УЧНЯМ ПРО ЗАГАДКОВУ ЗАЛОЗУ – ВИЛОЧКОВУ.

        Вивчаючи ендокринну систему в 9 класі, учні досить часто задають запитання з приводу саме вилочкової залози. Чому? Це пов’язане з тим, що у підручнику про неї сказано зовсім небагато. Звичайно, за бажанням можна знайти у мережі Інтернет набагато більше. Але учнів цікавить інше: чому відносно дрібний за розміром гіпофіз виділяє багато гормонів і він добре досліджений вченими, а велика за розмірами вилочкова залоза виділяє незначну кількість важливих речовин та ще й не повністю досліджена вченими.

         Інша назва вилочкової залози – тимус, перші відомості про яку відносяться до середніх століть, коли натуралісти почали наполегливо досліджувати будову людського організму. Їй дали назву «тимус» завдяки подібності її форми з листям напівчагарникової ароматичної рослини чебрецю – тимьяну.

         Розміщена залоза в грудній порожнині між грудиною і трахеєю, майже над серцем, тому інколи можна зустріти й таку назву як загрудинна залоза.  Складається із двох часток, які зрослися і розміщені так, що нагадують вилку.

         Майже півстоліття назад тимус належав до загадкових органів з невідомими функціями. Розмірів також довго не могли встановити. Під час розтинів померлих людей ця залоза була маленькою і зморшкуватою. Але після численних досліджень здорових людей було з’ясовано, що вона з віком зменшується, а зморщується внаслідок захворювань.

         У новонароджених діте й маса тимусу складає близько 12 г. З ростом дитини вона значно збільшується і максимальної ваги – 35-40 г досягає під час статевого дозрівання. Після 16 років починається процес інволюції, її тканина починає замінюватися на жирову, внаслідок чого у 25 років маса знижується до 25 г. У старості її маса до 10 грамів, але повністю ніколи не зникає. Атрофії піддаються головним чином латеральні ділянки залози і частково нижні, так що залоза у дорослого приймає більш видовжену форму.

         У зв’язку з тим, що максимальний ріст залози приходиться на період інтенсивного росту людини, довгий час вважали, що вона виробляє гормон росту. Потім вчені притримувались такої точки зору, що вона починає розвиватися після статевого дозрівання, виявляючи деякий вплив на розвиток статевих залоз. Дослідження проводили на лабораторних мишах, у яких видаляли вилочкову залозу. Що ж виявлялося? Тварини страждали не від росту чи статевого дозрівання, а в них не розвивалась лімфатична система. Тварини мали розлади травлення, запалення шкіри, заражались інфекціями і в кінці кінців гинули.

         Пізніше вченими було з’ясовано, що видалення тимусу призводило до зникнення з крові лімфоцитів – клітин, які відіграють захисні функції. Тому організми були зовсім беззахисними перед різноманітною інфекцією. Після таких відкриттів було зроблено висновок, що вилочкова залоза впливає в першу чергу не на ріст, не на статеве дозрівання, а саме на імунітет. Вчені-фізіологи назвали її «диригентом клітинної системи імунітету».

         У вилочковій залозі відбувається підготовка Т-лімфоцитів до своєї функції. Утворюються Т-лімфоцити із стовбурових клітин кісткового мозку, де вони й утворюються. Ці клітини мають таку назву, тому що дають початок всім клітинам крові. Вони постійно поступають в потік крові, розносяться по всьому тілу, і у вилочкову залозу також. Т-лімфоцити, потрапляючи в тимус недозрілими та нездатними до захисту організму, пройшовши через нього, перетворюються на справжніх бійців армії імунітету, які вміють розпізнавати «ворогів» організму і давати їм відсіч, тобто виробляти специфічні антитіла. Крім Т-лімфоцитів наявні ще В-лімфоцити, які в тимусі підготовку не проходять.

         Родина Т-лімфоцитів зовсім неоднорідна. Всі вони відрізняються за виконуваними функціями. Одна частина їх виконує цензорну функцію, здійснюючи імунологічний нагляд, слідкуючи за тим, щоб сталість внутрішнього середовища не було порушено ні чужорідними елементами, ні власними клітинами, які переродилися (наприклад, раковими). Якщо Т-лімфоцити слабкі, тоді хворі клітини починають розмножуватися і перемагати над Т-лімфоцитами.

         Серед Т-лімфоцитів є клітини-помічники, які допомагають В-лімфоцитам виробляти специфічні антитіла проти мікробів, вірусів або токсичних продуктів їх життєдіяльності. Для того, щоб виник повноцінний імунний захист, Т-лімфоцити і В-лімфоцити повинні ввійти в контакт один з одним, тому що В-лімфоцити нездатні працювати поодинці і не можуть розпізнавати чужорідні антигени. Зовсім недавно винайдений ще один різновид Т-лімфоцитів. Це клітини-регулятори, які в залежності від потреб організму, вмикають і вимикають реакції імунітету, а також впливають на кровотворення. Саме вони диктують шлях, по якому піде розвиток стовбурової клітини, тобто буде вона червоною чи білою клітиною крові. Дефіцит лімфоцитів-регуляторів призводить до захворювань кровоносної системи. Наприклад, при ревматизмі Т-лімфоцити повністю відсутні або їхня функція порушена.

         Із слабкістю тимусу у дорослих пов’язана низка хронічних захворювань. У таких людей часто розвивається запалення легень, хронічні хвороби сечостатевої системи, тяжко протікає грип. У дітей із вродженим недорозвиненим тимусом часто розвиваються злоякісні новоутворення. Це тому, що у таких дітей відсутні лімфоцити тимусного походження, які у здорової дитини вступають у дію зразу після народження.

         На сьогоднішній день ми знаємо, що тимус – вилочкова або загрудинна залоза  - належить до центральних залоз імунного захисту та кровотворення, в якому відбувається диференціація Т-лімфоцитів, які проникли сюди з током крові з кісткового мозку. Тут виробляються регуляторні пептиди (тимозин, тимулін, тимопоетин), які забезпечують розмноження і дозрівання Т-лімфоцитів у центральних і периферійних органах кровотворення, а також низку біологічно активних речовин: інсуліноподібний фактор, який зменшує рівень цукру в крові, кальцитоніноподібний фактор, який знижує рівень кальцію в крові, та фактор росту, що забезпечує ріст тіла.

         Вилочкова залоза - орган лімфопоезу людини і багатьох видів тварин, в якому відбувається дозрівання, диференціювання та імунологічне «навчання» T-клітин імунної системи.

        Вір, але перевір! Народні цілителі можуть керувати настроєм організму та лікувати депресію за допомогою механічного впливу на вилочкову залозу. Склавши докупи три пальці правої руки, постукати ними по вилочковій залозі, яка розташована приблизно на 3 см нижче колоподібної впадинки на передній поверхні шиї, тобто на кордоні шиї і грудей. Адже цей важливий орган відає регулюванням всіх органів і систем, керує імунітетом і процесами старіння. Сеанс повинен тривати усього півхвилини, але результати задовольняють практично кожного. Якщо ви перенесли важке захворювання, просто втомилися, зневірилися, вам сумно, нічого не хочеться робити, а все навколишнє здається сірим - посміхніться, постукайте по вилочковій залозі і покличте її на допомогу. Життя зміниться на краще! Перевірено!

НЕЙРОН – ПРОВІДНИК В ТІЛІ

     Нейрон, нервова клітина… Що кожен з нас про неї знає? Звичайно, по-різному. Але всі завжди говорять одне й те ж: нервові клітини не відновлюються.  

     Нейрони є основними компонентами нервової тканини, а отже і нервової системи в цілому.      У тілі людини їх близько 100 млрд. Вони надзвичайно особливі. Їхня будова така, що дозволяє їм отримувати і передавати нервові імпульси. Швидкість передачі сигналів нейрона через тіло людини може досягати 120 м на секунду. Правда, неймовірно! 

     Таємниці будови нейрона такі: 

-сома - центральне тіло з ядром посередині, форма якого може бути різноманітною;

-дендрити - короткі відростки, які йдуть в різні сторони;

-аксон - довгий відросток, який вкритий мієліновою оболонкою і поєднує нервову клітину з іншими. 

     Дендрити – короткі і розгалужені частини нейронів, які виходять з тіла і відповідають за сприйняття нервових імпульсів. Вони можуть тягнутися на сотні мікрон та багаторазово розгалужуватися, утворюючи складне «дендритне дерево».

Аксон є особливим клітинним волокном, що виходить з тіла клітини у місці, яке називають аксонним горбиком. Аксон - це продовгувата частина нейрона у формі трубочки, що розгалужується на кінці. Саме через аксон внутрішні нервові імпульси передаються наступному нейрону. Аксони мають свій власний особливий цитоскелет, елементи якого є критично важливими для процесів сигнальної передачі. Розгалуження аксона контактують з іншими нервовими клітинами, а також із м’язовими та залозистими клітинами.  

Мієлінова оболонка – це спеціальний електроізолюючий захисний шар, що не дозволяє нервовим імпульсам розсіюватися. Він покриває не весь аксон, а проміжки між ділянками оболонки можуть бути до 1 мм. 

