду учнів.

Методами індивідуальних та фронтальної бесід з’ясувати знання учнів про сенсорні системи, про значення аналізаторів для життєдіяльності.
1. Запросити групу учнів до дошки і проробити з ними невеликий дослід: кожному дати у руки певний предмет, а вони із закритими очима повинні визначити який предмет дано їм у руки; що вони відчувають, тримаючи його?
2. Відкрити очі і пересвідчитись, чи дійсно у руках те, що вони гадали.
3. Як можна назвати ту річ, що побачили, відчули руками або носом (якщо нюхали його)?
4. За допомогою чого вдалося це зробити? Які системи організму допомагають відчувати навколишній світ?
5. Чому сенсорні системи так назвали? Як їх ще називають?
6. Як назвав І.П.Павлов ці системи і чому7
7. Який процес є фізіологічною основою відчуттів?

ІІ. Мотивація навчально-пізнавальної діяльності учнів.

Повідомити тему, мету та завдання уроку.
Подумати над проблемним запитанням: як можна назвати суму відчуттів, які допомагають нам відчувати все навколо себе?

ІІІ. Сприймання та засвоювання учнями нового матеріалу.

Відчуття – це відображення окремих властивостей предметів і явищ, які безпосередньо впливають в даний момент на органи чуттів (сенсорні системи). Відчуття – це первинні сигнали дійсності. За допомогою відчуттів ми пізнаємо величину, форму, колір, температуру, запах, смак … предметів, що нас оточують. Тобто, відчуття є початковим джерелом всіх наших знань про навколишній світ. Відчуття властиві і тваринам, причому деякі, наприклад, орли мають більш гостріший зір ніж люди, собаки мають кращий нюх та слух, очі мурах розрізняють УФ проміння, летючі миші та дельфіни розрізняють ультразвуки, яких не чує людина, а змії відчувають найменші коливання температури – 0, 001 град.. Але око людини розрізняє в предметах набагато більше, ніж око чи вухо тварин, тому що відчуття людини збагачується мисленням, досвідом і мовою. Адже вся історія розвитку людини є історією розвитку відчуттів. Може ви знаєте, яке відчуття з’явилось у процесі еволюції першим? (Нюх).
Люди, сліпі від народження чи глухі ніколи не зможуть побачити всі барви природи, ніколи не зможуть почути різноманітних звуків. Але коли втрачається якийсь орган чуття в процесі життя – це велика трагедія. Необхідно берегти своє здоров’я, щоб на повну силу відчувати вплив оточуючого середовища. (Навести приклади про сонце, про вибухові речовини..)
Як ви вважаєте, чи може бути “взаємодопомога” аналізаторів? Звичайно, може, тому що коли втрачається один аналізатор, то всі інші починають компенсувати діяльність втраченого. (Навести приклади про сліпих, які дотиком можуть визначити колір, приклади про глухих танцівників, про Бетховена…)
А чи можна розвивати свої почуття? Так, можна. Цей розвиток залежить від вимог, які потребує життя, діяльність, професія. Наприклад, пілот або механік по звуку мотора може визначити неполадки у машині, працівники текстильної промисорвості або модельєри можуть визначити десятки відтінків одного кольору, а працівники парфумерної промисловості можуть визначити найтонші запахи.
Таким чином, за допомогою відчуттів ми можемо відчувати оточуючий нас світ, але окремо: колір предметів, запах, форму, величину… Відчуття дають матеріал для більш складніших психічних процесів – сприйняття, мислення, уявлення.
Як же можна назвати сукупність відчуттів? СПРИЙНЯТТЯ!
Отримані відчуття через аналізатори відбиваються в центрах кори, і між ними виникають тимчасові зв’язки, які дозволяють сприймати предмет в цілому. На відміну від відчуттів сприйняття – це відображення в мозку людини не окремих властивостей предметів і явищ, а предмети і явища в цілому. При сприйнятті розрізнені відчуття набувають цілеспрямованого характеру. В основі кожного сприйняття лежать відчуття, але сприйняття не можна назвати сумою відчуттів, бо одне сприйняття неможливе без діяльності пам’яті, мислення. Сприйняття – це не пасивне відображення дійсності, а складний процес, в результаті якого ми глибоко пізнаємо світ. За дослідженнями вчених важливою складовою частиною сприйняття є рухи: рухи очей, рухи рук, а також словесне визначення предмета. ( Показати контури собаки).
Спеціальних органів сприйняття немає, але матеріали для сприйнять дають аналізатори. В основі сприйнять лежать між- аналізаторні зв’язки. Наявність таких зв’язків дозволяє правильно сприймати предмет лише на основі одного аналізатора. Збудження одного аналізатора призводить до збудження відповідної системи міжаналізаторних зв’язків. (Навести приклади про мелодію телепередач). Отже, в процесі сприйняття не всі аналізатори відіграють однакову роль. Один з них обов’язково ведучий. І в залежності від того, який відіграє головну роль, розрізняють види сприйнять: зорові, слухові, дотикові…Існують складні види – це комбінації відчуттів. Сприйняття тісно пов’язані з минулим досвідом людини, з минулими сприйняттями Оце і є історичний розвиток відчуттів і сприйнять в процесі життя. Наприклад, що ви можете сказати, дивлячись на банан чи ананас, на касету відео чи диск комп’ютера. На сьогоднішній день ці речі всім зрозумілі, а запитайте своїх батьків, чи знали вони про це у вашому віці.
В процесі сприйняття дуже важливим є впізнавання. Сєченов писав, що в процесі впізнавання образ того, що видно в даний момент накладається на образ того, що зберігається в пам’яті.. Якщо ці образи співпадають, то людина впізнає предмет. Впізнавання буває специфічне і неспецифічне. (Навести приклади про машини чи будинки).
Сприйняття має вибірковий характер – це виділення одних об’єктів у порівнянні з іншими. Кожна людина помічає навколо себе те, що її цікавить: те, що знаходиться в центрі уваги називається об’єктом сприйняття, а все інше – фоном. (Показати малюнки з двоїстим зображенням, маленьку рослину у великому горщику, навести приклади про те, як одна людина подобається іншій).

ІV. Осмислення об‘єктивних зв’язків та взаємозалежностей у вивченому матеріалі.

Проведемо невеликий дослід про сприйняття часу учнями. Перед дослідом зачитати слова американського письменника про образ часу: “це замерзаюче море, де сучасне нагадує льодову кірку, яка повзе все далі і стає товстішою. Позаду залишається застигла маса льоду (минуле), попереду – рідка вода (майбутнє). Д.Уіндем.
Хід досліду.
1. Визначити сприйняття часу на світлі за 1 хв.
2. Визначити сприйняття часу у темряві за 1 хв., тобто із заплющеними очима.
3. Визначити похибку в бік переоцінки чи недооцінки.
А від чого залежить сприйняття часу людиною? Причин може бути багато. (Прослухати відповіді учнів і доповнити їх). У однієї і тієї ж людини сприйняття часу може залежати від фізичного і душевного стану. При доброму стані час іде швидше, в при поганому довше. Зачитати приклади А.Крісті: “Якщо на протязі години людина зазнає жахливі відчуття та емоції, то це означає, що вона прожила багато годин… час визначається не годинами, а серцебиттями”. Про теорію відносності А.Ейнштейн говорив так: “Дві години, які ви провели з коханою дівчиною здаються вам хвилиною. А, якщо вам доведеться хвилину посидіти на розжареній грубі, то ця хвилина буде здаватися як дві години”.
А як ви думаєте, чи завжди сприйняття дає абсолютно вірне уявлення про предмети навколишнього середовища? Відомі факти помилок сприйняття – ілюзії, які бувають частіше зорові або слухові. Ілюзії – це не хвороба, а наслідок деяких особливостей людського сприйняття і носять закономірний характер. Правдивість сприйняття завжди можна перевірити практикою. (Навести приклади зорових ілюзій: квадрати, відрізки, прямокутники на світлому та темному фонах, слухових ілюзій: що важче – 1 кг пір’я чи 1 кг картоплі).
Із сприйняттями тісно пов’язані спостереження і спостережливість. Спостерігати це не просто дивитись, а придивлятись, не просто слухати, а прислухатись. Спостереження дає можливість глибше розуміти оточуюче, робити вірні висновки. Спостереження завжди здійснюється з пізнавальною метою і пов’язане з мисленням, а саме з аналізом і порівнянням. Якщо людина здатна спостерігати, то у неї виникає якісна особливість характеру – спостережливість, яка пов’язана з допитливістю і цікавістю до предметів і явищ.

V. Узагальнення та систематизація знань.

Чому ж відчуття – початкове джерело наших знань про навколишній світ?
Чому ж сприйняття – початковий етап психічних процесів?

VІ. Підведення підсумків уроку.

VІІ. Надання та пояснення домашнього завдання.

Фізіологічні основи мовлення.

Обмін речовин та енергії

Обмін речовин та енергіїМета:
- розширити знання учнів про основні життєві функції організму;
- розкрити процеси пластичного та енергетичного обмінів на основі знань про процеси дихання, кровообігу, травлення, всмоктування;
- формувати знання про обмін речовин та енергії як сукупність життєвих функцій людського організму;
- закріпити поняття термінів “асиміляція, дисиміляція, анаболізм, катаболізм, метаболізм”;
- виявляти єдність двох взаємопротилежних сторін обміну;
- довести єдність елементарного хімічного складу живої і неживої природи;
- розвивати пізнавальний інтерес учнів, використовуючи явища в навколишньому житті;
- розвивати уміння переносити знання в різні навчальні ситуації та життєву практику;
- розвивати уміння робити висновки та узагальнення;
- виховувати бережливе ставлення до свого організму та оточуючих людей;
- формувати причинно-наслідкові зв ́язки на основі значення обміну речовин та енергії для нормальної життєдіяльності організму.

Тип уроку: урок засвоєння нових знань.
Форма уроку: синтетична.
Місце уроку в навчальній темі: вступний.

Методи, форми, прийоми навчання:
1. Інформаційно- рецептивні :
а) словесний: розповідь-пояснення, опис, бесіда, повідомлення учнів, робота з підручником.
б) наочний: ілюстрація, демонстрація, ТЗН.
Прийоми навчання: виклад інформації, пояснення, активізація уваги та мислення, одержання з тексту та ілюстрацій нових знань, робота з роздатковим матеріалом.
2. Репродуктивний.
Прийоми навчання: подання матеріалу в готовому вигляді, конкретизація і закріплення вже набутих знань.
3. Проблемно- пошуковий: постановка проблемного питання.
Прийоми навчання: постановка взаємопов’язаних проблемних запитань, активізація уваги та мислення.
4. Візуальний: складання схем.
5. Сугестивний: застосування різних видів мистецтва – вірші, музика.
6. Релаксопедичний: фізкультхвилинка, психологічне розвантаження.

Міжпредметні зв ́язки: фізика, хімія, медицина.
Матеріали та обладнання: схеми, малюнки, упаковки з харчовими продуктами.

ХІД УРОКУ

І. Актуалізація опорних знань та чуттєвого досвіду учнів.

Показати дві живі рослини в горщиках: одна красива, а інша суха, жовта, яка декілька днів стояла в темному місці або два букети: один свіжий, а інший вже зів´ялий. Поставити запитання:
а) чому ці рослини такі?; б) що їм необхідно для життєдіяльності?
А що необхідно тваринам і людині? Те ж саме, чи щось інше? (Учні повинні відповісти, що те ж саме, бо вони всі живі, але за характером живлення рослини – автотрофи, а тварини і люди – гетеротрофи.
А якщо взяти живу рослину і штучну – неживу, живого птаха і муляж. Які ж відмінності живого від неживого? (Записати на дошці ознаки живого: ріст, рух, живлення, дихання, розмноження...)

ІІ. Мотивація навчально-пізнавальної діяльності учнів.

