КОНСТИТУЦІЯ ТІЛА ЛЮДИНИ

  

     За час мого педагогічного досвіду учні неодноразово задавали мені запитання щодо їхньої зовнішності:
- «Чому моя зовнішність не така гарна, як у …»;
- «Чи можна змінити своє волосся?»;
- «Ми з … одного росту, займаємося однаковим видом спорту, а мої м’язи не такі …»;
- «Я хочу кращу фігуру, як мені цього досягти?»…
Тому мені необхідно постійно доносити до розуміння учнів те, що кожному з нас дана особиста конституція тіла.
Конституція людини – це її генетичний потенціал, продукт спадковості та середовища, яке реалізує цей спадковий потенціал. Ще давньогрецькі мислителі розмірковували, що людина – це світ нескінченної складності та нескінченної мудрості, які втілені в конституцію людини. Саме конституція людини визначає основні закони її індивідуальності. Вона дається людині раз і на все життя. Модифікуватися може лише фенотип у невеликих межах.
Цікаво те, що конституція хоч і індивідуальна, зате способів життя стільки, скільки і людей. Але кожна людина повинна жити лише згідно зі своєю конституцією, своєю природою та розумними принципами.
Конституція людини складається із 10 складових:
1. Рефлексивна – біопам’ять організму: генетична, ембріональна, імунна, нейронна.
2. Генотипічна – «спадковий паспорт» хромосом, що визначає регенераційні здатності морфології.
3. Фенотипічна – традиційне уявлення про конституцію людини на основі спадкової структури кістково-м’язового статусу:
- ектоморфи характеризуються короткою верхньою частиною тулуба, довгими руками і ногами, довгими та вузькими ступнями та долонями, невеликим запасом жиру, а також вузькою грудною кліткою та плечима з довгими і тонкими м’язами.
- ендоморфи характеризуються м’якою мускулатурою, круглим обличчям, короткою шиєю, широкими стегнами та великим запасом жиру.
- мезоморфи мають велику грудну клітку, видовжений торс, міцну мускульну структуру та велику силу.
4. Імунна – це система глобулінового захисту, в основі якого лежить механізм антиген-антитіло, що визначає характер та інтенсивність імунологічних реакцій.
5. Нейронна – стан неврологічної реактивності, що є базовою основою емоцій, вольових процесів та основ набуття знань.
6. Психологічна – визначає психотип особистості, її характер і темперамент.
7. Лімфогематологічна – це особливості лімфотоку та груп крові, що визначають інтенсивність метаболізму та енергетики організму.
8. Гормонально-статева – визначає істотний момент в усіх поведінкових статевих реакціях людини.
9. Дерматологічна – це новий науковий напрямок з великою перспективою в майбутньому, тому що за малюнком пальців, долоні, вушних раковин можна судити про генетичні можливості людини, це «внутрішнє», яке виведене «назовні».
10. Енерго-акупунктурна – це досвід східної медицини, що лежить в основі системи енергоканальних зв’язків.
Ще І.П.Павлов говорив: «Щоб жити здоровим життям, необхідно жити за законами своєї біологічної конституції».скачать dle 10.3фильмы бесплатно

ЩО ЦІКАВОГО МОЖНА ДІЗНАТИСЯ ПРО ОРГАНІЗМ ЛЮДИНИ?

- Колінні чашечки з’являються у 2-3 роки життя.
- Кожен палець у людини згинається близько 25 млн. разів.
- При посмішці у людини працюють 17 м’язів.
- За 1 рік у людини відбувається близько 37 млн. серцебиттів.
- За день доросла людина робить 23 000 дихальних рухів.
- Площа поверхні легень людини близько площі тенісного корту.
- При чиханні очі завжди закриваються.
- У роті живуть близько 100 видів бактерій, це десь 40000 штук.
- Кишечник мертвої людини стає довшим у 3 рази.
- У тілі дорослої людини близько 75 км нервів.
- У головному мозку за 1 сек. відбувається 100 000 хімічних реакцій.
- Мозок людини за день генерує більше електричних імпульсів, ніж усі телефони світу разом узяті.
- Жінки моргають повіками у 2 рази частіше, ніж чоловіки.
- Око людини здатне розрізняти 10 000 000 відтінків кольорів.скачать dle 10.3фильмы бесплатно

41 ФАКТ ПРО СТРЕС

     

 

     Стрес був названий «тихим вбивцею», який може призвести до захворювань серця, високого кров'яного тиску, болів у грудях і аритмії.

       Існує міф, що стрес провокує появу сивого волосся, але насправді він призводить до тільки лише випаданню. По суті, телоген міазми (випадання волосся) може початися вже через три місяці після стресових подій.

     У 2009 році топ самих напружених професій становили: хірург, комерційний пілот авіакомпанії, фотожурналіст, виконавчий рекламний директор і агент з нерухомості. Найменш стресовими професіями стали: дієтолог, астроном, системний аналітик і інженер-програміст.