Існують різні типи нейронів: сенсорні нейрони реагують на дотик, звук, світло та багато інших стимулів, впливаючи на клітини органів чуття, які відтак надсилають сигнали у спинний та головний мозок. Мотонейрони одержують сигнали від головного та спинного мозку, спричиняють скорочення м'язів та впливають на роботу залоз. Таким чином, за функціями та будовою нейрони поділяють на три основні типи:

-чутливі або аферентні, які сприймають та передають збудження від рецепторів до інших нейронів;

-рухові та секреторні або еферентні, які передають збудження до органів, наприклад, рухливі нервові волокна, що йдуть до скелетних м'язів, називають мотонейронами;

-проміжні, вставні, або асоціативні, що зв'язують одні нейрони з іншими. За характером виникаючого ефекту їх поділяють на збудливі і гальмівні.

     За кількістю відростків нейрони бувають:

-уніполярні - нейрон з одним відростком. Такий тип переважає у безхребетних.

-псевдоуніполярні - рецепторні нейрони, що несуть збудження від рецепторів шкіри, м'язів, внутрішніх органів у центральну нервову систему.

-біполярні - нейрони з двома відростками. Один з них - аксон, направляється в центральну нервову систему, другий - аксоноподібний дендрит, іде периферичною нервовою системою.

-мультиполярні - нейрони з декількома відростками. Вони є найпоширенішим видом нейронів у людини.

     Довжина нейронів залежить від аксонів. Наприклад, нейрони головного мозку вимірюються у декількох десятка мікрометрів, а ось чутливі нейрони, які передають сигнали від рецепторів, можуть досягати у довжину до 1,5 м.

     Таємниці функцій нейрона пов’язані з тим, що ці клітини настільки зайняті передаванням інформації, що не можуть виконувати функції звичайних клітин. Тому вони оточені нейроглією, яка й забезпечує функціонування нейронів, здійснюючи опорну, трофічну, секреторну і захисну функції. Вона має свої клітини з відростками, які переплітаються між собою і утворюють густу сітку, що заповнює простір між нейронами та капілярами. Розмір цих клітин у 3-4 рази менший, ніж нервових, а кількість у 10 разів більша. Вони складають 40% об’єму мозку.

     У нейроглії виділяють клітини макроглії (гліоцити) і мікроглії (гліальні макрофаги). До макроглії належать:

- епендимоцити, які утворюють щільний шар клітин і вистелають спинномозковий канал і шлуночки головного мозку. Виконують секреторну функцію - беруть участь в утворенні спинномозкової рідини;

- астроцити – це клітини, що живлять нейрони і доглядають за нервовою тканиною. За формою вони нагадують зірку, так як мають численні відростки. Вони формують опорний апарат ЦНС

- олігодендроцити – невеликі клітини, менші за астроцитів  з короткими дуже тонкими відростками, що оточують тіла нейронів та їх відростки, беруть участь в утворенні нервових волокон, формуючи їх оболонки. Тобто вони відповідають за формування мієлінової оболонки. 

     Клітини мікроглії - це дрібні клітини з досить короткими відростками, які виконують функції гліальних макрофагів завдяки своїй здатності до пересування. Їх називають ще мікрогліоцити, вони очищають нейрони від продуктів їхньої життєдіяльності. 

    Основною якістю нейронів є здатність до збудження під впливом електричного сигналу та наявність синапсів - складних мембранних сполучень, що передають сигнали іншим клітинам. Нейрони передають інформацію у формі слабких електричних токів через дендрити і аксони, але без прямого контакту. Синапс – це невеликий проміжок між аксоном одного нейрона і дендритами сусіда. Саме тут відбувається контакт: коли імпульс доходить до кінця аксона, виробляється речовина нейромедіатор, який і вловлює сусідній нейрон. Цей процес повторюється до тих пір, поки сигнал не досягне місця призначення.

     Дзеркальні нейрони - це нейрони головного мозку, які збуджуються як при виконанні певної дії, так і при спостереженні за виконанням цієї дії іншою істотою. Такі нейрони були достовірно виявлені у приматів. У людей активність мозку, що узгоджувалась із поведінкою дзеркальних нейронів, була виявлена в лобових частках головного мозку в частинах, що відповідають за реалізацію рухових функцій також у тім'яній долі великого мозку. Вчені вважають, що ці нейрони можуть бути задіяні у розумінні дій інших людей і у вивченні нових навичок шляхом наслідування.

     Нейрони – клітини-довгожителі. Багато з них живуть стільки ж як і людина, можуть і до 100 років. Цікаво, але нейрони не розмножуються. Людина народжується вже з повним набором нервових клітин, якими буде користуватися протягом усього життя. Їхня кількість не збільшується, тому що вони не здатні ділитися. Тобто, з віком кількість нейронів зменшується, а нейрогліальних клітин збільшується. Дорослі безповоротно втрачають від 10 тисяч до 100 тисяч нейронів за день. Але це не так вже і страшно, адже їхня кількість при народженні мільйони і мільйони.  Одна лише кора головного мозку людини містить десятки мільярдів нейронів.

     Як і кожна система організму, нервова система потребує відпочинку і відновлення функцій. Її не стоїть перевантажувати. Адже вона досить складно влаштована і її не так легко відновити та вилікувати. З роками нервова тканина працює все гірше. Тому у людей похилого віку сповільнюються рефлекси, вони страждають на втрати пам’яті, гостроти зору, слуху. А все це напряму пов’язано з нервами. 

     Але не лише у старих людей ідуть зміни в організмі, на сьогоднішній день у молодому віці життя досить колоритне і прискорене, тому кожному з нас в разі нервового напруження, перевантаження, стресу… необхідно знайти тихе місце і відпочити, але ні в якому разі не біля телевізора, комп’ютера, чи з навушниками. 

КЛІТИНИ КІСТКОВОЇ ТКАНИНИ

   Вивчаючи скелет людини, учні досить часто не придають значення особливостям клітинної будови кісткової тканини. А саме клітини є тими цеглинками, які створюють основу опори тіла.

   Кісткова тканина формує скелет організму, який відіграє роль опори і переміщення тіла у просторі – опорно-механічна функція. Завдяки значній міцності кісток скелета забезпечується захист внутрішніх органів і тканин від пошкоджень – захисна функція. Кісткова тканина є депо мінеральних речовин (кальцію, фосфору та інших хімічних елементів) в організмі. Також вона виконує ще декілька життєво важливих функцій.

   Кісткова тканина складається з трьох компонентів: клітин, органічного матриксу та мінеральних речовин. На частку клітин припадає лише близько 3% обсягу кісткової тканини. Кісткову тканину складають такі клітини як: остеобласти, остеоцити, остеокласти та міжклітинна речовина, яку становлять осеїнові волокна і осеомукоїд.

   Остеон – це кісткова трубка, в центральному каналі якої лежить так звана живильна судина і локалізовані остеобласти та остеокласти. Остеон є морфо-функціональною одиницею компактної частини діафіза трубчастої кістки.

   Остеобласти - молоді клітини кісткової тканини, які розташовуються у місцях новоутворення тканини, а у дорослому організмі – в окісті та місцях регенерації кістки. У вже сформованій кістці вони зустрічаються тільки в ділянках руйнування і відновлення кісткової тканини. У кістках, що утворюються, вони покривають майже суцільним шаром усю поверхню кісткової балки.

   Остеобласти бувають різної форми: кубічної, пірамідальної або багатокутньої. Діаметр їх тіла близько 15-20 мкм. Здатні до розмноження. Поступово остеобласти диференціюються у остеоцити, при цьому кількість органел у клітині зменшується. Міжклітинна речовина, яка утворюється остеобластами, замуровує клітину з усіх боків і просочується солями кальцію.

   Остеобласти мають неправильну полігональну форму, ядро округлої або овальної форми, часто розміщене ексцентрично, містить одне або кілька ядерець. В цитоплазмі остеобластів добре розвинуті ендоплазматична сітка, мітохондрії і комплекс Ґольджі. 

   Остеобласти – клітини внутрішнього шару окістя, що утворюють кісткову тканину та забезпечують ріст кісток. Основна функція остеобластів – синтез білків органічного матриксу, зокрема – колагену, остеокальцину та остеопонтіну. Згодом в органічному матриксі відкладаються мінеральні речовини. Остеобласти, оточені мінералізованим органічним матриксом, перетворюються в остеоцити. 

   Остеоцити – основні високодиференційовані клітини кісткової тканини, занурені в щільну міжклітинну речовину - матрикс кісткової тканини. Вони мають видовжену форму, і знаходяться в порожнинах, так званих лакунах, що повторюють форму клітини. Тіла остеоцитів розташовані у смугах основної кісткової речовини, а відростки у канальцях навколо цих смуг.

   Від порожнини відходять кісткові канальці, які анастомозують між собою і містять відростки остеоцитів. По цих канальцях відбуваються обмінні процеси між остеоцитами і судинами через тканинну рідину. Тобто остеоцити з’єднані між собою променеподібними канальцями. 

   Формуються остеоцити із остеобластів в процесі розвитку кісткової тканини. Вони становлять 95% від усіх кісткових клітин.

Остеоцити підтримують нормальний стан міжклітинної речовини - кісткового матриксу.