То, що ж нам людям як живим організмам необхідно для того, щоб жити?
(Учні повинні відповісти: дихати, живитися, рухатися, ...)
Ми часто зичимо один одному здоров´я. Але самі не завжди дбаємо про нього. Ми намагаємося подобатися іншим та бути красивими, але не завжди впевнені у своїй зовнішності. Запорукою і здоров´я, і краси є вміння будувати розумний спосіб життя.
Як вам подобається думка: “щоб бути здоровим і красивим – необхідно цьому вчитися”. Таким чином метою нашого уроку сьогодні буде зрозуміти, що обмін речовин і енергії – це основа всього життя людини.

ІІІ. Сприймання та засвоєння учнями нового матеріалу.

Як досягти того, щоб зберегти життя і бути здоровими, активними, привабливими, енергійними...? Звичайно, необхідно отримувати із навколишнього середовища необхідні речовини. Вони надходять у наш організм з їжею, тому їх називають поживними. (Повідомлення учнів про 40 поживних речовин). Для доброго здоров´я людині потрібно близько 40 різних поживних речовин. Вони належать до 5 основних груп:
1) м´ясо, риба, птиця, яйця;
2) зернові, хліб, крупи;
3) горох та інші бобові, постачальники рослинних білків;
4) молоко, сир, йогурт та інші молочні;
5) фрукти та овочі.
Всі живі організми повинні отримувати із довкіллям ці поживні речовини безперервно. А де ми їх беремо? Учні повинні сказати, що основні речовини організм одержує з харчовими продуктами, тобто вони є в продуктах, які ми вживаємо. Але жоден продукт не може забезпечити людину всіма основними поживними речовинами, тому нам необхідно вживати різноманітні продукти. Чим різноманітніший вибір продуктів, тим краще для здоров”я. Але організм не лише бере з довкілля потрібні поживні речовини, що є джерелом енергії, та кисень, а віддає непотрібні або навіть, шкідливі продукти переробки цих речовин. (Учні наводять приклади, які речовини вони одержують з довкілля, а які виділяють).
Згадайте, які складні перетворення відбуваються з харчовими продуктами, починаючи з ротової порожнини і закінчуючи товстим кишечником. (Прослухати повідомлення учнів про травлення). Нам стає зрозумілим, що під час травлення поживні речовини вивільняються з продуктів, які ми споживаємо і виконують свої функції для життєдіяльності. Тобто, речовини, які надходять з їжею, переварюються, розпадаються до простих молекул, які всмокчуються в кров, і вже звідти починається їхнє засвоєння організмом. Тобто, для того, щоб всмоктатися і засвоїтися в клітинах, складні органічні речовини мають розпастися на прості низькомолекулярні, які пройдуть через отвори в стінках капілярів. Ці поживні речовини є “цеглинками” для побудови тіла.
А які поживні речовини ви знаєте? Звичайно, це білки, жири, вуглеводи, вітаміни, мінеральні солі, мікроелементи... Всі вони мають своє функціональне призначення: є джерелом енергії, будівельним матеріалом для клітин організму, входять до складу гормонів, тобто є регуляторами життєдіяльності... На кожній упаковці, які ми купляємо в магазині, можемо прочитати: білків ...., вуглеводів ..., ... (Огляд упаковок продуктів).
То навіщо є ми їмо? (щоб жити, щоб рости, щоб підтримувати своє здоров”я, щоб добре себе почувати, щоб мати енергію для роботи і розваг...).
Речовини, що надходять до нашого організму, тваринного та рослинного походження. А нашому тілу потрібні речовини, властиві людському організму. З простих молекул – продуктів розкладання білків, жирів і вуглеводів у клітинах синтезуються складні сполуки, з яких побудовані тканини і органи людського організму. Для цих процесів необхідні ще вода, кисень, ферменти. Таким чином, ми добре бачимо взаємозв´язок всієї живої (рослин, тварин, людини) і неживої природи (води, атмосфери). Вони побудовані з одних і тих же хімічних елементів, які є в таблиці Д.Мендєлєєва. Вчений-біохімік Енгельгардт писав: “істотною відмінністю живого від неживого є те, що живий організм здатний створювати порядок із хаотичного теплового руху молекул”. З чужих молекул, що надійшли до організму з їжею та з довкілля, через низку складних перетворень організм утворює властиві йому речовини.
Сукупність змін, що відбуваються з речовинами з моменту їхнього надходження до організму і до утворення кінцевих продуктів розпаду і виведення їх з організму називають обміном речовин.
Обмін речовин складається із двох взаємопротилежних процесів:
- асиміляція або анаболізм – синтез, утворення складних органічних сполук з простих молекул, що надійшли в клітини;
- дисиміляція або катаболізм – розщеплення, розкладання органічних речовин на простіші сполуки.
- асиміляція + дисиміляція (анаболізм+катаболізм) = метаболізм.
Процеси синтезу органічних речовин називають ще пластичним обміном, а процеси розщеплення – енергетичним обміном. Чому? Тому, що в ході асиміляції оновлюються органоїди клітини, а в клітинах утворюються речовини, необхідні самій клітині. Під час асиміляції накоплюється енергія. В ході дисиміляції навпаки, синтезовані речовини розпадаються на прості молекули і при цьому звільняється велика кількість енергії. Таким чином, асиміляція і дисиміляція, дві складові частини обміну речовин, які неможливо відділити; два взаємопротилежні процеси.
Обмін речовин можна розділити на кілька етапів:
Перший етап – травлення: розщеплення у шлунково-кишковому тракті складних молекул до простих під дією травних ферментів.
Другий етап – всмоктування в кишечнику та надходження у кров та лімфу поживних речовин, а також транспортування їх до клітин.
Третій етап – побудова клітинними структурами з простих речовин, що надійшли в клітини, складних молекул, потрібних для організму.
Четвертий етап – розщеплення синтезованих складних сполук, вивільнення при цьому енергії та утворення проміжних продуктів обміну.
П ́́ятий етап – використання енергії АТФ на виконання різноманітних функцій організму та виведення з нього кінцевих продуктів обміну.
Обмін речовин та енергії в організмі сприяє постійному оновленню всіх структур без змін, тобто збереженню гомеостазу і життя.
Але за різних умов життя обмін речовин має свої особливості.
- у стані спокою переважають процеси асиміляції;
- у стані фізичного та розумового навантаження – дисиміляція;
- у дітей обмін речовин інтенсивніший;
- у людей літнього віку обмін речовин повільніший.
Отже, організм витрачає енергію у двох напрямках:
а) на забезпечення процесів життєдіяльності в умовах спокою;
б) на виконання різних видів фізичної роботи.
Всі харчові продукти мають свою енергетичну цінність. Вони поділяються на висококалорійні, малокалорійні і некалорійні. На упаковках крім кількості білків, жирів, вуглеводів, мікроелементів... визначено енергетичну цінність 100 г даного продукту. Є спеціальні таблиці, де визначено енергетичну цінність майже всіх продуктів харчування.
Енергія, яка вивільняється, витрачається на здійснення всіх своїх потреб: скорочення м´язів, роботи серця, підтримання сталої температури тіла та забезпечення інших різноманітних функцій організму (мислення, мовлення, пам´яті).
Фізкультхвилинка під музику.

Повідомлення учнів щодо процесів, які відбуваються в організмі (70 кг)
- поглинається 460 л кисню і виділяється 403 л вуглекислого газу;
- гине і замінюється 450 млрд.еритроцитів, до 30 млрд лейкоцитів, до 400 млрд тромбоцитів;
- гине і відновлюється 50% епітеліальних клітин шлунку та кишечнику;
- серце проштовхує від 10 до 70 тисяч л крові;
- передсердя і шлуночки скорочуються близько 90 000 разів;
- здійснюється близько 25 тисяч дихальних рухів;
- через легені проходить близько 12 000 л повітря;
- через травну систему всмоктується 7-9 л рідини;
- утворюється 1,5 л сечі;
- випаровується через легені близько 0,5 л води та потом стільки ж;
- розкладається 125 г білків, 70 г жирів, 450 г вуглеводів з вивільненням близько 13 000 кДж енергії.

Кінцевим результатом перетворення енергії в організмі є тепло. Кількість тепла, яке виділяється організмом, можна виміряти за допомогою спеціальних камер – калориметрів (пряма калориметрія). А також за допомогою вимірювання кількості поглинутого кисню і виділеного вуглекислого газу (непряма калориметрія).Одна калорія дорівнює кількості тепла, необхідного для нагрівання 1 л води на 1 градус.
Доросла людина у стані повного спокою за добу виділяє близько 2 000 ккал тепла. Це основний обмін. Ця величина досить постійна і є важливим показником інтенсивності обмінних процесів. Ми повинні знати, що при розщепленні і окисненні 1 г білків і 1 г вуглеводів в клітинах утворюється по 4,1 ккал тепла (17,2 кДж), а 1 г жиру - 9,3 ккал (39,1 кДж) енергії. Після святкових днів людина накоплює багато калорій, а зайві калорії перетворюються в жир, тому щоб, наприклад, витратити 1500 ккал, людині необхідно пройти 10 км, або 3 години проплавати, або 6 годин поїздити на велосипеді. Але хто це робить? Тому на свята не потрібно переїдати. Вчені підрахували, що людина вагою 70 кг витрачає ккал: прогулянкою – 220; швидкою ходою 390; бігаючи – 1500; на велосипеді – 320; займаючись гімнастикою – 280; ......
Під час дисиміляції утворюються непотрібні, і навіть, шкідливі для організму речовини, які необхідно видалити з організму. Наприклад, надлишок вуглекислого газу виводиться через легені, продукти перетворення білків, жирів, вуглеводів – через нирки із сечею, через шкіру – із потом...
За підрахунками вчених для підтримання життєдіяльності людини 20 років і вагою 70 кг необхідно 1700 ккал енергії на добу. Розглянемо таблицю “Добові витрати енергії у людей різних професій.” Згідно з даними таблиці видно, що чим важча фізична робота, яку виконує людина, тим більше енергії вона витрачає, тим більша потреба організму в поживних речовинах.
Енерговитрати організму залежать, звичайно, від кількості виконуваної
роботи, від стану організму. Наприклад, у людини, яка нервує, підвищується апетит або у людини, яка фізично попрацювала, виникає відчуття голоду. Чому? Під час нервування або емоційного напруження збуджується кора головного мозку, яка надсилає імпульси до гіпоталамуса, де знаходиться центр голоду і центр насичення. Те ж саме після фізичного навантаження переважають процеси дисиміляції і знижується рівень поживних речовин в організмі. Зниження рівня поживних речовин збуджує центр голоду в гіпоталамусі і це викликає відчуття голоду.
Але коли людина фізично не працює, не перевантажує себе розумовою діяльністю, а вживає велику кількість поживних речовин, що буде? Мабуть, ожиріння. Коли люди починають сідати на дієту, щоб схуднути, можуть виникнути необоротні процеси, тому, що організм перестає отримувати необхідні поживні речовини.(Навести приклади із журналу про негативний вплив різних дієт без догляду лікаря).
Обмін речовин порушується також внаслідок різних захворювань. Якщо у людини підвищилась температура, якщо відбулось отруєння, тобто з´явилась нудота, рвота – це також порушився обмін речовин. І його необхідно нормалізувати. Людина лікується і через деякий час все стає в нормі. Але обмін речовин може порушуватися і внаслідок вживання алкоголю, наркотичних речовин, куріння. (Показати теплофотографію руки людини до і після куріння). Чому людині постійно хочеться їх вживати? Тому, що протягом певного часу виникає звикання до цих речовин і вони входять у фізичну, хімічну і психічну залежність, а це не що інше як організмом ці отруйні речовини були введені в обмін речовин і включилися в ланцюжок живлення. Вони по-перше, впливають на процеси обміну речовин в ЦНС, викликаючи приступи ейфорії, а пізніше психічні розлади. У людини-алкоголіка на енергетичні потреби використовується алкоголь, а не глюкоза. (Показати теплофотографію руки людини до і після куріння). Спочатку вона перетворюється на жир. В результаті цього клітини печінки та деяких інших органів заміщаються жировою тканиною. По-друге, кількість вживання наркотичних речовин невпинно росте вгору, тобто організм потребує їх все більше.

ІV. Осмислення об`єктивних зв`язків і взаємозалежностей у вивченому матеріалі.