Найбільш "стресові" місця проживання людей в Америці: Чикаго, Іллінойс, Лос-Анджелес, Каліфорнія і Нью-Йорк.

     Стрес змінює нейрохімічних склад речовин, який можуть вплинути на статеві функції людського організму. Нервове збудження призводить до проблем з фаллопієвих трубками і спазмами матки, які в подальшому згубно вплинуть на здоров'я жінки. Стрес у чоловіків знижує кількість і рухливість сперматозоїдів, що обов'язково призведе до еректильної дисфункції. Насправді, проблеми з психікою в 30% є проблемами безпліддя.

      Психоз робить прищі болючіше, викликаючи запалення шкірного покриву. Дослідники вважають, що всьому виною проблеми, пов'язані з запаленням, а не підйомом шкірного сала (жирна субстанція в шкірі).

      Сміх зменшує гормони стресу (наприклад, кортизол, адреналін і адреналін) і зміцнює імунну систему, випускаючи в кров оздоровчі гормони.

      Гормон стресу (кортизол) провокує не тільки накопичення черевного жиру, але й збільшує кількість окремих жирових клітин по всьому тему, що дослідники називають «хворобою» товстунів.

       Стрес пов'язаний з шістьма основними причинами смертності: серцеві захворювання, рак легенів, хвороби внутрішніх органів, нещасні випадки, цироз печінки і самогубства.

       Стрес під час залицяння подружжя за інвалідом-чоловіком суттєво збільшує ризик інсульту у жінок.

        Хронічний стрес може порушити розвиток росту у дітей за рахунок зниження виробництва гормону росту в гіпофізі.

        У 2009 році опитування CNN показує, що причиною номер один для стресу в більшості країн є гроші. Країни, більш потребують грошей: Малайзія, Китай, Сінгапур і США. Країни, менш потребують грошей: Росія, Франція та Італія.

       Термін «стрес» походить від латинського «stringere» (стати жорсткішими).

       У хвилювання є і позитивні риси. Коли нас щось турбує, основний потік крові перестає потрапляти в побічні капіляри, що обмежує кровотеча в разі, якщо ви отримали рану.

     Під час стресу зіниці розширюються (мідріаз) так само, як вони розширюються при вигляді атракціону: тобто, коли необхідно зібрати більше візуальної інформації про ситуацію.

     Хронічний стрес насичується мозок сильнодіючими гормонами, які призначені для короткострокових надзвичайних ситуацій. Постійний вплив даних гормонів призводить до пошкодження, скорочення, і вбивства деяких клітин мозку.

      У 2003 році дослідження показало, що жінки з помірним рівнем стресу знаходилися в категорії з більш низьким ризиком самогубства, ніж ті жінки, які мали дуже високі або дуже низькі рівні душевних занепокоєнь.

      Вчених пропонують, що нервозність є частиною еволюційного шляху, тому що саме вона дозволила людині вижити. Зокрема, стрес тимчасово збільшує зосередженість і покращує фізичну працездатність.

      Дослідження показали, що темний шоколад знижує кількість гормонів стресу, таких як кортизол і інших «боротьба-втеча» гормонів. Крім того, какао багато антиоксидантами, званими флавоноїдами.

      Хронічний стрес збільшує концентрацію цитокінів, які провокують запальні процеси. Вплив постійного запалення безпосередньо призводить до пошкодження артерій і життєво важливих органів.

      Нервові ситуації змінюють рівень цукру в крові, що може викликати перепади настрою, підвищену стомлюваність, гіперглікемію, метаболічний синдром, а також стати основним фактором ризику розвитку інфаркту та діабету.

      Хронічний стрес посилює синдром роздратованого кишечника (СРК), захворювання, яке викликає подразнення товстої кишки і викликає запор, спазми, а також здуття живота.

       Дослідження показують, що ВІЛ-інфіковані чоловіки мають слабкий прогрес у лікуванні, якщо вони знаходяться в стані стресу, ніж ті, хто перебувають у абсолютному спокої.

      Нервові розлади знижують здатності гематоенцефалічного бар'єру по фільтрації крові, тим самим послаблюючи захист нейронів мозку від отрут, вірусів, токсинів та інших отруйних речовин у хімічному складі крові.

     Акустичне роздратування (викликане гучними звуками) може викликати напад QT синдрому подовженого інтервалу (LQTS), розлади серця, і спричинити більш ніж 3000 смертей в США щороку.

     Молоді люди, котрі виховуються в родині військовослужбовців, більше всіх схильні до стресу і виникненню емоційних проблем, ніж інші підлітки.

     Нервові занепокоєння підвищують ризик передчасних пологів і виникнення внутрішньоутробної інфекції.

     Посттравматичний стрес змінює мозок дітей на фізичному рівні, зокрема, зменшується гіпокамп, частина мозку, яка зберігає і витягує спогади.