   Остеокласти – клітини, здатні розчиняти та руйнувати кісткову речовину. Це великі багатоядерні клітини з мікроворсинками у вигляді гофрованої облямівки. Вони беруть участь у руйнуванні і розсмоктуванні кісткової тканини з утворенням навколо них кісткових порожнин. які руйнують кістку і хрящ. Процес цей може йти як з поверхні хряща, від його зовнішньої оболонки  - перихондрія, що перетворюється потім в окістя, так і усередині його. 

   Остекласти мають багато протеолітичних ферментів, мітохондрій, лізосом і вакуоль. У них добре виражений комплекс Гольджі. Остеокласти є спеціалізованими макрофагами. 

   Таким чином, у той час як остеобласти відкладають кістковий матрикс, остеокласти руйнують його. Головна функція остеокластів – резорбція, тобто руйнування кісткової тканини.

   Кожний десятий остеобласт після завершення формування кісткової речовини опиняється замурованим у мінералізований матрикс і перетворюється після цього в остеоцит. Інші остеобласти залишаються на поверхні кістки і переходять у неактивний стан, утворюючи плоскі клітини, які вкривають до 80% кісткової поверхні у скелеті дорослої людини.

   Регенерація кістки відбувається за рахунок малодиференційованих клітин окістя і ендоста, а ендост – це тонковолокниста сполучна тканина, збагачена остеобластами і остеокластами, яка обмежовує кістковомозкову порожнину.

ДЕЛЬФІНИ - УНІКАЛЬНІ МОРСЬКІ ССАВЦІ.

     Наша природа дуже прекрасна і різноманітна. Вона має багато цікавих тварин, як у морі, так і на суші. Одними з найпопулярніших морських тварин серед науковців є дельфіни, які завжди дивують дослідників своєю унікальною поведінкою і характером. Науковці вже давно займаються вивченням цих морських жителів і завжди дізнаються багато нового про них.

Нині, завдяки минулим дослідженням учених, можна навести декілька цікавих фактів про цих незвичайних морських ссавців:

1. Дельфіни мають свою мову. Учені розділили їх мову на дві групи: – мова жестів або тіла; – мова звуків. Нині відомо, що вони використовують під час спілкування 32 види свисту (як виявилося кожен свист означає певну фразу і несе в собі повідомлення, наприклад привітання, сигнал болю, сигнал тривоги, тощо), і близько 180 комунікаційних знаків. За словами учених, мова дельфінів ще має багато загадок і до кінця не розшифрована.

2. Кожен дельфін має власне ім’я. Як не дивно, але це є факт. А ще більш шокуючим є те, що ім’я дається дельфінові ще при народжені, такого висновку дійшли фахівці з штату Флорида (США). В процесі експерименту вони записали звуки дельфінів на ком’пютер і за допомогою спеціальних програм вилучили “імена”. Потім відтворювали “імена” перед дельфінами і в результаті було виявлено, що на певне ім’я відгукувалася конкретна особина.

3. Тривалість життя дельфіна може досягати 75 років, але в неволі скорочується до 30-ти років.

4. Як виявилося, мозок дорослого ссавця може мати вагу близько 1700 грамів. Для порівняння, людський мозок має вагу близько 1400. Також у дельфінів в два рази більше звивин в корі головного мозку. Дуже цікава і унікальна властивість мозку дельфіна: він ніколи, по-справжньому не спить. По черзі сплять то права півкуля, то ліва півкуля мозку.

     Багато біологів погоджуються з такими фактами, а інші ні. А деякі науковці взагалі вважають дельфінів близькими друзями і ставлять їх на друге місце після людини в плані еволюції, відсовуючи на третє місце мавп.

ДЕРЕВА - ДИВО ПРИРОДИ

 

    Що для кожного з нас значать дерева, про існування яких ми інколи забуваємо: ростуть собі поруч з нами, а зникнуть, чи помітимо? Якщо запитати людей різних вікових категорій та різних професій, що для вас означають дерева, можна почути безліч відповідей: садовод скаже, що плодові дерева – це все його життя; біолог скаже, що дерево – це життєва форма рослин; столяр відповість, що буде в нього сировина з дерева, будуть гроші; еколог надасть дереву планетарного значення; лісник порівняє дерево із багатоповерховим будинком для життя різних тварин: комах, птахів, ссавців. Звичайно, кожен з них має рацію, тому що дерева – це складова частина природи з різнобічними функціями і для всіх вони мають різноманітне значення. Якось японська актриса Хацуі Като зазначила: «Ніщо так не умиротворяє людину, як чарівна краса живого дерева». А чим розраховується людина за це умиротворення? Чи заслуговують дерева та інші рослини на ті знущання, які часто «дарує» їм людина? «Шануй дерево, яке тобі тінь дає» – говорили римляни. Я вважаю, що немає жодної людини, яка б не згодилася із цим твердженням. Саме дерева є основними складовими елементами ландшафту та клімату планети, її легенями, вони утримують воду в грунтах, і саме деревні насадження є прикрасою довкілля і, нарешті, вони разом з іншою рослинністю дають первинну продукцію. Дерево, як одну з життєвих форм рослинного світу, можна розглянути з різних точок зору: -дерево – організм (рослина); -дерево – складова частина біогеоценозу; -дерево – біологічний об’єкт; -дерево – дім і джерело життя; -дерево – об’єкт бізнесу; -дерево – людина; Кожне дерево – цілісний організм і тому в повному обсязі має можливість підтримування сталість свого внутрішнього середовища. Існує велике різноманіття порід дерев, кожна з яких для найкращого росту потребує різних співвідношень навколишнього світу: світла, тепла, вологи, ґрунту, рельєфу місцевості. Дерево – диво природи. Для багатьох живих істот дерево – це місце помешкання і джерело життя, причому для тисяч різних організмів, для яких воно є домівкою, схованкою, поживою та цілющими властивостями. Вирубка одного дерева - це катастрофа, це знищення тих живих організмів, які обрали його для підтримання своєї життєдіяльності. Милуючись деревом, чи ми питаємо себе: що про нього знаємо, як воно живе, з чого будує своє тіло, що потрібно йому для вдалого росту та розвитку. В різні пори року дерево виглядає по різному, але завжди по своєму прекрасно: навесні, коли з тріснувши бруньок з'являються оксамитові листочки, з інших – запашні суцвіття; влітку, коли воно шумить зеленим листям і манить до себе подорожнього свіжістю та прохолодою; восени, коли листя переливається всіма кольорами веселки; взимку, коли снігова шапка часто надає дереву незвичного казкового виду. За багатовікову історію розвитку людства дерева постійно супроводжували життя, так як були невід’ємною частиною людського існування. Історія слов’янства творилась між дубів та лип. Тому і сьогодні дерева мають позитивний вплив на здоров’я та процвітання людини і нації в цілому. Дерева – відображення вічного ставлення до них людини, результат діяльності багатьох поколінь. Дерева пов’язують людину не лише з історією своєї Вітчизни, а й з його культурою, релігією, традиціями, красою природи рідного краю, вони живлять нашу мораль і патріотизм. Дерева діляться за видом листя на хвойні і листяні. Хвойні відрізняються звичайно жорсткими вічнозеленими голкоподібними або лускатими листками, званими хвоєю або голками. Ці дерева утворюють шишки або ягоди (ялівцеві). До цієї групи відносяться сосни, ялини, ялиці, модрини, кипариси, секвої… Листяні дерева мають широкі і плоскі листки, у яких товщина значно менше довжини і ширини, зазвичай вони опадають раз на рік. Зазвичай ці дерева цвітуть і плодоносять. До цієї групи відносяться дуби, липи, берези, клени, тополі, ясени… Крім класифікації за виглядом листя, дерева діляться за терміном життя листя - на листопадні і вічнозелені. Листопадні дерева мають чітку зміну листяного покриву: всі листки на дереві втрачають зелене забарвлення і обпадають, деякий час (взимку) дерево стоїть без листя, потім (навесні) з бруньок виростають нові листки. Вічнозелені дерева не мають чіткої зміни листяного покриву: листя знаходиться на дереві в будь-який момент року, і його зміна листя відбувається поступово, протягом усього життя дерева. Крім біологічної класифікації дерева діляться і за іншими ознаками: - плодові дерева - плоди яких використовуються людиною в їжу; - цінні, деревина яких використовується для промислових цілей; - корабельні, використовувані в кораблебудуванні; - тропічні, ареал проживання яких проходить недалеко від екватора; - північні, ареал проживання яких проходить далеко від екватора. Дерева відзначаються дуже слабкими можливостями регуляції власної температури. Тепло, що утворюється в процесі обміну речовин, завдяки витрачанню його на транспірацію, великій випромінюючій поверхні та недосконалим механізмам регуляції швидко віддається навколишньому середовищу. Головне значення в житті рослин має тепло, що надходить ззовні. Температура дерева внаслідок нагрівання сонячним промінням може бути вищою за температуру навколишнього повітря і грунту. При сильній транспірації температура стає нижчою за температуру повітря. Транспірація через продихи – це процес, що регулюється рослиною. При підвищенні температури повітря вона посилюється, якщо можливе швидке подання необхідної кількості води до листків. Це врятовує рослину від перегрівання, знижуючи її температуру від 4С до 15С. Дерево як і камінь є природним матеріалом, який зберігав нанесені зображення, що, за твердженням вчених, сприяло розвитку писемності у багатьох мовах. Здатність горіти допомогло освоєння вогню, що різко розширило ареал поширення людини на північ, і дозволило освоїти нові типи житла: печери, будинки, голку, і т д.. Те, що залишалося після згорання вугілля використовувалося для перших наскельних малюнків. Мала щільність деревини по відношенню до води сприяла розвитку судноплавства: починаючи від плотів і закінчуючи каравелами, які багато років робилися з дерева. У зв'язку з широтою поширення і простотою обробки, в багатьох культурах світу широко використовується деревина як матеріал для виготовлення як предметів побуту (меблі, посуд), так і предметів благоустрою житла. Особливості цвітіння деяких дерев стали загальними в культурі багатьох народів світу. Фрукти є неодмінним атрибутом майже всіх свят, як і музичні інструменти, більшість яких виготовляється з певних сортів деревини. Згадки про дерево зустрічається також в багатьох сучасних релігіях, в християнстві згадується Дерево пізнання Добра і Зла, Дерево Життя. Пальмова неділя, або свято Входу Господнього в Єрусалим відзначається святковим богослужінням, на яке віруючі приходять з пальмовими гілками. У Росії першою розпускається верба, тому стали використовувати гілки цього дерева і свято отримало назву Вербна неділя. У фольклорі мертве дерево, корч служить символом або притулком нечистої сили. Деревина широко застосовувалася для виготовлення релігійної символіки: ікони, ідоли та інше. Дерева і люди: на перший погляд нічим між собою не схожі. Але це не так. Між ними є досить багато ознак подібності, адже протягом багатовікової еволюції органічного світу рослини і люди завжди жили і живуть поруч. За цей досить нелегкий час, між ними склалися міцні зв’язки, і в деяких особливостях будови та функцій життєдіяльності, і в особливостях впливу один на одного: по-перше, дерева мають стебло, як основну вісь, що утримує всі органи між собою, а люди хребет, як осьову частину організму, до якого прикріплюються інші частини скелету людини; по-друге, і дерева, і люди дихають, але всім відомо, що кисень для дихання людям дають рослини, що є безпосередньою хімічною взаємодією між ними; по-третє, і дерева, і люди потребують води, без якої клітини живого тіла функціонувати не зможуть; по-четверте, рух соку по дереву і рух крові в людині – це дуже подібні системи, по яких переміщаються поживні речовини, причому по висхідному і низхідному шляху, як венозна і артеріальна кров по тілу людини та мінеральні і органічні речовини по флоемі та ксилемі рослини; по-п’яте, як дерева та інші рослини «оживають» навесні під теплим сонцем та буяють влітку, так і люди не можуть жити без сонячного тепла; по-шосте, деревам необхідний певний субстрат (грунт), на якому вони ростуть і звідки отримують основний мінеральний склад елементів, так і людям потрібний грунт, на якому вони будують своє житло та вирощують врожаї; по-сьоме, за сучасними науковими досягненнями і розвитку такої галузі як біоенергетика стає зрозумілим, що якщо дерева ростуть навколо житла людини, то рано чи пізно приходять до спільного біологічного ритму і практично стають єдиною системою. Флористи впевнені, що дерева володіють значним біополем, яке впливає на людину. Розглянувши деревну форму з різних аспектів, стає зрозумілим, що така проста на перший погляд рослина як дерево може мати стільки характеристик. Дерево – це диво природи зі своїми законами і властивостями.