Поки людина живе, процеси асиміляції і дисиміляції відбуваються безперервно і паралельно. Коли припиняється обмін – припиняється життя. Раніше про обмін речовин говорили так: “життя – це спосіб існування білкових тіл, істотним моментом якого є обмін речовин, при припиненні обміну, припиняється життя”. Звичайно, тут сказано лише про білки, а сьогодні ми знаємо, що для підтримання життя необхідні ще й інші речовини. (Повідомлення учнів про значення іменно білків).
Складання схеми. (Додаток І) Ця схема говорить про дві сторони обміну речовин та енергії.
Таким чином, людський організм підпорядкований закону збереження енергії: енергія не виникає і не зникає, вона лише видозмінюється.

V. Узагальнення і систематизація знань.

Обмін речовин та енергії є регулятором гомеостазу і становить основу життя людини. Він складається з двох протилежних процесів – асиміляції і дисиміляції. Асиміляція – це засвоєння поживних речовин, полягає в тому, що прості молекули білків, жирів, вуглеводів..., які утворилися після перетравлювання їжі у кишечнику, в клітинах знов синтезуються у складні сполуки, властиві організму людини. Процес дисиміляції полягає у розкладанні цих новостворених сполук і вивільненні енергії АТФ, що забезпечує різні життєві процеси. Під час дисиміляції в організмі утворюються продукти обміну, які виділяються з потом, сечею, видихуванням повітря. У здорової людини обмін речовин легко пристосовується до змін довкілля. Його регуляція відбуваєтьсяі завдяки нервовим у гуморальним механізмам. За будь-якого захворювання обмін речовин порушується. Часто причиною цього стає сама людина, яка веде неправильний спосіб життя.
Рене Декарт, фр. філософ і математик писав: “Спостерігайте за своїм тілом, для того, щоб ваш розум працював правильно”. Можливо він це сказав іменно про обмін речовин, який є основою здоров”я і повноцінного життя.

VІ. Підведення підсумків уроку.

Учні відповідають на запитання.
- Чому обмін речовин та енергії – найголовніша властивість живого організму?
- Пояснити біологічне значення безперервності процесів асиміляції і дисиміляції в живому організмі.

VІІ. Надання і пояснення д/з.

1. Вивчити параграф.
2. Подумати над тим, які функції різних систем органів в забезпеченні обміну речовин? (Дихальної, травної, кровоносної).
3. Із теплого приміщення людина зайшла в холодне і занесла, наприклад, жабу. Як зміниться у них обмін речовин?
(Учні повинні здогадатися, що у людини обмін речовин, особливо енергетичний, підвищиться, тому, що людина – теплокровна. У неї підвищиться розпад і окислення органічних речовин і збільшиться утворення тепла. У жаби обмін речовин понизиться, так як зниження температури середовища призведе до зниження температури тіла, в результаті цього активність ферментів, які здійснюють обмін речовин також знизиться.)
4. Який процес – асиміляції чи дисиміляції переважає у здорової дитини?

При використанні матеріалів сайту гіперпосилання на www.pti.kiev.ua обов'язкове.

Розробки уроків до теми «Формування поведінки й психіки людини» (9 кл.)

Урок 1

Вища нервова діяльність.

Мета.
Освітня. Почати формувати знання учнів про вищу нервову діяльність людини; розкрити поняття «нижча нервова діяльність», «вища нервова діяльність – ВНД», «психічна діяльність»; встановити зв’язок між ВНД і психікою; визначити значення фізіології вищої нервової діяльності та психології для діяльності людини і людства в цілому.
Розвиваюча. Розвивати уміння учнів вибирати головне у матеріалі, який вивчається, уміння порівнювати та робити відповідні висновки.
Виховна. Виховувати бережливе ставлення до власного організму та оточуючих людей, поводити себе відповідно вихованій та порядній людині.
Тип уроку. Засвоєння нових знань.
Місце уроку в навчальній темі. Перший у темі.
Методи і методичні прийоми:
1. Інформаційно- рецептивний:
а) словесний: розповідь-пояснення, опис, бесіда, повідомлення учнів, робота з підручником.
б) наочний: ілюстрація, демонстрація, ТЗН.
Прийоми навчання: виклад інформації, пояснення, активізація уваги та мислення, одержання з тексту та ілюстрацій нових знань, робота з роздатковим матеріалом.
2. Репродуктивний.
Прийоми навчання: подання матеріалу в готовому вигляді, конкретизація і закріплення вже набутих знань.
3. Проблемно - пошуковий: постановка проблемного питання.
Прийоми навчання: постановка взаємопов’язаних проблемних запитань, активізація уваги та мислення.
4. Візуальний: складання схем.
5. Релаксопедичний: психологічне розвантаження.

Міжпредметні зв ́язки: історія, психологія, медицина.
Матеріали та обладнання: схеми, малюнки, м\м дошка.
Основні поняття та терміни: рефлекс, рефлекторна дуга, нижча нервова діяльність, вища нервова діяльність, психічна діяльність, психіка.

ХІД УРОКУ

І. Актуалізація опорних знань і чуттєвого досвіду учнів.

Повторення знань (у формі бесіди) про роль аналізаторів у пізнанні навколишнього світу, у формуванні поведінки, у пристосуванні людини до навколишніх умов.
- Що таке рефлекси, яке їхнє значення?
- Яку роль відіграє зір?
- Яке значення слуху?
- Чи відіграє нюх якусь роль?

ІІ. Мотивація навчально-пізнавальної діяльності учнів.

Неосяжні межі світу, в якому ми живемо, неосяжна його різноманітність. Вічний у своєму розвитку, він виявляється невичерпним джерелом пізнання. Нескінченний в своїх проявах, він ставить перед розумом безліч загадок. Поглянь навколо себе, але не так як дивиться людина, байдужа до див природи. Так ви нічого незвичайного не помітите. Подивіться на світ поглядом, який вміє дивуватися. Як і раніше перед нами стоять загадки пізнання – великі та малі. Але саму велику загадку сформулювали ще давні греки, написавши на одному зі своїх храмів: “Пізнай самого себе” І людина пізнає. Пізнає власну історію, мову, біологічну природу. Але цей авторитете був би неповним без тих штрихів, які вносить в нього психологія.
- Що являє собою ця наука?
- Що таке психіка? (Це наші відчуття, пам’ять, увага, мислення, емоції... Це – внутрішній світ людини).
- Результатом діяльності якого органу являється психіка згідно науковим даним?
Озирніться навкруги – все, що нас оточує і що вважається справою рук людини, насправді є результатом діяльності мозку. Всі наукові відкриття і досягнення техніки, всі великі шедеври мистецтва – продукти роботи мозку людей, також як і наші маленькі справи, помилки, навички. Від мозку залежить геніальність і обдарованість, кохання, дружба, страждання та щастя.
- Яке значення має психіка для життя організму? (Психіка – спеціальний апарат для відображення реальності а пристосування організму до оточуючого середовища.) “Відображення” – це “рефлекс” (лат.)
- Які види рефлексів наявні у людини? (Безумовні та умовні. Сукупність безумовних та умовних рефлексів тварин та людини становлять вищу нервову діяльність людини – ВНД.
Таким чином метою нашого уроку буде: встановити зв’язок між ВНД і психікою, їх значення в житті людини.

ІІІ. Сприйняття та засвоєння учнями нового матеріалу.

1. Історія розвитку рефлекторної теорії:
- ХVІІ ст. – Р.Декарт (фр.) “людина – це машина”;
- ХVІІ ст. – Я.Проказка (чех.) “рефлекси здійснюються нервовою системою;
- ХІХ ст. І.М.Сєченов (рос.) – “Всі акти свідомого і несвідомого життя – за способом походження є рефлекси” – 1863 р. “Рефлекси головного мозку”.
- 1849 – 1936 рр. – науковий подвиг І.П.Павлова;
2. Поняття про нижчу та вищу нервову діяльність.
Нижча нервова діяльність – це рефлекторна регуляція фізіологічних функцій організму. Вона вроджена і називається ще безумовнорефлекторна діяльність.
Вища нервова діяльність – це:
- функції кори великого мозку та підкіркових ядер;
- нерозривна єдність безумовно-та умовнорефлекторної діяльність;
- психічна діяльність, що зумовлює рефлекторну регуляцію взаємовідношень організму з навколишнім середовищем, тобто поведінку людини;
- фізіологічна основа психічних процесів;
- сукупність взаємопов’язаних
3. Подібності та відмінності між вищою нервовою та психічною діяльністю.
Психіка – це:
- особлива сторона життєдіяльності людини та її взаємодії із навколишнім середовищем;
- здатність активного відображення дійсності;
- сукупність душевних процесів і явищ (сприйняття інформації, об’єктивні відчуття, емоції, пам’ять…).
Психіка формується на основі сигнальної взаємодії організму із довкіллям. Вона проявляється у вигляді відчуттів, сприйняття, уявлень, думок, почуттів.

Подібність: фізіологія ВНД та психології тісно пов’язані, оскільки мають
один об’єкт дослідження – головний мозок, тобто обидві пов’язані з головним мозком.
Відмінність: ВНД контролює фізіологічні процеси, що відбуваються у головному мозку під час сприйняття і відтворення інформації.
4. Фізіологія ВНД і психологія.
Психологія – наука, що вивчає роботу мозку, яка проявляється у вигляді уявлень, образів, емоцій, мотивів. Вона вивчає яким чином під впливом умов життя, навчання і виховання формується особистість людини.
5. Методи вивчення ВНД і психіки: самоспостереження, об’єктивне спостереження, природний експеримент, науковий експеримент, тестування.

ІV. Осмислення об’єктивних зв’язків і взаємозалежностей у матеріалі.

Таким чином, завданням вищої нервової діяльності є пізнання фізіологічних процесів, що відбуваються у головному мозку під час сприйняття, переробки і відтворення інформації, навчання, емоційних і різноманітних поведінкових реакцій.

V. Узагальнення і систематизація знань.

Дати відповіді на запитання:
- що об’єднує фізіологію ВНД і психологію (об’єкт вивчення – мозок);
- чим ці науки відрізняються? (робота мозку розглядяється в різних аспектах. Фізіологи вивчають роботу мозку на різних структурних рівнях. Психологи вивчають результати цієї роботи: образи, ідеї, уява, пам*ять, увага, емоції...);
- доведіть, що без розвитку цих наук неможливий прогрес медицини, педагогіки, філософії, соціології, кібернетики (всі ці науки розбираються з мозком по-своєму. Кібернетика дала їм спільну мову, що стала ніби есперанто біології, щедро обдарувала новими ідеями, фактами, задумками – і все заради процвітання людства.

VІ. Підведення підсумків. Д/З.

Урок 2

Роль ретикулярної формації та рівні сприйняття інформації.

Мета.
Освітня. Продовжити формувати знання учнів про вищу нервову діяльність; ознайомити із роллю ретикулярної формації та рівнями сприйняття інформації.
Розвиваюча. Розвивати уміння порівнювати значення будови головного мозку для сприйняття інформації та всіх важливих функцій життя; уміння логічно мислити, робити висновки та узагальнення.
Виховна. Виховувати бережливе ставлення до власного здоров’я, своїх рідних та близьких, а також всіх оточуючих людей.

Тип уроку. Засвоєння нових знань.
Форма уроку. Синтетична.
Місце уроку в навчальній темі. Поточний.

Методи і методичні прийоми:
1. Інформаційно- рецептивний:
а) словесний: розповідь-пояснення, опис, бесіда, повідомлення учнів, робота з підручником.
б) наочний: ілюстрація, демонстрація.
Прийоми навчання: виклад інформації, пояснення, активізація уваги та мислення, одержання з тексту та ілюстрацій нових знань.
2.Репродуктивний.
Прийоми навчання: подання матеріалу в готовому вигляді, конкретизація і закріплення вже набутих знань.
3. Проблемно - пошуковий: постановка проблемного питання.
Прийоми навчання: постановка взаємопов’язаних проблемних запитань, активізація уваги та мислення.
4.Візуальний: складання схем утворення рухової навички та позитивних і негативних звичок.
5.Сугестивний: застосування різних видів мистецтва – вірші, музика.
6.Релаксопедичний: психологічне розвантаження.