     Китайські кульки стресу (баодінскіе кулі) були створені в період династії Мін (1368-1644) в містечку Баодін, Китай. Спочатку вони виготовлялися із заліза, і як вважається, служили для зняття стресу, тому що стосувалися і чинили тиск на акупунктурні точки долонь.

     Стрес може призвести до головного болю, в результаті якої тіло перенаправляє потік крові в інші частини тіла.

     Гіпер-збудження в результаті стресових ситуацій провокує реакцію організму, яка служить причиною хронічного безсоння.

     Ранні записи про посттравматичному стресовому синдромі датуються восьмим століттям до нашої ери в «Іліаді» Гомера, коли Ахіллес відчуває сильне нервове спустошення після бою в Троянській війні. Ахіллес скаржиться на почуття емоційного «оніміння» та «мертвости», висловлюючи думки про самогубство і гніві.

      Коли клітини організму скорочуються у зв'язку з впливом гормонів стресу, вони від'єднуються одна від одної, сприяючи появі депресивного стану.

      Чоловіки частіше, ніж жінки, схильні до появи конкретних, пов'язаних зі стресом захворювань, включаючи гіпертонію, агресивна поведінка і зловживання алкоголем / наркотиками.

       Хронічно низький рівень шуму і занижене сприйняття низькочастотних шумів людським слухом провокують вироблення гормонів стресу, які безпосередньо заважають навчанню і роботі, а також підвищують кров'яний тиск, погіршують імунну систему, збільшують агресію.

Стрес створює гормональні зміни в людському організмі, через що виникає «синдром зламаного серця» (BHS), або стресова кардіоміопатії (різка слабкість серцевого м'яза). Цей стан виникає дуже швидко, і зазвичай у жінок. В Японії, BHS називається «осьміножьей пасткою кардіоміопатії», тому що лівий шлуночок схожий на кульку своєрідної форми.

  

СТРУКТУРИ ТІЛА ЛЮДИНИ, ЯКІ НАЗВАНІ НА ЧЕСТЬ ВЧЕНИХ, ЩО ЇХ ДОСЛІДЖУВАЛИ.

     Клітини Беца – пірамідальні нейрони п’ятого шару в корі головного мозку, які є найбільшими в ЦНС, їхній діаметр досягає 100 мкм. Вперше були описані Володимиром Олексійовичем Бецем у 1874 р. Аксони цих клітин направлені вниз до спинного мозку, утворюючи синапси з клітинами передніх рогів спинного мозку, що в свою чергу з’єднуються з м’язами тіла.

      Клітини Пуркиньє – великі еферентні нервові клітини, які у великій кількості знаходяться у корі мозочка. Тіло цих клітин має грушоподібну форму, від яких відходять розгалуджені дендрити. Свою назву отримали на честь чеського лікаря та фізіолога – Яна Пуркиньє.

      Апарат Гольджі – структура клітини, яка занурена в цитоплазмі і являє собою стопку цистерн різної величини, розміщених одна над одною. Функція комплексу – формування різних внутрішньоклітинних включень. Названий на честь італійського гістолога Камілло Гольджі.

       Ліберкюнові залози (крипти) – мікроскопічні трубчасті залози, що розміщені у товщі слизової оболонки в основному тонких кишок, які виділяють кишковий сік. Розміщуються вони між ворсинками. А в товстому кишечнику вони набагато довші і виділяють більшу кількість слизу. Названі на честь німецького анатома Йогана Ліберкюна, який описав їх у 1745р.

     Клітини Панета – клітини тонкого кишечника, що забезпечують антибактеріальний захист. Названі на честь австрійського лікаря Джозефа Панета.

       Вароліїв міст – це відділ головного мозку, що є разом із мозочком частиною заднього відділу мозку. Названий так на честь його дослідника Констанцо Варолія. Від моста відходять середні ніжки мозочка, які є – brachi ponti – товстими провідними шляхами.

     Євстахієва труба – слухова труба – канал, який з’єднує порожнину середнього вуха з глоткою. Фізіологічно вона необхідна для урівноваження різниці атмосферного тиску зовні і в порожнині вуха. Названа вона на честь Бартоломео Євстахіо – італійського лікаря та анатома.

     Комочки Біша – скупчення жирової тканини у товщі щік (між щічним та жувальним м’язами) новонароджених дітей і грудного віку. Вони перешкоджають втягуванню щік дитини під час смоктання молока. Названі на честь французького лікаря (М.F.Bichat), який описав їх.