ВЧЕНІ ДОВЕЛИ, ЩО РОСЛИНАМ ПІДСИЛУ МАТЕМАТИКА

Здавалося б, рослини тільки й створені для того, щоб ними милуватися; та якими б простими не здавалися вони на перший погляд, варто усвідомлювати, що щодня у них перебігає безліч складних процесів, які регулюють їх роботу. До цього часу було відомо, що за кожну з життєво важливих функцій рослини, а саме ріст, розвиток, дихання, обмін речовин, подразнення та розмноження, відповідає певна тканина чи орган. Проте навіть біологи недооцінювали розум рослини. Вивчаючи поведінку зразків у лабораторії, дослідники із Центра Джона Іннеса, Великобританія, встановили, що при визначенні швидкості використання крохмалю, який запасається у вакуолях, рослини фактично виконують математичну операцію ділення. Це докорінно перевернуло уявлення ботаніків про структуру рослинного організму.

Для денного живлення рослини використовують отриману від Сонця енергію, перетворюючи з її допомогою вуглекислий газ на крохмаль і цукор. Так поживні речовини за день накопичуються, і їх доводиться споживати рослині вночі в умовах відсутності світла.  Якщо запас крохмалю закінчиться раніше, аніж потрібно, рослина відчуває голод і її ріст припиняється, якщо  ж навпаки, крохмаль використовується повільно, – частина його виявляється непотрібною. Професори Мартін Говард та Алісон Сміт виявили, що у листках рослинних організмів міститься специфічний механізм, який за рахунок простого алгоритму регулює споживання крохмалю . Це відбувається наступним чином: механізм вимірює залишковий запас полісахариду і, використовуючи власний внутрішній біологічний годинник, оцінює, скільки часу залишилося до світанку. Тоді визначається відношення першої величини до другої, і вуаля! Швидкість споживання крохмалю визначено!

До того ж, такий алгоритм дає  гарантію, що до самого світанку рослина буде забезпечена харчуванням, навіть якщо ніч закінчиться занадто рано або з якихось причин зміниться рівень крохмалю у вакуолях. Як результат, до сходу Сонця споживається приблизно 95% накопиченого крохмалю, тобто рослина уникає нічного голодування і водночас максимально ефективно використовує живлення для нічного росту.

На думку Мартіна та Алісон, кодування вихідних даних, що необхідні для обчислень, може відбуватися за рахунок концентрацій молекул двох типів – S (концентрація крохмалю) та Т (час). Якщо концентрація S-молекул збільшується, механізм стимулює споживання крохмалю, а збільшення концентрації молекул типу Т призводуть до сповільнення цього процесу. Результуюча ж швидкість, за цією теорією, визначається саме відношенням концентрацій.

Професори-ботаніки вважають, що для підвищення врожайності сільськогоспродарських культур відкрита ними особливість росту рослин у темряві виявиться надзвичайно корисною.

РАВЛИКИ - ДЖЕРЕЛО ЕНЕРГІЇ

 

Останнім часом в альтернативній енергетиці потроху почала розвиватися сфера вироблення енергії шляхом використання живих організмів. Спочатку вчені навчились добувати її з винограду, картоплі, згодом – навіть тарганів. Тепер на світову арену виходить їхній послідовник – звичайнісінький равлик, якого німецькі дослідники пропонують використовувати в якості генератора.

Відкриття було зроблено Євгенієм Кацом, професором хімії з університету Кларксон в Постдамі, та його колегами. Робота крихітних біопаливних ланок, які вчені імплантували у тіло декількох равликів, виконувалась за рахунок окислення глюкози, що міститься у гемолімфі тварин. Через маленькі отвори у мушлі слимаків було відведено контакти від анода і катода.

Важлива відмінність такого способу добування енергії від використання винограду чи тараканів полягає в тому, що равлик може виробляти її безперервно не лише впродовж кількох днів чи тижнів, а й навіть місяців. Така перевага пояснюється тим, що вмонтовані електроди абсолютно не заважають слимакові жити довгим і здоровим життям, їсти, пити і повзати. Євгеній повідомляє, що він та його колеги піклуються про самопочуття піддослідних тваринок.Отримання енергії відбувалося стрибкоподібно; за перші декілька хвилин з того моменту, як електроди було під’єднано, дослідникам вдалося отримати 7,45 мкВт, проте незабаром значення цієї величини знизилося до 0,16 мкВт: запаси глюкози поблизу поверхні електрода було вичерпано. Равлики ж продовжували їсти і рухатись, ніби “підзаряджаючись”, після чого продовжували процес генерування енергії. Її буде цілком досить, щоб забезпечити живлення малопотужних приладів (наприклад, датчиків чи бездротових передавачів). Зі схожими цілями планують використовувати також таких потенційно електрогенеруючих істот, як червів і комах. Остання ідея навіть була підтримана і нині фінансується Міністерством оборони США: його представники мають мету створити кіборг-комах, які збирали б інформацію про навколишнє середовище. Медичне застосування також передбачається дослідниками –  для живлення кардіостимуляторів та інших медичних приладів. Наступна ж задача вчених університету Кларксон – електрифікація омарів, яких було обрано у зв’язку з можливістю збільшення енергії, що генерується, через складніші процеси обміну речовин у великому організмі.