Міжпредметні зв ́язки: фізкультура, спорт, психологія, зоологія.
Матеріали та обладнання: схеми, малюнки, фото з різними життєвими ситуаціями.
Основні поняття та терміни: набута поведінка, динамічний стереотип, навички, звички.

ХІД УРОКУ

І. Актуалізація опорних знань та чуттєвого досвіду учнів.

Повторення знань про:
- безумовні рефлекси та їхнє біологічне значення для життєдіяльності людини;
- умовні рефлекси та механізм їх утворення;
- чим безумовні рефлекси та умовні відрізняються між собою?

ІІ. Мотивація навчально-пізнавальної діяльності учнів.

Показати учням ті навички та уміння, які вони мають, особливості формування навичок (етапи), звернути увагу на проблему формування шкідливих звичок.
Поставити проблемне запитання:
- чому людина, яка пише правою рукою не може так же писати лівою і навпаки?

ІІІ. Сприймання та засвоювання учнями нового матеріалу.

До типових форм набутої поведінки відносять динамічний стереотип, навички та звички.
Систему послідовних умовних рефлексів називають динамічним стереотипом, тобто це система послідовних закріплених тимчасових нервових зв’язків, що утворилися у відповідь на постійно повторювану систему умовних подразників. Яскравим прикладом динамічних стереотипів є різноманітні рухові навички: ходьба, біг, плавання, писання, володіння ложкою, голкою…. Проявом внутрішнього динамічного стереотипу є періодична зміна діяльності фізіологічних систем організму протягом доби. У години. Коли людина працює, підвищується працездатність нервової та інших фізіологічних систем. У години, коли людина вживає їжу, умовно рефлекторно виділяються травні соки. І.П.Павлов застосовував поняття «динамічний стереотип» від оволодіння людиною найпростішими прийомами трудової діяльності до способу її життя та мислення.

Динамічні стереотипи забезпечують тривале зберігання досвіду виконання певних дій у звичних умовах та у випадку, коли ці умови виникнуть у майбутньому. Автоматизуючи свої дії людина виробляє навички та звички, які полегшують здійснення свідомо спрямованої діяльності. У процесі діяльності утворюються нові динамічні стереотипи. Старі не зникають, а взаємодіють із новоутвореними, сприяють їх утворенню або суперечать їм.
Навички – здатність виконувати дії відповідно до заданих критеріїв. Це психічні новоутворення, підконтрольні свідомості й вироблені шляхом вправ. Навичками називають рухові, сенсорні й розумові дії, доведені до автоматизму шляхом багаторазового повторення. Існують навички рухові, сенсорні, інтелектуальні та навички поведінки. (Розповідь та повідомлення учнів, які були раніше задані окремим учням).
Динамічний стереотип є підгрунтям утворення у людини звичок. Звички – це типові для людини дії або особливості поведінки, які стали її потребою. Розрізняють позитивні та негативні (шкідливі) звички і вади, які виникають під впливом неправильного виховання, ненормальних умов життя.

ІV. Осмислення об‘єктивних зв’язків та взаємозалежностей у вивченому матеріалі.

Формування навичок відбувається через кілька етапів, наприклад навички навчитися читати:
- на першому етапі дитина оволодіває окремими елементами дії – вивчає абетку;
- на другому – об’єднує вивчені елементи у цілісну дію – вчиться складати склади та слова;
- на третьому – тренує свої дії з метою надання їм плавності, швидкості зняття напруження, впевненості.

V. Узагальнення та систематизація знань.
Розгляд схем утворення навички та різноманітності звичок.
Що необхідно для викорінення шкідливих звичок:
- утримуватися від повторення шкідливих звичок;
- вольові зусилля;
- загартування організму;
- трудова активність;
- заняття фізкультурою та спортом;
- самовиховання;
- постійний самоконтроль і аналіз своїх вчинків.

VІ. Підведення підсумків уроку.

VІІ. Надання та пояснення домашнього завдання.

Урок 6

Біоритми.

Мета.
Освітня. Ознайомити учнів із біологічними ритмами та їхнім значенням для життєдіяльності людини; дати поняття «хронобіологія», розкрити різноманітність хронобіологічних типів людини – жайворонок, сова, голуб.
Розвиваюча. Розвивати уміння порівнювати значення біологічних ритмів для процесів життєдіяльності людини, уміння логічно мислити та робити відповідні висновки та узагальнення.
Виховна. Виховувати бережливе ставлення до власного організму та оточуючих людей.

Тип уроку. Засвоєння нових знань.

Форма уроку. Синтетична.
Місце уроку в навчальній темі. Поточний.

Методи і методичні прийоми:
1. Інформаційно- рецептивний:
а) словесний: розповідь-пояснення, опис, бесіда, повідомлення учнів, робота з підручником.
б) наочний: ілюстрація, демонстрація, ТЗН.
Прийоми навчання: виклад інформації, пояснення, активізація уваги та мислення, одержання з тексту та ілюстрацій нових знань, робота з роздатковим матеріалом.
2. Репродуктивний.
Прийоми навчання: подання матеріалу в готовому вигляді, конкретизація і закріплення вже набутих знань.
3. Проблемно - пошуковий: постановка проблемного питання.
Прийоми навчання: постановка взаємопов’язаних проблемних запитань, активізація уваги та мислення.
4.Візуальний: складання схем.
5.Сугестивний: застосування різних видів мистецтва.
6.Релаксопедичний: психологічне розвантаження.

Міжпредметні зв ́язки: історія, хронобіологія, географія, фармакологія.
Матеріали та обладнання: схеми, малюнки, таблиці, фото.
Основні поняття та терміни: біологічні ритми, хронобіологія, хронобіологічний тип.

ХІД УРОКУ

І. Актуалізація опорних знань та чуттєвого досвіду учнів.

1. Як формується динамічний стереотип та чому його називають руховим?
2. Що лежить в основі вироблення навичок?
3. Чим навички відрізняються від звички?
4. Які навички можете назвати у себе?

ІІ. Мотивація навчально-пізнавальної діяльності учнів.

Ми повинні з’ясувати значення ритмів, що виникають на нашій планеті, із ритмами життя людини.
Поставити проблемне запитання: чому одні люди можуть легко піднятися зранку, але пізно ввечері вже не здатні активно працювати, а інші навпаки – вранці їх не піднімеш, зате вночі досить активні?

ІІІ. Сприймання та засвоювання учнями нового матеріалу.

Ми знаємо, що багато процесів у природі протікають ритмічно: чергуються пори року, дні і ночі, змінюються сезони, припливи та відпливи, змінюється сонячна активність.
Життя ритмічне на всіх рівнях організації: циклічно синтезуються молекули, діляться клітини, працюють органи та системи органів. Циклічність – одна з найбільш загальних властивостей живих систем. Ритми, властиві живим системам називаються біологічними ритмами. Біологічні ритми – це повторення певного стану живих систем через більш-менш регулярні проміжки часу. Наука, що вивчає біологічні ритми – хронобіологія.
Біологічні ритми вчені вважають найважливішими регуляторами функцій організму, що забезпечує гомеостаз, динамічну рівновагу, процеси адаптації в біологічних системах. Біоритми поділяють на фізіологічні та екологічні. Фізіологічні мають періоди від часток секунди до кількох хвилин: биття серця, артеріальний тиск, дихальний ритм. Екологічні ритми за тривалістю збігаються з якимсь природним ритмом довкілля: добові, сезонні, річні, місячні.
Учені виявили біологічні ритми чутливості організмів щодо дії чинників хімічної та фізичної природи. Це стало основою для розвитку хронофармакології, тобто способів застосування ліків з урахуванням залежності їхньої дії від фаз біологічних ритмів функціонування організму.
Від біологічних ритмів залежать майже всі життєві процеси, ріст, розвиток. Для того, щоб він міг функціонувати як єдине ціле, необхідна певн узгодженість у роботі різних органів та систем. Органи людини працюють упродовж доби з різною інтенсивністю. Наприклад, печінка найбільш активно функціонує з 1-ї до 3-ї години ночі, нирки – із 17-ї до 19-ї години, серце – з 11-ї до 13-ї години.
Кожній людині властивий свій добовий біологічний ритм. Є люди, які рано прокидаються і вранці їхня працездатність висока. Їх називають «жайворонками». Інші люди працюють активно до самої ночі і вночі, їх називають «совами». Середній тип – це «голуби».
Неузгодженість біологічних ритмів в організмі називають десинхронозом. Медичні працівники вважають, що більша частина захворювань людини пов’язана з порушенням ритмів. При цьому відбувається розбіжність природних ритмів і усталених біоритмів самої людини і відбувається внутрішній дискомфорт: різко погіршується самопочуття, слабшає імунітет.

ІV. Осмислення об‘єктивних зв’язків та взаємозалежностей у вивченому матеріалі.

Визначення власного хронобіологічного типу: сови, жайворонка чи голуба.

V. Узагальнення та систематизація знань.

Біоритми людини мають життєво важливе значення так як всі життєві процеси мають циклічність. При акліматизації до нових незвичних ситуацій та кліматичних умов відбуваються зміни в діяльності серцево-судинної, дихальної, травної систем, терморегуляції.

VІ. Підведення підсумків уроку.

VІІ. Надання та пояснення домашнього завдання.

Уроки 7,8

Сон. Види сну.

Мета.
Освітня. Сформувати уявлення про сон як особливу форму роботи головного мозку людини; ознайомити із причинами сну, видами сну, сновидіннями, порушеннями сну; розкрити значення сну для відновлення активності життєдіяльності організму.
Розвиваюча. Розвивати уміння порівнювати циклічні явища в житті людини на прикладі різних видів сну, уміння розрізняти фази сну та робити логічні висновки та узагальнення.
Виховна. Виховувати бережливе ставлення до власного організму та оточуючих людей.

Тип уроку. Засвоєння нових знань.
Форма уроку. Синтетична.
Місце уроку в навчальній темі. Поточний.

Методи і методичні прийоми:
1. Інформаційно- рецептивний:
а) словесний: розповідь-пояснення, опис, бесіда, повідомлення учнів, робота з підручником.
б) наочний: ілюстрація, демонстрація, ТЗН.
Прийоми навчання: виклад інформації, пояснення, активізація уваги та мислення, одержання з тексту та ілюстрацій нових знань, робота з роздатковим матеріалом.
2. Репродуктивний.
Прийоми навчання: подання матеріалу в готовому вигляді, конкретизація і закріплення вже набутих знань.
3. Проблемно - пошуковий: постановка проблемного питання.
Прийоми навчання: постановка взаємопов’язаних проблемних запитань, активізація уваги та мислення.
4.Візуальний: складання схем або таблиць.
5.Сугестивний: застосування різних видів мистецтва.
6.Релаксопедичний: психологічне розвантаження.

Міжпредметні зв ́язки: хронобіологія, медицина, зоологія.
Матеріали та обладнання: схеми, малюнки, таблиці, фото, плакати.
Основні поняття та терміни: сон, фази сну, сновидіння, сезонний сон, гіпнотичний сон, летаргія, електроенцефалограма, полісомнографія, безсоння, онейрологія.

ХІД УРОКУ

І. Актуалізація опорних знань та чуттєвого досвіду учнів.

Повторення знань про біологічні ритми людини та хронобілогічні ритми кожного учня.
ІІ. Мотивація навчально-пізнавальної діяльності учнів.
Повідомити тему, мету та завдання уроку. Розглянути сон як особливу форму роботи головного мозку людини, види сну та встановити причини й наслідки порушення сну.

ІІІ. Сприймання та засвоювання учнями нового матеріалу.