      Пучок Гіса – це пучок нервових провідних волокон та клітин, які передають збудження на шлуночки серця: у верхній частині міжшлуночкової перегородки він розгалужується на праву та ліву ніжки, які і йдуть до кожного шлуночка. По цих нервових волокнах приходить електричний імпульс, що дозволяє їм скорочуватися. Пучок Гіса починається потовщенням – вузлом Ашофф–Тавари, що розміщений у стінці правого передсердя поблизу тристулкового клапану. Синусно-передсердний вузол Гіса-Фляка-Коха розміщений у стінці правого передсердя, між верхньою порожнистою веною та трикутником Коха. Цей вузол визначає ритмічність скорочень передсердь, передаючи подразнення через пучки, які відходять від нього до міокарду передсердь.

Волокна Пуркиньє - тонкі пучки провідних нервових волокон, які знаходяться у товщі міокарда шлуночків серця. Свою назву отримали на честь чеського лікаря та фізіолога – Яна Пуркиньє

     Баталов протік – судина, яка зв’язує під час зародкового розвитку легеневу артерію із спинною аортою.

       Гарвеївські кола – кола кровообігу, які були вперше описані У.Гарвеєм.

    Острівці Лангерганса – це складові частини підшлункової залози, які становлять ендокринну її частину. Клітини Лангерганса – це клітини шкіри, що відповідають за імунні функції. Названі ім’ям німецького вченого П.Лангерганса, який описав їх у 1869 р.

     Капсула Шумлянського – це капсула нефрону в нирках. Олександр Шумлянський вперше розгадав і описав природу судинного клубочку – glomerulus, що названо в його честь.

     Мальпігієвий клубочок – клубочок із майже 50 капілярних петель у чашечці нефрону. Це сплетення капілярів у корковому шарі нирок. Слугує для фільтрації плазми крові. Структура названа на честь Марчелло Мальпігі, італійського біолога та лікаря, одного із засновників мікроскопічної анатомії.

      Петля Генле – частина нефрона, що має шпилькоподібний вигин у мозковому шарі нирки. Головною функцією петлі є реабсорбція води та іонів у обмін на сечовину. Названа вона на честь Фрідріха Густава Якоба Генле – німецького патологоанатома.

     Крипти Генле – мікроскопічні клітини, які знаходяться біля кон’юнктиви очного яблука. Вони відповідають за синтез муцина, що є частиною сльозової рідини. Муцин обгортає рогівку ока для забезпечення гідрофобних якостей слізної плівки ока. Шар муцину дозволяє слізній рідині рівномірно розподілятися по поверхні ока. Крипти Генле названі на честь Фрідріха Густава Якоба Генле – німецького фізіолога та анатома.

У оці наявні тільця Генле-Гассана – це прозорі вирости на периферії райдужної оболонки ока. Внутрішня поверхня повік містить велику кількість сльозових залоз Краузе та клітини Вольфринга.

     Фаллопієві труби – маткові труби – парні трубчасті органи, що поєднують порожнину матки з черевною порожниною. Названі на честь італійського анатома ХVI ст. Габріеля Фаллопія, який вперше описав їх. Фаллопієві труби здійснюють транспортування яйцеклітин там сперматозоїдів, створюючи сприятливе середовище для запліднення.

      Граафів міхурець – мішечок, що заключає в собі яйцеклітину в яєчнику, діаметром 10-15 мм. Досягнувши зрілості граафові міхурці лопаються, ооцити виходять на поверхню яєчника і рухаються по матковій трубі. Відкритий і описаний голландським лікарем Реньє де Граафом.

     Ахіллове або Ахіллесове сухожилля – сухожилля трьохголового м’яза гомілки, розміщене позаду гомілки і прикріплюється до горбика п’яткової кістки. Назване на честь Аххіла – героя Греції, що мав це місце найвразливішим.

ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗАЛОЗ ТІЛА

       

       Організм людини складається з клітин, тканин, органів та систем органів. Кожна структурна одиниця має свою певну будову, місце розташування та виконує певні функції. Постійно в організмі здійснюються різні фізіологічні, хімічні та біологічні процеси, які відбуваються завдяки нейрогуморальній регуляції: спільній роботі нервової та ендокринної систем.

      Одна із оболонок тіла – слизова - має у своєму складі залози. Вони виробляють специфічні речовини, що називаються секретом. У залежності від кількості клітин залози поділяють на одноклітинні і багатоклітинні. Одноклітинні – бокалоподібні клітини, які розміщені між клітинами епітелію слизової оболонки, наприклад, залози шлунка та дихальних шляхів. Багатоклітинні локалізуються у слизовій і підслизовій оболонках і можуть утворювати самостійні органи, наприклад, слинні залози, підшлункова.

      За формою багатоклітинні залози поділяються на трубчасті, альвеолярні та альвеолярно-трубчасті. За будовою вони є прості, що складаються з однієї трубочки або міхурця та складні, які утворені розгалуженою системою трубочок або міхурців, що мають вивідну протоку. А вже за наявністю вивідної протоки поділяються на такі, що мають вивідну протоку та ті, що не мають вивідної протоки, секрет яких відразу поступає у кров.