 

ГРИП - ГОСТРА ІНФЕКЦІЙНА ХВОРОБА

     В Україні швидкими темпами поширюється епідемія грипу. Цьогорічний грип типу Н1N1 (у народі його називають "свинячим грипом") небезпечний розвитком важких ускладнень та високою смертністю. З початку нинішнього року від грипу померла 51 особа. За даними Міністерства охорони здоров'я України, основною причиною смерті є пізнє звернення за медичною допомогою ( на 5-7 день від початку захворювання). Грип - гостра інфекційна хвороба, яка характеризується ураженням дихальних шляхів із вираженою інтоксикацією та гарячкою. Особливу небезпеку для оточуючих становлять особи з легким перебігом хвороби, оскільки вони частіше продовжують активний спосіб життя і розповсюджують збудник грипу в навколишньому середовищі. Хворий на грип заразний для оточуючих з перших годин недуги.Максимальна заразність припадає на перші 2-3 дні хвороби. Вірус грипу розповсюджується з крапельками слизу під час чхання і кашлю, при цьому збудник розноситься на відстань до 3-3,5 метра. Інфікування грипом також можливе через предмети домашнього вжитку (рушник, посуд, дверні ручки,тощо). Хвороба розпочинається раптово: з'являється озноб, температура тіла підвищується до 38-40 градусів. На зміну ознобу швидко приходить відчуття жару, загальна слабкість, головний біль у ділянці лоба та скронь, очних яблуках. Для грипу характерним є виражені м'язеві та суглобові болі, світлобоязнь та сльозотеча.У тяжких випадках приєднується нудота, блювання, порушення свідомості. Хворі дратівливі, скаржаться на безсоння. За наявності таких симптонів як:висока температура тіла (38-39 градусів); біль в мязах, суглобах, різка загальна слабкість; головний біль; сухість в роті, біль та першіння в горлі, необхідно негайно звернутися за медичною допомогою до лікаря (викликати на дім). Пам'ятайте, що самолікування може призвести до розвитку серйозних ускладнень зі сторони дихальної, серцево-судинної та нервової систем. З метою убезпечення себе від захворювання на грип, слід уникати масових скупчень людей у приміщеннях, громадському транспорті, дотримуватися правил особистої гігієни. Важливим для профілактики грипу є повноцінне харчування з включенням вітамінів у природньому вигляді, загартування організму та часте провітрювання приміщень.

ТЕСТИ: КОЛИ, ЯК І НАВІЩО ВИНИКЛИ

На сьогоднішній день тестування у навчальних закладах - складова частина навчального процесу. Основне з них - ЗНО - вирішальний етап шкільного життя, підготовка до якого триває у випускних класах практично протягом всього навчального року. У багатьох учнів виникає запитання: звідки тести прийшли до нас, коли виникли і навіщо? Ще в середині III тисячоріччя до н.е. у Древньому Вавілоні проводилися іспити випускників у школах, де готували переписувачів, які були центральною фігурою месопотамської цивілізації. Він умів вимірювати поля, поділяти майно, пекти, грати на музичних інструментах. Під час іспитів перевіряли його уміння розбиратися в тканинах, металах, рослинах, а також знання всіх чотирьох арифметичних дій і, звичайно, уміння писати. У Древньому Єгипті мистецтву жреців навчали тільки тих, хто витримував систему визначених іспитів. Спочатку кандидат проходив процедуру, яку можна було б зараз назвати співбесідою. При цьому з'ясовували біографічні дані, рівень освіченості, оцінювали зовнішність, уміння вести бесіду, перевіряли уміння працювати, слухати, мовчати. Проводили іспити вогнем, водою і погрозою смерті. Тим, хто не впевнений, що витримає всі тяготи тривалого навчання, пропонувалося подумати - з якого боку остаточно закрити за собою двері в храм - із внутрішнього чи зовнішнього. Повідомляється, що цю сувору систему іспитів і добору успішно переборов у молоді роки Піфагор. Повернувши після навчання в Грецію, він заснував свою школу, допуск в яку відкривав тільки після серії різних іспитів, схожих на ті, котрі витримав він сам. Піфагор підкреслював важливу роль інтелектуальних здібностей, і тому надавав значення їх діагностиці, використовуючи при цьому важкі математичні задачі. Вважають, що Піфагор звертав також увагу на ходу і на сміх молодих людей, стверджуючи, що манера сміятися служить найкращим показником характеру людини. Він уважно відносився до рекомендацій батьків і вчителів, ретельно вів спостереження за кожним новачком, особливо після того, як останнього запрошували вільно висловлюватися і, не соромлячись, заперечувати думці співрозмовника. У III тисячоріччі до н.е. у Китаї існувала посада урядового чиновника. Відповідно, з'явилися і перші елементи профвідбору на цю посаду. У китайському суспільстві ці іспити сприймалися майже як свято. Тему іспиту нерідко давав сам імператор, і він же проводив перевірку знань претендентів і на заключному етапі конкурсу. Іспит - важлива частина життя багатьох народів світу, з часів найдавніших цивілізацій і до наших днів. А щодо тестів? Найбільш розповсюджене зараз визначення тесту дається в перекладі з англійського слова "test" - іспит, перевірка, проба. Історія тестів почалася наприкінці XIX століття. Це був період революційної зміни суспільної свідомості, що співпав за часом з науковою кризою, яка вразила природознавство. Родоначальником тестового руху можна назвати відомого англійського вченого Френсиса Гальтона. У 1884-1885 роках він провів серію іспитів для відвідувачів своєї лабораторії. Туди приходили діти і дорослі, віком від 5 до 80 років. За невелику плату там визначалися швидкість реакції, вага, життєва ємність легень, сила кисті (стискання відомого кожному ручного динамометра - це винахід Ф. Гальтона) сила удару кулаком, ріст, гострота зору. Крім того, оцінювалися здібності запам'ятовувати букви і розрізняти колір, ряд фізіологічних можливостей організму і деякі психічні властивості. По повній програмі було обстежено 9337 чоловік. Хоча не всі іспити Гальтона можна назвати тестами з позиції сьогоднішнього дня, хоча він зробив перший крок на шляху створення об'єктивних методів оцінки здібностей і властивостей особистості. Дж.Кеттелл першим, імовірно, побачив у тестах засіб виміру властивостей особистості. У роботі, опублікованій в 1890 р., він дав список 50 лабораторних тестів, до яких була стандартна інструкція, де підкреслювався науково-лабораторний характер іспитів і вказувалося, що лабораторію варто добре обладнати, а під час тестування в неї не допускати глядачів. Усі випробувані однаково інструктуються, вони повинні добре засвоїти, що і як потрібно їм робити, а також робилися рекомендації з підрахунку балів. Більшість завдань Дж.Кеттелла і Ф.Гальтона можна зараз назвати психомоторними завданнями, тому що їх тестам явно не діставало стандартизації процедури тестування і правил інтерпретації результатів. Практичні потреби вивчення здібностей були сформульовані тоді у вигляді важливої для педагогіки і психології проблеми дослідження індивідуальних розходжень. Дослідження цієї проблеми і дало імпульс до появи перших тестів. Вимір за допомогою тестів здавалося тоді справою претензійною. Починаючи з першого десятиліття XX століття, повсякденне уявлення про тести і їх наукове визначення стали помітно відрізнятися одне від одного. Хоча всякий тест містить у собі завдання, як елементи іспитів, він не зводиться тільки до цього. На кожному етапі розвитку науки змінювалися вимоги до тестів і самі тести. Тест став засобом педагогічного виміру, що вигідно відрізняє його від всіх інших форм педагогічного контролю. До кінця ХІХ століття в Європі склалися дві традиції в контролі знань. Одна, її можна умовно назвати німецькою, у якій упор робився на усні форми іспиту, у присутності комісії, що складалася щонайменше, із двох чоловік. На іспиті давалися одне-два порівняно об'ємні питання, відповідь на які повинні були свідчити про рівень знань усього курсу. Інша традиція, яку можна назвати англійською - письмова форма контролю, під час якої випробуваним давалося десять-дванадцять коротких завдань, з різних тем. Отже, можна сказати, що з кінця XIX століття ми запозичили, в основному, німецький варіант перевірки знань. У ті роки тестів ще не було, питання їх розробки і застосування для оцінки знань не ставилось і не обговорювалось. Перші звіти педагогічного суспільства свідчили про дискусії: корисність і шкідливість бальних оцінок. Наприклад, "...захисники балів готові були майже уступити своїм опонентам, вони погоджувалися визнати, що оцінка успіхів учнів балами в багатьох відносинах незручна і вносить у школу багато небажаних елементів", або «смерть балів чекає неминуче; не нині, завтра, дні їм полічені", «чи слід, чи не слід успіхи учнів виражати цифрами?» Перша спроба наукового виміру інтелектуальних здібностей дітей була зроблена на початку XX століття. Це відбулося у Франції. Автори створеного для цієї мети тесту А.