Сон – це фізіологічний стан, що періодично настає у людини та тварин. Він характеризується повною відсутністю реакцій на зовнішні подразники та зменшення активності фізіологічних процесів. Розрізняють нормальний фізіологічний сон та декілька патологічних (летаргічний, гіпнотичний).
Засновником науки про сон є М.М.Манасеїна, учениця фізіолога І.Р.Тарханова, яка у 1870-ті роки на цуценятах вивчала значення сну для організму. Вона дійшла висновку, що сон важливіше за їжу.
Методами електроенцефалограми (ЕЕГ)і полісомнографії доведено, що існує 5 стадій сну. (Розповідь)
Розрізняють сон із швидкими рухами очей – ШРО та повільними рухами очей – ПРО.
Ритм сну і його стадії регулюють нервові механізми, що реалізуються через системи нейромедіаторів мозку: ацетилхолін та два біогенні нейростимулятори – серотонін і норадреналін.
Сновидіння – особливий період, стан сну, коли людина сприймає певну, спроектовану мозком реальність, що може включати в себе всі типи відчуттів. Спляча людина не має змоги контролювати хід подій сновидіння. Наука, що вивчає сни і сновидіння називається онейрологією.
Порушення сну (за Міжнародною класифікацією):
- порушення засинання і тривалості сну – інсомія;
- надмірна тривалість сну – гіперсомія;
- порушення циклу сну – неспання;
- сонні апное;
- нарколепсія і катаплексія;
- інші порушення.
Безсоння об’єднує різні стани, воно означає нездатність спати, незважаючи на те, що обставини це дозволяють. Безсоння – це порушення відчуття сну, глибини сну, порушення відчуття відпочинку. Безсоння знижує якість життя і впливає на працездатність. (Розповідь про летаргію).

ІV. Осмислення об‘єктивних зв’язків та взаємозалежностей у вивченому матеріалі.

Ми повинні знати, що час сну залежить від віку. Немовля спить до 22 годин на добу, однорічне маля – 13-14 годин, 10-річна дитина – 10 годин. У дорослої людини індивідуальна потреба в сні може коливатися від 3 до 12 годин.
Бесіда про сон школярів, його характеристика деякими учнями.

V. Узагальнення та систематизація знань.

Обговорення запитань.
1. Що є найбільш істотними проявами сну?
2. Чи можна сказати, що сон є пасивним процесом?
3. Яке негативне значення недосипання?

VІ. Підведення підсумків уроку.

VІІ. Надання та пояснення домашнього завдання.

Уроки 9,10

Пам’ять. Види пам’яті. Практична робота №8 “Вивчення різних видів пам’яті”.

Мета.
Освітня. Ознайомити учнів з основними типами та видами пам’яті; розкрити фізіологічний механізм пам’яті; визначити роль пам’яті у формуванні особистості; поглибити знання учнів про шкідливий вплив нікотину, алкоголю, наркотичних речовин на пам’ять.
Розвиваюча. Розвивати уміння порівнювати різні види пам’яті та визначати їхнє значення, уміння логічно мислити, робити висновки та узагальнення.
Виховна. Виховувати бережливе ставлення до свого організму.

Тип уроку: засвоєння нових знань учнів.
Форма уроку: комбінований.

Методи і методичні прийоми:
1. Інформаційно- рецептивний:
а) словесний: розповідь-пояснення, опис, бесіда, повідомлення учнів, робота з підручником.
б) наочний: ілюстрація, демонстрація, ТЗН;
в) практичний: виконання практичної роботи.
Прийоми навчання: виклад інформації, пояснення, активізація уваги та мислення, одержання з тексту та ілюстрацій нових знань, робота з роздатковим матеріалом.
2. Репродуктивний.
Прийоми навчання: подання матеріалу в готовому вигляді, конкретизація і закріплення вже набутих знань.
3. Проблемно - пошуковий: постановка проблемного питання.
Прийоми навчання: постановка взаємопов’язаних проблемних запитань, активізація уваги та мислення.
4.Візуальний: складання схем.
5.Сугестивний: застосування різних видів мистецтва – вірші, музика.
6.Релаксопедичний: психологічне розвантаження.

Міжпредметні зв”язки: література, математика, фізкультура.
Обладнання: таблиці, малюнки, тексти.
Терміни та поняття: сенсорна пам’ять, короткочасна, довготривала, логічно-змістова, чуттєво-образна, словесна пам’ять, логічна, зорова, нюхова, слухова, смакова, рухова.

ХІД УРОКУ

І. Актуалізація опорних знань.

Дати відповіді на запитання:

1. Чим відрізняється ВНД людини від ВНД тварин?
а) у людини є мова, абстрактне мислення;
б) у тварин основою ВНД є перша сигнальна система, а у людини – друга;
в) у тварин перша сигнальна система, а у людини – перша і друга.
2. Кому властиві абстрактне мислення і оперування поняттями? а) людині; б) тваринам; в) людині та тваринам; г) людиноподібним мавпам.
3. Наявність якої сигнальної системи визначає подібність ВНД людини і тварин? а) першої; б) другої; в) першої і другої.
4. Які рефлекси складають ВНД людини та тварин?
а) умовні; б) безумовні; в) умовні і безумовні.
5. Кому властиве конкретне образне мислення?
а) людині; б) тваринам; в) тваринам і людині; г) людиноподібним мавпам.

Спробувати пояснити наступне?
“... пролунав постріл, і юнак впав на землю, обливаючись кров’ю. Куля пробила череп і пройшла в мозок. Здавалося, все скінчилося.
Проте через десять днів після операції, юнак видужав. Він був фізично здоровим, але назавжди втратив здатність розуміти мову. Юнак все чув, але зовсім не розумів того, що йому кажуть”. Що трапилось із юнаком?

ІІ. Мотивація навчально-пізнавальної діяльності учнів.

Для того, щоб зрозуміти мету нашого уроку прослухайте розповідь:
- “ Англійський вчений Ч.Шеррінгтон порівнював мозок з “чудовим ткацьким верстатом, на якому мільйони блискучих веретен тчуть швидкоплинний візерунок, мінливий, але завжди вагомий” Як шукати сліди вражень – побаченого, почутого, прочитаного? Чи є вони, ці сліди? А якщо є, то що це?
Це – пам’ять, одна з найважливіших психічних особливостей людини. Ще давні греки вважали богиню пам’яті Мнемозину матір’ю 9 муз, а походження пам’яті пов’язували з ім’ям Прометея.
Світ без пам’яті... Навіть у палкій уяві це важко намалювати достовірно. Спробував це зробити колумбійський письменник Г.Маркес. “Коли хворий звикає не спати, з його пам’яті починають зникати спочатку спогади дитинства, потім назви та призначення предметів, потім він не впізнає людей і навіть втрачає усвідомлення своєї особистості. Людина поринає у стан ідіотизму”.
Так, саме пам’ять дозволяє людині бути тим, чим вона є, діяти в навколишньому середовищі, усвідомлювати своє власне “я”, навчатися, кохати...
- Що таке пам’ять? Якою вона буває? Що є її фізіологічною основою?

ІІІ. Сприймання та засвоєння учнями нового матеріалу.

Етапи запам’ятовування. Заповнення таблиці.

ІV. Осмислення об‘єктивних зв’язків та взаємозалежностей у вивченому матеріалі.

Виконання практичної роботи.
1. Дослідження обсягу зорової пам’яті:
а) плакат зі словами, записати їх по пам’яті;
б) плакат із цифрами, записати їх по пам’яті;
в) дивитися на малюнки геометричних фігур, записати по пам’яті;
г) дивитися на фото знаменитостей, записати по пам’яті.
2. Дослідження обсягу рухової пам’яті:
а) один учень виконує фізичні вправи, а всі інші записують їх по пам’яті.
3. Дослідження обсягу словесно-логічної пам’яті:
а) прочитати слова, що логічно пов’язані: замок-ключ; корова-молоко; сніг-зима; перо-папір; голова-волосся; книга-бібліотека; яблуко-компот; дерево-листок; сонце-літо; карієс-зуби; школа-оцінка...
4. Дослідження обсягу словесно-механічної пам’яті:
а) прочитати словосполучення, слова яких логічно не пов’язані:
(дати завдання учням приготувати такі словосполучення завчасно).

V. Узагальнення і систематизація знань.

1. Зачитати учням два вірші: знайомий із шкільної програми і незнайомий. Потім вони повинні пояснити: чому ж зміст знайомого вірша вони відтворили, а незнайомого дуже погано?
Вони повинні відповісти, що пам’ять є короткочасна і довготривала.
2. Дати визначення виду пам’яті з наступних прикладів:
- гімнаст дуже добре пам’ятає рухи тіла;
- юний Моцарт, прослухавши вперше складний музичний твір, записав його без помилок;
- О.Македонський знав у обличчя та за прізвищем тисячі своїх воїнів;
- актриса викликає в себе сльози, згадуючи сумний випадок свого життя;
- академік Іоффе по пам’яті користувався таблицею логарифмів;

VІ. Підведення підсумків уроку.

- прослухати висновки;
- оцінити знання.

VІІ. Визначення і пояснення домашнього завдання.

Дати відповіді на запитання.

1. В якій послідовності могла розвиватися пам’ять людини в процесі еволюції? (моторна-емоційна-образна-змістова)
2. Які чинники впливають на розвиток різних видів пам’яті?

Уроки 11,12

Навчання. Види навчання.

Мета.
Освітня. Ознайомити учнів із процесом особливої діяльності людини – навчанням, із видами та формами навчання; розкрити значення навчальної діяльності та освіти для розвитку особистості.
Розвивальна. Розвивати уміння виділяти головне у матеріалі, що вивчається, уміння порівнювати види навчання та значення навчання для життєдіяльності; уміння логічно мислити та робити відповідні висновки.
Виховна. Виховувати бережливе ставлення до процесів життєдіяльності власного організму.

Тип уроку. Засвоєння нових знань.
Форма уроку. Синтетична.
Місце уроку в навчальній темі. Поточний та останній у темі.

Методи і методичні прийоми:
1. Інформаційно- рецептивний:
а) словесний: розповідь-пояснення, опис, бесіда, повідомлення учнів, робота з підручником. б) наочний: ілюстрація, демонстрація, ТЗН.
Прийоми навчання: виклад інформації, пояснення, активізація уваги та мислення, одержання з тексту та ілюстрацій нових знань, робота з роздатковим матеріалом.
2.Репродуктивний.
Прийоми навчання: подання матеріалу в готовому вигляді, конкретизація і закріплення вже набутих знань.
3. Проблемно - пошуковий: постановка проблемного питання.
Прийоми навчання: постановка взаємопов’язаних проблемних запитань, активізація уваги та мислення.
4.Візуальний: складання схем.
5.Сугестивний: застосування різних видів мистецтва.
6.Релаксопедичний: психологічне розвантаження.

Міжпредметні зв’язки: історія, література, психологія.
Матеріали та обладнання: схеми, малюнки, таблиці, картки.
Основні поняття та терміни: навчання, навчальна діяльність, освіта, види навчання,форми навчання, проблемне навчання, самооцінка.

ХІД УРОКУ

І. Актуалізація опорних знань та чуттєвого досвіду учнів.

Тестова перевірка знань про пам’ять.

ІІ. Мотивація навчально-пізнавальної діяльності учнів.

Упродовж кількох років ми ходимо до школи, де відбувається процес навчання, потім у вищих навчальних закладах продовжується знову навчання, також нас навчають вдома, на вулиці…Чому ж воно відбувається так довго?

ІІІ. Сприймання та засвоювання учнями нового матеріалу.