      За функціональною діяльністю залози поділяються на групи: екзокринні - залози зовнішньої секреції, ендокринні - залози внутрішньої секреції та залози змішаної секреції, тобто подвійної дії. Екзокринні залози являють собою вп’ячування епітелію, що складається з щільно упакованих секреторних клітин. Ендокринні залози – це цілі органи, які мають певну будову та місцезнаходження.

   Екзокринні – це залози зовнішньої секреції, які відкривають свої вивідні протоки та виділяють секрети на поверхню тіла або в порожнину організму. Вони виділяють слиз, який покриває і зволожує оболонку, або травні соки, які розкладають складні поживні речовини на прості. Продукт секреції екзокринних залоз – це рідка суміш речовин, що містить воду, іони, ферменти, слиз та інші речовини.  До екзокринних залоз належать:

-молочні залози виділяють молоко для вигодовування потомства;

-потові залози, виділяють піт на поверхню шкіри, чим допомагають терморегуляції;

-сальні залози виділяють шкірний жир також на поверхню тіла;

-слинні залози продукують слину, яка бере участь у травленні;

-слізні залози утворюють сльози;

-залози слизової оболонки дихальних шляхів;

-залози слизової оболонки травного каналу виділяють різні ферменти і речовини для процесу травлення.

   Кожна екзокринна залоза складається з початкового відділу, утвореного залозистими клітинами (гландулоцитами), які виробляють секрет, і протоків. Залежно від будови початкового (секреторного) відділу розрізняють трубчасті (нагадують трубку) і альвеолярні залози (нагадують кульку, виноградину), а також трубчато-альвеолярні залози, які мають і той, і інший початкові відділи. Залежно від будови протоків залози діляться на прості, що не мають розгалужень початкового відділу (пітні, сальні залози), прості розгалужені та складні, що мають більш-менш розгалужений початковий відділ (слинні залози, печінка).

   Ендокринні – це залози внутрішньої секреції, основною ознакою будови яких є відсутність вивідних проток. Їхні секрети виділяються безпосередньо у кров або лімфу, що їх омиває. Секрет ендокринних залоз – гормони, їхня кількість досить невелика, але вплив на життєдіяльність організму життєво необхідний. Науку, що вивчає будову, функції і захворювання залоз внутрішньої секреції, називають ендокринологією.

   На функцію ендокринних залоз впливають численні фактори: травма, біль, високі та низькі температури, інфекція, інтоксикація, кисневе голодування, внаслідок яких функція залоз може пригнічуватись або підвищуватись. 

Порушення функцій залоз внутрішньої секреції відіграють велику роль у виникненні різних хвороб. При порушеннях однієї залози у хворобу підключаються інші залози, так як діяльність всіх залоз тісно пов'язана між собою. Отже, залози внутрішньої секреції функціонують як єдина фізіологічна система – ендокринна.

   Крім екзокринних і ендокринних є залози змішаної секреції. До них належать:

-підшлункова залоза, по-перше, утворює підшлунковий сік, який виділяється через протоку в 12-палу кишку, по-друге, виділяє гормони, які регулюють кількість цукру у крові;

-статеві залози, по-перше, продукують статеві клітини для продовження роду, по-друге, статеві гормони, які формують вторинні статеві ознаки.

   Таким чином, залози змішаної секреції виконують водночас дві функції: як залози зовнішньої секреції та залози внутрішньої секреції, тобто вони виділяють секрети безпосередньо у кров і в той же час мають вивідні протоки назовні тіла або в порожнину тіла. 

   Система залоз людини є однією з дуже важливих систем. Звичайно, це система залоз внутрішньої секреції, що виробляє гормони. Через міжклітинну речовину гормони доставляються в клітини або можуть розноситися з кров’ю по біологічній системі. Крім того існують ще окремі  ендокринні клітини, які розміщені по всьому тілу, які складають дифузну частина даної системи.

   Основні функції системи залоз людини:

-регулює роботу всіх систем організму і окремих органів;

-участь в реакціях, що відбуваються в організмі;

-забезпечує стабільність процесів життєдіяльності організму, що особливо важливо при умовах зміни зовнішнього середовища;

-сприяє нормальному функціонуванню репродуктивної системи;

-завдяки ендокринній системі здійснюється розвиток організму людини;

-психічний стан людини і емоційну поведінку нерозривно пов’язане з ендокринною системою.

УЧНЯМ ПРО ЗАГАДКОВУ ЗАЛОЗУ – ВИЛОЧКОВУ.

        Вивчаючи ендокринну систему в 9 класі, учні досить часто задають запитання з приводу саме вилочкової залози. Чому? Це пов’язане з тим, що у підручнику про неї сказано зовсім небагато. Звичайно, за бажанням можна знайти у мережі Інтернет набагато більше. Але учнів цікавить інше: чому відносно дрібний за розміром гіпофіз виділяє багато гормонів і він добре досліджений вченими, а велика за розмірами вилочкова залоза виділяє незначну кількість важливих речовин та ще й не повністю досліджена вченими.