Біне і Т.Симон провели емпіричну перевірку завдань, що претендують на включення в тест. Для оцінки завдань тесту автори використовували такі основні критерії: 1) емпіричну міру складності кожного завдання, що визначалася на групах дітей різного віку; 2) інформацію про ступінь збігу результатів тесту з думкою викладачів; 3) стандартна інструкція з проведення тестування. Перша світова війна активізувала розробку тестів для визначення професійної придатності і для прискореної підготовки людей, що володіють потрібними для військової справи знаннями і навичками, інтелектуальними і фізичними якостями. Інтенсивне технічне переозброєння промисловості провідних капіталістичних держав на початку XX століття актуалізувало проблему "людина - техніка". Усе гостріше стала усвідомлюватися думка про те, що не кожен бажаючий зможе керувати складними технічними пристроями: для цього необхідні знання, здібності і відповідні навички, а виходить, потрібні тести, професійний добір і професійна підготовка. За даними англійської статистики, у першу світову війну тільки 2% втрат авіації були зв'язані безпосередньо з бойовими операціями; 8% було загублено через дефекти матеріальної частини, а більше всього - 90% утрат було викликано професійною непридатністю тих, хто пілотував літаки. Тим самим був підготовлений ґрунт для розгортання науково-дослідних робіт з тестових методів оцінки особистості. У США був створений перший варіант так званого групового тесту, що дозволяв швидко оцінити придатність призовників до військової служби в різних родах військ. Створений тест розглядався як таємна зброя, тому всі іспити, масштаб досліджень і результати не розголошувалися. Перші тести для об'єктивного контролю знань, умінь і навичок з'явилися на початку XX століття. Вони швидко завоювали популярність серед викладачів вузів і шкіл в Англії і США, а пізніше в СРСР. Приблизно з цього часу їх стали в США називати педагогічними. Саме ці тести викликали насторожене до себе відношення в прихильників традиційної, "чистої", без тестів, педагогічної науки і практики. Така ж сторожкість виявлялася і стосовно педології, що широко спиралася на тести. На хвилі революційних перетворень "перемогли" прихильники вигнання зі школи тестів, будь-якого контролю знань і, разом з цим, педології. Педологія стала першою в списку наук, що пізніше назвуть репресованими. В ті роки були, однак, і інші виступи - на користь тестів. Так, відомий психолог М.Я.Басів говорив: "Я думаю все-таки, що ця довга, часом гостра критика тестової методики зрештою приведе не до повалення, не до скасування цієї методики, а навпаки, до її зміцнення у визначених границях, у яких вона, мабуть, має повне право на застосування й існування". У 1936 році була прийнята Постанова, що на довгий час перешкодила спробам розробки і застосування тестових методів у сфері освіти, профвідбору і профорієнтації. Хоча частина тестів застосовувалася під виглядом контрольних завдань, іспитів; і навпаки, різні іспити нерідко називалися тестами. Офіційно заборона на застосування тестів так і не була відмінена. Її скасувало саме життя. Застій у розробці тестів і їхньому застосуванні продовжувався біля сорока років - із середини 30-х до кінця 70-х років, після чого знову стали з'являтися публікації з цієї проблеми, спрямовані як на користь тестів, так і проти них. Типові аргументи опонентів тестового методу зводилися, в узагальненому вигляді, до наступного твердження: -тести використовуються в капіталістичних країнах, де з їхньою допомогою зважуються питання расової і класової диференціації; -застосування тестів принижує перевагу особистості, особливо у випадках, коли одержувані бали виявляються нижче середнього рівня; -ніякі методи виміру не можуть замінити викладача і його особистий досвід; -в педагогіці немає і не може бути точної одиниці виміру, і тому не слід утрачати час, сили і засоби на розробку неточних методів. У цих твердженнях багато суперечливого, і навіть помилкового. У США проти використання тестів виступали представники основних груп населення - дорослі і діти, білі і негри, робітники й управлінський персонал, а також представники національних меншин. Випадки порушення етики у використанні тестів виявилися настільки злободенними, що ними змушений був зайнятися конгрес, що улаштував спеціальні слухання по цій справі. У результаті було прийняте рішення, що засуджує неетичне використання тестів. У серпні 1966 р. у сенаті США обговорювалася пропозиція про повну заборону тестів, але ця пропозиція не була підтримана більшістю. У 1884 р. у США вийшла перша книга з тестовими матеріалами, яка містила завдання і відповіді до них з оцінкою за п'ятибальною шкалою. У цій книзі містилися завдання з математики, історії, граматики, навігації, давалися зразкові тексти для творів разом з методом кількісної оцінки творів. У США критика тестів не припинялася ніколи, так само, як робота над їхнім удосконаленням і застосуванням. За наявними даними, у цій країні більшість населення (90%) щонайменше один раз у житті тестується. Щороку знання і здатність учнів перевіряються там за допомогою 47 мільйонів тестових бланків, що випускаються приблизно 400 тестовими компаніями. Серед останніх маються як дрібні, так і великі. Щорічною перевіркою інтелектуальних здібностей і знань піддаються практично всі студенти вищих і учні середніх навчальних закладів. Від результатів цих перевірок залежить як престиж вузу, так і кількість грошей, що відпускаються зацікавленими фірмами на підготовку фахівців у тому чи іншому вузі. Кожен вуз намагається залучити до себе тих абітурієнтів, у кого тестові показники виявилися порівняно вищі. Радянська школа, що відроджувалася після революційних потрясінь, відкрилася практично усьому відомим тоді у світі педагогічним новаціям, таким як Вальдорфські і Монтессорі-школи та ін. Серед цих новацій минулого є й тести. Розквіт був, однак, не довгим. Тести виникли значно пізніше того періоду, коли в Європі вже склалися перші педагогічні системи Коменського, Ушинського, Дистервега, Гербарта, Песталоцці й ін. З тих пір відношення до тестів стало неоднозначним. Одні бачили в тестовому контролі засіб приниження ролі педагога, сприймали тести як засіб вираження недовіри до оцінок, що традиційно виставляються, і тому виявляли визначену настороженість. Інші вважали самі тести винними в різних порушеннях і тому відкидали ідею тестового контролю знань з порога. І тільки деякі розглядали їх як засіб радикального перетворення навчального процесу убік його об'єктивізації - і ставали ентузіастами цього методу. З ХХ ст. у контролі знань намітилися дві основні тенденції. Перша зв'язана із застосуванням традиційних форм і тривалим, що розтягнулись на піввіку, періодом активного ігнорування тестів. У сфері освіти це виявлялося в повсякденній прихильності до традиційних іспитів, у той час як у багатьох країнах уже давно той, хто вчить, не береться ставити підсумкові оцінки учням за свою ж роботу. Там це вважається порушенням професійної етики і тому суспільна думка схиляється на користь незалежного тестового контролю знань. Таким чином, на сьогоднішній день тестові технології є одним із засобів оцінки результатів навчання, а також оптимізації навчального процесу. Тестова перевірка є швидким та ефективним способом перевірки знань, дозволяє виявити рівень знань, умінь і навичок, бачити досягнення кожного учня на різних етапах навчальної діяльності. Педагогічні тести поділяються на альтернативні, вибіркові (варіативні), послідовні (порядкові), конструктивні, розподільні, схематичні, кількісні, порівняльні, узагальнюючі, проблемно-пошукові, практичні. Тести класифікуються залежно від їх спрямованості в наступні групи: - тести здібностей; за результатами, отриманими при їх проведенні можна судити про загальні передумови учня, орієнтуватися в завданнях і ситуаціях; - тести особистості; вивчаються реакції навчаючого на завдання тестів, за якими можна судити про особливості характеру; - тести досягнень; типовими для цієї групи є дидактичні тести, коли на основі результатів виконання завдань судять про рівень оволодіння учнями певним навчальним матеріалом. Педагогічні тести можна розділити на дві групи: статистичні (нормативні) і критеріальні, які не уточнюють відмінності в результаті діяльності тестованих, а показують, якого рівня вони досягли у відповідності з цілями навчання. Тести так ввійшли в життя людини, що крім шкільних педагогічних існують логічні тести, психологічні тести, тести ДАІ, драйв-тести, тести на алкоголь, тести на визначення вагітності, медичні тести (наприклад, тест на ВІЛ, Папаніколау тест), кулінарні тести, тести (IQ) на визначення інтелекту...