Навчання – це процес передачі і засвоєння знань, умінь і навичок. Людина починає навчатися вже з моменту свого народження. З віком навчання стає складнішим, оскільки починається час засвоєння великого обсягу досвіду і знань, накопичених досвідом. У процесі навчання відбувається не тільки вдосконалення навчальних умінь і навичок, але й розвиток мислення, пам’ять, творчих здібностей, формування наукового світогляду й морально-естетичної культури.
Навчання – це особлива людська діяльність, при якій людина має усвідомлену мету й здатна регулювати свої дії у зв’язку з нею. При навчанні дії людини керуються свідомою метою – засвоїти певні знання, уміння, навички, форми поведінки. Для навчання потрібні пам’ять, кмітливість, уява. Навчання висуває вимоги до вольових якостей – керування увагою, регуляції почуттів. У навчальній діяльності разом поєднуються сприйняття, увага, мислення, мотиви, емоції, воля.
У процесі навчання людина здійснює різні форми навчальної діяльності – предметну, пізнавальну, мовну. Навчальна діяльність – це провідна діяльність у шкільному віці. Це індивідуальна діяльність і потребує спеціального формування. Навчальна діяльність передбачає оволодіння системами знань і оперування ними. Кожна людина має здатність засвоювати знання.
У результаті навчальної діяльності людина отримує освіту. За типом і якістю наукових знань освіта може бути біологічна, математична, економічна, філологічна…
На сьогоднішній день відомі сотні методів навчання й десятки способів їхньої класифікації. Методи: словесні, наочні, практичні…Сучасним видом навчання є розвиваюче навчання, головна мета якого – підготовка учнів до самостійного засвоєння знань, пошуку істини.
Проблемне навчання пов’язане зі способом розвитку свідомості людини за допомогою вирішення пізнавальних проблем. Воно стимулює проявляти активність, ініціативу, самостійність, творчість, розвиває інтуїцію, навчає розв’язанню різних наукових та практичних проблем.
У процесі навчання важливим є самоконтроль та самооцінка. Самоконтроль передбачає, що ви уявляєте той результат, якого хочеться досягти, можна порівняти бажаний результат із реальним і прийняти рішення про те, що робити далі.
До форм навчання належать: урок, лекція, семінар, практичні й лабораторні заняття.

ІV. Осмислення об‘єктивних зв’язків та взаємозалежностей у вивченому матеріалі.

Огляд сучасних форм навчання у школі та у вузах. Звернути увагу на дистанційне навчання – одержання освітніх послуг без відвідування вузу, за допомогою сучасних інформаційно-освітніх технологій і систем телекомунікації: електронна пошта, телебачення, Інтернет. Комп’ютерні системи можуть навчати, екзаменувати, давати необхідні рекомендації, відкривати доступ до електронних бібліотек.

V. Узагальнення та систематизація знань.

Робота з підручником.
1. У чому полягають особливості сократівського методу навчання?
2. У чому полягають особливості догматичного навчання?
3. Яка мета розвиваючого навчання?
4. Чому в процесі навчання необхідні самоконтроль та самооцінка?
5. Які можливості відкриває дистанційне навчання?

VІ. Підведення підсумків уроку.

- прослухати висновки;
- оцінити знання.

VІІ. Надання та пояснення домашнього завдання.

Порівняльна характеристика симпатичного та парасимпатичного відділів автономної нервової системи людини (у рамках шкільної програми)
Порівняльна характеристика симпатичного та парасимпатичного відділів автономної нервової системи людини

Порівняльна характеристика симпатичного та парасимпатичного відділів автономної нервової системи людини (у рамках шкільної програми)

Антагоністичні ефекти симпатичного та парасимпатичного відділів автономної нервової системи

Розробки уроків до теми “Нервова регуляція функцій організму людини” для 9 класу

Урок 1

Будова і функції нервової системи.

Мета.
Освітня. Почати формувати знання учнів про нервову регуляцію функцій організму людини; ознайомити із будовою та функціями нервової системи; розкрити поняття “нейрон”, “дендрит”, “аксон”.
Розвиваюча. Розвивати уміння порівнювати та вирізняти складові центральної і периферичної нервової системи; уміння виділяти головне та визначати значення нервової системи для посилення чи послаблення функцій організму у відповідь на зміни довкілля.
Виховна. Виховувати бережливе ставлення до нервової системи власного організму та оточуючих людей.

Тип уроку. Засвоєння нових знань.
[b]Місце уроку в навчальній темі. Перший у темі.

Методи і методичні прийоми:

1. Інформаційно- рецептивний:
а) словесний: розповідь-пояснення, опис, бесіда, повідомлення учнів, робота з підручником, з таблицями.
б) наочний: ілюстрація, демонстрація, ТЗН.
Прийоми навчання: виклад інформації, пояснення, активізація уваги та мислення, одержання з тексту та ілюстрацій нових знань, робота з роздатковим матеріалом.
2. Репродуктивний.
Прийоми навчання: подання матеріалу в готовому вигляді, конкретизація і закріплення вже набутих знань.
3. Проблемно - пошуковий: постановка проблемного питання.
Прийоми навчання: постановка взаємопов’язаних проблемних запитань, активізація уваги та мислення.
4. Візуальний: складання схем.
5. Сугестивний: застосування різних видів мистецтва
6. Релаксопедичний: психологічне розвантаження.

Міжпредметні зв ́язки: історія, зоологія.
Матеріали та обладнання: схеми, малюнки, таблиці, м\м дошка.
Основні поняття та терміни: нейрон, нервова регуляція, дендрит, аксон, сіра речовина, біла речовина, черепно-мозкові нерви, спинномозкові нерви, нервові вузли, синапси.

ХІД УРОКУ

І. Актуалізація опорних знань та чуттєвого досвіду учнів.

Повторити знання учнів про:
1. Нервові системи вивчених тварин, починаючи із нервових клітин кишковопорожнинних і до ссавців
а) дифузна (у кишковопорожнинних);
б) вузлова (у кільчастих червів і членистоногих);
в) розкидано-вузлова (у молюсків);
г) трубчаста (у хордових).
2. Особливості будови нервової тканини людини.

ІІ. Мотивація навчально-пізнавальної діяльності учнів.

Повідомити тему, мету та завдання уроку. Поставити проблемні запитання на які ми повинні дати відповідь протягом уроку:
- навіщо потрібно регулювати процеси в організмі людини?
- які системи органів регулюють процеси в організмі людини?

ІІІ. Сприймання та засвоювання учнями нового матеріалу.

Нервова система утворена спеціальними клітинами – нейронами та міжклітинною речовиною – нейроглією. (Розгляд будови на таблицях або м\медійній дошці та визначення їхніх функцій). Нейрони виконують специфічні функції одержання, перероблення, проведення, передачі інформації, закодованої у вигляді електричних або хімічних сигналів – нервових імпульсів. Нейроглія забезпечує існування нейронів та виконання опорної, живильної, розмежувальної та захисної функцій.
Залежно від функцій нервові клітини поділяють на чутливі, вставні та ефекторні. Чутливі – це рецепторні нейрони, які своїми закінченнями сприймають різні види подразнень. Рецептори відрізняються за своєю будовою, розташуванням та функціями:
а) екстерорецептори – сприймають подразнення із зовнішнього середовища. Вони розташовані в шкірі, слизових оболонках, органах чуттів;
б) інтерорецептори (хеморецептори, барорецептори) – подразнюються при зміні хімічного складу внутрішнього середовища організму;
в) пропріорецептори – сприймають напругу в м’язах, сухожилках, суглобах; вони поділяються на терморецептори, механорецептори,
Вставні нейрони розташовані у межах ЦНС, вони сполучають рухові та чутливі нейрони між собою та з іншими відділами нервової системи. Ефекторні проводять нервові імпульси від мозку до робочого органу.
Нервові волокна утворені відростками нервових клітин. За особливостями будови оболонок нервові волокна поділяють на безмієлінові та мієлінові. (Розповідь про білу та сіру речовини).
Нейрони вступають у контакт один з одним і утворюють ланцюжки, по яких передається нервовий імпульс. Передача імпульсу відбувається в місцях контактів між нейронами – це спеціальна зона – синапс. У них перетворюються електричні сигнали на хімічні та навпаки. Передача збудження здійснюється за допомогою біологічно активних речовин – нейромедіаторів (норадреналін, ацетилхолін, серотонін…). Кожний нейрон утворює величезну кількість синапсів.
Нервова система найскладніша і найважливіша система керування та зв’язку в організмі людини.
Розповідь про її будову анатомічно та функціонально.
Розповідь про черепно-мозкові та спинномозкові нерви.
В основі роботи нервової системи лежить рефлекторний принцип. Рефлекс – відповідна реакція організму на зовнішній або внутрішній вплив, що здійснюється за допомогою нервової системи. Рефлекс поширюється по рефлекторній дузі – це ланцюг, що складається із нервових клітин.

ІV. Осмислення об‘єктивних зв’язків та взаємозалежностей у вивченому матеріалі.

Розгляд соматичної та автономної нервових систем на таблицях, малюнках та інших матеріалах.
Складання схеми “Нервова система”.
Складання схеми рефлекторної дуги.

V. Узагальнення та систематизація знань.

Запис у зошитах функцій нервової системи: регуляція життєдіяльності організму; здійснення зв’язку організму із довкіллям та пристосування до його мінливих умов; визначення психічної діяльності як основи соціального існування людини.

VІ. Підведення підсумків уроку.

VІІ. Надання та пояснення домашнього завдання.

Урок 2

Центральна нервова система. Будова і функції спинного мозку.

Мета.
Освітня. Продовжити формувати знання учнів про нервову систему людини; ознайомити із загальною структурою центральної нервової системи та її відділами; розкрити значення будови та функцій спинного мозку; особливу увагу звернути на функціональні відмінності сірої та білої речовини.
Розвиваюча. Розвивати уміння порівнювати відділи нервової системи між собою та значення сірої і білої речовин; розвивати уміння спостерігати, бути уважними та вміння робити відповідні висновки.
Виховна. Виховувати бережливе ставлення до власного організму та оточуючих людей.

Тип уроку. Засвоєння нових знань.

Форма уроку. Синтетична.
Місце уроку в навчальній темі. Поточний.

Методи і методичні прийоми:

1. Інформаційно- рецептивний:
а) словесний: розповідь-пояснення, опис, бесіда, повідомлення учнів, робота з підручником, з картками.
б) наочний: ілюстрація, демонстрація, ТЗН.
Прийоми навчання: виклад інформації, пояснення, активізація уваги та мислення, одержання з тексту та ілюстрацій нових знань, робота з роздатковим матеріалом.
2. Репродуктивний.
Прийоми навчання: подання матеріалу в готовому вигляді, конкретизація і закріплення вже набутих знань.
3. Проблемно - пошуковий: постановка проблемного питання.
Прийоми навчання: постановка взаємопов’язаних проблемних запитань, активізація уваги та мислення.
4.Візуальний: складання схем.
5.Релаксопедичний: психологічне розвантаження.

Міжпредметні зв ́язки: зоологія, медицина, психологія.
Матеріали та обладнання: схеми, малюнки, муляжі, таблиці, м\медійна дошка,
Основні поняття та терміни: ЦНС, головний мозок, спинний мозок, оболонки мозку, висхідні шляхи, низхідні шляхи.

ХІД УРОКУ

І. Актуалізація опорних знань та чуттєвого досвіду учнів.

Повторення знань учнів про:
- нейрон та його будову;
- значення нейроглії;
- функції нейронів (чутливих, вставних, ефекторних);
- нервові волокна;
- рефлекс та рефлекторну дугу;
- будову та функції нервової системи.

ІІ. Мотивація навчально-пізнавальної діяльності учнів.

Поставити проблемне запитання:
- навіщо ж організму потрібна нервова система, а саме центральна?
- чому спинний мозок вважають еволюційно більш давньою частиною ЦНС?

ІІІ. Сприймання та засвоювання учнями нового матеріалу.

ЦНС складається зі спинного та головного мозку і їхніх захисних оболонок:

а) тверда;
б) павутинна;
в) м’яка, що зрощена із поверхнею мозку.
Між м’якою та павутинною є простір, що містить спинномозкову рідину, яка омиває спинний і головний мозок.
Розповідь про сіру та білу речовину.
Розповідь про будову спинного мозку.
Розповідь про спинномозкові нерви.
Розповідь про рефлекторну та провідникову функції спинного мозку.

ІV. Осмислення об‘єктивних зв’язків та взаємозалежностей у вивченому матеріалі.

V. Узагальнення та систематизація знань.

Запис у зошит функцій спинного мозку.

1. Рефлекторна полягає у здійсненні рефлексів, пов’язаних із забезпеченням руху: підтримання постави, ходіння, відсмикування руки від гарячого або гострого предмета. Через спинний мозок проходять рефлекторні дуги, з якими пов’язане скорочення скелетних м’язів (крім м’язів голови).
2. Провідникова забезпечує зв’язок і узгоджену роботу всіх відділів ЦНС. Нервові імпульси, що надходять у спинний мозок від рецепторів по висхідних провідних шляхах передаються до головного мозку, а з нього по низхідних провідних шляхах повертаються до спинного мозку, а звідти – до робочих органів.
Таким чином спинний мозок відіграє роль двостороннього провідного шляху між головним мозком і периферичною нервовою системою, керує простими рефлекторними діями.