         Інша назва вилочкової залози – тимус, перші відомості про яку відносяться до середніх століть, коли натуралісти почали наполегливо досліджувати будову людського організму. Їй дали назву «тимус» завдяки подібності її форми з листям напівчагарникової ароматичної рослини чебрецю – тимьяну.

         Розміщена залоза в грудній порожнині між грудиною і трахеєю, майже над серцем, тому інколи можна зустріти й таку назву як загрудинна залоза.  Складається із двох часток, які зрослися і розміщені так, що нагадують вилку.

         Майже півстоліття назад тимус належав до загадкових органів з невідомими функціями. Розмірів також довго не могли встановити. Під час розтинів померлих людей ця залоза була маленькою і зморшкуватою. Але після численних досліджень здорових людей було з’ясовано, що вона з віком зменшується, а зморщується внаслідок захворювань.

         У новонароджених діте й маса тимусу складає близько 12 г. З ростом дитини вона значно збільшується і максимальної ваги – 35-40 г досягає під час статевого дозрівання. Після 16 років починається процес інволюції, її тканина починає замінюватися на жирову, внаслідок чого у 25 років маса знижується до 25 г. У старості її маса до 10 грамів, але повністю ніколи не зникає. Атрофії піддаються головним чином латеральні ділянки залози і частково нижні, так що залоза у дорослого приймає більш видовжену форму.

         У зв’язку з тим, що максимальний ріст залози приходиться на період інтенсивного росту людини, довгий час вважали, що вона виробляє гормон росту. Потім вчені притримувались такої точки зору, що вона починає розвиватися після статевого дозрівання, виявляючи деякий вплив на розвиток статевих залоз. Дослідження проводили на лабораторних мишах, у яких видаляли вилочкову залозу. Що ж виявлялося? Тварини страждали не від росту чи статевого дозрівання, а в них не розвивалась лімфатична система. Тварини мали розлади травлення, запалення шкіри, заражались інфекціями і в кінці кінців гинули.

         Пізніше вченими було з’ясовано, що видалення тимусу призводило до зникнення з крові лімфоцитів – клітин, які відіграють захисні функції. Тому організми були зовсім беззахисними перед різноманітною інфекцією. Після таких відкриттів було зроблено висновок, що вилочкова залоза впливає в першу чергу не на ріст, не на статеве дозрівання, а саме на імунітет. Вчені-фізіологи назвали її «диригентом клітинної системи імунітету».

         У вилочковій залозі відбувається підготовка Т-лімфоцитів до своєї функції. Утворюються Т-лімфоцити із стовбурових клітин кісткового мозку, де вони й утворюються. Ці клітини мають таку назву, тому що дають початок всім клітинам крові. Вони постійно поступають в потік крові, розносяться по всьому тілу, і у вилочкову залозу також. Т-лімфоцити, потрапляючи в тимус недозрілими та нездатними до захисту організму, пройшовши через нього, перетворюються на справжніх бійців армії імунітету, які вміють розпізнавати «ворогів» організму і давати їм відсіч, тобто виробляти специфічні антитіла. Крім Т-лімфоцитів наявні ще В-лімфоцити, які в тимусі підготовку не проходять.

         Родина Т-лімфоцитів зовсім неоднорідна. Всі вони відрізняються за виконуваними функціями. Одна частина їх виконує цензорну функцію, здійснюючи імунологічний нагляд, слідкуючи за тим, щоб сталість внутрішнього середовища не було порушено ні чужорідними елементами, ні власними клітинами, які переродилися (наприклад, раковими). Якщо Т-лімфоцити слабкі, тоді хворі клітини починають розмножуватися і перемагати над Т-лімфоцитами.

         Серед Т-лімфоцитів є клітини-помічники, які допомагають В-лімфоцитам виробляти специфічні антитіла проти мікробів, вірусів або токсичних продуктів їх життєдіяльності. Для того, щоб виник повноцінний імунний захист, Т-лімфоцити і В-лімфоцити повинні ввійти в контакт один з одним, тому що В-лімфоцити нездатні працювати поодинці і не можуть розпізнавати чужорідні антигени. Зовсім недавно винайдений ще один різновид Т-лімфоцитів. Це клітини-регулятори, які в залежності від потреб організму, вмикають і вимикають реакції імунітету, а також впливають на кровотворення. Саме вони диктують шлях, по якому піде розвиток стовбурової клітини, тобто буде вона червоною чи білою клітиною крові. Дефіцит лімфоцитів-регуляторів призводить до захворювань кровоносної системи. Наприклад, при ревматизмі Т-лімфоцити повністю відсутні або їхня функція порушена.