ЖАБА: ВІД БІОЛОГІЇ ДО МІФОЛОГІЇ, ЕТНОЛОГІЇ ТА СИМВОЛІКИ

     Вивчаючи клас Земноводні тварини, учні по-перше розглядають будову та процеси життєдіяльності цих тварин на прикладі жаби. В підручнику досить чітко розкрито всі особливості біології земноводних. Свого часу вони були єдиними мешканцями суші. Але, не дивлячись на те, що їх вважають аборигенами Землі, доброї слави не набули, мабуть, це велика несправедливість і помилка. У літературі учні часто зустрічають жабу як героя різноманітних творів: казок, байок, приказок та прислів’їв. Символічні образи жаби з точки зору біолога помилкові, література і фольклор у великому боргу перед цими тваринами. Кого ж уособлюють жаби? Поширеним загальнослов’янським міфологічним мотивом є мотив перетворення людини на жабу й навпаки. Прикладом перетворення є казка "Царівна-жаба”. У казці знайдена Іваном-Царевичем жаба стає його дружиною. Вночі, таємно, вона скидає жаб’ячу шкіру й перетворюється на прекрасну жінку. Отже, тут маємо приклад первісної зооморфної природи Царівни-жаби, яка володіє сакральним знанням. Це дозволяє їй набагато краще від земних жінок виконати нескладні для вправної господині завдання свекра (пошити сорочку, вишити рушник, спекти хліб). Коли Іван, дізнавшись про таємницю дружини, спалює її шкіру, Царівна-жаба перетворюється на зозулю – птаха, пов’язаного із країною померлих, – і відлітає у тридев’яте царство. Всі знають, що царевич знайшов свою дружину десь далеко за лісами, за долинами, в болоті. У фольклорі болото завжди позначає іншу просторову площину, інший світ. Тобто жаба повертається туди, звідки з’явилася. Тільки після того, як Іван-Царевич, здолавши різні перешкоди, дістався до палацу, де мешкала його дружина, й визволив її від Кощія, вони назавжди залишилися разом. Існує думка про те, що ця казка демонструє елементи весільної обрядовості. У старослов’янському суспільстві наречену заведено було шукати серед представниць іншого племені. Зазвичай уподобану дівчину викрадали, й силоміць одружувалися з нею. Залишки такого насильства ритуально відтворені у весільних обрядах більшості народів світу. У казці символом цього є стріли, випущені царевими синами. У казці "Жінка-жаба” парубок знайшов у лісі величезну жабу і змушений був дати обіцянку, що одружиться з нею. Згодом жаба перетворилася на гарну жінку-господиню. Вона збудувала дім, завела господарство, й парубок став багатим хазяїном. Єдиною умовою, яку вона поставила чоловікові, було ніколи не згадувати про її жаб’ячу природу. Жаба в народі має назви, пов’язані з її характером переміщення: скока, скакуца, скікавка, скакавка, скакушка, скакуха, скакавиця. Ці народні назви походять від дієслова скакати. Задні кінцівки жаб довші за передні, тому вони не ходять, як ропухи, а стрибають. Здатність до стрибання у жаб та горобців досить своєрідно трактується у християнській легенді. За нею, після потопу Ной випустив із ковчега усіх земних створінь, але жабі та горобцю він забув розв’язати ноги. Відтоді вони лише стрибають. У світових та українських уявленнях жаба пов’язана передусім з ідеєю плодючості. Вона – охоронниця земної та небесної вологи, яка дає силу всьому живому. У деяких міфах жаба є персоніфікованим духом водоймища. Багатьом народам властива прикмета: вбити жабу – на дощ. Ідеєю плодючості, життєдайної вологи пояснюється і зв’язок жаби з дітонародженням. У західних регіонах України вважали, що жаби витягають із води новонароджених і приносять їх до хати. За часів середньовіччя жінки, які не мали дітей, але хотіли завагітніти, їли жаб. У західнослов’янської етнічної групи - кашубів, з вагітної жінки іноді кепкують, що вона об’їлася жаб. За іншими легендами, жаба колись була жінкою (дівчиною), тому її гріх було убивати. У зв’язку з цим на Гуцульщині першу весняну жабу шанобливо називають панною, у румунів є легенда, що жаба – то жінка, яка дуже тужила за померлими дітьми й була перетворена Богородицею на тварину. Також збереглося повір’я, начеб лелеки навмисно кидають у димарі жаб і поки жаба летить через димар, вона перетворюється на дитину. Існують уявлення про те, що жаба має жіночі груди й може годувати ними людину. Але молоко її – небезпечне. Очевидно, із цим пов’язана приказка, яку вживають, коли йдеться про небезпеку чи загибель: "Там тобі жаба цицьки дасть”. Дослідники фольклористики вважають, що подібні уявлення походять від ідеї плодючості, адже у прадавні часи молоко, завдяки своєму білому кольору, було символом Великої Богині – життєдайного джерела. Жаба була одною зі священних тварин цієї богині. Отже, й досі в народі існують слабкі відгомони тих прадавніх міфологічних уявлень. Етнографи зафіксували і популярний у минулому народний спосіб чарування за допомогою жаб. Так, щоб привернути коханого, радили живу жабу вкинути до мурашника. Коли мурашки з’їдять жабу, потрібно витягти її кістки і знайти серед них особливі – приворотну й відворотну кісточки. Вірили, що саме за допомогою приворотної кістки можна було "присушити” коханого. Крім того, у народній поезії жаба – еротичний символ. За часів середньовіччя її зображали на позначення тілесного кохання, хтивості. Вірили: якщо насниться жаба – зустрінеш кохання, або дівчата, які ніяк не могли вийти заміж, певного дня йшли в поле чи на болото, знаходили жабу й намагалися з розмаху сісти на неї голим задом. Прості українці вважають, що давні міфологічні часи минули, але й досі ми жаб не їмо, ми на них одружуємося. У байках Г.Сковороди жаба порівнюється з поганою і непривабливою істотою, наприклад, у байці «Ворона й Чиж»: Неподалець від озера, з якого визирали жаби, сидів на гілці і співав Чиж. Поблизу нього крякала собі й Ворона, та, бачачи, що Чиж не полишає співати, сказала: — Чого ще й ти сюди пнешся, жабо? — А чому це ти мене жабою звеш? — спитав Чиж Ворону. — Тому, що ти такий же зелений, як та жаба. — О, коли я жаба, — мовив на те Чиж, - тоді ти сама справжнісінька жабера за внутрішньою своєю сутністю, бо спів твій зовсім схожий на жаб’ячий. В образі жаби в байці "Жаби" Г.Сковорода руйнує скептичне ставлення до недалекоглядності людей, закоханих тільки у своє, хоч і погане. Жаба пізнає істинні цінності, рухається до справжнього, світлого, йде жити в джерело, а не ставок, який може будь-коли пересохнути: "Найбрудніші раби нерідко походять від предків, що жили в калюжі великих прибутків". "Езопівські жаби" - символ розсудливості. Озерце, де жили жаби, пересохло, і в пошуках нового місця подруги знайшли колодязь. Назріла думка стрибнути вниз, але, подумавши, жаби вирішили: "Краще пошукаємо іншого місця, де ми будемо в безпеці; навіщо стрибати у першу ліпшу яму, не думаючи, що буде по тому". У байці Л.Глібова «Жаба і віл» мораль в тому, що висмiюються люди, які прагнуть досягти того, що виходить за межі можливого для них. І саме такою була жаба, що хотіла бути як віл. "дмись, жабо, не дмись, а волом не будеш". Мовлення українців збагачене фразеологізмами, які позначають: - хвалькуватість - «кожна жаба хвалить своє болото», "жаба мала, а рот великий"; - завищену самооцінку – «коваль коня кує, а жаба собі ногу підставляє»; "роззявляє жаба губу на вола, але не з'їсть", «розійдись море – жаба лізе, роздайся море – жаба пливе»; «пнеться як жаба до гуски»; - скупості - "його жаба задавила"; - об'єкта для прокльонів, народних насмішок і кепкувань: "жаба - то твоя баба", "одступись, зелена жабо!", "хто попереду - пасе череду, а хто позаду - пасе жаб!"; - негативне ставлення до події, справи, обставин, наприклад, невгамовності – «ускочив як жаба в жар», настирливості – «дметься як жаба», надмірності - «набрався як жаба мулу». Найуживанішим фразеологізмом на всій території України є вираз «жаба душить». За твердженнями науковців "жаба душить (давить)" відоме людям кілька віків, однак фразеологізмом стало півстоліття тому. Це зумовлено появою кардіології та введенням відповідних термінів. Грудною жабою називали хвороби серця із симптомами слабкості, потемніння в очах, задишкою, аритмією. З часом назва хвороби зникла, а утворився фразеологізм з відповідним значенням. В інших фразеологічних одиницях із компонентом «жаба» символ ґрунтується на порівняльно-асоціативному баченні й реалізований у таких варіантах: - «очі як у жаби» - очі круглої форми; - «витріщити баньки» - лупата людина; - "жаба кислоока" - некрасива жінка (фільм "За двома зайцями") - «дивиться, як жаба в болоті» - недоброзичливий погляд. Жабу часто сприймали як злого духа, здатного зачаровувати людей. Погляду жаби уникають, бо думають, що вона може зурочити. Звичайно, сталі вирази із тваринним компонентом виявляють з властивим етносу гумором ознаки чи стану людини: -«мужик як жаба, але дужчий за бабу» - фізична сила чоловіка; -«повзе як жаба» - повільно рухається; -«як жабі по коліно» – неглибоко; -«скаче заміж, як жаба в мул» – поспішає; -«синя як жаба» - п’яна жінка; -«ні рак, ні жаба» – дуже п’яний. У цих фразеологічних одиницях простежено процес перенесення стереотипів тваринного світу на риси людської вдачі, її поведінку, характер. В.Куйбіда повідомляє, що жаба - символ хвалькуватості, завищеної самооцінки, скупості; засіб Божого покарання; емблема розуму, розсудливості. У стародавніх кельтів жаба - Володарка Землі, сила цілющих вод. У китайців - місячна істота. У християнстві водночас і символ воскресіння, і бридкий аспект гріха, єретика, невситимої насолоди, жадібності. Жаби були послані в Єгипет як кара фараону за його жорстокість і небажання відпустити ізраїльтян на землю Обітовану. Кара була тяжкою. Жаби з'явились у такій кількості, що заповнили собою будинки, спальні, ліжка, печі єгиптян. Вони помирали у величезній кількості й отруювали повітря нестерпним запахом, заражали його. Це покарання посилалось і за забобонність єгиптян. У них жаби вважалися священними тваринами. Отже, священна тварина єгиптян стала засобом Божого покарання. В українському фольклорі зустрічається чимало легенд, де жаба задушила свого сина, скупердяя, привела до появи бороди у жінки, вп'ялася чоловікові у щоку, і ніхто не зміг її відірвати. Народні повір'я посилюють негативне ставлення до образу цих тварин: "Перелізе дорогу жаба - зле", "Коли жаби лізуть через дорогу чи поріг у хаті і кумкають, - на вмируще". Хоч самих тварин народні традиції кривдити забороняли: "Не показуй на жабу пальцем, бо спина заболить". Таким чином, зоофразеологізми з використанням жаби, відображають багатовікові спостереження людини за зовнішніми ознаками та поведінкою тварини. Їх використовують здебільшого на відображення психоемоційного, фізіологічного станів людини та її поведінкових характеристик. Такі погляди складають основу етнології, народної екології, екологічної свідомості та культури українців. На сьогоднішній день образ жаби із фен-шуй ввійшов у будинки українців. Багатьом здається дивним, що своїх озерних зелених лупатих мешканців води не поважають і всяк намагаються знищити, тобто роздавити, роздути, просто вбити, а ось жабу з монетою поважають. Тринога грошова жаба – дуже потужний талісман фен-шуй, що символізує зростаючий достаток сім'ї, велику грошову удачу, багатство, довголіття. Одна із старовинних китайських легенд говорить, що Чань Чу (так звуть грошову жабку), раніше була дуже злою істотою, за що Будда покарав її, віднявши одну лапу. З тих пір жаба змушена спокутувати свої гріхи, «даючи золоті монети» і допомагаючи людям розбагатіти. Самі китайці дуже люблять цей талісман і широко використовують його у своїх квартирах, будинках, офісах. Зазвичай грошова жаба в роті тримає монету, яка і символізує надходження багатства. Важливою особливістю «правильного» талісмана є те, що монетка повинна вільно вийматися - вона не повинна бути приклеєна. Деякі статуетки продаються зі спеціальною прорізом в роті, куди господар талісмана може помістити свою щасливу монету, тим самих значно посиливши дію магічної тварини. В Україні є чимало географічних назв та прізвищ, пов’язаних з жабами. Вчені називають їх батрахонімами, від грец. «батрахос» - жаба, наприклад, річки Жабина (Жабиха), Жабине Око, Жабниця; прізвища: Жабський, Жаботинський, Жабка, Жабокрицький (був такий козак Війська Запорізького).