VІ. Підведення підсумків уроку.

VІІ. Надання та пояснення домашнього завдання.

Урок 3

Будова і функції головного мозку.

Мета.
Освітня. Продовжити знайомити учнів із будовою та функціями ЦНС; розкрити особливості будови та функцій головного мозку; дати поняття “ретикулярна формація”, “міст”, “мозочок”, “кора головного мозку”.
Розвиваюча. Розвивати уміння порівнювати будову та функції спинного та головного мозку; уміння спостерігати за власними рефлексами; уміння логічно мислити та робити відповідні висновки.
Виховна. Виховувати бережливе ставлення до власної нервової системи та близьких та оточуючих людей.

Тип уроку. Засвоєння нових знань.

Провести бліц-опитування про знання спинного мозку.

ІІ. Мотивація навчально-пізнавальної діяльності учнів.

Повідомити тему, мету та завдання уроку.
Поставити проблемне запитання, на яке учні повинні дати відповідь по закінченні вивчення даної теми:
- чому мозок вважають найбільш складно влаштованим органом тіла людини?

ІІІ. Сприймання та засвоювання учнями нового матеріалу.

Головний мозок – це передній вищий відділ ЦНС, розташований у порожнині черепа. Він є матеріальним субстратом вищої нервової діяльності і разом з ендокринною системою регулює всі життєво важливі функції організму. Його маса – 1100-1600 г.
Вкритий головний мозок мозковими оболонками: твердою, павутинною та м’якою. Між ними перебуває цереброспінальна рідина, що заповнює порожнини мозкових шлуночків.
Головний мозок складається із двох півкуль – правої та лівої, з’єднаних сплетінням нервових волокон – мозолистим тілом.

Головний мозок поділяють на три основні відділи: стовбур, мозочок та кінцевий мозок (великі півкулі). До стовбура входять довгастий мозок, міст, середній та проміжний мозок. Най розвиненішою і найбільш функціонально важливішою є півкулі великого мозку.
Від стовбура мозку відходить більша частина черепно-мозкових нервів. По ньому проходять висхідні та низхідні шляхи, що поєднують головний та спинний мозок. Серед цих шляхів найбільш важливими є трійчастий нерв та ретикулярна формація. Трійчастий нерв ділиться на три головних нерви: очноямковий, верхньощелепний, нижньощелепний. Він іннервує тканини й органи лицьової частини голови.
Ретикулярна формація – це комплекс клітинних і ядерних утворень, що займають центральне місце в стовбурі головного мозку і у верхньому відділі спинного мозку. Ретикулярна формація одержує інформацію від усіх органів чуття, внутрішніх органів, оцінює її, фільтрує й передає в лімбічну систему та кору великих півкуль.
Ретикулярна формація регулює рівень збудливості й тонусу різних відділів ЦНС, відіграє важливу роль у свідомості, мисленні, пам’яті, сприйнятті, емоціях сні, бадьорості, цілеспрямованих рухах… Вона також виконує функцію фільтра, який дозволяє важливим сенсорним сигналам активувати кору мозку.
Велику роль у діяльності головного мозку відіграє лімбічна система, яка розташована на внутрішній поверхні півкуль головного мозку і у глибині бічних шлуночків. Вона складається з гіпокампа, перетинки, мигдалеподібних тіл, грушоподібної і поясної звивини, пиптикуватих тіл, бахроми. Вона відповідає за позитивні і негативні емоції, бере участь у регуляції функцій внутрішніх органів, нюху, інстинктів, пам’яті… Учені припускають, що лімбічна система пов’язана з інстинктивними, спадковими реакціями, які обумовлюють вроджену основу емоцій та з деякими видами пам’яті.

Розповідь про кору головного мозку.

ІV. Осмислення об‘єктивних зв’язків та взаємозалежностей у вивченому матеріалі.

Робота з муляжами та мультимедійними матеріалами.

V. Узагальнення та систематизація знань.

Головний мозок – це найскладніший орган в організмі людини. Його вивчають у лабораторіях та клініках багатьох країн світу за допомогою фізіологічних, психологічних, клінічних, біохімічних, біофізичних, морфологічних, кібернетичних та інших методів.

VІ. Підведення підсумків уроку.

VІІ. Надання та пояснення домашнього завдання.

Урок 4

Довгастий мозок. Міст. Мозочок.

Мета.
Освітня. Продовжити знайомити учнів із будовою та функціями головного мозку людини; охарактеризувати особливості довгастого мозку, мосту та мозочку; розкрити значення даних систем для регуляції функцій організму людини.
Розвиваюча. Розвивати уміння порівнювати біологічні об’єкти та їхні функції; уміння спостерігати, співставляти, робити висновки для підтримання нормальної життєдіяльності людини.
Виховна. Виховувати бережливе ставлення до свого організму та оточуючих людей.

Тип уроку. Засвоєння нових знань.

Повторити знання учнів про:
- будову та функції головного мозку;
- оболонки головного мозку;
- черепно-мозкові нерви;
- кору головного мозку;
- лімбічну систему;
- ретикулярну формацію.

ІІ. Мотивація навчально-пізнавальної діяльності учнів.

Повідомити тему, мету та завдання уроку. Поставити проблемне запитання:
- завдяки чому людина може підтримувати рівновагу свого тіла, м’язовий тонус та здійснювати координацію рухів?

ІІІ. Сприймання та засвоювання учнями нового матеріалу.

Розповідь-пояснення про будову та функції таких відділів головного мозку як:

- довгастий мозок;
- вароліїв міст;
- мозочок.
Прослухати повідомлення учнів.

ІV. Осмислення об‘єктивних зв’язків та взаємозалежностей у вивченому матеріалі.

Робота з муляжами, роздатковими та мультимедійними матеріалами.

V. Узагальнення та систематизація знань.

Розглянувши будову та функції довгастого мозку, моста та мозочка пояснити, які явища будуть спостерігатися при частковому та загальному їхньому ураженню?

VІ. Підведення підсумків уроку.

VІІ. Надання та пояснення домашнього завдання.

Урок 5

Середній мозок. Проміжний мозок. Лабораторна робота №6 “Будова головного мозку людини”
(вивчення за муляжами, моделями та пластинчастими препаратами)

Мета.
Освітня. Продовжити формувати знання учнів про будову та функції головного мозку людини; дати характеристику середньому та проміжному відділах мозку; звернути увагу на особливості розміщення цих відділів та їхнього значення для підтримання нормальної життєдіяльності організму людини.
Розвиваюча. Розвивати уміння порівнювати біологічні об’єкти між собою на прикладі відділів головного мозку та робити відповідні висновки і узагальнення.
Виховна. Виховувати бережливе ставлення до власного здоров’я та оточуючих людей.

Тип уроку. Засвоєння нових знань. Розробки уроків до теми “Нервова регуляція функцій організму людини” для 9 класу

Провести порівняльну характеристику ЦНС та периферичної нервової системи, спинного та головного мозку, поділивши клас на дві групи.
Кожна група готує запитання. Відповіді повинні дати учні протилежної групи. Якщо у них вони відсутні або неповні, то відповідають ті, хто ставив запитання. В кінці визначеного часу виграє та група, яка дала більшу кількість запитань та вичерпних відповідей.

ІІ. Мотивація навчально-пізнавальної діяльності учнів.

Повідомити тему, мету та завдання уроку. Поставити проблемне запитання:
- яким чином можна поєднати дві системи регуляції функцій – нервову та ендокринну?

ІІІ. Сприймання та засвоювання учнями нового матеріалу.

Розповідь про середній відділ мозку.
Середній мозок бере участь в аналізі сенсорної інформації, а також у регуляції рухів. Він визначає низку рефлексів, до числа яких належить сторожовий, який полягає у тому, що при раптовій подачі світлового або звукового подразника рефлекторно відбувається посилення тонусу м’язів-згиначів.
Розповідь про проміжний відділ мозку (таламус та гіпоталамус).
Таламус – зорові бугри – масивне парне утворення, що займає основну частину проміжного мозку. Він складається із 120 пар ядер і має зв’язки з спинним мозком, стовбуром мозку, гіпоталамусом та з підкірковими ядрами. Таламус відіграє роль переробного, об’єднувального й перемикального центру для всієї сенсорної інформації.
Гіпоталамус – це частина проміжного мозку, що не має чітких меж. Він розташований безпосередньо під таламусом і над гіпофізом. Він має особливе значення для вегетативної нервової системи, тому що це вищий орган її керування. Гіпоталамус контролює такі функції як енергетичну, теплову, також водний баланс тіла, циркуляцію крові, цикл овуляції, скорочення матки під час пологів, бере участь в управлінні функцій сну.

ІV. Осмислення об‘єктивних зв’язків та взаємозалежностей у вивченому матеріалі.

Виконання лабораторної роботи.

V. Узагальнення та систематизація знань.

У середньому мозку здійснюється замикання орієнтувальних, зорових, слухових і оборонних рефлексів. Середній мозок пов’язує кору великих півкуль із мостом та спинним мозком. Середньому мозку належить важлива роль у регуляції очних рухів.
Таламус фільтрує інформацію, що надходить від усіх рецепторів, здійснює її переробку, а після цього спрямовує її в різні ділянки кори.
Гіпоталамус разом з гіпофізом регулює секрецію більшості гормонів і підтримує сталість складу крові й тканин. Він є вищим центром регуляції ендокринних функцій, тому що поєднує нервові і ендокринні регуляторні механізми в загальну нейроендокринну систему, координує нервові і гормональні механізми регуляції функцій внутрішніх органів. Гіпоталамус та гіпофіз становлять єдиний функціональний комплекс.

VІ. Підведення підсумків уроку.

VІІ. Надання та пояснення домашнього завдання.

Урок 6

Великі півкулі головного мозку.

Мета.
Освітня. Продовжити формувати знання учнів про нервову систему; ознайомити із будовою та функціями великих півкуль; особливу увагу звернути на будову кори головного мозку; розкрити локалізацію функцій у корі.
Розвиваюча. Розвивати уміння учнів порівнювати будову та біологічне значення всіх відділів головного мозку людини та визначати провідну роль великих півкуль; уміння виділяти головне та робити висновки.
Виховна. Виховувати бережливе ставлення до нервової системи свого організму, близьких та оточуючих людей.

Тип уроку. Засвоєння нових знань.

Провести тестову перевірку про знання будови та функцій нервової системи людини.

ІІ. Мотивація навчально-пізнавальної діяльності учнів.

Відомо, що площа кори великих півкуль у людини досягає 1468-1670 куб.см. Як ви вважаєте, для чого потрібна така велика площа поверхні?

ІІІ. Сприймання та засвоювання учнями нового матеріалу.

Великі півкулі головного мозку – це передній відділ мозку або кінцевий відділ. Основну масу півкуль становить біла речовина, а вкриті вони сірою речовиною – корою, товщина якої у різних відділах коливається від 1,3 до 4,5 мм. Поєднуються дві півкулі мозолистим тілом – це утвір, що побудований з нервових волокон, які забезпечують зв’язок і взаємоузгоджену роботу лівої та правої півкуль.
Поверхня півкуль має борозни і звивини, які значно збільшують площу кори.
Півкулі поділяються на такі частки:
- лобові;
- тім’яні;
- скроневі;
- потиличні. Межею між частками є найвиразніші борозни – центральна, бічна та тім’яно-потилична. У них ніби сховано 2\3 поверхні кори.
Права півкуля керує органами лівої частини тіла і отримає інформацію зліва. Ліва півкуля, навпаки, регулює роботу органів правої частини тулуба і сприймає інформацію справа.
У корі виділяють давню і стару кору, що відіграють вирішальну роль у регуляції вегетативних функцій, інстинктивній поведінці, виникненні емоцій і нову кору, що відповідають за виконання моторних, сенсорних та асоціативних функцій.
Розповідь про клітини Беца та дослідження цього вченого.
Розповідь про поля Бродмана (нім. вчений) – це ділянки кори головного мозку, які утворюють зони: рухова, зорова, слухова.
Розповідь про мовленнєво-руховий центр Брока – руховий центр м’язів язика, що розташований у нижній частині лобових звивин.
Розповідь про сенсорний центр Верніке, що розташований у скроневій зоні і пов’язаний зі сприйняттям усного мовлення. Центр сприйняття письмової мови розташований у зоровій зоні кори.
Окрім кори, у глибині кожної півкулі є скупчення сірої речовини у вигляді окремих ядер. Вони розташовані у товщі білої, ближче до основи мозку, тому їх називають базальними або підкорковими ядрами до підкоркових ядер належать смугасте тіло та мигдалеподібне тіло.
Крім всього, що ми розглянули у головному мозку наявні ще шлуночки, які заповнені рідиною – ліквором.