         Із слабкістю тимусу у дорослих пов’язана низка хронічних захворювань. У таких людей часто розвивається запалення легень, хронічні хвороби сечостатевої системи, тяжко протікає грип. У дітей із вродженим недорозвиненим тимусом часто розвиваються злоякісні новоутворення. Це тому, що у таких дітей відсутні лімфоцити тимусного походження, які у здорової дитини вступають у дію зразу після народження.

         На сьогоднішній день ми знаємо, що тимус – вилочкова або загрудинна залоза  - належить до центральних залоз імунного захисту та кровотворення, в якому відбувається диференціація Т-лімфоцитів, які проникли сюди з током крові з кісткового мозку. Тут виробляються регуляторні пептиди (тимозин, тимулін, тимопоетин), які забезпечують розмноження і дозрівання Т-лімфоцитів у центральних і периферійних органах кровотворення, а також низку біологічно активних речовин: інсуліноподібний фактор, який зменшує рівень цукру в крові, кальцитоніноподібний фактор, який знижує рівень кальцію в крові, та фактор росту, що забезпечує ріст тіла.

         Вилочкова залоза - орган лімфопоезу людини і багатьох видів тварин, в якому відбувається дозрівання, диференціювання та імунологічне «навчання» T-клітин імунної системи.

        Вір, але перевір! Народні цілителі можуть керувати настроєм організму та лікувати депресію за допомогою механічного впливу на вилочкову залозу. Склавши докупи три пальці правої руки, постукати ними по вилочковій залозі, яка розташована приблизно на 3 см нижче колоподібної впадинки на передній поверхні шиї, тобто на кордоні шиї і грудей. Адже цей важливий орган відає регулюванням всіх органів і систем, керує імунітетом і процесами старіння. Сеанс повинен тривати усього півхвилини, але результати задовольняють практично кожного. Якщо ви перенесли важке захворювання, просто втомилися, зневірилися, вам сумно, нічого не хочеться робити, а все навколишнє здається сірим - посміхніться, постукайте по вилочковій залозі і покличте її на допомогу. Життя зміниться на краще! Перевірено!

НЕЙРОН – ПРОВІДНИК В ТІЛІ

     Нейрон, нервова клітина… Що кожен з нас про неї знає? Звичайно, по-різному. Але всі завжди говорять одне й те ж: нервові клітини не відновлюються.  

     Нейрони є основними компонентами нервової тканини, а отже і нервової системи в цілому.      У тілі людини їх близько 100 млрд. Вони надзвичайно особливі. Їхня будова така, що дозволяє їм отримувати і передавати нервові імпульси. Швидкість передачі сигналів нейрона через тіло людини може досягати 120 м на секунду. Правда, неймовірно! 

     Таємниці будови нейрона такі: 

-сома - центральне тіло з ядром посередині, форма якого може бути різноманітною;

-дендрити - короткі відростки, які йдуть в різні сторони;

-аксон - довгий відросток, який вкритий мієліновою оболонкою і поєднує нервову клітину з іншими. 

     Дендрити – короткі і розгалужені частини нейронів, які виходять з тіла і відповідають за сприйняття нервових імпульсів. Вони можуть тягнутися на сотні мікрон та багаторазово розгалужуватися, утворюючи складне «дендритне дерево».

Аксон є особливим клітинним волокном, що виходить з тіла клітини у місці, яке називають аксонним горбиком. Аксон - це продовгувата частина нейрона у формі трубочки, що розгалужується на кінці. Саме через аксон внутрішні нервові імпульси передаються наступному нейрону. Аксони мають свій власний особливий цитоскелет, елементи якого є критично важливими для процесів сигнальної передачі. Розгалуження аксона контактують з іншими нервовими клітинами, а також із м’язовими та залозистими клітинами.  

Мієлінова оболонка – це спеціальний електроізолюючий захисний шар, що не дозволяє нервовим імпульсам розсіюватися. Він покриває не весь аксон, а проміжки між ділянками оболонки можуть бути до 1 мм. 

Існують різні типи нейронів: сенсорні нейрони реагують на дотик, звук, світло та багато інших стимулів, впливаючи на клітини органів чуття, які відтак надсилають сигнали у спинний та головний мозок. Мотонейрони одержують сигнали від головного та спинного мозку, спричиняють скорочення м'язів та впливають на роботу залоз. Таким чином, за функціями та будовою нейрони поділяють на три основні типи:

-чутливі або аферентні, які сприймають та передають збудження від рецепторів до інших нейронів;

-рухові та секреторні або еферентні, які передають збудження до органів, наприклад, рухливі нервові волокна, що йдуть до скелетних м'язів, називають мотонейронами;

-проміжні, вставні, або асоціативні, що зв'язують одні нейрони з іншими. За характером виникаючого ефекту їх поділяють на збудливі і гальмівні.

     За кількістю відростків нейрони бувають:

-уніполярні - нейрон з одним відростком. Такий тип переважає у безхребетних.