ДВІ ПОЛОВИНКИ ОДНОГО ЦІЛОГО

Вивчаючи головний мозок людини в шкільній програмі, звичайно, стає зрозуміло, що немає в нашому організмі найскладнішого і найважливішого органу, ніж він. Хоча хтось може заперечити, що всі органи є важливими і функціонально необхідними. Але, все-таки… головний мозок не тому є головним, що розміщений у голові, а тому, що є дійсно головним у житті. Вчені вважають, що мозок людини - це унікальне створіння природи. Завдяки йому люди здатні здійснювати дуже складні розумові процеси, обдумувати свої проблеми, згадувати, міркувати, мріяти, писати вірші, аналізувати події, йому підвладне рішення математичних формул, створення живописних полотен, величних архітектурних будівель. Саме головний мозок наділяє нас різними талантами, а якби цього не було, то зараз не існувало б таких досягнень в області науки, техніки, медицини, культури та інших сферах. Тобто мозок створює умови для нашого існування. Він дозволяє відчувати кожного з нас особистістю. Мозок є лідером по енергоспоживанню в нашому організмі. Так як він споживає більше 20% кисню, захоплюваного легенями. Мозок використовує менше енергії, ніж лампочка в холодильнику. Вченими підраховано, що мозок використовує приблизно 12 Ват енергії. Цікаво, що для постачання його цією енергією вистачає два банани в день - ніякій лампочці у світі не вистачить такої кількості енергії. Вчені підтверджують, що близько 95% тканин мозку остаточно організовуються до семи років, складаючи цілком закінчений орган. Саме через швидкий розвиток мозку енергоспоживання нервової системи дворічної дитини в два рази перевищує енергоспоживання нервової системи дорослої людини. Головний мозок знаходиться в постійному розвитку і може накопичувати інформацію в обсязі, більшому, ніж сотні комп'ютерів разом узяті. Вкритий головний мозок корою – спеціальною оболонкою сірої речовини, товщина якої десь 3 мм. Покриваючи його, вона й створює звивини, розправивши які утворюється площа розгорнутої газети. Вчені підрахували, якби розправити кору, то необхідно простору у 30 разів більшого за саму голову. Кора півкуль складається з ряду шарів, утворених приблизно 14 мільярдами клітин, які відрізняються формою, величиною і функціями. Одні з цих клітин – чутливі, що сприймають збудження, яке приходить від різних органів, другі – рухові, що посилають збудження до м’язів і треті клітини зв’язують своїми відростками різні ділянки кори. Тепер нараховують близько 50 таких ділянок, кожна з яких характеризується певною формою і розміщенням клітин. В кожній півкулі є частини, що найбільше виступають: спереду - лобовий полюс, позаду - потиличний полюс, збоку - скроневий полюс. Окрім того, кожна півкуля великого мозку розділяється на чотири великі долі: лобову, тім'яну, потиличну та скроневу. Кожна півкуля поділена на частки борознами, найглибша з них – бічна, або Сільвієва борозна, що відділяє скроневу частку від лобової та тім'яної. Від верхнього краю півкуль опускається вниз центральна борозна - борозна Роланда, що відділяє лобову частку мозку від тім'яної. Потилична частка відділяється від тім'яної - тім'яно-потиличною борозною. Численні вивчення головного мозку показали, що в мозковій корі є ряд зон, від яких залежить сприймання зовнішнього світу і регуляція діяльності організму. До найважливіших з цих зон належать чутливо-рухова, зорова, слухова і нюхова зони: - чутливо-рухова зона розміщена в закрутках попереду і позаду центральної борозни, куди надходить збуджен¬ня, що виникає в рецепторах шкіри, м’язів, суглобових сумок; звідси збудження передається у м’язи, викликаючи або припиняючи їх діяльність, ослаблюючи або посилюючи її. Ця зона кори є най¬вищим центром погодження всіх рухів; - зорова зона лежить у корі потиличних часток і є місцем, куди проводиться збудження від рецепторів ока, її діяльність зв’язана з виникненням зорових відчуттів. - слухова зона розміщена в корі зовнішньої поверхні скроневих часток, сюди надходить збудження від слухових рецепторів, що є причиною звукових відчуттів; - нюхова зона лежить на внутрішній поверхні скроневих часток, яка зв’язана з рецепторами носової порожнини. Дві півкулі головного мозку, його великі та значна кількість невеликих борозенок та звивин роблять його схожим на грецький горіх, причому і половинок у ньому дві, і міцна шкаралупа є, неначе кістки черепа. Цікава природна залежність: «двійники» є скрізь. Під корою лежить біла речовина, волокна якої утворюють провідні шляхи. Ці шляхи сполучають кору з розміщеними нижче центрами мозкового стовбура і, отже, з усіма органами тіла. Деякі волокна провідних шляхів на своєму протязі перехрещуються. Внаслідок цього кожна півкуля дістає зв’язок з протилежною стороною тіла. Отже, кожна півкуля керує сприйняттям і рухами протилежної сторони тіла. Вченими було досліджено, якщо ми рухаємо правою рукою та ногою, то команди для цього дає ліва півкуля і навпаки. У ліворуких людей більше розвинена права півкуля, а у праворуких все навпаки. Але це ще не весь поділ. Кожна половинка кори великого мозку поділена на чотири зони, які називаються долями. У кожної долі свої обов’язки. Їхні назви залежать від кісток черепа, що їх захищають: лобова, тім’яна, потилична і скронева. Мозок отримує з довкілля не окремі сигнали, а їх сукупність одночасно. Тому в ньому і відбувається розподіл праці. Кожна область кори відповідає за щось своє:

- лобова доля відповідає за рух, планування та прийняття рішень, і частково вона контролює Дві половинки одного цілого емоції та мову; - тім’яна доля сприймає сенсорну інформацію, наприклад, сигнали про холод, жару, рівні тиску. Вона задіяна у просторовому сприйнятті навколишнього світу, а також у моторній діяльності, наприклад, гра у волейбол, їзда на велосипеді; - потилична доля має одні з важливих функцій – зорові сприйняття; - скронева доля відповідає за відчуття смаку, слух, пам'ять, генерацію мови. Вона керує деякими емоціями, причому майже негативними – гнівом та страхом. Мозок проходить складні процеси розвитку від народження дитини. Спочатку його маса становить всього понад 300 г. Росте він з великою швидкістю і в рік стає майже 1 кг. Стрімкий ріст дозволяє дитині швидко розвиватися і відкривати нові можливості. Темп розвитку дитини пов'язаний з ростом головного мозку і головне, що півкулі незабаром починають «спеціалізуватися»: у більшості людей - тих, хто пише правою рукою - ліва півкуля відповідає за мову, логічну обробку інформації та багато іншого, включаючи рух правою стороною тіла. Права півкуля «контролює» образне мислення, інтуїцію, творчість, уявау і є сполучною ланкою з почуттями (відчуттями). Припускають також, що існує зв'язок між правою півкулею і почуттям гумору. Для повноцінної роботи мозку потрібно випивати достатню кількість рідини. Мозок, як і весь наш організм, складається приблизно на 75% з води. Тому, щоб тримати його в здоровому і робочому стані, потрібно випивати необхідну для організму кількість води. Тим же, хто намагається схуднути виганяючи з організму воду, слід бути готовим до того, що одночасно з втратою ваги вони втратять і працездатність мозку.