ІV. Осмислення об‘єктивних зв’язків та взаємозалежностей у вивченому матеріалі.

Кінцевий мозок контролює функції всієї нервової системи, складні форми поведінки, що забезпечують пристосування організму до змін умов довкілля.

V. Узагальнення та систематизація знань.

Давня кора – палеокортекс, стара кора – архіокортекс, нова кора – неокортекс та проміжна кора. Поверхня нової становить 95,6%, старої – 2,2%, давньої – 0,6%, проміжної – 1,6%.
Кора великого мозку забезпечує вищу нервову діяльність людини, сприяє адаптації організму до мінливих умов середовища, регулює набуті форми поведінки, забезпечує рівень психічних здатностей людини.

VІ. Підведення підсумків уроку.

VІІ. Надання та пояснення домашнього завдання.

Урок 7

Периферична нервова система.

Мета.
Освітня. Продовжити знайомити учнів із нервовою системою людини; охарактеризувати будову та функції периферичної нервової системи; розкрити особливості іннервації тіла черепно-мозковими та спинномозковими нервами.
Розвиваюча. Розвивати уміння порівнювати спинномозкові та черепно-мозкові нерви між собою; уміння спостерігати, логічно мислити та робити відповідні висновки.
Виховна. Виховувати бережливе ставлення до нервової системи власного організму та оточуючих людей.

Тип уроку. Засвоєння нових знань.
Форма уроку. Синтетична.
Місце уроку в навчальній темі. Поточний.

Методи і методичні прийоми:

1. Інформаційно- рецептивний:
а) словесний: розповідь-пояснення, опис, бесіда,повідомлення учнів, робота з підручником.
б) наочний: ілюстрація, демонстрація, ТЗН.
Прийоми навчання: виклад інформації, пояснення, активізація уваги та мислення, одержання з тексту та ілюстрацій нових знань, робота з роздатковим матеріалом.
2. Репродуктивний.
Прийоми навчання: подання матеріалу в готовому вигляді, конкретизація і закріплення вже набутих знань.
3. Проблемно - пошуковий: постановка проблемного питання.
Прийоми навчання: постановка взаємопов’язаних проблемних запитань, активізація уваги та мислення.
4.Візуальний: складання схем або таблиць.
5.Релаксопедичний: психологічне розвантаження.

Міжпредметні зв ́язки: медицина, психологія, зоологія.
Матеріали та обладнання: схеми, малюнки, таблиці, слайди.
Основні поняття та терміни: черепно-мозкові нерви, спинномозкові нерви, аферентні нервові волокна, еферентні нервові волокна, рухові нерви, чутливі нерви, змішані нерви.

ХІД УРОКУ

І. Актуалізація опорних знань та чуттєвого досвіду учнів.

Бліц-опитування.

Дати однослівну відповідь на запитання:

1. Нервова система складається із структурних і функціональних одиниць – нефронів.
2. Нерви утворюють ЦНС.
3. Скупчення тіл нервових клітин утворюють сіру речовину.
4. Нервову систему поділяють анатомічно і функціонально.
5. Вегетативна нервова система відповідає за регулювання функцій внутрішніх органів.
6. Спинний мозок розміщений поруч і паралельно з каналом хребта.
7. Спинний мозок виконує рефлекторну та провідникову функції.
8. Спинний мозок – це стовбур головного мозку.
9. До заднього відділу головного мозку входять міст та мозочок.
10. Мозочок відповідає за координацію рухів.
11. Таламус – це зорові горби, а гіпоталамус – це підзоровогорбова ділянка.
12. Півкулі з’єднані між собою мозолистим тілом.
13. Площа кори головного мозку дорівнює 2 кв.м.
14. Борозни проділяють півкулі на частки: лобову, скроневу, тім’яну та потиличну.
15. Кора разом із лімбічною системою утворюють єдину функціональну систему, яка відповідає за емоційний стан, формує мотиви поведінки, бере участь у процесах навчання та пам’яті.

ІІ. Мотивація навчально-пізнавальної діяльності учнів.

Чи можуть спинний та головний мозок виконувати свої функції без участі нервів, які розташовані у тканинах та органах організму?
Повідомити тему, мету та завдання уроку. В кінці уроку ми повинні дати відповідь на проблемне запитання та обговорити його.

ІІІ. Сприймання та засвоювання учнями нового матеріалу.

Периферична нервова система утворена вузлами, нервами та нервовими закінченнями – рецепторами, що сприймають подразнення зовнішнього та внутрішнього середовища.
До нервів відносяться черепномозкові та спинномозкові, яких нараховують 43 пари. Кожний нерв складається з мієлінізованих і немілінієзованих нервових волокон. Зовні нерви покриті сполучнотканинною оболонкою, до якої входять ще й судини, які їх живлять.
Залежно від виконуваної функції розрізняють чутливі нерви, рухові та змішані. Чутливі нерви утворені дендритами, а рухові нерви з аксонів нервових клітин.
Нерви відрізняються за довжиною й товщиною. Найдовшим є черепний нерв – блукаючий. Нерви з великим діаметром називають нервовими стовбурами, а відгалуження нервів – гілками. Товщина нерва залежить від кількості нервових волокон, з яких утворені нерви. Число волокон нерва може становити кілька десятків тисяч.
Нервові волокна можуть проходити не тільки прямолінійно, але й зигзагоподібно, що захищає їх від пере розтягнення при рухах тулуба й кінцівок.
Нервові волокна, що утворюють нерви, поділяють на доцентрові й відцентрові. Доцентрові – аферентні, що передають інформацію від рецепторів до ЦНС. Відцентрові – еферентні, що передають інформацію від ЦНС до іннервованого органу.

ІV. Осмислення об‘єктивних зв’язків та взаємозалежностей у вивченому матеріалі.

Робота з малюнками, таблицями та слайдами про черепномозкові та спинномозкові нерви.
Таблиця назв черепномозкових нервів.

V. Узагальнення та систематизація знань.

Черепномозкових нервів – 12 пар, спинномозкових – 31 пара. Одні з них чутливі, інші рухові, а їх поєднання – змішані.

VІ. Підведення підсумків уроку.

VІІ. Надання та пояснення домашнього завдання.

Урок 8

Соматична й вегетативна нервова система.

Мета.
Освітня. Закінчити знайомити учнів з нервовою системою людини на прикладі поділу її на соматичну та вегетативну; розкрити значення цього поділу для іннервації тіла; охарактеризувати два відділи автономної: симпатичну та парасимпатичну.
Розвиваюча. Розвивати уміння порівнювати біологічну роль соматичної та вегетативної нервової систем для здійснення регуляції функцій організму людини.
Виховна. Виховувати бережливе ставлення до власного здоров’я та життєву необхідність здорового способу життя.

Тип уроку. Засвоєння нових знань.

Форма уроку. Синтетична.
Місце уроку в навчальній темі. Останній у темі.

Методи і методичні прийоми:

1. Інформаційно- рецептивний:
а) словесний: розповідь, пояснення, опис, бесіда, повідомлення учнів, робота з підручником.
б) наочний: ілюстрація, демонстрація, ТЗН.
Прийоми навчання: виклад інформації, пояснення, активізація уваги та мислення, одержання з тексту та ілюстрацій нових знань, робота з роздатковим матеріалом.
2. Репродуктивний.
Прийоми навчання: подання матеріалу в готовому вигляді, конкретизація і закріплення вже набутих знань.
3. Проблемно - пошуковий: постановка проблемного питання.
Прийоми навчання: постановка взаємопов’язаних проблемних запитань, активізація уваги та мислення.
4.Візуальний: складання схем.
5.Релаксопедичний: психологічне розвантаження.

Міжпредметні зв ́язки: зоологія, медицина, психологія.
Матеріали та обладнання: схеми, малюнки, таблиці, слайди.
Основні поняття та терміни: соматична нервова система, автономна нервова система, вегетативна нервова система, симпатичний відділ, парасимпатичний відділ.

ХІД УРОКУ

І. Актуалізація опорних знань та чуттєвого досвіду учнів.

Тестова перевірка знань нервової системи.

ІІ. Мотивація навчально-пізнавальної діяльності учнів.

Чи можемо ми дати команду своїм м’язам, які розташовані в скелетних м’язах, щоб вони скоротилися чи розслабилися та м’язам в стінках кишечника, щоб вони скоротилися?

ІІІ. Сприймання та засвоювання учнями нового матеріалу.

Розповідь про соматичну нервову систему, яка збирає інформацію від органів чуттів та посилає її до ЦНС, потім передає сигнали від неї до скелетних м’язів. Вона відповідає за регуляцію поведінки в зовнішньому середовищі й за процеси руху, так як іннервує скелетні м’язи, м’язи обличчя, язика, глотки, гортань, також тулуба, кінцівок, шкіру.
Розповідь про вегетативну нервову систему, яка іннервує внутрішні органи, залози, гладенькі м’язи органів і шкіри, судини, серце та регулює обмінні процеси в тканинах. Центри вегетативної нервової системи розташовані в сірій речовині середнього, довгастого та спинного мозку, а периферична її частина утворена вегетативними нервами, що виходять із головного та спинного мозку, гілками й нервовими волокнами, вегетативними сплетіннями та їхніми вузлами, що лежать попереду хребта і поруч з хребтом, а також розташованими поблизу великих судин біля органів.
Автономна нервова система поділяється на дві частини – симпатичну і парасимпатичну.
Бесіда про чинники, які можуть впливати на роботу нервової системи: фізичні чинники, хімічні чинники, стреси, непосильні психічні та фізичні навантаження, травматичні чинники та, звичайно, спадкові.
Для нормального існування організму необхідне збереження цілісності всіх відділів ЦНС і периферичної нервової системи, їхня узгоджена спільна робота.
Діяльність нервових центрів може порушуватися через нестачу кисню, під дією отруйних речовин, що потрапили в кров…

ІV. Осмислення об‘єктивних зв’язків та взаємозалежностей у вивченому матеріалі.

Провести порівняльну характеристику іннервації органів симпатичними та парасимпатичними нервами.

V. Узагальнення та систематизація знань.

Таким чином, дії соматичної нервової системи підконтрольні людській свідомості, тому людина може усвідомлено давати команди скелетним м’язам.
Автономна нервова система забезпечує гомеостаз, координує й регулює діяльність внутрішніх органів, обмін речовин. Вона не перебуває під безпосереднім контролем свідомості, її функція регулюється вищими відділами мозку.

VІ. Підведення підсумків уроку.

VІІ. Надання та пояснення домашнього завдання.

1 коментар:

Анонім19 серпня 2020 р. о 07:45
кредитна компанія, яка надає мені кредит у розмірі 5 000 000,00 доларів Коли інші кредитні інвестори нехтують моєю пропозицією, але містер Бенджамін Лі надає мені кредит на успіх. Вони безпосередньо беруть участь у фінансуванні позики та проекті в частині інвестицій. вони надають фінансові рішення компаніям та особам, які шукають доступу до фондів ринків капіталу, вони можуть допомогти вам фінансувати ваш проект або розширити свій бізнес .. Контакт по електронній пошті :::: Також 247officedept@gmail.com або пишіть на номері Whatsapp на + 1- ( 989-394-3740)
ВідповістиВидалити
Відповіді

Додати коментар