-псевдоуніполярні - рецепторні нейрони, що несуть збудження від рецепторів шкіри, м'язів, внутрішніх органів у центральну нервову систему.

-біполярні - нейрони з двома відростками. Один з них - аксон, направляється в центральну нервову систему, другий - аксоноподібний дендрит, іде периферичною нервовою системою.

-мультиполярні - нейрони з декількома відростками. Вони є найпоширенішим видом нейронів у людини.

     Довжина нейронів залежить від аксонів. Наприклад, нейрони головного мозку вимірюються у декількох десятка мікрометрів, а ось чутливі нейрони, які передають сигнали від рецепторів, можуть досягати у довжину до 1,5 м.

     Таємниці функцій нейрона пов’язані з тим, що ці клітини настільки зайняті передаванням інформації, що не можуть виконувати функції звичайних клітин. Тому вони оточені нейроглією, яка й забезпечує функціонування нейронів, здійснюючи опорну, трофічну, секреторну і захисну функції. Вона має свої клітини з відростками, які переплітаються між собою і утворюють густу сітку, що заповнює простір між нейронами та капілярами. Розмір цих клітин у 3-4 рази менший, ніж нервових, а кількість у 10 разів більша. Вони складають 40% об’єму мозку.

     У нейроглії виділяють клітини макроглії (гліоцити) і мікроглії (гліальні макрофаги). До макроглії належать:

- епендимоцити, які утворюють щільний шар клітин і вистелають спинномозковий канал і шлуночки головного мозку. Виконують секреторну функцію - беруть участь в утворенні спинномозкової рідини;

- астроцити – це клітини, що живлять нейрони і доглядають за нервовою тканиною. За формою вони нагадують зірку, так як мають численні відростки. Вони формують опорний апарат ЦНС

- олігодендроцити – невеликі клітини, менші за астроцитів  з короткими дуже тонкими відростками, що оточують тіла нейронів та їх відростки, беруть участь в утворенні нервових волокон, формуючи їх оболонки. Тобто вони відповідають за формування мієлінової оболонки. 

     Клітини мікроглії - це дрібні клітини з досить короткими відростками, які виконують функції гліальних макрофагів завдяки своїй здатності до пересування. Їх називають ще мікрогліоцити, вони очищають нейрони від продуктів їхньої життєдіяльності. 

    Основною якістю нейронів є здатність до збудження під впливом електричного сигналу та наявність синапсів - складних мембранних сполучень, що передають сигнали іншим клітинам. Нейрони передають інформацію у формі слабких електричних токів через дендрити і аксони, але без прямого контакту. Синапс – це невеликий проміжок між аксоном одного нейрона і дендритами сусіда. Саме тут відбувається контакт: коли імпульс доходить до кінця аксона, виробляється речовина нейромедіатор, який і вловлює сусідній нейрон. Цей процес повторюється до тих пір, поки сигнал не досягне місця призначення.

     Дзеркальні нейрони - це нейрони головного мозку, які збуджуються як при виконанні певної дії, так і при спостереженні за виконанням цієї дії іншою істотою. Такі нейрони були достовірно виявлені у приматів. У людей активність мозку, що узгоджувалась із поведінкою дзеркальних нейронів, була виявлена в лобових частках головного мозку в частинах, що відповідають за реалізацію рухових функцій також у тім'яній долі великого мозку. Вчені вважають, що ці нейрони можуть бути задіяні у розумінні дій інших людей і у вивченні нових навичок шляхом наслідування.

     Нейрони – клітини-довгожителі. Багато з них живуть стільки ж як і людина, можуть і до 100 років. Цікаво, але нейрони не розмножуються. Людина народжується вже з повним набором нервових клітин, якими буде користуватися протягом усього життя. Їхня кількість не збільшується, тому що вони не здатні ділитися. Тобто, з віком кількість нейронів зменшується, а нейрогліальних клітин збільшується. Дорослі безповоротно втрачають від 10 тисяч до 100 тисяч нейронів за день. Але це не так вже і страшно, адже їхня кількість при народженні мільйони і мільйони.  Одна лише кора головного мозку людини містить десятки мільярдів нейронів.

     Як і кожна система організму, нервова система потребує відпочинку і відновлення функцій. Її не стоїть перевантажувати. Адже вона досить складно влаштована і її не так легко відновити та вилікувати. З роками нервова тканина працює все гірше. Тому у людей похилого віку сповільнюються рефлекси, вони страждають на втрати пам’яті, гостроти зору, слуху. А все це напряму пов’язано з нервами. 

     Але не лише у старих людей ідуть зміни в організмі, на сьогоднішній день у молодому віці життя досить колоритне і прискорене, тому кожному з нас в разі нервового напруження, перевантаження, стресу… необхідно знайти тихе місце і відпочити, але ні в якому разі не біля телевізора, комп’ютера, чи з навушниками.